Постанова

від 06.12.2016 по справі 807/2208/15

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 грудня 2016 рокум. Ужгород№ 807/2208/15 Закарпатський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді Шешеня О.М.;

Суддів: Луцович М.М., Скраль Т.В.;

при секретарі Пирожук Н.П.

за участю:

позивача: ОСОБА_1;

відповідача 1: Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, представник - не з'явився;

відповідача 2: Міністерство внутрішніх справ України, представник - Щадей С.М.;

третя особа без самостійних вимог: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, представник - Щадей С.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа без самостійних вимог: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці (далі - відповідач 1), Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач 2) згідно до якої просила: 1) визнати протиправними дії відповідача 1 та відповідача 2 щодо звільнення майора міліції позивача з роботи на посаді старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Ужгород УМВС з 03.09.2015 року, 2) скасувати наказ відповідача 1 та відповідача 2 від 03.09.2015 року за № 69 о/с, 3) поновити майора міліції позивача на посаді старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Ужгород УМВС, 4) зобов'язати відповідача 1 та відповідача 2 перевести майора міліції позивача на іншу аналогічну роботу за її згодою, 5) зобов'язати відповідача 1 та відповідача 2 працевлаштувати майора міліції позивача на іншу аналогічну роботу за її згодою, 6) стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 середній заробіток за час прострочення у його виплаті, 7) стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, 8) зобов'язати відповідача 1 та відповідача 2 провести повний розрахунок з врахуванням вихідної допомоги згідно зі ст. 44 КЗпП України, розрахувати та виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку, одноразову допомогу, як особі яка має вислугу більше 10 років, 9) стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на користь позивача понесені судові витрати.

22.12.2015 року позивач надала до суду заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просила залучити в якості третьої особи без самостійних вимог: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області та просила: 1) визнати протиправними дії відповідача 1 та відповідача 2 щодо звільнення майора міліції позивача з роботи на посаді старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Ужгород УМВС з 03.09.2015 року, 2) встановити дату звільнення майора міліції позивача з 11.11.2015 року без установки на військовий облік, 3) зобов'язати відповідача 1 внести зміни до наказу від 03.09.2015 року за №69 о/с "По особовому складу" в частині звільнення майора міліції позивача /М-182818/, старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Ужгород УМВС, змінивши дату звільнення з 03.09.2015 року на 11.11.2015 року, та виключити з тексту наказу формулювання "з постановкою на військовий облік", 4) стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 04.09.2015 року по 11.11.2015 року у розмірі 16485,48 грн., 5) стягнути солідарно з відповідача 1 відповідача 2 на користь позивача компенсацію за невикористану додаткову відпустку у сумі 2389,20 грн., 6) стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на користь позивача вихідну допомогу згідно зі ст. 44 КЗпП України в сумі 4061,57 грн., 7) стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на користь позивача одноразову вихідну допомогу як особі, яка має вислугу більше 10 років в сумі 22338,64 грн., 8) стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на користь позивача середній заробіток за весь час прострочення у його сплаті по день фактичного розрахунку у розмірі 238,92 грн. за кожний день затримки, 9) стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на користь позивача понесені судові витрати, 10) зобов'язати відповідача 1 та відповідача 2 провести індексацію недоотриманих коштів відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

