Ухвала

від 06.12.2016 по справі 824/913/16-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

06 грудня 2016 р. м. Чернівці Справа № 824/913/16-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лелюка О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Кіщук О.І.,

представника позивача Козик І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Кіцманського районного центру зайнятості до Кіцманської районної державної адміністрації про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Кіцманський районний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до Кіцманської районної державної адміністрації про стягнення коштів.

Позивач просить суд стягнути з Кіцманської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04062110) на користь Кіцманського районного центру зайнятості (р/р 37177971900127 в ГУДКСУ в Чернівецькій області, код ЄДРПОУ 21432436, МФО 856135) суму незаконно виплаченої допомоги по безробіттю з вини роботодавця в розмірі 14399 (чотирнадцять тисяч триста дев'яносто дев'ять) грн 46 коп.

В обґрунтування позову Кіцманський районний центр зайнятості посилався на положення частини четвертої статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року № 1533-ІІІ та вказував про обов'язок роботодавця відшкодовувати виплачену грошову допомогу по безробіття у разі поновлення працівника на роботі за рішенням суду.

Зважаючи на це, Кіцманський районний центр зайнятості звернувся до Кіцманської районної державної адміністрації як роботодавця громадянина ОСОБА_2, поновленого на роботі за рішенням суду, з вимогою про повернення незаконно виплаченої допомоги по безробіттю з вини роботодавця.

Однак в добровільному порядку Кіцманська районна державна адміністрація не виплачує в повному розмірі суму незаконно виплаченої допомоги по безробіттю з вини роботодавця, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Відповідач надав суду заперечення проти позову у письмовій формі, в яких вказував про відсутність зі свого боку вини у виплаті ОСОБА_2 позивачем матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з 18 червня 2015 року у сумі 4714,91 грн. Просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

З'ясувавши позиції сторін та перевіривши матеріали справи, суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктами 7, 8, 9 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду; 9) відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язком доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1- 4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Частиною четвертою статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», на яку посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що спір про стягнення зазначених вище сум не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції. Спір, предметом якого є стягнення коштів в якості допомоги по безробіттю, що виник між державними органами не є публічно-правовим, адже позивач та відповідач у даному випадку не являються суб'єктами владних повноважень в розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України та не виконують владних управлінських функцій.

Зазначена позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України в аналогічних правовідносинах, що викладена у постанові від 20 вересня 2016 року у справі 21-770а16.

Частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім цього, аналогічної позиції в подібних правовідносинах притримується і Вищий адміністративний суд України, що підтверджується його ухвалами від 25 жовтня 2016 року К/800/9476/16, від 11 листопада 2016 року К/800/24069/16.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позов Кіцманського районного центру зайнятості до Кіцманської районної державної адміністрації про стягнення коштів не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно частини другої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Відтак, наявні правові підстави для закриття провадження у цій справі. Такий спір, зважаючи на суть спірних правовідносин щодо захисту права цивільного, їх суб'єктний склад та норми статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Поряд з цим суд звертає увагу позивача на положення статті 7 Закону України «Про судовий збір», у відповідності до якої в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Зважаючи на закриття провадження у справі у зв'язку з неналежністю її розгляду в порядку адміністративного судочинства, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1450,00 грн може бути йому повернуто за ухвалою суду в разі звернення з відповідним клопотанням.

Керуючись статтями 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

Провадження у справі за позовом Кіцманського районного центру зайнятості до Кіцманської районної державної адміністрації про стягнення коштів закрити.

Роз'яснити позивачу право звернутися з указаними вище позовними вимогами до суду в порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя О.П. Лелюк

Ухвала у повному обсязі складена 07 грудня 2016 року.