Постанова

від 06.12.2016 по справі 922/1424/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 922/1424/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сапсан" та Харківської міської радина постановуХарківського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 у справі№ 922/1424/16Господарського судуХарківської областіза позовомЗаступника військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі -Міністерства оборони України -Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харковадо- Харківської міської ради - Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив" Сапсан"третя особа, яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні позивачів Харківський університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедубапровизнання недійсним рішення, Державного акта, зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю представників прокурораЧалий М.Г.- посвідч.№ 036334; Шекшеєва В.С.- посвід. № 015375позивачів-Барда С.Ю. предст. дов. від 30.12.2015; - не з`явився;відповідачів-не з`явився; -Фомін Р.Б. предст. дов. від 25.12.2015;третьої особи- не з`явився ВСТАНОВИВ:

04.05.2016 Заступник військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова звернувся до господарського суду з позовом до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сапсан" про визнання недійсним пунктів 9.1, 9.2 додатку до рішення Харківської міської ради від 23.06.2010 № 151/10; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЯ № 206699 від 07.10.2010; зобов`язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сапсан" повернути державі в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова шляхом складання акта прийому-передачі земельну ділянку площею 0,3886 га по вул. Динамівська, 1, кадастровий номер 6310136300:07:002:0023. Прокурор посилався на порушення Харківською міською радою вимог статей 77, 84, 141 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 3 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" пункту 4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1282 та вказував, що міська рада прийняла рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність з перевищенням повноважень та порушенням порядку зміни її цільового призначення; натомість спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель оборони і є військовим майном та державною власністю, рішення з відчуження якого приймається виключно Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України; Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова є постійним користувачем цієї земельної ділянки і його право користування не припинялось в установленому порядку.

Також прокурор просив суд відновити строк звернення до суду, обґрунтовуючи причини його пропуску необізнаністю про існування оскарженого рішення та державного акта та ознайомлення з останніми лише на початку 2016 року в ході здійснення заходів представництва.

Відповідачі заперечили проти позовних вимог, вказавши, що надане в 1985 році квартирно-експлуатаційній частині право постійного користування спірною земельною ділянкою припинено у зв`язку з ліквідацією цієї особи, а право користування Квартирно-експлуатаційного відділу належним чином не підтверджено; Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Сапсан" набув права на земельну ділянку в порядку статі 120 Земельного кодексу України, придбавши розташовану на ній нежитлову будівлю; також відповідачі заявили про застосування позовної давності, вказавши, що прокурору було відомо про існування спірного рішення Харківської міської ради з моменту його прийняття; позбавлення Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сапсан" права на мирне володіння майном, набуте на правових підставах, суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.06.2016 (суддя Прохоров С.А.) в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 (судді: Здоровко Л.М. головуючий, Плахов О.В., Шутенко І.А.) рішення господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю; визнано недійсним пункти 9.1, 9.2 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування" від 23.06.2010 № 151/10, якими було переведено земельну ділянку загальною площею 0,3886 га по вул. Динамівській, 1 з земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, земель житлової та громадської забудови до земель комунальної житлової та громадської забудови та надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив" Сапсан" у власність земельну ділянку за рахунок земель житлової та громадської забудови загальною площею 0,3886 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, з урахуванням знесення нежитлової будівлі літ "А-5" по вул. Динамівській, 1; визнано недійсним виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив" Сапсан" Державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6310136300:07:002:0023 серії ЯЯ №206699 від 07.10.2010; зобов`язано Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив" Сапсан" повернути державі в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків шляхом складання акта прийому-передачі земельну ділянку пл. 0,3886 га по вул. Динамівська, 1, м. Харків кадастровий номер 6310136300:07:002:0023; стягнуто судовий збір.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідачі подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги, в яких Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив"Сапсан" просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, рішення залишити без змін; Харківська міська рада - скасувати постанову апеляційного господарського суду та прийняти постанову про відмову у задоволенні позову. Касаційні скарги вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції дійшов невірного висновку про правонаступництво у спірних правовідносинах всупереч приписам статті 37 Цивільного кодексу України про наслідки припинення юридичної особи, а також про належність спірної земельної ділянки до земель оборони в силу прямого припису статті 1 Закону України "Про Збройні Сили України" та статті 3 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" всупереч наявних у матеріалах справи доказів; надана за державним актом земельна ділянка перестала існувати як об`єкт права в розумінні статі 79 Земельного кодексу України; суд порушив приписи статей 257, 267 Цивільного кодексу України щодо перебігу позовної давності у спірних правовідносинах, а матеріалами справи доведено обізнаність прокурора з оскаржуваним рішенням з дати ухвалення спірного рішення; не враховано передбаченого статтею 41 Конституції України гарантованого права володіння та користування власністю та практику Європейського суду з прав людини щодо протиправного позбавлення права особи на майно за наявності імовірного порушення з боку публічної влади.

