Ухвала

від 29.11.2016 по справі 823/2514/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2016 року м. Київ К/800/68673/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Олендера І.Я., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.09.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 року

у справі № 823/2514/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти»

до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти» звернулось до суду з адміністративним позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.09.2014 року у справі № 823/2514/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 09.04.2014 року № 0000542200, № 0000552200.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти» з питань, викладених в запереченні до акта документальної планової виїзної перевірки від 10.01.2014 року № 2/23-12-22-016/30146245 за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 24.03.2014 року № 95/23-12-22-016/30146245, яким встановлено порушення: - п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 ст. 198, п.п. 199.1, 199.3, 199.4 ст. 199, п.п. 201.1, 201.11, 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 553 589, 00 грн.; - п. 138.2, пп. 138.8.1, 138.8.5 п. 138.8, пп. 138.10.2, 138.10.4, 138.10.5 п. 138.10, п. 138.12 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті занижено податок на прибуток на загальну суму 8 961 321, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.04.2014 року: - № 0000542200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 8 961 321, 00 грн. за основним платежем та 1 540 615, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0000552200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 4 553 589, 00 грн. за основним платежем та 2 276 598, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з контрагентами ТОВ «Віннерком», ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «Віп Трейд», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД», ТОВ «Альфакем Україна», ТОВ «САН ЕНД ФАН», ТОВ «Ювілайт», ТОВ «Екітем», ТОВ «Зінат» на підставі договорів поставки бентонітової продукції.

Доводи податкового органу зводяться до того, що ПАТ «Дашуківські бентоніти», що є пов'язаною особою з позивачем, виготовляло бентонітову продукцію, яку фактично реалізовувало самостійно. Однак для досягнення певної мети відображало в первинних документах операції з реалізації цього товару на користь третіх осіб, які потім так само формально продавали придбану продукцію позивачу.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що реальність даних господарських операцій підтверджується договорами, додатками до договорів, специфікаціями, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Зберігання придбаного позивачем товару здійснювалося відповідно до договору оренди площадки під складання та зберігання продукції, договору зберігання, укладених між ПАТ «Дашуківські бентоніти» та ТОВ «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти», що підтверджується актом приймання-передачі об'єкта оренди, актами прийому-передачі майна за відповідний період.

На момент укладення договорів та складення інших первинних документів, контрагенти позивача були зареєстровані належним чином в ЄДРПОУ та як платники податків.

В свою чергу, судами правомірно не прийнято до уваги посилання податкового органу на інформацію, що міститься в актах про неможливість проведення зустрічної звірки та актах про проведення зустрічної звірки контрагентів, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Матеріали справи містять докази подальшої реалізації придбаного позивачем товару, а саме: договори, додаткові угоди, специфікації, протоколи розбіжностей, протоколи врегулювання розбіжностей, додаткові угоди, видаткові накладні, рахунки, залізничні накладні, відомості плати за користування вагонами, накопичувальні картки, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, акти приймання продукції, митні декларації, інвойси.

В свою чергу, надання ТОВ «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти» доказів щодо знаходження бентонітової продукції на складах ПАТ «Дашуківські бентоніти» у момент її придбання у зазначених вище контрагентів (договір зберігання, укладений між ПАТ «Дашуківські бентоніти» та контрагентами позивача, акти прийому-передачі майна для зберігання) лише до суду апеляційної інстанції не є підставою для скасування судових рішень, оскільки в силу ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається із тексту оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, зазначені вище документи надано позивачем в результаті перевірки судом апеляційної інстанції доводів апеляційної скарги щодо відсутності доказів перевезення товару, в результаті чого з'ясовано, що товар придбавався позивачем у контрагентів на одному складі та реалізовувався позивачем по ланцюгу до кінцевих споживачів з цього ж складу.

Крім того, транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Схема придбання товару, при якій у позивача у справі відсутня необхідність безпосередньо фізично приймати товар у постачальника з передачею на свій склад та подальшим фізичним відвантаженням зі складу наступному покупцеві є звичайною практикою ділового обороту.

Отже, наявність договірних правовідносин між позивачем та його контрагентами з приводу придбання товару підтверджується матеріалами справи. Відсутність в діях позивача ділової мети та наявної економічної вигоди відповідачем не доведено.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.09.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 року у справі № 823/2514/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.І.Бившева

І.Я.Олендер