Рішення

від 07.12.2016 по справі 906/948/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "07" грудня 2016 р. Справа № 906/948/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

при секретарі Антонюк Н.Ю.

за участю представників сторін:

прокурор: Дереча І.В. - посв. №023362 від 04.12.2013

від 1-го відповідача: Веретельник О.В. - дов. №380 від 12.05.2016; Загорська О.В. -

дов. №12/1 від 12.01.2016;

від 2-го відповідача: ОСОБА_3 - дов.№580 від 16.02.2007;

від третьої особи - Відділу освіти Баранівської РДА: Туровська О.Г. - дов.б/н від 06.12.2016;

від третьої особи - Баранівського дошкільного навчального закладу "Сонечко":

Власюк А.Д. - завідуюча;

від третьої особи - Баранівської районної ради: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Керівника Новоград-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави

до 1) Баранівської міської ради Баранівського району

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1) Відділу освіти Баранівської районної державної адміністрації;

2) Баранівського дошкільного навчального закладу "Сонечко";

3) Баранівської районної ради

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 14.07.2016 та зобов'язання звільнення і повернення частини приміщення загальною площею 76,9кв.м

Керівник Новоград-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про визнання недійсним на майбутнє договору оренди нерухомого майна від 14.07.2016 та зобов'язання звільнення і повернення частини приміщення загальною площею 76,9кв.м за адресою: АДРЕСА_1 згідно акту приймання-передачі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається, зокрема, на порушення відповідачами вимог ст.63 Закону України "Про освіту", ст.16 Закону України "Про дошкільну освіту", ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та в поданих додаткових письмових поясненнях за вих.№08/948-16 від 21.11.2016. Зокрема, пояснив, що згідно договору оренди нерухомого майна від 14.07.2016 частина приміщення будівлі дитячого садка передана ФОП ОСОБА_6 для розміщення стоматологічного кабінету, тобто суто в цілях господарської діяльності орендаря. Умовами даного договору не передбачена можливість використання орендованого приміщення з метою медичного обслуговування вихованців закладу. Крім того, вказав, що наданий до суду представниками 1-го відповідача договір від 14.07.2016 №14/07 про надання безоплатної медичної допомоги, укладений між відповідачами та договір оренди від 14.07.2016 мають різну правову природу і регулюють різні цивільні правовідносини.

Представники 1-го відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували в повному обсязі у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю, з підстав викладених у письмових поясненнях від 31.10.2016 та доповненнях до письмового пояснення від 17.11.2016. Зокрема, зазначили, що орендар надає вихованцям та працівникам Баранівського дошкільного навчального закладу "Сонечко" безкоштовну стоматологічну допомогу згідно договору №14/07 про надання безоплатної медичної допомоги від 14.07.2016.

Представник 2-го відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог також заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 25.10.2016.

Представник третьої особи - Відділу освіти Баранівської РДА в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у поданих письмових поясненнях по справі за вих.№323 від 21.11.2016 та у наданому доповненні до письмового пояснення №373 від 06.12.2016.

Представник третьої особи - Баранівського дошкільного навчального закладу "Сонечко" в судовому засіданні пояснив, що наразі у закладі створено та організовано 4 групи, де виховується 128 дітей. Крім того, зазначив, що 113 дітей знаходяться в черзі.

Представник третьої особи - Баранівської районної ради в судове засідання не з'явився. 06.12.2016 до суду від останньої надійшло письмове пояснення №01-12/446 від 06.12.2016 у даній справі, в якому позовні вимоги прокурора підтримуються в повному обсязі, а також заявлено клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

14.07.2016 між Баранівською міською радою (1-ий відповідач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (2-ий відповідач, орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (далі - Договір) (а.с. 20-21, т.1).

Згідно п.1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування вбудовані приміщення, позначені в технічному паспорті на плані поверхів номерами: 1, 2, 4, 6, 7, 20 першого поверху загальною площею 76,9м.кв., будівлі дитячого садочка по АДРЕСА_1, що є комунальною власністю територіальної громади м. Баранівка в особі Баранівської міської ради, з метою розміщення (розташування) стоматологічного кабінету.

Строк оренди становить 5 років, визначається з моменту підписання сторонами цього договору (п.1.2 Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору вступ орендаря у володіння та користування майном настає одночасно із підписанням сторонами договору акту прийому-передачі вказаного майна орендарем взятого ним в оренду майна.

