Ухвала

від 17.11.2016 по справі 826/10363/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2016 року м. Київ К/800/21457/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Степашка О.І., Юрченко В.П.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скарги Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області та Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Донецькій області, Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Маріупольський графітовий комбінат» (далі - ПАТ «Маріупольський графітовий комбінат») звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - ГУ ДФС у Донецькій області), Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області (далі - Маріупольська ОДПІ) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року апеляційну скаргу ДФС України залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанцій Маріупольська ОДПІ та ДФС України подали касаційні скарги.

Маріупольська ОДПІ просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

ДФС України просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Маріупольською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Маріупольський графітовий комбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт №73/05-19-22-01/53946185 від 11 лютого 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.20.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпунктів 153.2.1, 153.2.3 пункту 153.2 статті 153, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 215 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 585,00 грн., у тому числі у ІІ кварталі 2011 року - 64426,00 грн., у ІІІ кварталі 2011 року - 1701,00 грн., у ІV кварталі 2011 року - 67124,00 грн., у І кварталі 2012 року - 67970,00 грн., у ІІ кварталі 2012 року - 14364,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у сумі 392067,00 грн. за 2012 рік, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 55730,00 грн., у тому числі за жовтень 2011 року у сумі 49034,00 грн., за листопад 2011 року у сумі 6696,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 року у сумі 135873,00 грн., пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 09 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення - №0000152201 від 27 лютого 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 40506,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7182,00 грн., №0000132201 від 27 лютого 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 175079,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 13402,00 грн., №0000192201 від 27 лютого 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем у розмірі 55730,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 13933,00 грн., №0000222201 від 27 лютого 2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 34920,00 грн., №0000182201 від 27 лютого 2014 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 136800,00 грн., №0000202201 від 27 лютого 2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 100953,00 грн., №0000162201 від 27 лютого 2014 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 255267,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження вищезазначених податкових повідомлень - рішень Головним управлінням Міністерства доходів і зборів у Донецькій області прийнято рішення №3694/10/05-99-10-06-12-1 від 06 травня 2014 року, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення №0000192201 від 27 лютого 2014 року, №0000222201 від 27 лютого 2014 року, №0000182201 від 27 лютого 2014 року, №0000202201 від 27 лютого 2014 року, №0000162201 від 27 лютого 2014 року, а також скасовано податкові повідомлення-рішення №0000142201 від 27 лютого 2014 року про визначення грошових зобов'язань у вигляді штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства у сумі 340,00 грн., №0000152201 від 27 лютого 2014 року про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток у частині податку у сумі 28728,00 грн. та штрафні санкції у сумі 7182,00 грн. та №0000132201 від 27 лютого 2014 року - у частині податку на прибуток у сумі 53606,00 грн. та штрафні санкції у сумі 13402,00 грн., в іншій частині зазначені рішення залишені без змін, а скарга - без задоволення.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України №12406/6/99-99-10-01-15 від 03 липня 2014 року оскаржувані податкові повідомлення-рішення, з урахуванням рішення головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області №3694/10/05-99-10-06-12-1 від 06 травня 2014 року, залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

На підставі викладеного, Маріупольською ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення - №0000612201 від 14 травня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 11778,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 0,00 грн. та №0000622201 від 14 травня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 121 473,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 0,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом періоду, який перевірявся, ПАТ «Маріупольський графітовий комбінат» мало господарські правовідносини з ТОВ «Промислово-виробнича компанія «Сплав», ТОВ «Бінко», ТОВ «Індустріальна торгова компанія «Сервіс». У ході вищезазначених правовідносин між позивачем (покупець) та його контрагентами було укладено договори купівлі-продажу у спрощеній формі шляхом направлення рахунків-фактур (що підтверджується рахунками-фактур, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, витягом з журналу реєстрації доручень). Реальність, товарність та виконання договорів між позивачем та його контрагентами підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачені вимоги до первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «Маріупольський графітовий комбінат» підтверджено здійснення господарських операцій відповідними податковими накладними та іншими документами що за своєю формою та змістом відповідають ст. 201 ПК України , ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та містять всі обов'язкові реквізити.

Крім того, невиконання контрагентами платника своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету має негативні наслідки лише щодо цієї особи і платник податку не може бути позбавлений права на податковий кредит та відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо він виконав усі вимоги чинного законодавства та має документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку про те, що ПАТ «Маріупольський графітовий комбінат» правомірно включено суми за господарськими операціями з ТОВ «Промислово-виробнича компанія «Сплав», ТОВ «Бінко» та ТОВ «Індустріальна торгова компанія «Сервіс» до податкового обліку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ПАТ «Маріупольський графітовий комбінат» та скасування податкових повідомлень - рішень №0000612201 від 14 травня 2014 року, №0000622201 від 14 травня 2014 року, №0000192201 від 27 лютого 2014 року, №0000222201 від 27 лютого 2014 року, №0000182201 від 27 лютого 2014 року, №0000202201 від 27 лютого 2014 року, №0000162201 від 27 лютого 2014 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційні скарги Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області та Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко В. П. Юрченко