Ухвала

від 30.11.2016 по справі 759/8558/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Ситнік О.М., Дем`яносова М.В., Маляренка А.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «ЮВІТ-ХХІ», треті особи: Міністерство фінансів України, Міністерство соціальної політики України, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «ЮВІТ-ХХІ» на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 31травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «ЮВІТ-ХХІ» (далі ТОВ «НВК «ЮВІТ-ХХІ»), посилаючись на те, що він з 2012 року працював у відповідача на посаді інженера з механізації та автоматизації виробничих процесів. 20 березня 2014 року на підставі Указу Виконуючого обов`язки Президента України № 303 «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та Мобілізаційної директиви НГШ ЗС України № 0188 від 18 березня 2014 року його мобілізовано до лав Збройних Сил України для проходження військової служби у військовій частині польової пошти В4126. 10 березня 2015 року на підставі наказу ПЗНГШ № 60 від 09 березня 2015 року його звільнено з військової служби. 19 березня 2015 року йому стало відомо про звільнення з роботи з 20 березня 2014 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Вважав своє звільнення незаконним, а тому просив скасувати наказ про звільнення, поновити на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток в розмірі 83 940 грн 43 коп. та суму індексації заробітної плати у розмірі 2 663 грн 50 коп.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано ТОВ «НВК «ЮВІТ- XXІ» поновити ОСОБА_1 на посаді інженера з механізації та автоматизації виробничих процесів, скасувавши наказ № 06/14 від 20 березня 2014 року про його звільнення. Стягнуто з ТОВ «НВК «ЮВІТ- XXІ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 91 345 грн 10 коп. за період з 20 березня 2014 року по 19 березня 2015року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 31травня 2016 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року змінено, зменшено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з ТОВ ««НВК «ЮВІТ-XXІ» на користь ОСОБА_1 за період з 20 березня 2014 року по 19 березня 2015 року з 91345 грн 10 коп. до 90 155 грн.

У касаційній скарзі ТОВ ««НВК «ЮВІТ-XXІ», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв`язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 01 листопада 2012 року працював у ТОВ «НВК «ЮВІТ-XXІ» на посаді інженера з механізації та автоматизації виробничих процесів.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 березня 2014 року № 52 ОСОБА_1 був викликаний до зазначеної військової частини для проходження військових зборів (а. с. 6).

Згідно з витягом наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19 березня 2014 року № 1 ОСОБА_1 вважався таким, що закінчив проходження військових зборів 20 березня 2014 року (а. с. 7).

Листом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 ОСОБА_2 від 06 березня 2015 року генеральний директор ТОВ «НВК «ЮВІТ-XXІ» ОСОБА_3 був повідомлений, що лейтенант ОСОБА_1 19 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію» був призваний під час мобілізації на особливий період до лав ЗС України та проходить службу у військовій частині польова пошта НОМЕР_2 (а. с. 8).

Згідно з витягом з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 10 березня 2015 року № 50 ОСОБА_1 з 10 березня 2015 року звільнений з військової частини у запас наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних сил України від 09 березня 2015року (а. с. 86).

20 березня 2014 року ОСОБА_1 наказом № 06/14 ТОВ «НВК «ЮВІТ-XXІ» був звільнений з посади інженера механізації та автоматизації виробничих процесів на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з проходженням військової служби у військовій частині (а. с.10). З наказом про звільнення позивач був ознайомлений лише 19 березня 2015 року, про що свідчить особистий підпис останнього.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП України, у редакції Закону України від 20 травня 2014 року № 1275-VII, за працівниками призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Пунктом два прикінцевих положень Закону України від 20травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» поширено частину 3 ст. 119 у редакції цього Закону на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Отже, враховуючи фактичні обставини, зокрема, звільнення позивача 20 березня 2014 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, за наявності встановлених законом гарантій, суди зробили правильний висновок, що позивача було звільнено без законної підстави, а тому останній відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України підлягає поновленню на попередній роботі.

Враховуючи викладене, суди правильно частково задовольнили позовні вимоги, оскільки незважаючи на внесення змін до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України пізніше, за позивачем зберігалося місце роботи і середній заробіток, а відповідач зобов`язаний був поновити позивача і виплачувати йому заробітну плату протягом одного року з моменту призиву під час мобілізації на особливий період.

Апеляційний суд, визначаючи розмір середнього заробітку позивача, правомірно керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Так, відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середнього динна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню, зокрема при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Зважаючи, що позивач звільнений у березні 2014 року, для обчислення суми середньоденної заробітної плати слід враховувати виплати за останні два календарні місяці, що передують звільненню, тобто січень та лютий 2014 року та кількість відпрацьованих робочих днів у цьому періоді.

З наданої представником відповідача довідки вбачається, що у січні 2014 року позивач відпрацював 8 робочих днів, а 17 календарних днів перебував у щорічній відпустці, у лютому 2014 року відпрацював 10 робочих днів. При цьому позивачу була нарахована заробітні плата у січні 2014 року у сумі 2 920 грн, а у лютому 2014 року 3 650 грн (а. с. 157). Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 365 грн (2 920 + 3 650 = 6570 : 18 = 365).

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «ЮВІТ-ХХІ» відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 31травня 2016 року та рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015року в його незміненій апеляційним судом частині залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

Ситнік О.М. Дем`яносов М.В. Маляренко А.В.