Постанова

від 29.11.2016 по справі 910/13692/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Справа№ 910/13692/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Колеснік М.П.

за участю представників:

від позивача - Чиж С.С.

від відповідача - Танцюра Ю.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „ВНГ Еко Капітал" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Дочірнього підприємства „Ойл Експортерз Лімітед"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВНГ Еко Капітал"

про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ДП „Ойл Експортерз Лімітед" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ „ВНГ Еко Капітал" про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.10.2016 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) та частково 3% річних, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій зазначає, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, а тому просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.10.2016, та прийняти нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи апеляційну скаргу було передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 прийнято апеляційну скаргу до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І. та призначено до розгляду на 29.11.2016.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення суду першої інстанції є вмотивованим, та законним, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

01.03.2016 між ДП „Ойл Експортерз Лімітед" (підрядник) та ТОВ „ВНГ Еко Капітал" (замовник) був укладений договір № 01/03-01.

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання здійснити комплекс робіт по електромонтажу на території та в будівлях заводу з переробки деревини та виробництва пелет за адресою: вул. Шевченка,96, с. Жубровичі, Олевського району Житомирської області, згідно затвердженого кошторису на об'єкт.

Згідно з п.п. 2.1-2.3 договору, вартість робіт, накладних і транспортних витрат, необхідних для виконання робіт зазначена в додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною договору.

Остаточна вартість робіт коригується при остаточному розрахунку згідно з актами прийому-передачі виконаних підрядних робіт.

Кошторисна вартість є динамічною. Зміна кошторисної вартості залежить від вартості матеріалів, обсягів та видів виконуваних робіт, що письмово узгоджується зі сторонами та оформлюється додатковою угодою до договору.

Передбачена договором ціна може змінюватись за погодженням сторін шляхом внесення змін до кошторисів і до договору лише за наявності обставин: зміна обсягів і складу робіт за рішенням замовника; зміна за рішенням або з вини замовника строків будівництва; зупинка робіт за рішенням замовника.

В пункті 2.5 договору сторони передбачили, що розрахунок з підрядником за виконані роботи проводиться по кожному етапу протягом п'яти банківських днів після підписання відповідного акту прийому-передачі виконаних підрядних робіт.

При цьому, відповідно до п. 3.3 договору роботи виконуються поетапно, завершення кожного етапу оформляється актом прийому-передачі виконаних підрядних робіт.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що ним свої зобов`язання за договором виконанні в повному обсязі, в той час як відповідача за надані послуги розрахувався лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 63650,68 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, мотивував свої заперечення в суді першої інстанції тим, що між позивачем та відповідачем не було укладено будь-яких додаткових угод до основного договору щодо збільшення кошторисної вартості робіт на суму 29062,19 грн., а тому просив в цій частині позовних вимог відмовити. Крім того, в подальшому представником відповідача суду першої інстанції було подано відзив до позовної заяви, в якому заперечувалось наявність у представника відповідача, який підписав спірний договір достатніх повноважень на вчинення таких дій, що виключають можливість задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як вірно було встановлено місцевим судом сторонами було погоджено кошторис в загальному розмірі 504588,49 грн. шляхом підписання та скріплення печатками додатків до договору: № 1.1, № 1.2, № 1.3, № 1.4.

Сторони в пунктах 2.4, 2.6 договору погодили, що замовник здійснює оплату відповідно до графіка оплат (додаток № 3 до договору). Поетапна оплата виконаних робіт відповідно до актів прийому-передачі виконаних підрядних робіт проводиться згідно з додатком № 3 до договору. Якщо роботи виконуються з випередженням графіка, замовник оплачує виконані роботи відповідно до актів прийому-передачі виконаних підрядних робіт.

Додатку № 3 до договору (графіку оплат) сторонами погоджено не було.

Проте, в пункті 2.5 договору сторони передбачили, що розрахунок з підрядником за виконані роботи проводиться по кожному етапу протягом п'яти банківських днів після підписання відповідного акту прийому-передачі виконаних підрядних робіт.

При цьому, відповідно до п. 3.3 договору роботи виконуються поетапно, завершення кожного етапу оформляється актом прийому-передачі виконаних підрядних робіт.

Крім того, судом враховано, що замовник має право в будь-який час оплатити договір в 100% обсязі (п. 2.7 договору).

