Постанова

від 06.12.2016 по справі 916/936/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2016 р.Справа № 916/936/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Лисенко В.А., Гладишевої Т.Я.,

секретар судового засідання Молодов В.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився, повідомлений належним чином;

від відповідача - не з'явився, повідомлений належним чином;

від третьої особи - не з'явився, повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОРІ ПРО»

на рішення господарського суду Одеської області від 07 жовтня 2016 року

по справі №916/936/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОРІ ПРО»

до Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області

за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області

про стягнення 583 906,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зорі Про" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області (далі - відповідач) про стягнення 583906 грн. боргу.

При порушенні провадження по справі судом залучено до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

10.05.2016 року ухвалою господарського суду Одеської області провадження по вказаній справі припинено.

09.06.2016 року постановою Одеського апеляційного господарського суду зазначену ухвалу скасовано, а справу передано до господарського суду Одеської області для розгляду.

23.06.2016 року суддя Демешин О. А. прийняв справу до свого провадження.

Згідно заяви про зміну до позовної заяви від 06.09.2016 року, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на зберігання товарно-матеріальних цінностей у розмірі 456486,00 гривень та витрати на знищення тютюнових виробів та неякісної алкогольної продукції в сумі 127420,00 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 07 жовтня 2016 року по справі №916/936/16 у задоволенні позову відмовлено повністю, з підстав того, що між сторонами справи не було укладено договору зберігання, в порядку, передбаченому главою 66 ЦК України з додержанням всіх істотних умов Договору, зокрема не визначено ціни договору або того, що зберігання майна здійснюється безоплатно.

Відсутність погодженої ціни послуг на знищення тютюнових та алкогольних виробів - є підставою вважати, що договору на надання таких послуг між сторонами, також, не укладалось.

Отже, оскільки позивач не довів суду існування між сторонами справи майново-господарських зобов'язань щодо зберігання та щодо знищення тютюнових та алкогольних виробів, суд відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗОРІ ПРО» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що за період з жовтня 2014 року по теперішній час ТОВ «ЗОРІ ПРО» понесло витрати по зберіганню ТМЦ, переданих йому ГУ ДФС в Одеській області на загальну суму 456 486,00 грн., а також витрат на знищення тютюнових виробів та неякісної алкогольної продукції у розмірі 127 420,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, договорами оренди, актами виконаних робіт та актам про знищення.

На думку апелянта, проведення інвентаризації залишків ТМЦ також є доказом виконання ТОВ «ЗОРІ ПРО» дій по зберіганню майна.

Скаржник вважає, що недодержання сторонами передбаченої законом письмової форми угоди не позбавляє їх права в разі виникнення спору доводити наявність останньої іншими засобами доказування, до яких, зокрема, слід відносити письмові докази (розписки, чеки, платіжні доручення та ін.)

При цьому, відповідач визнає факт існування з ТОВ «ЗОРІ ПРО» договірних відносин за зберігання ТМЦ.

Також на думку апелянта, ним належним чином підтверджено виникнення та існування господарських правовідносин з відповідачем з приводу зберігання ТМЦ та їх знищення, що доведено наявними в матеріалах справи доказами.

Таким чином, скаржник вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що між сторонами не виникли договірні зобов'язання, не відповідають обставинам справи та суперечать доказам, наявним в ній.

Також скаржник звертає увагу на те, що позовними вимогами є стягнення витрат на зберігання ТМЦ, а суд першої інстанції вирішує питання про стягнення вартості послуг зі зберігання ТМЦ та їх знищення.

В судове засідання 06.12.2016 року представники сторін та третьої особи не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання.

Відповідно до положень п.3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 N 1556/5 (з подальшими змінами).

Пунктами 3.9.1, 3.9.2 вказаної Постанови визначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 року направлено за адресами місцезнаходження сторін, про що свідчать поштові повідомлення. Оскільки неявка представників сторін та третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті, жодних клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін та третьої особи.

Відповідно до вимог ст.85 ГПК України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено під час апеляційного перегляду, 01.10.2014 року та 11.02.2015 року, на виконання пункту 12 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 № 1340, комісія Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області ухвалила рішення про вхід Товариства з обмеженою відповідальністю В«Зорі ПроВ» (Позивач по справі) в Єдиний реєстр суб'єктів господарювання, які можуть здійснювати реалізацію безхазяйного майна та майна, що переходить у власність держави.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що з 08.10.2014 року слідчі слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління державної фіскальної служби України в Одеській області передали на відповідальне зберігання ТОВ В«ЗОРІ ПРОВ» велику кількість речових доказів по різним кримінальним провадженням, що підтверджується актами приймання- передачі, які посвідчені підписами слідчих слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Одеській області.

