Рішення

від 09.12.2016 по справі 927/909/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

« 06 » грудня 2016 року Справа №927/909/16

За ПОЗОВОМ: Заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури

вул. 1 Травня, 50а, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500

в інтересах держави

в особі: Подільської сільської ради Срібнянського району Чернігівської області

вул. Гагаріна, 2, с. Поділ, Срібнянський район, Чернігівська область, 17330

ТРЕТЯ ОСОБА, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача: Державна екологічна інспекція у Чернігівській області

вул. Малясова, 12, м. Чернігів, 14017

До ВІДПОВІДАЧА: Дочірнього підприємства Срібнянське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Срібнерайагролісництво"

вул. Хмельницького, 2, смт. Срібне, Чернігівська область, 17300

Про відшкодування шкоди 33004,64 грн.

Суддя І.В. Кушнір

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від Позивача: не з'явився.

Від Відповідача: ОСОБА_1 - представник, довіреність №105 від 21.12.2015.

Від Третьої особи: не з'явився.

У судовому засіданні прийняла участь прокурор відділу прокуратури Чернігівської області ОСОБА_2, службове посвідчення № 043955 від 16.08.2016.

СУТЬ СПОРУ:

Заступником керівника Прилуцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Подільської сільської ради Срібнянського району Чернігівської області подано позов до Дочірнього підприємства Срібнянське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Срібнерайагролісництво" про стягнення 33004,64 грн. шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДП "Срібнерайагролісництво", як постійний лісокористувач, не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну рубку лісу, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави, а тому має нести матеріальну відповідальність у повному обсязі.

Ухвалою суду від 27.09.2016 року до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача залучено Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області.

Прокурор підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Представник Відповідача надав відзив на позовну заяву, у якому викладені заперечення проти позову, зокрема, зазначено, що нормами Лісового кодексу України не встановлено відповідальність за незабезпечення охорони та збереження лісу лісокористувачем, відповідними контролюючими органами перевірка факту правопорушення не проводилася, не відображено у який спосіб та із застосуванням яких вимірювальних засобів проведено заміри пнів. Разом з тим, Відповідач вважає, що Прокурором та Позивачем не надано належних доказів на підтвердження вчинення правопорушення (протиправної бездіяльності) саме працівниками Відповідача. При цьому, Відповідач зазначає, що ДП "Срібнерайагролісництво" дійсно є постійним лісокористувачем лісової ділянки, на якій було вчинено незаконну рубку, і за статутними документами та відповідно до ст.19 Лісового кодексу України зобов'язане здійснювати охорону і захист лісів від самовільних рубок. Всі вищевказані норми Відповідачем виконані в повному обсязі, зокрема, на підприємстві створена та функціонує лісова охорона у складі керівника підприємства, помічника лісничого, майстрів лісу та лісників. За кожним лісником закріплено ділянки обходу, визначені межі, затверджені положення про лісову охорону на підприємстві та функціональні обов'язки працівників.

Представники Позивача та Третьої особи у судові засідання 11.10.2016, 24.10.2016, 22.11.2016 та 06.12.2016 не з'явилися, хоча Позивач та Третя особа були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (ухвал суду від 27.09.2016, 11.10.2016, 24.10.2016, 22.11.2016).

До початку судового засідання 11.10.2016 від Третьої особи через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду надійшло письмове пояснення по справі, у якому зазначено, що Третя особа підтримує позовні вимоги в повному обсязі. При цьому, вказано, що розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної рубки дерев у кв. 29 вид. 4 за межами населеного пункту біля с.Галка на території Подільської сільської ради Срібнянського району Чернігівської області проведено державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області ОСОБА_3 на підставі листа Срібнянського РВ УМВС України в Чернігівській області від 25.11.2014 за №5612. Розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства виконано по таксах для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення та неприпинення росту, затвердженими постановою КМУ від 23.07.2008 №665. Розмір завданої шкоди по даному факту склав 33004,64 грн.

Одночасно Третьою особою заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника Третьої особи у зв'язку з неможливістю направлення останнього у судове засідання.

24.10.2016 фактично після закінчення судового засідання від Позивача надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 24.10.2016, без участі представника Позивача.

До початку судового засідання 22.11.2016 від Позивача надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 22.11.2016, без участі представника Позивача. Одночасно у вказаній заяві зазначено, що Позивач проти позову не заперечує.

Про поважність причин нез'явлення представника Позивача у судове засідання 06.12.2016 суд не повідомлено.

До початку судового засідання 22.11.2016 представником Відповідача через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду подано письмове пояснення, яке долучене до матеріалів справи.