В судовому засіданні позивач підтримала позов та просила задовольнити уточнені позовні вимоги з підстав, наведених в уточненій позовній заяві, мотивуючи наступним. Позивач з 02.12.2006 року по 03.09.2015 року проходила службу у відповідача 1 на посаді старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Ужгород УМВС та 03.09.2015 року її було звільнено з органів внутрішніх справ з постановкою на військовий облік. При цьому на момент звільнення позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років. Жодних пропозицій щодо можливостей подальшого працевлаштування, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату від відповідача 1 протягом періоду з 03.07.2015 року не надходило. Таким чином, відповідач 1 не попередив позивача про звільнення, не запропонував їй іншої роботи та не отримав дозволу первинної профспілкової організації. Також, позивач усиновила малолітню дитину і у відповідності до вимог чинного законодавства після виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у 2015 році, мала б право на щорічну додаткову оплачувану (соціальну) відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів, яку у рік звільнення позивачем не використано, також додаткова оплачувана відпустка позивача як особи, яка усиновила дитину повинна була бути перенесена на період після закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, тобто не раніше 29.10.2015 року, та тривати не менше, ніж до 11.11.2015 року і в цьому разі датою звільнення повинен бути останній день відпустки, а саме: 11.11.2015 року. Станом на 03.09.2015 року вислуга років позивача становить 11 років 05 місяців 20 днів, а тому позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення, протягом періоду з 15.12.2014 року і до дати звільнення 03.09.2015 року. Позивачу грошове утримання не виплачувалося у зв'язку з її перебуванням у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку. Так, позивач зазначала, що згідно довідки про заробітну плату від 10.09.2015 року №894 розмір компенсації за невикористану додаткову (соціальну) відпустку повинен становити 2389,20 грн., розмір одноразової вихідної допомоги, як особі, яка має вислугу більше 10 років - 22 338,64 грн., а середній заробіток за час вимушено прогулу складає 16485,48 грн. Відтак, позивач просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився без поважних причин, разом з тим надіслав до суду заперечення на позовну заяву (а.с. 24-26, 176-178), згідно якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також розглянути справу за його відсутності. Так, представник відповідач 1 в поданому запереченні наголошував, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача 2 заперечив щодо задоволення позову в повному обсязі, з підстав викладених в наданих письмових запереченнях та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи наступним. Наказами від 08.06.2015 року №660 "Про ліквідацію Управління МВС України на Львівській залізниці" та від 22.06.2015 року № 741 "Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції" було прийнято рішення про ліквідацію відповідача 1, відтак, скорочено всі штатні посади, а голові ліквідаційної комісії доручено вжити заходів з ліквідації управління в порядку визначеному законодавством. Так, представник відповідача 2 наголошував, що ліквідаційна комісія була позбавлена можливості вирішити питання працевлаштування позивачки в територіальних органах внутрішніх справ за місцем її проживання на рівнозначних вакантних посадах за її спеціальністю, а бажання проходити службу на нижчих посадах або на посадах іншої категорії та кваліфікації, а також в органах внутрішніх справ в інших областях позивач не виявила. Таким чином, наказом від 03.09.2015 року №69 о/с позивача було звільнено з органів внутрішніх справ. Оскільки відповідач 1 на даний час ліквідується, повноваження з його управління перейшли до ліквідаційної комісії відповідач 1, відтак відповідач 2 не є суб'єктом владних повноважень, на який покладені обов'язок із виплати грошового забезпечення на користь позивачки, в том числі за час вимушеного прогулу. Також, відповідно до вимог законодавства за час перебування особи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, грошове забезпечення їй не нараховується та не виплачується. Відтак, представник відповідача 2 просив відмовити в задоволенні уточнених позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні представник третьої особи заперечив щодо задоволення уточненого позову в повному обсязі, з підстав викладених в наданих відповідачем 1 та відповідачем 2 письмових запереченнях та просив відмовити в задоволенні уточнених позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача 2 та представника третьої особи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач у період з 02.12.2006 року по 03.09.2015 року проходила службу в органах внутрішніх справ у відповідача 1 (а.с. 7).

З 28.11.2008 року по 03.09.2015 року позивач перебувала на посаді старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Ужгород УМВС (а.с. 7).

Як встановлено в судовому засіданні позивач згідно до наказу відповідача 1 за № 84 о/с від 15.12.2014 року перебувала до 29.10.2015 року у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.

Разом з тим, 03.09.2015 року у відповідності до наказу відповідача 1 за № 69 о/с позивача було звільнено з органів внутрішніх справ України з постановкою на військовий облік за ст. 64 п. "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с. 6).

Так, у відповідності наказу відповідача 2 за № 660 від 08.06.2015 року "Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці" було ліквідовано відповідача 1 та створено комісію з ліквідації відповідача 1 (а.с. 27).

Відповідно до наказу № 741 від 22.06.2015 року "Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції" усі посади лінійного відділу на ст. Ужгород відповідача 1 було скорочено.

З метою реалізації вказаного наказу № 741 від 22.06.2015 року головою ліквідаційної комісії відповідача 1 було видано наказ № 43/ос від 03.07.2015 року "Про організаційно-штатні зміни в УМВС України на Львівській залізниці" (а.с. 31).