Для здійснення належного зберігання вказаних речових доказів Позивачем укладено договори оренди складських приміщень з іншими товариствами: ТОВ „Управляюча консультаційна компанія „К.М.І.В» , ТОВ „Бізнес-ГрадВ» , ТОВ „І.Т.М.В» та ТОВ „Агро лан трейдВ» .

За кожен місяць оренди складських приміщень з вказаними підприємствами складалися акти виконаних робіт.

16.02.2015 р. за вих. № 861/10/15-32-09-02 на адресу ТОВ „ЗОРІ ПРОВ» надійшов лист Головного управління ДФС в Одеській області щодо знищення тютюнових виробів на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 02.07.2014 р. по справі № 522/7350/14-к. На виконання вищевказаного листа між Позивачем та ТОВ „УтільвторпромВ» було укладено договір щодо надання послуг по збиранню, зберіганню та подальшому знищенню неякісної продукції. Факт знищення тютюнових виробів підтверджується актом про знищення та актом надання послуг № 1 від 17.03.2015 р.

На підставі листа Головного управління ДФС в Одеській області від 23.02.2015 р. за вих. № 978/9/15-32-09-03-04 Позивач проводив знищення неякісної алкогольної продукції, що також підтверджується актом знищення та актом надання послуг № 2 від 23.04.2015 р.

З наведеного, Позивач робить висновок, що за період з жовтня 2014 року по теперішній час ним понесені збитки у вигляді витрат по зберіганню на загальну суму 456486 грн., а також послуги по знищенню на загальну суму 127420 грн., що підтверджується договорами оренди, актами виконаних робіт та актами про знищення.

Таким чином, звертаючись до суду, позивач вимагав відшкодування витрачених коштів за зберігання та знищення продукції, на підставі п.п.18, 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Згідно п. 1, ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Ч. 1 ст. 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В той же час, ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст. 946 ЦК України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Для визначення правомірності позовних вимог у даній справі слід дослідити правову природу вимог позивача, а також норми чинного законодавства, що стали підставою для звернення до суду.

Судом встановлено, що між сторонами не укладався письмовий договір зберігання, та, відповідно, не погоджувалась вартість зберігання та знищення товарно-матеріальних цінностей позивачем.

Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що факт підписання актів прийому-передачі слідчими, що вели кримінальні справи не свідчить про укладення Договору саме між Товариством з обмеженою відповідальністю "Зорі Про" та Головним управління Державної фіскальної служби України в Одеській області.

Вказані акти свідчать лише про передачу товарно-матеріальних цінностей слідчими до ТОВ «ЗОРІ ПРО», однак не містять вказівок про платність зберігання (т.1).

Також, відсутність погодженої ціни послуг на знищення тютюнових та алкогольних виробів свідчить про те, що договору на надання таких послуг між сторонами, також, не укладалось.

При цьому, у заяві про зміну до позовної заяви від 06.09.2016 року позивач посилається на укладення усного договору зберігання, що підтверджується підписаними актами приймання-передачі ТМЦ на зберігання позивача. Водночас, позовною вимогою є відшкодування понесених позивачем витрат на зберігання та знищення продукції.

Таким чином, судова колегія переглядає законність оскаржуваного рішення, зважаючи на заявлені позовні вимоги саме про відшкодування понесених витрат на зберігання та знищення продукції, а не стягнення вартості зберігання за усним договором зберігання, оскільки між сторонами не узгоджено ціну послуг зі зберігання.

Вимоги щодо зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України, Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104, з у рахуванням дотримання вимог Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 року № 1340, а також Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 року №51/401/649/471/23/125.

Матеріали справи містять акти приймання-передачі, відповідно до яких слідчі слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління державної фіскальної служби України в Одеській області передали, а ТОВ В«ЗОРІ ПРОВ» прийняло товарно-матеріальні цінності по різним кримінальним провадженням, а саме тютюнову продукцію, алкогольні вироби, взуття, техніку (пральні машини, телефони, вентилятори, фоторамки тощо).

Вказані обставини не заперечуються відповідачем .