Згідно з п. 3.1 договору підрядник зобов'язується виконати будівельні роботи, передбачені договором в терміни, визначені в додатку № 2 до договору. Терміни виконання всього комплексу робіт визначаються поетапно, етапи зазначені в додатку № 3 до договору та оформлюються актами прийому-передачі виконаних підрядних робіт по кожному етапу (п. п. 3.1, 3.2 договору).

Згідно з п.п. 2.1-2.3 договору, вартість робіт, накладних і транспортних витрат, необхідних для виконання робіт зазначена в додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною договору.

Остаточна вартість робіт коригується при остаточному розрахунку згідно з актами прийому-передачі виконаних підрядних робіт.

Наявними матеріалами справи підтверджується, і це не було спростовано належними та допустимими доказами зі сторони відповідача, між сторонами було підписано та скріплено печатками акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) по договору: № 1.1 на суму 152341,20 грн., № 1.2 на суму 211726,56 грн., № 1.3 на суму 54129,48 грн., № 1.4 на суму 115453,45 грн., на загальну суму 533650,69 грн.

Відповідно до ст. 844 ЦК України, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки за умовами договору остаточна вартість робіт коригується при остаточному розрахунку згідно з актами прийому-передачі виконаних підрядних робіт, а кошторисна вартість є динамічною, місцевим судом обґрунтовано встановлено, що умовами договору передбачено приблизний кошторис.

Зазначене спростовує твердження апелянта про те, що за умовами договору сторонами була погоджена менша сума вартості виконаних робіт, ніж зазначено в актах приймання-передачі, та, відповідно, заявлено до стягнення позивачем.

Крім того, умовами договору сторонами було погоджено, що додаткові роботи, не передбачені затвердженою проектно-кошторисною документацією, виконуються підрядником на підставі додаткових угод до договору (п. 3.5 договору).

Згідно із ч. 4 ст. 844 ЦК України, якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв'язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду.

Хоча додаткові угоди до договору сторонами не підписувались, проте, у відповідності до наявних в матеріалах справи та зазначених вище актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) по договору, замовник (відповідач) їх підписав без будь-яких зауважень та застережень та скріпив печаткою, не відмовившись від договору, отже, є таким, що погодився на перевищення кошторису.

За приписами ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Як встановлено місцевим судом, та не було спростовано позивачем по справі, сторонами не було підписано додатку № 2 до договору по термінам виконання будівельних робіт.

Згідно із ч. 2 ст. 846 ЦК України, якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) по договору: № 1.1, № 1.2, № 1.3, № 1.4 роботи (послуги) виконані повністю, сторони претензій одна до одної не мають.

Згідно вказаних актів приймання-передачі, позивачем було виконано роботи на загальну суму 533650,68 грн., в той час як відповідачем такі роботи були оплачені частково на загальну суму 470000 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, наявних в матеріалах справи, а саме: № 96 від 04.04.2016 на суму 50000 грн., № 135 від 19.04.2016 на суму 60000 грн., № 155 від 21.04.2016. на суму 60000 грн., № 175 від 29.04.2016 на суму 30000 грн., № 53 від 10.03.2016 на суму 70000 грн., № 42 від 03.03.2016 на суму 200000 грн

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін (ч. 4 ст. 879 ЦК України).

Як відзначалось судом, розрахунок з підрядником за виконані роботи проводиться по кожному етапу протягом п'яти банківських днів після підписання відповідного акту прийому-передачі виконаних підрядних робіт. Замовник має право в будь-який час оплатити договір в 100% обсязі (п. п. 2.5, 2.7 договору).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи актах приймання-передачі виконаних робіт, останні не містять точної дати її підписання, що має значний вплив на визначення строку настання у відповідача обов`язку з наданих послуг, враховуючи п. 2. 5 договору.

Також, варто зазначити, що між сторонами 03.06.2016 був підписаний протокол по визначенню обов'язків сторін щодо остаточних фінансових розрахунків та введення в експлуатацію заводу з переробки деревини та виробництва пелет за адресою вул. Шевченка, 96, с. Жубровичі Олевського району Житомирської області та акті звірки станом на 03.06.2016 до нього, в яких також не вказано дати до якої (чи з настанням якої/ чи періоду часу, протягом якого) відповідач зобов'язується сплатити неоплачені роботи за договором.

