Ухвала

від 30.11.2016 по справі 826/11186/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11186/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.; Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

У Х В А Л А

Іменем України

30 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сорочко Є.О.

суддів: Межевича М.В.

Земляної Г.В.

за участю секретаря Канівець К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльності, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року позовну заяву залишено без розгляду.

На вказану ухвалу ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з позовної заяви та вірно встановлено судом першої інстанції предметом позовних вимог є бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів, яка призвела до порушення прав позивача як вкладника ПАТ «Міський комерційний банк» та не повернення йому вкладів.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про Національний банк України», головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

За змістом ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

Судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України від 20.11.2014 р. №732 ПАТ «Міський комерційний банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, інформацію про що, було розміщено 21.11.2014 р. на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України.

Постанова Правління Національного банку України від 20.11.2014 р. №732 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» до категорії неплатоспроможних» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.11.2014 р. №124 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Міський комерційний банк» є офіційними письмовими документами, які перебували в загальному доступі з моменту публікації в офіційних виданнях, а саме, були розміщені на офіційних сайтах Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України.

З огляду на викладене, позивач ще 21.11.2014 р. міг і повинен був дізнатися про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Міський комерційний банк», що є наслідком визнання Національним банком України згаданого банку неплатоспроможним, і що, у свою чергу згідно з доводами позивача, є наслідком протиправної бездіяльності Національного банку України у здійсненні банківського нагляду за діяльністю такого банку відповідно до ст.55 Закону України «Про Національний банк України».

Однак, як вбачається з матеріалів справи, з позовом до суду позивач звернувся лише 09.06.2015 р., тобто з пропущенням строку, встановленого ст. 99 КАС України.

Згідно зі ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярного звернення до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. При цьому, відсутність цієї умови призводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах та можливості зловживання правом.

Отже, чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Такі строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

Строк в шість місяців визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Крім того, початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права. Тому, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Згідно ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Оскільки позивачем не надано суду жодних доказів пропуску строку з поважних причин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо залишення позовної заяви без розгляду.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, які впливають на правильність вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року - без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням норм процесуального права.

Керуючись ст. 41, 160, 196, 199, 200, 205, 206, 245, 253 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення , а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

головуючий суддя Сорочко Є.О.

судді Межевич М.В.

Земляна Г.В.

Повний текст ухвали складено 05.12.2016 року

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Межевич М.В.

Земляна Г.В.