Апелянт наголошує, що на здійснення належного зберігання даних речових доказів ТОВ «ЗОРІ ПРО» укладено договори оренди складських приміщень з наступними товариствами: ТОВ «Управляюча консультаційна компанія «К.М.І.» (код ЄДРПОУ 36436264), із загальною площею складських приміщень 300 кв.м., ТОВ «Бізнес-Град» (код ЄДРПОУ 32431063), із загальною площею складських приміщень710 кв.м., ТОВ «І.Т.М.» (код ЄДРПОУ 39181340) із загальною площею складських приміщень 170 кв.м. та ТОВ «ОСОБА_1 Трейд» (код ЄДРПОУ 39181340) із загальною площею складських приміщень 561 кв.м.

Однак, дані договори оренди не містять жодних посилань на те, що приміщення орендоване для зберігання спірних товарно-матеріальних цінностей, тобто відсутній зв'язок між даними договорами та відшкодуванням понесених витрат на зберігання та знищення продукції по різним кримінальним провадженням.

Також в обґрунтування понесених витрат позивач посилався на розрахунок зберігання речових доказів та товарно-матеріальних цінностей на складах ТОВ «ЗОРІ ПРО», акти виконаних робіт, договір між ТОВ «ЗОРІ ПРО» та ТОВ «Утільвторпром» №1-2015 від 02.02.2015 року на знищення продукції, акт інвентаризації залишків товарно-матеріальних цінностей.

З урахуванням зазначеного, ТОВ «ЗОРІ ПРО» наполягає, що підприємством за період з жовтня 2014 року по теперішній час надано послуги Головному управлінню ДФС в Одеській області по зберіганню товару на загальну суму 456486 грн., а також послуги по знищенню на загальну суму 127420 грн., що підтверджується договорами оренди, актами виконаних робіт та актами про знищення.

Відповідно до п. 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду (в новій редакції), витрати, пов'язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави.

Згідно п.32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого Постановою КМУ від 19.11.2012 року № 1104, фінансування витрат, пов'язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

Граничний розмір таких витрат не може перевищувати суми, обчисленої на підставі первинних документів, які підтверджують витрати.

Виходячи з вищезазначених норм діючого законодавства, судова колегія наголошує, що дійсно позивач має право на відшкодування понесених витрат, пов'язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, але які повинні бути підтверджені відповідними первинними документами.

Проте, судова колегія не може прийняти в якості належного доказу понесених витрат розрахунок, наданий позивачем (т.1. а.с.207-214), оскільки ані з самого розрахунку, ані з наданих договорів оренди неможливо встановити що саме тимчасово вилучене майно під час конкретних кримінальних проваджень зберігалось в відповідних складських приміщеннях, що знаходились в оренді позивача .

Матеріали справи містять договори оренди складських приміщень, однак відсутні докази того, що саме в цих приміщеннях знаходились товарно-матеріальні цінності за актами приймання передачі, що знаходились на відповідальному зберіганні позивача.

Також з актів надання послуг №1 від 17.03.2015р., №2 від 23.04.2015р. (т.1 а.с.226,227) вбачається, ТОВ «Утільвторпром» на замовлення ТОВ «Зорі Про» знищило неякісну алкогольну і тютюнову продукцію на загальну суму 127 420,00 грн.. Однак з вказаних актів не вбачається, що було знищено саме ту продукцію, яка була передана позивачу за відповідними актами приймання-передачі, що додані до позовної заяви.

Таким чином, суд зазначає, що для відшкодування понесених позивачем витрат слід обґрунтувати належними та допустимими доказами розрахунок витраченої суми , однак з тих доказів, на які посилається позивач- неможливо ідентифікувати товарно-матеріальні цінності, що зберігались в складських приміщеннях, знищувались тощо.

При цьому, вартість отриманих ТОВ «ЗОРІ ПРО» послуг від ряду вищезазначених підприємств за актами виконаних робіт не співпадає з їх договірною вартістю погодженою в договорах оренди.

Відповідно до п.3 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним", затвердженого Постановою КМУ від 25.08.1998р. № 1340, майно, конфісковане на підставі рішення суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом, крім вилученого митницями ДФС майна, щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію, зберігається органами (суб'єктами господарювання) у власних (орендованих) спеціально обладнаних приміщеннях (на майданчиках) або передається ними для зберігання іншим організаціям за договорами.

Спирт етиловий, алкогольні напої та тютюнові вироби зберігаються у місцях зберігання, відомості про місцезнаходження яких внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання, а така продукція, що перебуває під митним контролем, у встановлених законом випадках може також зберігатися на складах митниць ДФС.