До початку судового засідання 22.11.2016 Прокурором через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду подано письмове пояснення, яке суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 22.11.2016 за заявою Прокурора строк розгляду спору продовжено на 15 днів до 13 грудня 2016 року включно.

У судовому засіданні 06.12.2016 Прокурор підтримала позовні вимоги, а представник Відповідача - заперечення, викладені у попередніх судових засіданнях.

Враховуючи, що Позивач та Третя особа про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте не скористалися своїм правом брати участь у судових засіданнях, виклали позиції по суті позовних вимог, суд приходить висновку про розгляд справи за наявними матеріалами та без участі представників Позивача та Третьої особи.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення Прокурора, представника Відповідача, суд,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п.2.2.1 Статуту Срібнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства „СрібнерайагролісництвоВ» , редакції чинній на момент незаконної порубки, предметом діяльності підприємства є спеціалізоване ведення лісового господарства, зокрема, охорона і захист лісів від самовільних рубок та лісових пожеж, боротьба зі шкідниками та хворобами лісу.

У пункті 3.5 Статуту зазначено, що підприємство є лісокористувачем згідно рішення обласної ради від 27 березня 2001 року „Про надання у постійне користування земель лісового фондуВ» та здійснює його повноваження згідно з положеннями Лісового кодексу України.

Рішенням Чернігівської обласної ради (п'ятнадцята сесія двадцять третього скликання) від 27 березня 2001 року "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 року №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування агропромислового комплексу", керуючисть ст.ст.9,13 Лісового та ст.ст.12,19 Земельного кодексів України, обласна рада вирішила надати земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу, в постійне користування підприємствам (згідно з додатками №1 та №2) для ведення лісового господарства.

Як вбачається з Додатку №1 до рішення обласної від 27 березня 2001 року "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" Дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству „СрібнерайагролісництвоВ» (Срібнянський район) надані в постійне користуванняі земельні ділянки загальною площею 4903,7 га.

На підставі розпорядження Срібнянської районної державної адміністрації № 12 від 12.01.2005 Срібнянському спеціалізованому дочірньому підприємству „Срібнерайагролісництво Чернігівського облагролісуВ» видано державний акт ЯЯ №370201 на право постійного користування земельною ділянкою площею 131,97 га на території Подільської сільської ради Срібнянського району Чернігівської області для ведення лісового господарства. Даний державний акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 0308853000002.

20.11.2014 лісником обходу 7 ОСОБА_4 складено акт про лісопорушення на території Подільської ради, згідно якого під час обходу лісу в районі хутора Галка було виявлено самовільну рубку дерев ясена в кількості 13 (тринадцять) дерев ясена невиявленими порушниками в кварталі 29, виділі 4. При цьому, лісником зазначений перелік діаметрів пнів незаконно зрубаних дерев та назва породи.

Відповідно до довідки ДП „СрібнерайагролісництвоВ» вих. №2 від 14.01.2015 за обходом №7 ДП „СрібнерайагролісництвоВ» , що знаходиться на землях Подільської сільської ради згідно з розподілом ДП „СрібнерайагролісництвоВ» на обходи закріплений лісник ОСОБА_5.

Листом від 20.11.2014 вих. № 74 ДП „СрібнерайагролісництвоВ» звернулось до начальника Срібнянського РВ УМВС України в Чернігівській області, яким повідомляє про лісопорушення, виявлене на території Подільської та Гриціївської сільської ради Срібнянського району в кварталах 29 виділ 4 та 31 виділ 1, скоєне невстановленими особами.

Постановою старшого слідчого СВ Срібнянського РВ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_6 від 30.12.2014 про закриття кримінального провадження, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21.11.2014 № 12014260250000216, закрите у зв'язку з відсутністю в діянні невстановленої особи складу кримінального правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП „СрібнерайагролісництвоВ» зверталось до Срібнянського районного суду Чернігівської області зі скаргою на постанову старшого слідчого СВ Срібнянського РВ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_6 про закриття кримінального провадження, в якій просило скасувати вказану постанову.

Як пояснив у судовому засіданні представник Відповідача, кримінальне провадження поновлено не було.

Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області ОСОБА_7 05.12.2014 складено розрахунок розміру шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконного (без відповідного дозволу) знесення дерев ясеня у листопаді 2014 року в кв. 29 вид.4 за межами населеного пункту біля с. Галка на території Подільської сільської ради Срібнянського району Чернігівської області, згідно листа Срібнянського РВ УМВС України в Чернігівській області від 25.11.2014 №5612. Розрахунок виконано по таксах для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення та неприпинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665, додаток №1.

Згідно розрахунку загальна сума заподіяної шкоди становить 33004,64 грн.

