Постанова

від 02.03.2017 по справі 910/12557/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2017 року Справа № 910/12557/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач), суддів :Поляк О.І., Яценко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиНауково-виробничого підприємства "Укрборгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 у справі№ 910/12557/16 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп" доНауково-виробничого підприємства "Укрборгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю провизнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача: від відповідача:Саєнко В.В. (довіреність від 10.02.2017) Пошелюзний С.В. (довіреність від 01.01.2017), Дяченко (довіреність від 01.01.2017) В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Літвінова М.Є.) від 07.09.2016 у справі №910/12557/16 в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Зеленіна В.О., судді - Ткаченко Б.О., Коршун Н.М.) від 28.11.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі №910/12557/16 скасовано та прийнято нове рішення; позов задоволено повністю; визнано недійсним з моменту укладення Договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку від 11.10.2010, укладений між Науково-виробничим підприємством "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп"; стягнуто з Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп" 121280,00грн суми компенсації плати за землю, 14245,51грн 3% річних, 107988,59грн інфляційних втрат, 5030,72грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 5533,79грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі №910/12557/16 залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.15, 16, 203, 215, 216, 217, 256, 261, 267, 627 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст.14, 15 Закону України "Про плату за землю", ст.20 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст.43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Позивач подав заперечення на касаційну скаргу.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників відповідача, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити з огляду на таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, у якому просило суд:

- визнати недійсним з моменту укладення Договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку від 11.10.2010, укладений між Науково-виробничим підприємством "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп";

- стягнути з відповідача на користь позивача суму грошових коштів у розмірі 243515,09грн, яка складається з 121280,00грн суми компенсації плати за землю, 14245,51грн 3% річних, 107988,59грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди землі укладений між відповідачем та Київською міською радою, на підставі якого укладено спірний договір, було визнано судом недійсним, у зв'язку з чим, підлягає визнанню недійсним і договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку.

Судами встановлено таке.

11.10.2010 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, було укладено Договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку (далі Договір), відповідно до п.1.1. якого замовник зобов'язується частково компенсувати виконавцю витрати, пов'язані з подачею теплоенергії, вивозу сміття, обслуговування каналізації, податок на землю по будинку за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, 12, загальною площею 261,6 кв.м, що належить на праві власності ТОВ "Атлантік Груп".

Згідно з п.2.1. Договору сума компенсації за договором встановлюється щомісячно, шляхом укладання Додаткової угоди до цього Договору. Замовник перераховує кошти, згідно виставленого рахунку в п'ятиденний термін.

За умовами п.4.1. Договору цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє на протязі одного року.

У пункті 4.2. Договору встановлено, що якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про відмову від пролонгації Договору, дія Договору автоматично продовжується на аналогічний термін.

В подальшому укладені Додаткові угоди до Договору №1 від 11.10.2010, №2 від 31.10.2010, №3 від 30.11.2010, №4 від 30.12.2010, №5 від 28.02.2011, №6 від 31.03.2011, №7 від 30.09.2011, №8 від 30.11.2010, №9 від 30.11.2011, №10 від 01.03.2012, №11 від 31.03.2012, №12 від 30.04.2012, №13 від 31.05.2012, якими сторони змінювали розмір суми компенсації.

Так, 31.05.2012 сторони уклали Додаткову угоду №13 до Договору, якою внесли зміни до п.2.1. Договору та визначили, що сума компенсації складається: вивіз сміття - 2 800,00грн на рік без ПДВ, оренда контейнерів - 1900,00грн на рік без ПДВ, теплова енергія - 16900,00грн на рік без ПДВ, компенсація орендної плати за землю 57666, 00грн на рік без ПДВ, разом з ПДВ - 95119,20грн. Оплата проводиться щомісячно починаючи з 01.05.2012 та становить 7926,60грн з ПДВ.

На виконання умов Договору позивачем у період з жовтня 2010 року по липень 2012 року було сплачено відповідачу 121280,99грн в якості компенсації податку за землю, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі №910/21087/14, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2016, визнано недійсним п.12 рішення Київської міської ради від 23.09.1999 №26/528 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею"; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, площею 0,093га по вул. Борисоглібської 12 м. Києва, зареєстрований 30.05.2000 за №85-6-00003 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі Договір оренди); визнано відсутнім у Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю право користування земельною ділянкою загальною площею 0,093га по вул. Борисоглібської, 12 м. Києва; зобов'язано Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю повернути земельну ділянку площею 0,093га по вул. Борисоглібської, 12 м. Києва, кадастровий номер 8 000 000 000:85:371:001 у розпорядження Київської міської ради шляхом підписання акту приймання-передачі.