Обладнання для промислового виробництва сигарет та цигарок зберігається органами, що здійснили їх вилучення, або суб'єктами господарювання (за їх згодою), відомості про яких внесено до Єдиного державного реєстру обладнання для промислового виробництва сигарет та цигарок відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

При цьому, матеріали справи не містять доказів наявності згоди відповідача - Головного управління ДФС в Одеській області, на зберігання вилучених речових доказів на складах, які належать на праві власності іншим підприємствам. Особливо з урахуванням тієї обставини, що у справі відсутні докази перебування ТОВ «Управляюча консультаційна компанія «К.М.І.», ТОВ «Бізнес-Град», ТОВ «І.Т.М.», ТОВ «ОСОБА_1 Трейд» в Єдиному реєстрі суб'єктів господарювання, які можуть здійснювати реалізацію безхазяйного майна та майна, що переходить у власність держави.

Як зазначалось вище, договір зберігання між Головним управлінням ДФС в Одеській області та ТОВ «ЗОРІ ПРО» не укладався, більш того, договір на зберігання не укладався також з підприємствами ТОВ «Управляюча консультаційна компанія «К.М.І.», ТОВ «Бізнес-Град», ТОВ «І.Т.М.», ТОВ «ОСОБА_1 Трейд».,

Крім того, відносно понесених позивачем витрат у розмірі 127420 грн., пов'язаних з отриманням послуг за знищення тютюнових виробів, отриманих від ТОВ «Утільвторпром», судова колегія зазначає, що відповідно до вимог п. 16 Порядку № 1340, знищення спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою шляхом спалювання, руйнування, фізико-хімічної, біологічної або іншої обробки відповідно до вимог законодавства.

Комісія приймає рішення про знищення спирту етилового та алкогольних напоїв, якщо їх переробляти економічно недоцільно. Знищення за рішенням комісії може проводитися на підприємствах, виробництво яких пройшло атестацію на виконання відповідних робіт згідно із Законом України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції».

Відповідно до ст.20 названого Закону, оплата робіт, пов'язаних з переробкою, утилізацією, знищенням або подальшим використанням вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції, здійснюється власниками цієї продукції.

Суд зазначає, що процедуру знищення не було дотримано, оскільки рішення комісії про знищення продукції відсутнє в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що оплата послуг зі знищення здійснюється власниками цієї продукції, судова колегія доходить висновку про те, що будь-які зобов'язання у Головного управління ДФС в Одеській області щодо знищення вилучених тютюнових виробів на підставі ухвал Приморського районного суду м. Одеси - відсутні.

За таких обставин, судова колегія доходить висновку про безпідставність позовних вимог щодо сплати витрат, понесених у зв'язку з наданням послуг по зберіганню та знищенню товаро-матеріальних цінностей, оскільки контролюючий орган не брав на себе жодних зобов'язань по відшкодуванню витрат за зберігання майна, про що свідчить відсутність укладеного договору, а плата за дані послуги сторонами не обумовлювалась.

При цьому, розрахунок понесених витрат на зберігання та знищення продукції позивачем не обґрунтований належним чином.

Статтею 1 Бюджетного кодексу України встановлено, що Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження;

За пунктом 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому;

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Витрати спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу), якщо цим Кодексом та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше (ч. 4 ст. 23).

Відповідно до ч. З ст. 48 Бюджетного кодексу України розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

У листах Головного управління ДФС в Одеській області, направлених на адресу ТОВ «ЗОРІ ПРО», зокрема у листі від 16.02.2015 року № 861/10/15-32-09-02, зазначалось, що у зв'язку із складним станом в країні кошторисні призначення на 2015 рік не передбачають витрат на зберігання та транспортування речових доказів.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про безпідставність позовних вимог ТОВ «ЗОРІ ПРО» за відсутності укладеного договору на зберігання, обґрунтованого розрахунку понесених позивачем витрат, а також за відсутності бюджетних асигнувань на відшкодування витрат ТОВ «ЗОРІ ПРО» на зберігання та знищення продукції - відповідно відсутні підстави для стягнення зазначених коштів в судовому порядку.

За положеннями статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладено обов'язок доведення належними та допустимими доказами обставин, на які вони посилаються у підтвердження своїх вимог та заперечень.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОРІ ПРО» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 07 жовтня 2016 року по справі №916/936/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 08.12.2016 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.А. Лисенко

Суддя Т.Я. Гладишева