З урахуванням викладеного, Прокурор просить стягнути з Дочірнього підприємства Срібнянське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Срібнерайагролісництво" 33004,64 грн. шкоди, заподіяної незаконною рубкою дерев.

Досліджуючи позовні вимоги та заперечення на них, суд відмічає наступне.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України:

В«Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.В»

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1166 Цивільного кодексу України:

„1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.В»

Відповідно до п.5 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України за N02-5/215 від 01.04.94р. «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди»:

«Підстави відповідальності за заподіяння шкоди, передбачені статтями 1166 та 1187 ЦК України, застосовують і при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.»

Згідно ч.1 п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за N6 від 27.03.92р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»:

«Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.»

Відповідно до ч.ч.3,4 п.2 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України за N02-5/215 від 01.04.94р. «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди»:

«Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України). Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток з цього загального правила, тобто коли обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на особу без її вини (статті 1173, 1174, 1187 ЦК України).

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.»

Згідно з п.6 даного Роз`яснення:

«Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України. Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.»

Відповідно до п.1.6. роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовищаВ» № 02-5/744 від 27.06.2001 (з наступними змінами):

«Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника, отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.»

Таким чином, для правильного вирішення даного спору про стягнення позадоговірної матеріальної шкоди має бути встановлена наявність 4 складових елементів відповідальності за завдану шкоду:

1. Неправомірні дії особи.

2. Завдання шкоди та її розмір.

3. Безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

4. Вина завдавача шкоди.

При цьому, доводити в даному випадку факт наявності неправомірних дій Відповідача, завдання ним шкоди і розмір шкоди та безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями Відповідача і самою шкодою мають Прокурор та Позивач, а відсутність вини у його діях, що завдали шкоду, в разі доведеності перших трьох складових, - Відповідач.

З приводу неправомірності дій Відповідача суд відмічає наступне.

Неправомірність означає, що порушник скоїв дії чи бездіяльність, які порушують конкретну, чітко визначену, норму чинного законодавства.

В якості таких Прокурором наведені наступні.

Згідно з п.1 ч.2 ст.19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.

Відповідно до п.5 ст.64 Лісового кодексу України, яка регулює основні вимоги щодо ведення лісового господарства, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

За приписами статей 86, 89, 90 Лісового кодексу України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

З усіх цих викладених норм вбачається, що в них зазначене лише загальне положення про обов'язок постійних лісокористувачів забезпечувати охорону лісів, проте, жодного чіткого переліку дій та заходів, які мав вчинити для охорони лісу постійний лісокористувач, і не вчинення яких можна було б вмінити в даному випадку Відповідачу, ці норми не містять.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.86 Лісового кодексу України:

«Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.»

Прокурором та Позивачем не наведено ні Переліку заходів проти незаконних рубок, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, або органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, ні жодного іншого нормативно-правового акту, який би містив такий перелік дій чи заходів по охороні лісу.

Враховуючи викладене, ухвалами суду від Прокурора та Позивача було витребувано письмове пояснення, в чому саме виявилася протиправна бездіяльність Відповідача в даному випадку, а саме, яких, принаймні, не юридично, а фактично, конкретно і чітко визначених та достатніх для уникнення незаконної порубки заходів міг вжити Відповідач, але не вжив.

Такого пояснення від Прокурора та Позивача суду також не надійшло.

За викладених обставин, звинувачення Прокурором та Позивачем Відповідача у порушенні загальних абстрактних норм про обов'язок постійних лісокористувачів забезпечити охорону лісу носить такий самий абстрактний характер, а саме, що Відповідач не вжив якісь невідомі, невизначені та неконкретизовані ні юридичною нормою, ні з фактичної сторони дії та заходи, які були б дійсно достатніми для уникнення незаконної порубки лісу, тобто, дане звинувачення фактично балансує на грані припущення.

Разом з тим, Прокурор даним позовом бажає притягнути Відповідача до цивільно-правової відповідальності за скоєння цивільного правопорушення, а тому ним має бути доведено порушення шляхом чітко і конкретно визначеної дії або бездіяльності чіткої і конкретної норми чинного законодавства.

Враховуючи, що Прокурором та Позивачем не наведено чіткого переліку дій та заходів, які або передбачені чинним законодавством, або фактично могли б бути визначені як дійсно достатні для уникнення незаконної порубки дерев сторонніми особами, які міг і повинен був вчинити Відповідач і не вчинив, суд доходить висновку, що Прокурором та Позивачем не доведено факту саме незаконної або неправомірної бездіяльності (або дій) Відповідача стосовно забезпечення охорони лісу, що перебуває в його постійному користуванні.