Позивач зазначає, що він був власником нежилої будівлі, розташованої за адресою м. Київ, вул. Борисоглібська, 12, площею 261,6 кв.м з 11.10.2010 по 23.06.2015, та, відповідно, орендні правовідносини щодо земельної ділянки під будівлею можуть мати місце тільки з власниками цієї земельної ділянки, тобто з органом місцевого самоврядування - Київською міською радою відповідно до Закону України "Про плату за землю"; відповідач був обізнаний про ці обставини, так як мав укладений 20.04.2000 з Київською міською радою договір оренди земельної ділянки площею 0,093га для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд на вулиці Борисоглібській, 12, який постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі №910/21087/14 був визнаний недійсним; жодних договірних правовідносин, як то укладених договорів суборенди земельної ділянки, договорів сервітуту або інших правочинів щодо спільного користування земельною ділянкою, між позивачем та відповідачем не існує, внаслідок чого, на думку позивача, компенсація земельного податку є незаконною.

Позивач вважає, що компенсація витрат є похідними правовідносинами, передумовою для яких є обов'язкова наявність первинних правовідносин, заснованих на оренді, сервітуті або спільному користуванні.

З урахуванням того, що правова підстава для укладення Договору про компенсацію на отримання комунальних послуг та земельного податку визнана недійсною, на думку позивача і похідний договір від недійсного договору також є недійсним в силу закону.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутні встановлені ст.ст.203, 215 ЦК України правові підстави для визнання недійсним Договору про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку від 11.10.2010, а вимоги про стягнення коштів є похідними від основної вимоги і також не підлягають до задоволення.

Апеляційний господарський суд, з такими висновками не погодився та зазначив, що оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі №910/21087/14 було визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,093га по вул. Борисоглібської 12 у м. Києві, який укладений між Київською міською радою та Науково-виробничим підприємством "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, на підставі якого був укладений між позивачем і відповідачем спірний Договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку, вказаний Договір підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений відповідачем з порушенням ним господарської компетенції. У зв'язку із задоволенням вимог про визнання договору недійсним, апеляційний господарський суд задовольнив позов і в частині застосування наслідків недійсності договору щодо повернення компенсації суми податку на землю, а також стягнув нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати.

Колегія суддів вважає безпідставними висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову, з огляду на таке.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 р. № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 ГК України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містяться у статті 20 ГК України.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (аналогічна позиція викладена у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними").

За таких обставин, приймаючи до уваги положення ЦК України та ГПК України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України та приписів ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, відповідно до вказаної норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В силу статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Дослідивши зміст Договору, судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент його укладення він відповідав вимогам чинного законодавства і будь-які підстави, визначені ст.203 ЦК України для визнання означеного Договору недійсним, відсутні.

Суд першої інстанції цілком правомірно виходив із того, що визнання постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі №910/21087/14 недійсним Договору оренди саме по собі не є підставою в розумінні ст.ст.203, 215 ЦК України для визнання недійсним Договору, оскільки: по-перше, Договір не укладався з посиланням на Договір оренди, як на підставу для його укладення; по-друге, в Договорі йдеться не про компенсацію орендної плати, яка мала сплачуватись за Договором оренди, а про компенсацію податку на землю, доказів сплати якого до бюджету за фактично використовувану земельну ділянку позивачем не надано.

Будь-яких інших підстав для визнання оспореного Договору недійсним судом не встановлено, а позивачем не доведено.

Таким чином, позивач всупереч вимог статті 33 ГПК України не довів існування обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, про що вірно відзначив суд першої інстанції, як ним не доведено і порушення його права або охоронюваного законом інтересу по факту укладення та виконання сторонами Договору.

Враховуючи те, що судом не встановлено наявності встановлених ст.ст.203, 215 ЦК України правових підстав для визнання недійсним Договору, суд першої інстанції також правомірно відмовив позивачу у задоволенні вимог про стягнення з відповідача в порядку статті 216 ЦК України 121 280,00грн, сплачених як компенсацію плати за землю, а також нарахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних в сумі 14 245,51грн та інфляційних втрат в сумі 107 988,59грн, як похідних від основної вимоги.

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача, позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.

Позивачем не надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій належних та допустимих доказів на підтвердження порушення своїх прав та наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність оспорюваного правочину, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими, з чим повністю погоджується суд касаційної інстанції.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп".

Керуючись ст.ст.111-5, 111-7, п.6 ч.1 ст.111-9, ч.1 ст.111-10, ст.111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Науково-виробничого підприємства "Укрборгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 у справі №910/12557/16 - скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі №910/12557/16 - залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлантік Груп" на користь Науково-виробничого підприємства "Укрборгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю 4960,80грн (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят гривень вісімдесят копійок) судових витрат.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді О.Поляк

О.Яценко