З огляду на вказане застосування підлягають положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до яких якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зважаючи на наявну заборгованість відповідача перед позивачем, останнім 24.06.2016 було направлено замовнику претензією № 3 з вимогою сплатити наявну за договором заборгованість.

Зазначену претензію було направлено відповідачу 24.06.2016 та отримано останнім 08.07.2016, що підтверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення в цінний лист, фіскальним чеком, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та інформацією, з офіційного сайту УДППЗ Укрпошта про наявність та стан пересилання поштових відправлень.

Факт отримання вказаної претензії як і дата її отримання, не було спростовано відповідачем ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, грошові кошти в розмірі 63650,69 грн. за виконані, проте не оплачені за договором роботи відповідач повинен був сплатити позивачу до 15.07.2016 включно.

Отже, строк оплати є таким, що настав, а борг відповідача перед позивачем за договором становить 63650,69 грн.

Стосовно зауважень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву щодо відсутності у ОСОБА_4, особи, яка підписала договір № 01/03-01 та акти приймання-передачі виконаних робіт, повноважень на вчинення зазначених дій, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Як зазначав представник відповідача в суді першої інстанції, відповідно до п. 10.4.8 статуту відповідача прийняття рішення про відчуження майна товариства, що становить щонайменше 50% вартості майна товариства, належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Пунктом 5.1. статут розмір статутного капіталу товариства становить 1000 грн., а отже підписання договору з приблизним кошторисом більше ніж на 500000 грн., на думку представника відповідача, свідчить про пряме перевищення повноважень ОСОБА_4

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що по-перше, представником відповідача до матеріалів справи не було долучено копію статут товариства, чинного на дату укладання спірного договору, на підтвердження заявленого, а також не надано доказів розміру статутного капіталу товариства також станом на дату укладання договору.

По-друге, навіть якщо б представником відповідача було б належними та допустимими доказами доведений факт перевищення ОСОБА_4 повноважень під час укладання договору, в даному конкретному випадку це спростовується наступним.

Згідно п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень.

Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Згідно з п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

Відповідну правову позицію висловив Верховний суд України у постанові від 19.08.2014 по справі № 5013/492/12, в якій він, зокрема, зазначив, що схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі - продажу).

Зважаючи на те, що в подальшому, після підписання сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт, відповідачем здійснювались оплати виконаних робіт, що підтверджується платіжними дорученнями, в яких платником зазначений саме ТОВ „ВНГ Еко Капітал", а не будь-яка фізична особа (директор, заступник директора товариства тощо), колегія суддів приходить до висновку про наступне схвалення товариством дій ОСОБА_4 зокрема щодо укладання спірного правочину.

Щодо зауважень апелянта, що позивачем не було доведено факт виконання всього обсягу робіт, який зазначений в актах приймання-передачі, а також взагалі факту належного виконання зобов`язань за укладеним договором, що звільняє відповідача від обов`язку перерахування коштів на рахунок позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, представником відповідача акти приймання-передачі виконаних робіт були підписані без будь-яких зауважень та заперечень, та на підтвердження факту прийняття таких робіт, здійснено часткове перерахування коштів, з призначення платежу: плата згідно договору №01/03/01

В процесі розгляду апеляційної скарги, представником апелянта суду було подано клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи для вирішення питань об`єму виконаних робіт, їх якості та відповідності встановленими нормам та стандартам.

Колегією суддів в задоволені даного клопотання було відмовлено з огляду на відсутність належного обґрунтування необхідності проведення такої експертизи в рамках даної конкретної справи, враховуючи наявність підписаних та скріплених печатками товариств вище зазначених актів приймання-передачі виконаних робіт та відсутність будь-яких інших належних та допустимих доказів на спростування тверджень позивача про належне виконання своїх зобов`язань за укладеним договором.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 101 ГПК України, додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

При розгляді спору в Господарському суді міста Києва відповідачем вказане клопотання не подавалось, як і не заперечувався факт виконання позивачем заявленого обсягу робіт та якість таких робіт, а представником відповідача в суді апеляційної інстанції не було надано належних доказів неможливості подання такого клопотання в місцевому суді.