Стосовно завдання шкоди та її розміру суд відмічає наступне.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України:

В«Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.В»

Відповідно до абз.5 п.п.6.1. п.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України за №02-5/744 від 27.06.2001 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовищаВ» (з наступними змінами)

«У розгляді справ зі спорів про відшкодування шкоди, заподіяної зеленим насадженням їх незаконною вирубкою, господарським судам слід перевіряти, яким чином (зокрема із застосуванням яких вимірювальних засобів) проводилися заміри пнів та чи відображені ці дані у акті. За відсутності відповідних даних у господарського суду немає підстав для задоволення позову.»

З матеріалів справи вбачається, що фактично єдиним документом, на підставі якого здійснено розрахунок розміру завданої шкоди, є акт про лісопорушення, складений самим Відповідачем.

Даних, яким чином та, зокрема, із застосуванням яких вимірювальних засобів проводилися заміри пнів, даний акт не містить.

Доказів перевірки цих даних уповноваженим контролюючим чи правоохоронним органом зі складанням відповідного акту чи протоколу і відображенням вищевказаних даних про результати замірів та застосовані вимірювальні засоби ні Прокурором, ні Позивачем суду не представлено.

За викладених обставин, суд вважає недопустимим в даній справі доказом щодо кількості, виду і, головне, діаметрів пнів зрубаних дерев складений саме Відповідачем акт про лісопорушення.

Інших доказів щодо кількості, виду і, головне, діаметрів пнів зрубаних дерев, як і доказів здійснення розрахунку завданої шкоди саме на підставі цих інших документів, а не лише акту про лісопорушення Відповідача, Прокурором і Позивачем суду не представлено, а отже наданий ними до позову в якості доказу розміру завданої шкоди розрахунок є недостовірним доказом, а розмір завданої шкоди Прокурором та Позивачем недоведений.

Крім того, відповідно до п.6.1.2. Роз'яснення:

«У вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення , вчиненного невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки із: забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до статті 19 Лісового кодексу України, покладено на постійних лісокористувачів.»

Тобто факт порушення природоохоронного законодавства має встановлюватися саме відповідними контролюючими органами і допустимим доказом в даному випадку є саме акт перевірки, складений таким контролюючим органом.

Щодо наявності безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою, суд відмічає.

Як зазначено вище, відповідно до ч.ч.2-4 п.6 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України за N02-5/215 від 01.04.94р. «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди»:

«За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України. Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.»

Таким чином, має бути доведено, що шкода є наслідком дій або бездіяльності виключно завдавача, які з безпосередністю, неминучістю та невідворотністю завдають дану шкоду.

На думку суду, такий причинний зв'язок існує виключно у особи, яка безпосередньо вчинила незаконну рубку, оскільки саме її дії у вигляді незаконного рубання лісу з безпосередністю, неминучістю та невідворотністю і причинили завдану шкоду.

Враховуючи даний висновок суду, а також, вищевказаний висновок суду щодо недоведеності Прокурором та Позивачем саме неправомірної та незаконної бездіяльності (або дій) Відповідача по охороні даного лісу, суд вважає, що Прокурором та Позивачем не доведено безпосередній причинний зв'язок, а саме, що бездіяльність чи дії Відповідача, а не особи, що фактично зрубала ліс, з безпосередністю, неминучістю та невідворотністю і причинили завдану шкоду.

Стосовно вини Відповідача суд відмічає наступне.

Як зазначено вище, згідно з ч.ч.1,2 ст.86 Лісового кодексу України:

«Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.»

Прокурором та Позивачем не наведено ні Переліку заходів проти незаконних рубок, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, або органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, ні жодного іншого нормативно-правового акту, який би містив такий перелік дій чи заходів по охороні лісу.

Разом з тим, з представлених Відповідачем пояснень та документів вбачається наступне.

Всі вищевказані норми Відповідачем виконані в повному обсязі, зокрема, на підприємстві створена та функціонує лісова охорона у складі керівника підприємства, помічника лісничого, майстрів лісу та лісників. За кожним лісником закріплено ділянки обходу, визначені межі, затверджені положення про лісову охорону на підприємстві та функціональні обов'язки працівників.

Так, наказом ДП „СрібнерайагролісництвоВ» №4 від 14.01.2004 „Про утворення обходів та закріплення з метою оперативного та більш раціонального ведення діловодства лісництваВ» утворено обходи в слідуючому порядку, зокрема, обход №7 - площа 366,6 га, лісник ОСОБА_4.

На підприємстві було затверджено посадову інструкцію лісника.