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова, Харківська міська рада та третя особа не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників.

У відзиві на касаційні скарги військовий прокурор зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позову з підстав наявних та підтверджених належним чином доказів належності спірної земельної ділянки землям оборони; а про порушене право прокуратури стало відомо лише під час проведення перевірки за результатом регулярних звернень та запитів.

Представник Міністерства оборони України у відзиві на касаційну скаргу та усно у судовому засіданні заперечив доводи скаржників, як необґрунтовані.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у 1985 році виконавчий комітет Харківської міської ради народних депутатів на підставі рішення Харківської міської ради народних депутатів № 472/27с від 12.12.1984 видав КЕЧ Харківського району міста Харкова Державний акт на право постійного користування землею серії Б №045927, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 3 га 4850 м2, земля надана для трьох об`єктів ХВВКІУ ім. Крилова, що згідно з планом землекористування, складеним на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 472/241с від 12.12.1984, розташована за адресою: м. Харків, ріг вулиці Сумської та вул. Динамівської.

Згідно з директивою командувача військами Північного оперативного командування від 12.12.2012 № 16/1/016 КЕЧ Харківського району міста Харкова переформовано у Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова.

Крім того, згідно з директивою начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 25.05.1993 № ДГШ-045 на базі трьох військових установ, у тому числі Харківського військового командного інженерного училища ракетних військ імені маршала Радянського Союзу Крилова М.І. 01.08.1993 сформований Харківський військовий університет; розформовано 30.12.2004 згідно з директивою Міністра оборони України від 12.10.2004 № 312/1/025, правонаступником Харківського військового університету визначено Харківський університет Повітряних Сил.

Пунктом 1 рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.11.2000 № 1627 надано дозвіл військовій частині А-1206 на проектування та реконструкцію приміщень учбового корпусу № 94/1 по вул. Динамівській, 1 під житловий будинок з метою подальшого розподілу серед черговиків Харківського військового університету та військових частин ППО України у зв`язку з чим припинено Харківському військовому університету за його добровільною відмовою право користування земельною ділянкою площею 0.6 га по вул. Динамівській, 1 (лист від 14.11.2000 № 3649/96) та надано її військовій частині А-1206 у тимчасове користування строком до 01.12.2002 на період реконструкції згідно з проектом відводу.

Зі змісту розпорядження заступника головнокомандувача військ ППО Збройних сил України з розквартирування військ та капітального будівництва - начальника управління полковника С.М.Даніловича від 30.04.2002 № 181/9/3-333 Про передачу будівель № 6 та № 1 у військовому містечку № 94 з балансу ХВУ на баланс військової частини А-1206 (надалі - розпорядження) вбачається, що згідно з наказом начальника Харківського гарнізону від 10.03.2000 № 43, була спланована реконструкція будівель № 94/6, № 94/1 в житлові будинки для військовослужбовців Харківського військового Університету та військових частин ППО, що дислокуються у місті Харкові. Також пунктом 1 зазначеного рішення запропоновано начальнику Харківського військового університету будівлі № 94/60 та № 94/1 з балансу ХВУ передати на баланс військової частини НОМЕР_1 , як замовника по проектуванню та реконструкції приміщення їдальні та учбового корпусу в житлові будинки з оформленням відповідних документів.

Після укладення та виконання низки договорів та угод на проведення реконструкції забудовник - АТЗТ "Куряжський ДБК" передав Міністерству оборони України на праві власності житло в м. Харкові в обмін на частку в праві власності будівлі літ. А-5, загальною площею 7653,кв.м.

Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою Комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації від 16.02.2016 № 108/3, станом на 30.12.2012 згідно з матеріалами інвентаризаційної справи об`єкти нерухомого майна обліковані в м. Харкові за адресою вул. Динамівка, 1, літ. А-5 загальною площею 7653,кв.м.:

- первинна технічна інвентаризація проведена згідно зі замовленням військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2002.