Так, у матеріалах справи знаходиться акт прийому-передачі об'єкту комунального майна до договору оренди від 14.07.2016, за яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 76,9м.кв дитячого садочка по АДРЕСА_1 (приміщення №1, 2, 4, 6, 7, 20) (а.с. 22, т.1).

Розмір орендної плати та порядок розрахунків визначено у розділі 3 Договору.

Права та обов'язки орендаря сторони передбачили у розділах 4, 5 Договору, а розділом 6 - права та обов'язки орендодавця.

Пунктом 9.1 Договору визначено, що він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 14.07.2021.

Керівник Новоград-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про визнання недійсним на майбутнє договору оренди нерухомого майна від 14.07.2016 та зобов'язання звільнення і повернення частини приміщення загальною площею 76,9кв.м за адресою: АДРЕСА_1 згідно акту приймання-передачі.

Варто зазначити, що відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) також визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушення хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.3 ст.207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

При цьому, відповідно до п.2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Як встановлено ст.67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами абз.1 ч.4 ст.179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Так, за змістом ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Згідно ч.2 ст.24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди.

Проте, незважаючи на вказані вимоги закону, відповідачі не досягли згоди з усіх істотних умов договору, зокрема, не погодили умови страхування об'єкта оренди.

Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону (п.2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Пунктом 1 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України) (п.2 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Варто зауважити, що ч.1 ст.760 ЦК України визначає можливість встановлення законом видів майна, які не можуть бути предметом договору найму (оренди).

Відповідно до ст.28 Закону України "Про освіту" система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти включає, зокрема, і дошкільну освіту (ст.29 Закону України "Про освіту").

Систему дошкільної освіти становлять: дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності; наукові і методичні установи; органи управління освітою; освіта та виховання в сім'ї (ст.5 Закону України "Про дошкільну освіту").

Згідно ч.2 ст.18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 вказаного Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Частиною 1 статті 63 Закону України "Про освіту" встановлено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

У відповідності до частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Крім того, ч.2 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

При цьому, за змістом ч.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" загальнодержавне значення мають, у тому числі, майно о р г а н і в д е р ж а в н о ї в л а д и т а о р г а н і в м і с ц е в о г о с а м о в р я д у в а н н я, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільної оборони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних та органів доходів і зборів, що безпосередньо забезпечує виконання цими органами встановлених законодавством завдань, майно закладів охорони здоров'я системи екстреної медичної допомоги.

Так, у п.1.1 Статуту Баранівського дошкільного навчального закладу "Сонечко" (а.с. 27-34, т.1) вказано, що останній є комунальною власністю Баранівської міської ради.

Окрім того, з оспорюваного договору вбачається, що нежитлова будівля дитячого садка в цілому (частина якого є об'єктом оренди) належить Баранівській міській раді на праві власності, що, в тому числі, підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 28, т.2).

Таким чином, частина приміщення загальною площею 76,9кв.м за адресою: АДРЕСА_1, яка є предметом оспорюваного договору, є майном загальнодержавного значення.

При цьому, підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №796 від 27.08.2010, передбачено, що навчальні заклади можуть надавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Проте, згідно імперативних вимог ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту", об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою (абз.2 ч.5 ст.16 Закону України "Про дошкільну освіту").

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту" та ч.5 ст.16 Закону України "Про дошкільну освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (у тому числі, на умовах оренди).

Крім того, згідно ст.38 Закону України "Про дошкільну освіту" матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно дошкільного навчального закладу належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Вимоги до матеріально-технічної бази дошкільного навчального закладу визначаються відповідними будівельними та санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також Типовим переліком обов'язкового обладнання дошкільного навчального закладу, у тому числі корекційного, навчально-наочних посібників, іграшок, навчально-методичної, художньої та іншої літератури.

Так, п.2 розділу І Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України №234 від 24.03.2016, використання території, будівель, приміщень, споруд, обладнання дошкільних навчальних закладів іншими юридичними та фізичними особами з метою, що не пов'язана з навчально-виховним процесом та життєдіяльністю дітей, з а б о р о н я є т ь с я.

Пунктом 53 Положення про дошкільний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №305 від 12.03.2003, визначено, що дошкільний навчальний заклад за погодженням із засновником (власником) може придбавати і орендувати необхідне обладнання та інше майно; отримувати допомогу від підприємств, установ, організацій або фізичних осіб; здавати в оренду приміщення, споруди, обладнання юридичним та фізичним особам д л я п р о в а д ж е н н я о с в і т н ь о ї д і я л ь н о с т і згідно із законодавством.