Так, згідно з посадовою інструкцією лісника, затвердженою наказом лісничого ДП „СрібнерайагролісництвоВ» від 18 серпня 2014р. №5, службовими обов'язками лісника, зокрема, є:

- охорона лісів і увіреного йому майна в закріпленому обході з вживанням заходів щодо запобігання і припинення порушень правил пожежної безпеки, незаконних порубок, сінокосіння, пасіння худоби, різних розкрадань і інших порушень користування лісом і лісовими землями;

- контроль за станом, використанням, відтворенням, охороною і захистом лісів в районі знаходження обходу, за збереженням пожежно-наглядових пунктів, межових знаків, квартальної мережі і ін.;

- складання протоколів, актів (довільна форма) про виявлені порушення лісового законодавства, правил пожежної безпеки, встановленого порядку ведення лісового господарства та лісокористування з обов'яязковою подальшою передачею зазначених актів майстрові лісу або адміністрації підприємства;

При цьому, лісник несе дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність за:

- неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, передбачених справжньою посадовою інструкцією в межах, визначених чинним законодавством України;

- порушення правил і положень, що регламентують діяльність підприємства. При переході на іншу роботи або звільненні з посади лісник відповідальний за належну і своєчасну передачу справ особі, яка призначається на цю посаду (в разі відсутності такої своєму безпосередньому керівнику);

- правопорушення, вчинені під час здійснення своєї діяльності (в межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним і цивільним законодавством України);

- спричинення матеріального збитку (в межах, визначених чинним трудовим і цивільним законодавством України);

- дотримання інструкцій, що діють, наказів і розпоряджень по збереженню комерційної таємниці і конфіденційної інформації; виконання правил внутрішнього розпорядку, правил ТБ і протипожежної безпеки.

Крім того, КП «Чернігівоблагроліс», дочірнім підприємством якого є Відповідач, було затверджено Положення про лісову охорону агролісогосподарських підприємств КП "Чернігівоблагроліс".

Відповідно до Положення про лісову охорону агролісогосподарських підприємств КП "Чернігівоблагроліс", затвердженого наказом директора КП "Чернігівоблагроліс" від 18.08.2014 №17, лісова охорона агролісогосподарських підприємств утворюється та діє у складі дочірніх агролісогосподарських підприємств комунального підприємства "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради. Лісова охорона здійснює свою діяльність на землях лісового фонду комунальної власності, що перебувають у постійному користуванні дочірніх лісогосподарських підприємств КП "Чернігівоблагроліс" (далі - землі лісового фонду). Метою діяльності лісової охорони є здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження, розширене відтворення і невиснажливе використання лісових ресурсів та об'єктів тваринного світу. До штату лісової охорони входять працівники агролісогосподарських підприємств, що постійно чи тимчасово займають посади головних лісничих, помічників лісничих, інженерів лісового господарства, інженерів по заготівлі і охороні лісу, майстрів лісу та лісників.

Основними завданнями лісової охорони, зокрема, є:

- здійснення контролю за додержанням вимог лісового законодавства України;

- забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок та інших порушень лісового і природоохоронного законодавства у межах повноважень, визначених зазначеним Положенням;

- здійснення контролю за додержанням тимчасовими лісокористувачами та іншими юридичними й фізичними особами вимог лісового і природоохоронного законодавства в межах земель лісового фонду комунальної власності;

- запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства.

Як вбачається з матеріалів справи та листа ДП „СрібнерайагролісництвоВ» вих. №66 від 12.08.2016 у відповідності до посадової інструкції лісника, затвердженої наказом лісничого ДП „СрібнерайагролісництвоВ» №5 від 18.08.2014, лісником обходу №7 ОСОБА_4 20.11.2014 в кварталі 29 виділ 4 було проведено обмір діаметрів пнів самовільної рубки в кількості 13 шт. стандартною рулеткою та складено акт про лісопорушення (довільної форми).

Тобто, саме працівником Відповідача в ході виконання ним своїх обов'язків по охороні лісу було виявлено та одразу зафіксовано факт незаконної порубки актом про лісопорушення, який фактично є єдиним доказом в даній справі самої цієї порубки і параметрів зрубаного лісу.

Крім того, з листа Відповідача від 20.11.2014 за №74 вбачається, що останній одразу ж передав до Срібнянського райвідділу міліції матеріали щодо порубки для встановлення осіб, що скоїли порубку, оскільки сам Відповідач не наділений повноваженнями здійснювати оперативно-розшукові заходи, дізнання та слідство.