- первинна реєстрація права власності проводилась за заявою від АТЗТ "Куряжський ДБК" вих. № 15 від 15.08.2006 (на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 26.07.2006 у справі № 29/310-06, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.08.2006;

- згідно з договором купівлі-продажу від 24.02.2009, посвідченим ПН ХМНО Грішаковою О.В., р. № 962, право власності на нежитлову будівлю літ. А-5 загальною площею 7653,8 кв м. перейшло до Захаряна Юрія Імрановича, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.09.2009 (т.1 а.с.112 на звороті);

- згідно з рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26.03.2010 у справі № 2-10119/2010 право власності на нежитлову будівлю літ.А-5 загальною площею 7653,8 кв.м. перейшло до Чечіної Діани Валеріївни (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.04.2010;

- згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 22.04.2010 б/н, виданим виконавчим комітетом Харківської міської ради, право власності на нежитлову будівлю А-5 загальною площею 7653,8 кв.м. перейшло до ТОВ Земаргумент (на підставі акта приймання-передачі вкладу до статутного (складеного) капіталу ТОВ "Земаргумент" від 20.04.2010, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.04.2010;

- згідно з договором купівлі-продажу від 23.04.2010, посвідченого ПН ХМНО Гавриловою С.А., р № 1453, та актом прийому-передачі від 23.04.2010 право власності на нежитлову будівлю літ.А-5 загальною площею 7653,8 кв.м. перейшло до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Сапсан (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.04.2010;

- 27.05.2011 реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ."А-5" загальною площею 7653,8 кв.м. по вул. Динамівській, 1 анульовано згідно зі заявою Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сапсан", вих. № 25 від 23.05.2011, на підставі статті 349 Цивільного кодексу України, пункту 3.13 "Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", у зв`язку зі зносом (лист виконавчого комітету Харківської міської ради Департаменту економіки та комунального майна Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 27.05.2011 № 2391221.

Рішенням 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання № 151/10 від 23.06.2010 Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель та споруд (далі Рішення) надано юридичним та фізичним особам, зазначеним у додатках, земельні ділянки (пункт 2 Рішення).

Відповідно до пункту 9 Додатку 1 до Рішення ОК "ЖБК "Сапсан" (надалі - Кооператив) наведено в переліку замовників, яким надаються земельні ділянки для будівництва, підпунктом 9.1 Додатку переведено земельну ділянку загальною площею 0,3886 га по вул. Динамівській, 1 з земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення земель житлової та громадської забудови до земель житлової та громадської забудови, а підпунктом 9.2. надано Кооперативу у власність земельну ділянку за рахунок земель житлової та громадської забудови загальною площею 0,3886 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, з урахуванням знесення нежитлової будівлі літ А-5 по вул. Динамівській, 1. Будівництво виконати до 01.06.2012

На підставі вказаного вище рішення Кооператив отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЯ № 206699, площею 0,3886 га, що розташована по вул. Динамівській, 1, м. Харків.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з відсутності у позивачів порушеного права на земельну ділянку, позаяк матеріали справи не містять доказів надання земельної ділянки в установленому порядку для розміщення військових частин та використання спірної земельної ділянки позивачами, а також відсутності підстав для втручання у право особи мирно володіти своїм майном. Водночас суд вказав, що прокурор, який був присутній на засіданні сесії міської ради, був обізнаний про існування спірного рішення та мав можливість ознайомитися з матеріалами, які стали підставою для прийняття такого рішення, відтак, саме з моменту прийняття спірного рішення починається для прокурора (як для системи органів прокуратури в цілому) перебіг позовної давності, який на момент звернення до суду пропущено.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції на підставі наведених вище встановлених ним обставин справи дійшов, натомість, висновку, що належність спірної земельної ділянки до земель оборони визначається в силу прямої вказівки законодавства в силу закріплення його за військовою частиною, а відсутність правовстановлюючих документів правовий статус земельної ділянки не змінює; доказів наявності правових підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою у встановленому порядку (згода Міністра оборони України) матеріали справи не містять. Відтак, спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та є державною власністю, а Харківська міська рада не мала повноважень розпоряджатися такою земельною ділянкою шляхом передачі її у власність.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що за доводами військового прокурора йому стало відомо про оскаржуване рішення Харківської міської ради та точні реквізити правопідтверджуючого документу йому стало відомо лише на початку 2016 року в процесі здійснення заходів представницького характеру із захисту прав держави в особі позивачів, а відповідачі не були суб`єктами, піднаглядними органам військової прокуратури України; матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивачам було відомо про порушення їх прав до звернення військового прокурора до суду з цим позовом, відтак, позовну давність прокурор у даному випадку не пропустив.

Судова колегія зазначає, що за приписами статті 2 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення військового прокурора Харківського гарнізону до суду з позовом), земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно преамбули Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, а частиною першою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За приписами статті 12 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Приписами статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

За приписами статті 65 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Статтею 77 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності; навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування; порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (військові частини).