Стосовно твердження представника відповідача, викладене в апеляційній скарзі, щодо відсутності повноважень у представника позивача ОСОБА_5 на підписання спірного договору від 01.03.2016, оскільки остання, згідно офіційних даних ЄДРЮОФОПтаГФ не є директором ДП „Ойл Експортерз Лімітед", а директором є Патик І.П., що також підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва № 910/13688/16 від 18.10.2016, колегія суддів зазначає, що по-перше, вповноваженим представником позивача, який діє від імені юридичної особи (позивача) та в інтересах останнього, не заперечувався факт укладання такого договору та не піддавалось сумніву повноваження підписанта ОСОБА_5, як і не заперечувався той факт, що на момент укладання спірного договору ОСОБА_5 не була на посаді директора підприємства, до того ж подання даного позову про стягнення заборгованості з відповідача за договором № 01/03/01, який, на думку представника відповідача, підписаний не вповноваженою особою, який підписаний вповноваженим директором підприємства Патиком І.П., підтверджує факт укладання та наявність волевиявлення ДП „Ойл Експортерз Лімітед" на уклдання такого виду договору та приймання на себе, визначених умовами договору, зобов`язань.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання представника відповідача на рішення Господарського суду міста Києва № 910/13688/16 від 18.10.2016 як на доказ невідповідності актів приймання-передачі нормам чинного законодавства України, з урахуванням того, що зазначеним рішенням місцевого суду вказаний факт невідповідності спірних актів приймання-передачі не встановлювався, а також не визначалось, що акти приймання-передачі є такими, що укладені та підписані з порушенням чинного законодавства, а отже не можуть прийматися до уваги як належний, допустимий доказ та дане рішення не застосовується за ст. 35 ГПК України при розгляді даного конкретного спору.

З огляду на визначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про доведеність позивачем факту надання послуг на зазначену суму, факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 63650,68 грн., а також факту виникнення у відповідача зобов`язання та настання строку з його оплати, в той час як відповідачем, належними та допустимими доказами зазначені факти не були спростовані ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що позовні вимоги Дочірнього підприємства "Ойл Експортерз Лімітед" про стягнення основного боргу в сумі 63650,68 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Також позивач заявляв вимогу про стягнення з відповідача за прострочення сплати коштів за виконання роботи, 3% річних в розмірі 147 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог)

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки строк оплати є таким, що настав 15.07.2016, як зазначалось вище в даній постанові, то прострочення почалось з 16.07.2016, а тому розрахунок 3% річних правомірно був здійснений місцевим судом з 16.07.2016 по 20.07.2016 (як те вказано у розрахунку позивача).

З огляду на викладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних, здійснений місцевим судом, находить його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому правомірно задоволено до стягнення суму в розмірі 17,94 грн.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи та правомірно частково задоволені позовні вимоги Дочірнього підприємства „Ойл Експортерз Лімітед".

В той же час, як вбачається із резолютивної частині рішення, позовні вимоги судом були задоволені частково, та зазначено про те, що, виходячи з загального розміру позовних вимог, судовий збір складає 1378 грн.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Постановляючи оскаржуване рішення, місцевий суд при часткову задоволені позовних вимог, стягнув з відповідача судовий збір в повному обсязі - 1378 грн., що є порушенням норм процесуального права та, відповідно, таке рішення, враховуючи норми чинного ГПК України, підлягає зміні в частині розміру такого судового збору.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з огляду на те, що апелянт просив скасувати рішення суду повністю та відмовити в задоволені позовних вимог, а судовій збір не входить до загального поняття позовні вимоги , оскільки є судовими витратами, відповідно до ст. 44 ГПК України.

Отже, враховуючи все вище зазначене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „ВНГ Еко Капітал" не підлягає задоволенню, проте рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 підлягає зміні в частині розміру судового збору.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „ВНГ Еко Капітал" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ВНГ Еко Капітал" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 у справі № 910/13692/16- змінити в частині стягнення з відповідача судового збору за подання позовної заяви, зазначивши наступне.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНГ Еко Капітал" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, б. 55, нежиле приміщення 2, в літері А; ідентифікаційний код 39814319) на користь Дочірнього підприємства "Ойл Експортерз Лімітед" (01030, м. Київ, вул. Пирогова, б. 7, квартира 2-А; ідентифікаційний код 23530054) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1375,21 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Матеріали справи № 910/13692/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов