Рішення

від 29.11.2016 по справі 922/3277/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р.Справа № 922/3277/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Жашків, Черкаська обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріплат Україна", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, м. Жашків, Черкаська обл. (далі за текстом - позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріплат Україна", м. Харків (далі за текстом - відповідач), в якій просить суд стягнути з останнього на свою користь суму боргу - 17 000,00 грн., штрафні санкції в сумі - 546,75 грн.

Позов мотивовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов заявки № 1 від 17.12.2015 р. на надання послуг з перевезення вантажу за маршрутом: м. Санки-Петербург, пос. Саперний (Російська Федереація) - м. Харків (Україна) щодо оплати наданих послуг у встановленому порядку та розмірі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.09.2016 р. порушено провадження у справі № 922/3277/16 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.10.2016 р.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 18.10.2016 р. від 01.11.2016 р. та від 15.11.2016 р. розгляд справи відкладався.

В процесі розгляду справи позивач надіслав до суду пояснення до позовної заяви (вх. № 37119 від 07.11.2016 р.), в яких доводить до відома суду те, що оформлення між ним та відповідачем заявки № 1 від 17.12.2015 р. на надання послуг з перевезення вантажу за маршрутом: м. Санкт-Петербург (Російська Федерація) - м. Харків (Україна) здійснювалось засобами факсимільного зв'язку, підтвердження якої відбулось в телефонному режимі. Для виконання зазначеної заявки позивачем залучено перевізника - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2, що підтверджується заявкою № 1 від 17.12.2015 р., в якій вантажовідправником та вантажоотримувачем зазначено товариство відповідача. Отримання вантажу відповідачем підтверджується ЦМР, підписаною представником відповідача та скріпленою печаткою підприємства. Також позивач зазначає про визнання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг в сумі 22000 грн., про що, на його думку, свідчить факт здійснення ним часткової оплати вартості перевезення в розмірі 5000,00 грн. згідно з виставленим рахунком № 154 від 24.12.2015 р.

В додаткових письмових поясненнях до позовної заяви (вх.. № 40258 від 24.11.2015 р.) позивач наполягає на визнанні відповідачем факту наявності заборгованості перед позивачем в сумі 22000 грн., оскільки останній здійснив часткову оплату зазначеного боргу на виставлений позивачем рахунок № 154 від 24.12.2015 р. з зазначенням в ньому вартості перевезення 22000 грн.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх.. № 40611 від 28.11.2016 р.) в якому зазначає про відсутність погодження між сторонами вартості перевезення в розмірі 22000 грн., оскільки зазначена ціна сторонами не узгоджувалася. Відповідач наполягає на тому, що він не подавав позивачу заявку з зазначенням в ній вартості перевезення в розмірі 22000 грн.

На думку відповідача, договір у формі заявки № 1 від 17.12.2015 р. є фіктивним, оскільки він між сторонами фактично не підписувався.

Разом з тим, відповідач надав суду копію заявки № 1 від 17.12.2015 р. яку, як він зазначає, він подавав відповідачу, та яка містить лише підпис замовника та без зазначення в ній вартості перевезення.

В судовому засіданні, що відбулося 15.11.2016 р. директор підприємства відповідача визнав факт подання зазначеної заявки відповідачу в електронному вигляді, та зазначив, що він не погоджував та не зазначав вартість перевезення у розмірі 22000 грн., що узгоджену між сторонами вартість перевезення він не пам'ятає, проте зазначає, що вона дорівнювало сумі значно меншій ніж 22000 грн.

На судове засідання 29.11.2016 р. представники сторін не прибули.

Позивач надав суду клопотання (вх.. № 40259 від 24.11.2016 р.) про розгляд справи за відсутності його представника.

Відповідач про причини неприбуття представника суд не повідомив.

Враховуючи викладене, а також те, що неявка на судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати зазначену справу за відсутності останніх, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як зазначає позивач, 17.12.2015 р. між ним як перевізником, та відповідачем, як замовником, засобами факсимільного зв'язку укладено заявку № 1 (далі за текстом - заявка; а. с. 14) на перевезення вантажу за маршрутом: м. Санки-Петербург, сел. Саперний (Російська Федерація) - м. Харків (Україна).

Згідно з даною заявкою позивач за замовленням відповідача зобов'язався здійснити перевезення вантажу за зазначеним маршрутом.

Згідно з п.п. 1-4 заявки найменування вантажу - будівельні матеріали вагою 8000 кг. Марка та реєстраційний номер автомобілю та напівпричепу: автомобіль Рено д/н НОМЕР_1, НОМЕР_1.

Вантажовідправник та контактна інформація: ТОВ КРІПЛАТ УКРАЇНА , +380671239555, Дмитро. Адреса пункту завантаження: м. Санки-Петербург, пос. Саперний, промзона Балтика (Російська Федереація).

Відповідно до п. п. 7-8 заявки вантажоотримувач та контактна інформація: ТОВ КРІПЛАТ УКРАЇНА , + 79219144375. Адреса пункту розвантаження: м. Харків (Україна).

