Постанова

від 28.11.2016 по справі 910/12557/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2016 р. Справа№ 910/12557/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Волуйко Т.В.

представники сторін:

позивача: Саєнко В.В. за довіреністю від 01.11.2016 р.; Непомящий Б.О. за довіреністю від 01.11.2016 р.;

відповідача: Дяченко І.В. за довіреністю від 13.05.2016 р., Пошелюзний С.В. за довіреністю від 01.08.2016 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 р.

у справі № 910/12557/16 (суддя Літвінова М.Є.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп"

до Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, у якому просило суд:

- визнати недійсним з моменту укладення Договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку від 11.10.2010 р., укладений між Науково-виробничим підприємством "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп";

- стягнути з відповідача на користь позивача суму грошових коштів у розмірі 243515,09 грн., яка складається з 121280,00 грн. суми компенсації плати за землю, 14245,51 грн. 3% річних, 107988,59 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі №910/12557/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі №910/12557/16 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також невірно застосовані норми матеріального права, оскільки між сторонами немає правовідносин, внаслідок існування яких були б підстави компенсувати податок на землю (оренду плату), тому спірний договір підлягає визнанню недійсним, а сплачена компенсація повинна бути відшкодована відповідачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 порушено апеляційне провадження у справі №910/12557/16. Розгляд апеляційної скарги призначений на 14.11.2016.

10.11.2016 відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору, повернення сплачених позивачем коштів та 3% річних і інфляційних. Також вказує на пропуск позивачем позовної давності.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у судовому засіданні оголошувалась перерва з 14.11.2016 по 28.11.2016.

25.11.2016 відповідач подав додаткові пояснення, у яких навів додаткові обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу.

25.11.2016 відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, у якій просить застосувати до позовної вимоги ТОВ "Компанія "Атлантік Груп" позовну давність.

Представники позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі №910/21087/14, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2016, позовні вимоги Заступника прокурора м. Києва задоволено. Визнано недійсним п.12 рішення Київської міської ради від 23.09.1999 №26/528 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею". визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, площею 0,093га по вул. Борисоглібської 12 м. Києва, зареєстрований 30.05.2000 за № 85-6-00003 у книзі записів державної реєстрації договорів. Визнано відсутнім у Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю право користування земельною ділянкою загальною площею 0,093га по вул. Борисоглібської 12 м. Києва. Зобов'язано Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю повернути земельну ділянку площею 0,093га по вул. Борисоглібської 12 м. Києва, кадастровий номер 8 000 000 000:85:371:001 у розпорядження Київської міської ради шляхом підписання акту приймання-передачі.

За доводами позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп", він був власником нежилої будівлі, розташованої за адресою м. Київ, вул. Борисоглібська, 12, площею 261,6 кв.м. з 11.10.2010 р. по 23.06.2015 р.

11.10.2010 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, було укладено Договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник зобов'язується частково компенсувати виконавцю витрати, пов'язані з подачею теплоенергії, вивозу сміття, обслуговування каналізації, податок на землю по будинку за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, 12, загальною площею 261,6 кв.м., що належить на праві власності ТОВ "Атлантік Груп".

Згідно з п. 2.1. Договору сума компенсації за договором встановлюється щомісячно, шляхом укладання Додаткової угоди до цього Договору. Замовник перераховує кошти згідно виставленого рахунку в п'ятиденний термін.

За умовами п. 4.1. Договору цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє на протязі одного року.

У пункті 4.2 Договору встановлено, що якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про відмову від пролонгації Договору, дія Договору автоматично продовжується на аналогічний термін.

В подальшому укладені Додаткові угоди до Договору № 1 від 11.10.2010 р., № 2 від 31.10.2010 р., № 3 від 30.11.2010 р., № 4 від 30.12.2010 р., № 5 від 28.02.2011 р., № 6 від 31.03.2011 р., № 7 від 30.09.2011 р., № 8 від 30.11.2010 р., № 9 від 30.11.2011 р., № 10 від 01.03.2012 р., № 11 від 31.03.2012 р., № 12 від 30.04.2012 р., № 13 від 31.05.2012 р., якими сторони змінювали розмір суми компенсації.

Зокрема, 31.05.2012 р. сторони уклали Додаткову угоду № 13 до Договору, якою внесли зміни до п. 2.1. Договору та визначили, що сума компенсації складається: вивіз сміття - 2 800,00 грн. на рік без ПДВ, оренда контейнерів - 1 900,00 грн. на рік без ПДВ, теплова енергія - 16 900,00 грн. на рік без ПДВ, компенсація орендної плати за землю 57 666, 00 грн. на рік без ПДВ, разом з ПДВ - 95119,20 грн. Оплата проводиться щомісячно починаючи з 01.05.2012 р. та становить 7 926,60 грн. з ПДВ.

На виконання умов Договору позивачем у період з жовтня 2010 року по липень 2012 було сплачено відповідачу 121280,99 грн. в якості компенсації плати за землю, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.