Так як, приміщення, яке передане в оренду за спірним договором, є частиною будівлі дитячого садочка, що перебуває у власності Баранівської міської ради, воно може передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом (для освітніх цілей).

Проте, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 36-39, т.1) видами економічної діяльності 2-го відповідача є: вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників; розведення свиней; виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів; тортів і тістечок нетривалого зберігання; загальна медична практика4 спеціалізована медична практика; стоматологічна практика (основний); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; виробництво медичних і стоматологічних інструментів і матеріалів.

Отже, враховуючи, що економічна діяльності 2-го відповідача не передбачає надання послуг у галузі освіти, нежитлові приміщення загальною площею 76,9м.кв дитячого садочка по АДРЕСА_1, не можуть бути об'єктом оренди для використання його у підприємницькій діяльності останнього.

Судом критично оцінюється посилання відповідачів як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог на надання ФОП ОСОБА_6 вихованцям та працівникам Баранівського дошкільного навчального закладу "Сонечко" безкоштовної стоматологічної допомоги згідно договору №14/07 про надання безоплатної медичної допомоги від 14.07.2016, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.34 Закону України "Про дошкільну освіту" у дошкільному навчальному закладі незалежно від підпорядкування, типу і форми власності діти забезпечуються постійним медичним обслуговуванням на безоплатній основі, що здійснюється медичними працівниками, які входять до штату цього навчального закладу або відповідних закладів охорони здоров'я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Медичне обслуговування дітей у дошкільному навчальному закладі здійснюється на безоплатній основі медичними працівниками, які входять до штату цього закладу або відповідних закладів охорони здоров'я, і передбачає проведення обов'язкових медичних оглядів, у тому числі медичних оглядів перед профілактичними щепленнями, проведення профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, надання невідкладної медичної допомоги на догоспітальному етапі, організацію заходів для госпіталізації (у разі показань) та інформування про це батьків або осіб, які їх замінюють (п.30 Положення про дошкільний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №305 від 12.03.2003).

Так, п.6.1 Статуту Баранівського дошкільного навчального закладу "Сонечко" (а.с. 26-34, т.1) передбачає, що медичне обслуговування дітей дошкільного закладу здійснюється саме органами охорони здоров'я на безоплатній основі - Баранівською КЦРЛ.

Окрім того, суд вважає за необхідне зауважити, що спірний договір та договір №14/07 про надання безоплатної медичної допомоги від 14.07.2016 мають різну правову природу і регулюють різні цивільні правовідносини.

При цьому, договір №14/07 про надання безоплатної медичної допомоги від 14.07.2016 взагалі не є предметом спору у даній справі.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсним на майбутнє договору оренди нерухомого майна від 14.07.2016 та зобов'язання звільнення і повернення частини приміщення загальною площею 76,9кв.м за адресою: АДРЕСА_1 згідно акту приймання-передачі.

Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України покладаються на відповідачів, оскільки вони спонукали прокурора звернутися з відповідним позовом до суду.

Керуючись ст.ст.49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна від 14.07.2016, укладений між Баранівською міською радою Баранівського району Житомирської області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, та припинити зобов'язання за вказаним договором на майбутнє.

3. Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 звільнити частину приміщення будівлі дитячого садочка по вул. Соборна, 40, у м. Баранівка, загальною площею 76,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, та повернути її Баранівській міській раді Баранівського району Житомирської області згідно акту приймання-передачі.

4. Стягнути з Баранівської міської ради Баранівського району Житомирської області (12701, Житомирська область, м. Баранівка, вул. Соборна, 20; ідентифікаційний код 04344386) на користь Прокуратури Житомирської області (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11; ідентифікаційний код 02909950; розрахунковий рахунок №35215069011049, МФО 820172, Державна казначейська служба України, м. Київ, призначення платежу - повернення судового збору (судових витрат)) - 1378,00грн судового збору.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Прокуратури Житомирської області (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11; ідентифікаційний код 02909950; розрахунковий рахунок №35215069011049, МФО 820172, Державна казначейська служба України, м. Київ, призначення платежу - повернення судового збору (судових витрат)) - 1378,00грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 12.12.16

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу

2 - прокуратурі Житомирської області

3 - Відділу освіти Баранівської районної державної адміністрації (рек. з повід.)

4 -Баранівській районній раді (рек. з повід.)