Натомість до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (стаття 38 Земельного кодексу України).

Підстави та порядок припинення права користування землями оборони регулюються статтями 141, 142, частиною другою статті 149 Земельного кодексу України, статтею 1 Закону України Про використання земель оборони, частиною другою статті 14 Закону України Про Збройні сили України та пунктом 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями (далі Положення), затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483 (у редакціях, чинних на момент виникнення відповідних спірних правовідносин)

Відповідно до пунктів 15, 16, 19, 44, 45, 46, 48, 50 Положення відведення земельних ділянок для потреб Збройних Сил України проводиться на підставі рішень Рад, які в межах своєї компетенції надають в користування землі. Земельні ділянки для потреб Збройних Сил України надаються в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. В рішенні про надання земель вказуються умови користування землею. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами. За відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Своєчасне виявлення земель, що не використовуються, та надання відомостей про них покладається на заступників Міністра оборони України командувачів видів Збройних Сил України, командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, а також командирів військових частин землекористувачів. Перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, командуючими військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження Міністру оборони України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому ЗК.

За частиною першою статті 120 Земельного кодексу України (станом на час первинної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке було розташовано на спірній земельній ділянці у 2006 році) не передбачалося автоматичного переходу права власності чи користування на земельну ділянку при переході права власності на будівлю і споруду; а зі статті 141, 142 Земельного кодексу України У відповідній редакції) вбачається, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що належність спірної земельної ділянки до земель оборони була визначена в силу її закріплення за військовою частиною; доказів наявності правових підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою у встановленому порядку матеріали справи не містять, а законодавство, чинне на час переходу права на будівлю за адресою м. Харкові за адресою вул. Динамівка, 1, літ. А-5 від Міністерства оборони України автоматичного припинення чи переходу права не передбачало.

Доводи касаційних скарг щодо застосування у спірних правовідносинах приписів статті 37 Цивільного кодексу України не враховують положення законодавства, яким встановлено особливості правового регулювання земель оборони.

Водночас судова колегія відзначає, що спірна земельна ділянка, право на яку мають намір відновити позивачі, знаходиться у володінні та користуванні відповідача на відповідних правових підставах, та чиї права та інтереси може бути порушено внаслідок задоволення позову.

При цьому суд має виходити з того, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Перший протокол ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

У відзиві на позов, поясненнях, наданих до справи, відповідач Кооператив - посилався на набуття права на земельну ділянку на певних правових підставах, зокрема, за наслідками реалізації правочину про передачу нерухомого майна Міністерством оборони України за волевиявленням самого Міністерства оборони України, та на порушення в даному випадку права Кооперативу на мирне володіння майном.

Суд апеляційної інстанції всупереч приписам статей 4-2, 105 Господарського процесуального кодексу України не надав оцінку цим доводам та доказам відповідача, не спростував відповідних висновків місцевого господарського суду.

Також судова колегія зазначає, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), а відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Тобто, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить порушення права особи, про захист якого вона просить, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Отже визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України. За частиною першою вказаної статті цього Кодексу, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів

Враховуючи те, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова апеляційному господарському суду слід з`ясувати, коли саме зазначені позивачі довідалися або могли довідатися про порушення їх прав, тобто коли почався перебіг позовної давності у спірних правовідносинах.

Наведене узгоджується з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-2070цс16, від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 13.05.2015 у справі № 3-126гс15, від 02.09.2014 у справі № 3-82гс14, від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14.

Натомість, дійшовши висновку про наявність порушеного права, у порушення вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України, частини першої статті 261 Цивільного кодексу України і всупереч наведеній вище правовій позиції Верховного Суду України у справі, яка розглядається, апеляційний суд не встановив початку перебігу строку позовної давності щодо позивачів у спірних правовідносинах, не з`ясував, чи могли позивачі, виконуючи Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, довідатися про порушене право, не навів доказів чи обставин, якими позивачі доводять чи з якими пов`язують початок перебігу позовної давності.

За змістом статей 99, 105 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції; за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову.

У постанові мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів та у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що суд всупереч статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянув всебічно, повно та об`єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; невірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Розглядаючи справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, Вищий господарський суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку; відсутність процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, відтак, постанову апеляційного суду у даній справі слід скасувати, а справу передати на новий розгляд суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Обслуговуючого кооперативу "Житлово- будівельний кооператив "Сапсан" та Харківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 у справі №922/1424/16 Господарського суду Харківської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду

Головуючий Л. Рогач

Судді: І.Алєєва

Т. Дроботова