Вартість перевезення в даній заявці визначено в розмірі 22000 грн.

Позивач зазначає, що оригіналами даних заявок сторони не обмінювалися, оскільки в цьому не було потреби, а відповідне підтвердження заявки сторони здійснювали в телефонному режимі.

Відповідач факт подання відповідної заявки позивачу на перевезення не заперечує, проте зазначає, що відповідну заявку він надавав в електронному вигляді, та без зазначення в ній вартості перевезення, на підтвердження чого надає копію заявки № 1 від 17.12.2015 р. яка за змістом відповідає заявці позивача, проте містить лише підпис представника відповідача та печатку підприємства, та не містить вартості перевезення.

Суд констатує, що в заявці № 1 від 17.12.2015 р. в редакції позивача, вартість перевезення вказана прописом.

Разом з тим, жодною зі сторін у справі, в т.ч. на вимогу суду, не надано на огляд суду оригіналу в заявки № 1 від 17.12.2015 р.

Судом також встановлено, що позивач з метою виконання своїх зобов'язань за заявкою № 1 від 17.12.2015 р. позивачем залучено до перевезення ФОП ОСОБА_3, з яким позивач уклав відповідний договір № 94 від 17.12.2015 р.

В рамках зазначеного договору позивач надав ФОП ОСОБА_3 заявку на перевезення вантажу № 1 від 17.12.2015 р. (а.с. 18), яка за формою і змістом відповідає заявці № 1 від 17.12.2015 р. узгодженій позивачем та відповідачем.

Зокрема, згідно з п.п. 1-4 заявки найменування вантажу - будівельні матеріали вагою 8000 кг. Марка та реєстраційний номер автомобілю та напівпричепу: автомобіль Рено д/н НОМЕР_1, НОМЕР_1.

Вантажовідправник та контактна інформація: ТОВ КРІПЛАТ УКРАЇНА , +380671239555, Дмитро. Адреса пункту завантаження: м. Санки-Петербург, пос. Саперний, промзона Балтика (Російська Федереація).

Відповідно до п. п. 7-8 заявки вантажоотримувач та контактна інформація: ТОВ КРІПЛАТ УКРАЇНА , + 79219144375. Адреса пункту розвантаження: м. Харків (Україна).

Вартість перевезення в даній заявці визначено в розмірі 21000 грн.

Як свідчать матеріали справи, перевезення вантажу на виконання обох заявок виконано в повному обсязі, про що свідчить залучена до матеріалів справи Міжнародна товарно-транспортна накладна (ЦМР) від 24.12.2015 р. (а.с. 15), яка містить підписи представників перевізника та відповідача, та скріплена печатками останніх.

Матеріали справи містять рахунок № 154 від 24.12.2015 р. на суму 22000 грн., який, як зазначає позивач, він виставляв відповідачу на оплату послуг перевезення. Суд констатує відсутність в матеріалах справи доказів направлення позивачем зазначеного рахунку на адресу відповідача.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідач з посиланням на рахунок № 154 від 24.12.2015 р. частково сплатив позивачу вартість послуг в сумі 5000 грн.

Обставини щодо сплати решти заборгованості в сумі 17000 грн. стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі. Крім того, в зв'язку з простроченням відповідачем своїх зобов'язань, позивачем також заявлено до стягнення з останнього 169,49 грн. інфляційних та 377,26 грн. річних.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктами 1-4 ст. 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Пунктами 1-4 ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Як свідчать матеріали справи, та не заперечується її сторонами, заявку № 1 від 17.12.2015 р. сторонами складалася шляхом надсилання відповідачем на адресу позивача копії зазначеного документа в електронному вигляді, та підтвердження її прийняття до виконання в телефонному режимі.

Позивач у даній справі наполягає на укладанні зазначеної заявки у своїй редакції з зазначенням в ній ціни перевезення в розмірі 22000 грн. (а. с. 14), тоді як відповідач надав суду копію зазначеної заявки яка містить підпис та печатку лише відповідача, та без зазначення в ній вартості перевезення.

Оскільки жодною зі сторін у справі не надано на огляд суду оригіналу зазначеного документа, та більше того, як зазначає позивач та не заперечує відповідач, даного документа в письмовій формі жодною зі сторін у справі на адресу іншої сторони не направлялося, суд приходить до висновку про те, що заявку № 1 сторони уклали у спрощений спосіб шляхом надсилання відповідачем на адресу позивача відповідної заявки в електронній формі та подальшого прийняття позивачем зазначеної заявки в телефонному режимі, а також шляхом безпосереднього її виконання, що відповідає вимогам п. 1 ст. 181 ГК України, п. 2 ст. 218 ЦК України.

Таким чином, укладений між сторонами договір у формі заявки № 1 від 17.12.2015 р. суд, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 218 ЦК України, визнає дійсним, тобто таким, що породжує для сторін, що його уклали відповідні права та обов'язки.

Зазначене, крім іншого, спростовує доводи відповідача стосовно нікчемності зазначеного договору у формі заявки № 1 від 17.12.2015 р..

Разом з тим, оскільки зазначена заявка в редакції позивача та відповідача містять суперечності щодо визначення вартості перевезення, суд приходить до висновку про неузгодженість між сторонами зазначеного питання.

Зазначене також підтверджується тим, що позивач отримавши від відповідача проект відповідної заявки без визначення в ній вартості перевезення, в порядку визначеному п. 4 ст. 181 ГК України не направив на адресу відповідача протоколу розбіжностей разом з підписаною зі свого боку заявкою, самостійно та без відповідного погодження з відповідачем зазначив в заявці вартість перевезення в сумі 22000 грн. не узгодивши відповідне питання з відповідачем в передбаченому законом порядку та безпосередньо приступив до виконання зазначеної заявки.

Як вже було зазначено вище, згідно з заявкою № 1 від 17.12.2015 р. сторони уклали договір перевезення вантажу, порядок виконання якого врегульовано гл. 64 ЦК України.

Згідно зі ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Під провізною платою слід розуміти винагороду за послуги по доставці вантажу до пункту призначення та його видачі уповноваженій на його одержання особі.

Сторони у даній справі не заперечують факт повного виконання позивачем зобов'язань, визначених в заявці № 1 від 17.12.2015 р. щодо перевезення вантажу за замовленням відповідача.

Оскільки, як вже було зазначено вище, заявки № 1 від 17.12.2015 р. містять суперечності щодо вартості послуг перевезення, суд застосовує до спірних правовідносин ч. 1 ст. 916 ЦК України, частково задовольняє заявлений позивачем позов та стягує з відповідача розумну плату за здійснене перевезення.

Згідно з ч. 1 ст. 632 ЦК України, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Визначаючи розумну плату за надані позивачем відповідачу послуги з перевезення, суд виходить з того, що з метою виконання цього перевезення позивач уклав з ФОП ОСОБА_3 договір перевезення № 94 від 17.12.2015 р., в рамках якого останній безпосередньо і здійснив перевезення вантажу відповідача. Згідно з умовами цього договору, та укладених в його рамках заявки № 1 від 17.12.2015 р., вартість такого перевезення склала 21000 грн., тобто саме зазначену суму позивач сплатив з метою виконання перед відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором у формі заявки № 1 від 17.12.2015 р.

За таких обставин, розумну плату за здійснене перевезення за укладеним між сторонами договором у формі заявки № 1 від 17.12.2015 р. суд вважає 21000 грн.

При цьому, суд критично ставиться до посилань відповідача на те, що нібито за аналогічні послуги з перевезення він раніше сплатив на користь ФОП ОСОБА_4 4770 грн., оскільки матеріали справи не містять доказів укладання між відповідачем та ФОП ОСОБА_4 відповідного договору, та що такий договір сторонами дійсно виконувався.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, вони містять докази звернення позивача до відповідача з претензією від 16.09.2016 р. (а.с.12-13), в якій позивач вимагає у відповідача сплатити борг за здійснене перевезення. Зазначене претензія залишена відповідачем без задоволення.

При цьому, оскільки, як свідчать матеріали справи, та не заперечується жодною зі сторін у справі, відповідач частково оплатив вартість перевезення, а саме, в сумі 5000 грн., суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 16000 грн. заборгованості.

При цьому, безпідставними суд вважає посилання відповідача на те, що здійснюючи часткову оплату з посиланням на рахунок № 154 від 24.12.2015 р. відповідач нібито визнав факт наявності боргу в сумі 22000 грн., оскільки по-перше, згаданий рахунок не містить будь-яких посилань на укладену між сторонами заявку № 1 від 17.12.2015 р., по-друге, матеріали справи не містять будь-яких доказів направлення позивачем на адресу відповідача згаданого рахунку, та що його було відправлено саме в редакції, доданій до позовної заяви.

Розглянувши позовні вимог в частині стягнення інфляційних та річних суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, з урахуванням факту відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів узгодження між сторонами вартості перевезення при укладанні договору у формі заявки № 1 від 17.12.2015 р., а так само відсутності доказів направлення позивачем на адресу відповідача вимоги про сплату існуючого боргу до моменту звернення з претензією від 16.09.2016 р., в т.ч. направлення рахунку № 154 від 24.12.2015 р., суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення 377,26 грн. річних та 169,49 грн. інфляційних, нарахованих в зв'язку з простроченням відповідачем своїх зобов'язань зі сплати існуючого боргу.

З урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме, в сумі 1256,53 грн.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріплат Україна" (адреса: 61124, м. Харків, пр-.т Героїв Сталінграда, буд. 1/4, кв. 8; код ЄДРПОУ: 38879679) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2) 16000 грн. боргу, 1256,53 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.12.2016 р.

Суддя О.І. Байбак