За доводами позивача, орендні правовідносини щодо земельної ділянки під будівлею можуть мати місце тільки з власниками цієї земельної ділянки, тобто з органом місцевого самоврядування - Київською міською радою відповідно до Закону України "Про плату за землю". Відповідач був обізнаний про ці обставини, так як мав укладений 20.04.2000 р. з Київською міською радою договір оренди земельної ділянки площею 0,093 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд на вулиці Борисоглібській, 12, який постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 р. у справі № 910/21087/14 був визнаний недійсним. Жодних договірних правовідносин, як то укладених договорів суборенди земельної ділянки, договорів сервітуту або інших правочинів щодо спільного користування земельною ділянкою між позивачем та відповідачем не існує, внаслідок чого, на думку позивача, компенсація земельного податку є незаконною. Також позивач вважає, що компенсація витрат є похідними правовідносинами, передумовою для яких є обов'язкова наявність первинних правовідносин, заснованих на оренді, сервітуті або спільному користуванні. З урахуванням того, що правова підстава для укладення Договору про компенсацію на отримання комунальних послуг та земельного податку визнана недійсною, на думку позивача і похідний договір від недійсного договору також є недійсним в силу закону.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутні встановлені ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України правові підстави для визнання недійсним Договору про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку від 11.10.2010 р., а вимоги про стягнення коштів є похідними від основної вимоги і також не підлягають до задоволення.

Проте, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується із вказаними висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.ч.1, 7 ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Такими обставинами у даній справі є обставини, які були встановлені в постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі №910/21087/14, якою, зокрема, було встановлено, що при відчуженні частини майнового комплексу, НВП "Укрторгбуд" у формі ТОВ втратило право користування земельною ділянкою в обсязі 0,093га. Відсутність земельного сервітуту, договорів суборенди земельної ділянки з співвласниками ЦМК, спростовує доводи НВП "Укрторгбуд" у формі ТОВ про відсутність підстав для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним. Договори про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку, укладені між НВП "Укрторгбуд" у формі ТОВ та співвласниками цілісного майнового комплексу не заслуговують на увагу, оскільки як зазначено вище договори суборенди землі відсутні.

Відповідно до ст. ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 207 ГК України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі №910/21087/14 було визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,093га по вул. Борисоглібської 12 м. Києва, який укладений між Київською міською радою та Науково-виробничим підприємством "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, на підставі якого був укладений між позивачем і відповідачем спірний Договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку, вказаний Договір підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений відповідачем з порушенням ним господарської компетенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За змістом частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.

Частиною 2 ст.208 ГК України встановлено, що у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до п.2.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 ГПК, бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе). В разі заявлення вимоги про повернення одержаного за правочином відповідач має право подати зустрічний позов (стаття 60 ГПК) про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього. Якщо такий позов не подано, господарський суд з огляду на припис частини п'ятої статті 216 ЦК України та з урахуванням конкретних обставин справи може з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину також і щодо позивача.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов спірного Договору позивачем у період з жовтня 2010 року по липень 2012 було сплачено відповідачу 121280,99 грн. в якості компенсації плати за землю, які, відповідно до ст.208 ГК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у зв'язку із визнанням Договору недійсним. При цьому наслідки недійсності правочину щодо позивача не застосовуються, оскільки за договором зобов'язаною стороною виступав лише позивач.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки зобов'язання з повернення коштів є грошовим, позивачем обґрунтовано нараховані 14245,51 грн. 3% річних та 107988,59 грн. інфляційних втрат. Розрахунок перевірено колегією суддів, визнано арифметично вірним, а тому вказані позовні вимоги також підлягають до задоволення.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач довідався про порушення свого права після прийняття Київським апеляційним господарським судом постанови від 15.03.2016 у справі №910/21087/14, якою було визнано відсутнім у відповідача право користування земельною ділянкою загальною площею 0,093га по вул. Борисоглібської 12 м. Києва, за яку позивачем сплачувалась компенсація за спірним Договором, отже позовна давність щодо оскарження дійсності Договору не спливла.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В зв'язку із зазначеним вище, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі № 910/12557/16 прийняте із невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до положень п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь відповідача підлягає стягненню 5030,72 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 5533,79 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп" задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі №910/12557/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним з моменту укладення Договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку від 11 жовтня 2010 року, укладений між Науково-виробничим підприємством "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп".

5. Стягнути з Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (04070, м.Київ, вул.Борисоглібська, буд.12, ідентифікаційний код 01547597) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп" (04070, м.Київ, вул.Борисоглібська, буд.12, ідентифікаційний код 37176358) - 121280,00 грн. суми компенсації плати за землю, 14245,51 грн. 3% річних, 107988,59 грн. інфляційних втрат, 5030,72 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 5533,79 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/12557/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Б.О. Ткаченко

Н.М. Коршун