Разом з тим, постановою старшого слідчого СВ Срібнянського РВ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_6 від 30.12.2014 про закриття кримінального провадження, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21.11.2014 № 12014260250000216, закрите у зв'язку з відсутністю в діянні невстановленої особи складу кримінального правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП „СрібнерайагролісництвоВ» зверталось до Срібнянського районного суду Чернігівської області зі скаргою на постанову старшого слідчого СВ Срібнянського РВ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_6 про закриття кримінального провадження, в якій просило скасувати вказану постанову.

Як пояснив у судовому засіданні представник Відповідача, кримінальне провадження поновлено не було.

Як вбачається з пояснень Прокурора, прокуратурою Срібнянського району перевірялася законність та обґрунтованість закриття кримінального провадження. Відповідно були вивчені матеріали кримінального провадження, докази, які на думку процесуального керівника були зібрані в достатньому обсязі для вирішення питання про закриття кримінального провадження. Постанова про закриття кримінального провадження не скасовувалася у зв'язку з відсутністю для цього підстав.

Крім того, з пояснень Прокурора вбачається, що вся перевірка правоохоронних органів звелася до допиту працівників Відповідача та огляду одного господарства з допитом його власника та сусіда.

Тобто, після закриття кримінального провадження особи, що дійсно скоїли порубку лісу, правоохоронними органами не розшукуються, а Відповідач відповідних повноважень по здійсненню розшуку не має.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про міліцію» в редакції, чинній на момент виявлення порубки:

«Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище , інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.»

Відповідно до абз.3,5,6 ст.2 вказаного Закону:

«Основними завданнями міліції є:

· запобігання правопорушенням та їх припинення;

· виявлення кримінальних правопорушень;

· участь у розкритті кримінальних правопорушень та розшуку осіб, які їх вчинили, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.»

Згідно з п.п.2,4,6,9 ст.10 зазначеного Закону:

«Міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана:

2) виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

4) брати участь у розкритті кримінальних правопорушень у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством;

6) виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення;

9) розшукувати осіб у випадках, передбачених законодавством та міжнародними договорами України.»

Відповідно до п.3. ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»:

«На прокуратуру покладаються такі функції:

3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.»

Відповідно до ч.5 ст.86 Лісового кодексу України:

«Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.»

Таким чином, обов'язок забезпечення охорони лісів, в т.ч. і від скоєння правопорушень щодо них іншими особами, покладений не тільки на постійних лісокористувачів, а й на інші органи державної влади та місцевого самоврядування, в т.ч. і правоохоронні органи.

Зазначене додатково підтверджує вищевказаний висновок суду про відсутність прямого та безпосереднього причинного зв'язку, а саме, що виключно бездіяльність або дії Відповідача призвела до завданої шкоди.

При цьому, лише правоохоронні органи наділені правами, обов'язками та повноваженнями здійснювати пошук правопорушників, зокрема і тих, які скоїли незаконну порубку лісу, та притягувати їх до відповідальності.

З всього вищевикладеного вбачається, що в даному випадку Відповідачем розроблено та виконано всі можливі та залежні від нього заходи по охороні лісу від незаконних порубок, виявленню таких порубок, їх документуванню та передачі до правоохоронних органів для розшуку та притягнення до відповідальності винних осіб, а отже Відповідачем доведено відсутність його вини у завданій шкоди.

Зазначені висновки суду підтверджується висновками викладеними в постановах Вищого господарського суду України від 08.11.2016 по справі №927/266/16.

Натомість, правоохоронні органи свою бездіяльність, некомпетентність чи небажання з невідомих причин знайти справжніх порушників, які незаконно вирубали ліс, та притягнути їх до відповідальності, забезпечивши, крім мети кари, також досягнення таких загальновідомих цілей покарання, як запобігання вчиненню нових правопорушень як порушниками, так і іншими особами, а отже і вину у не розкритті правопорушення через бездіяльність своїх співробітників, намагаються найлегшим шляхом найменшого спротиву перекласти вину на Відповідача, якого і шукати не треба, тим самим фактично створюючи відчуття безкарності та заохочення до нових незаконних рубок, як у дійсних правопорушників, так і осіб, які ще вагаються скоїти таке правопорушення.

При цьому, Прокурор, вміняючи Відповідачу не вжиття всіх невідомих та абстрактних можливих заходів по охороні лісу від незаконних рубок, не довів вжиття правоохоронними органами таких же всіх можливих заходів для встановлення та притягнення до відповідальності особи, яка вчинили незаконну рубку.

Також, суд вважає за необхідне відмітити наступне.

Згідно з ч.2 ст.58 Конституції України:

«Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.»

Обґрунтовуючи наявність порушення в діях Відповідача та підстави притягнення його до відповідальності Прокурор та Позивач посилалися на наступні правові акти.

Згідно з ч.4 ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища":

«Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.»

Відповідно до ч.1 статті 105 Лісового кодексу України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Статтею 107 Лісового кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

З наведених статей вбачається, що вони носять загальний характер без жодної конкретизації, за які конкретно правопорушення у сфері лісових правовідносин може бути притягнуто до відповідальності.

Разом з тим, такий детальний перелік містить ч.2 ст.105 Лісового кодексу України.

Прокурор посилається, на порушення Відповідачем п.5 цієї частини, який передбачає відповідальність за порушення строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Проте, як зазначено вище, Прокурором та Позивачем не доведено встановлення чинним законодавством чіткого та конкретного переліку заходів, які має вичинити постійний лісокористувач для охорони лісу від незаконних рубок.

В свою чергу, пункт 1 ч.2 ст.105 Лісового кодексу України передбачає, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, тобто, особи, які здійснили таке незаконне вирубування.

Крім того, і в постанові Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 р. N665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», на підставі яких здійснено розрахунок розміру завданої шкоди, прямо зазначено про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, тобто ця постанова стосується розрахунку шкоди щодо осіб, які безпосередньо здійснили незаконне вирубування.

Тобто, і наведені нормативні акти підтверджують висновок суду, що нести відповідальність за завдану шкоду в даному випадку має виключно особа, яка здійснила незаконну порубку.

Також суд відмічає наступне.

В якості Позивача по даній справі Прокурор визначив Подільську сільську раду Срібнянського району.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.1 Господарського процесуального кодексу України:

«Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів , а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.»

Таким чином, звертатися з позовами до господарського суду мають право лише:

1. особи, які мають порушені господарські або цивільні права або охоронювані законом інтереси;

2. державні та інші органи чи особи у чітко передбачених чинним законодавством випадках.

Предметом даного судового розгляду є господарській спір про стягнення цивільної позадоговірної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України, яка є ключовою статтею для стягнення такої шкоди:

"Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи , відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.»

Таким чином, право звернення до суду про стягнення цивільної позадоговірної шкоди належить саме тій особі, майну якої завдано таку шкоду.

Згідно зі ст.9 Лісового кодексу України:

«У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.»

Відповідно до ст.11 зазначеного Кодексу:

«Право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.»

Відповідно до абз.3 п.п. «а» пункту 3 частини ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 6 вересня 2012 року №5245-VІ, який набрав чинності з 01.01.2013, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.»

На виконання рішення саме Чернігівської обласної ради (п'ятнадцята сесія двадцять третього скликання) від 27 березня 2001 року "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" Срібнянське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Срібнерайагролісництво" отримало державні акти на право постійного користування землею, зокрема, серії ЯЯ №370200 від 08.01.2008 на лісову земельну ділянку площею 50,0 га, та серії ЯЯ №370201 від 08.01.2008 на лісову земельну ділянку площею 131,97 га, розташованих на території Подільської сільської ради Срібнянського району Чернігівської області.

В свою чергу, Відповідач є дочірнім підприємством Комунального підприємства «Чернігівоблагроліс» тієї ж самої Чернігівської обласної ради.

Як вбачається з листа Чернігівської обласної ради від 01.12.2016 №01-05/1601, лісові земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "Срібнерайагролісництво", є комунальною власністю (спільною власністю територіальних громад сіл, селищ та міст Чернігівської області), розпорядником щодо їх є Чернігівська обласна рада.

Але документи, які підтверджують право комунальної власності (територіальних громад сіл, селищ та міст Чернігівської області) в особі Чернігівської обласної ради та похідного права-права постійного користування власності за ДП "Срібнерайагролісництво" на зазначені земельні ділянки на території Подільської сільської ради Срібнянського району не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням вищевикладеного, суд погоджується з доводами Чернігівської обласної ради, що лісові земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "Срібнерайагролісництво" є комунальною власністю (спільною власністю територіальних громад сіл, селищ та міст Чернігівської області), розпорядником щодо яких, а отже і належним Позивачем по справі, є саме Чернігівська обласна рада.

Належних нормативно-правових обґрунтувань чи доказів, належності цих земельних ділянок саме до комунальної власності Подільської сільської ради Прокурором та Позивачем суду не представлено.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що у Подільської сільської ради відсутні в даному випадку порушені незаконною порубкою господарські або цивільні права або охоронювані законом інтереси.

Також в обґрунтування обраного Позивача Прокурор посилається на наступне.

Згідно з п.7 ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України:

«Джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67 1 цього Кодексу) є: 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.»

Відповідно до п.4 ч.1 ст.69-1 наведеного Кодексу:

«До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать: 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.»

Дані доводи, судом не можуть бути прийняті з наступних підстав.

По-перше, вищевказані норми регулюють бюджетні правовідносини, які в силу положень ч.2 ст.1 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.4 Господарського кодексу України не відносяться до господарських чи цивільних правовідносин і не регулюються зазначеним законодавством, а отже жодним чином не відносяться до питання виникнення саме господарських або цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, порушення яких є предметом розгляду господарського суду.

По-друге, з цих норм вбачається, що ця шкода розподіляється між Державним та місцевим бюджетом, а місцевий розподіляється між сільським та обласним бюджетом, що додатково підтверджує, що ці норми регулюють лише технічний алгоритм розподілу коштів всередині бюджетів, а не виникнення господарських чи цивільних прав, що дало б змогу визначити постраждалу внаслідок заподіяння цивільної шкоди особу.

Також, обрання такого Позивача Прокурор обґрунтовував наступним.

Земельні ділянки, на яких скоєно незаконну порубку, розташовані на території даної Подільської сільської ради Срібнянського району.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Вказане положення міститься також у ст. 324 ЦК України.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища виділено в окрему статтю.

Зокрема, відповідно до підпункту 1 пункту «б» ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України).

Ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Разом з тим, наведений пункт «б» ч.1 стаття 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосується делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Проте, по-перше, в даному випадку Позивачем Прокурор визначив безпосередньо саму сільську раду, а не її виконавчий орган; по-друге - не представив ніяких рішень сільради про делегування таких повноважень своєму виконавчому органу.

Таким чином, наведення стаття не стосується наявної ситуації.

В свою чергу, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» є загальним нормативно-правовим актом, який стосується всього навколишнього середовища.

При цьому, стаття 15 цього Закону прямо визначає, що місцеві ради здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища саме в межах своєї компетенції , яка в силу ч.2 ст.19 Конституції України має чітко встановлюватися Конституцією та Законами України.

Спеціальним нормативним актом, який регулює саме лісові правовідносини, а отже підлягає в даному випадку першочерговому застосуванню перед іншими нормативно-правовими актами, в тому числі і Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», є Лісовий кодекс України, стаття 33 якого «Повноваження сільських, селищних, міських рад у сфері лісових відносин» передбачає наступне:

«Сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на відповідній території:

1) передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними;

2) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними;

3) беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання;

4) організовують благоустрій лісових ділянок і культурно-побутове обслуговування відпочиваючих у лісах, що використовуються для цих цілей;

5) встановлюють порядок використання коштів, що виділяються з місцевого бюджету на ведення лісового господарства;

6) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.»

Таким чином, ніяких контрольних функцій сільських, селищних та міських рад саме у сфері лісових правовідносин, а не інших правовідносин стосовно інших об'єктів навколишнього природного середовище, ні дана стаття, ні інші статті Лісового кодексу України не містять.

Даний висновок суду підтверджується і тим, що Прокурором та Позивачем не представлено витребуваних судом письмових пояснень:

· яка частина, якої статті, якого Кодексу чи Закону встановлює компетенцію місцевих рад по здійсненню державного контролю саме в сфері лісових правовідносин, особливо стосовно самовільних порубок, в т.ч. надає право проводити перевірки, складати відповідні акти перевірок та розрахунки завданої шкоди, звертатися з відповідними позовами, і стосовно лісів якої саме форми власності: державної чи комунальної;

· які контрольні функції зі складанням відповідних документів в даному випадку були здійснені саме Подільською сільською радою.

А отже Подільська сільська рада не є і контролюючим органом в даному випадку.

Передбаченого чинним законодавством випадку чи права у сільських рад звертатися з позовами про стягнення шкоди, завданої порушенням лісового законодавства, не як постраждалої особи, а як державного, контролюючого або іншого, органу, як це вимагається вищенаведеною ч.2 ст.1 Господарського процесуального кодексу України, Прокурором та Позивачем суду не представлено.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України:

В«Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.В«

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що Прокурором та Позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами ні наявності всіх необхідних підстав для стягнення шкоди, ні наявності порушених прав або охоронюваних інтересів у обраного Прокурором Позивача по даній справі, чи наявності у цього Позивача права звертатися до суду з позов у даному випадку, а тому позов задоволенню не підлягає.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України:

"Судовий збір покладається:

· у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

· у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору."

На підставі вище викладеного, враховуючи повну відмову у позові, судовий збір у повному обсязі в сумі 1378,00 грн. покладається на Прокуратуру Чернігівської області, яка фактично сплатила судовий збір за подання даного позову.

Керуючись ст.ст.4-3,33,34,43,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 09 грудня 2016 року.

Суддя І.В. Кушнір