Згідно доручення відповідача 2 від 09.07.2015 року № 27108/Пк начальникам УМВС України в областях було доручено при комплектуванні введених наказом відповідача 2 від 22.06.2015 року №741 додаткових посад слідчих в територіальних підрозділах ГУМВС, УМВС та міськрайорганах забезпечити, у першу чергу, призначення тих працівників, які безпосередньо здійснювали досудове розслідування в кримінальних провадженнях, розпочатих ліквідованими слідчими відділами (відділеннями) УМВС України на залізницях.

На виконання даного доручення відповідачем 1 було скеровано лист № 12/1875 від 21.07.2015 року до третьої особи з проханням повідомити про наявність введених додаткових посад слідчих (додаток).

Також, відповідачем 1 скеровано листи до відповідача 2 за № 4/1844 від 15.07.2015 року та №4/1877 від 21.07.2015 року з проханням вирішити питання про подальше працевлаштування соціально захищених працівників (додаток).

Зокрема, листом відповідача 2 від 28.07.2015 року № 6/1/1-6015 було повідомлено відповідача 1, що питання призначення та переміщення працівників належить до компетенції начальника відповідного територіального управління. Одночасно рекомендовано працівникам з питань щодо подальшого проходження служби особисто звертатись до підрозділів кадрового забезпечення територіального органу внутрішніх справ, де вони в подальшому бажають проходити службу (додаток).

Разом з тим, відповідач 1 повторно звернувся до третьої особи з листами №1909 від 27.07.2015 року та №4/1935 від 31.07.2015 року з поіменним списком соціально-захищених працівників, в тому числі позивача, з проханням вирішення питання подальшого працевлаштування. Однак, відповідачем 1 не було отримано відповіді від третьої особи.

У відповідності до роз'яснення Міністерства юстиції України від 25.01.2011 року ліквідація юридичної особи - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються усі її права та обов'язки. У разі ліквідації уся чисельність працівників скорочується, та весь штат працівників ліквідується.

Так, у відповідно до наказу відповідача 2 за № 741 було скорочено всі посади Лінійного відділу (далі - ЛВ) на ст. Ужгород, без визначення правонаступника.

Не знайшло свого підтвердження посилання позивача на те, що її не було попереджено про наступне вивільнення, виходячи з наступного.

Зокрема, у матеріалах справи міститься лист відповідача 1 від 03.07.2015 року за №4/1894, у відповідності до якого позивача було повідомлено, що посада на якій вона перебувала, згідно до наказу відповідача 2 від 22.06.2015 року №741 та наказу відповідача 1 від 03.07.2015 року № 43 о/с скорочена та для вирішення питання по суті їй необхідно прибути у відділ кадрового забезпечення відповідача 1 (а.с. 46). Даний лист від 03.07.2015 року за №4/1894 був надісланий позивачеві рекомендованим листом 06.07.2015 року (а.с. 47).

У відповідності до ч. 1 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Відтак, згідно до листа відповідача 1 від 03.07.2015 року за №4/1894 позивача було повідомлено про наступне вивільнення у відповідності до вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України.

Також, на засіданнях комісії з ліквідації відповідача 1, згідно Протоколу від 31.07.2015 року, за присутності керівників усіх лінійних відділів УМВС (в тому числі ЛВ на ст. Ужгород) доведено позицію відповідача 2 щодо самостійного працевлаштування працівників, у тому числі соціально-захищених та наголошено щодо обов'язковості проведення роз'яснювальної роботи з окремими категоріями працівників (додаток) (а.с. 48).

Разом з тим, не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні вимога позивача щодо стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно до ст. 4 Закону України «Про міліцію» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.

Відповідно до Закону України від 25.03.92 р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон України № 2232-XII) військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань.

При цьому згідно зі статтею 2 Закон України № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність.

Згідно до листа Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 року № 774/13/84-13 зазначено, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Так, відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" вказано, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад ОВС тощо).

Також, згідно до роз'яснень Верховного Суду України №1-4/83 від 23.03.1998 року проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України регулюється не Кодексом законів про працю України, а чинним законодавством про ці органи.

Відтак, згідно до пункту 1 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114 (далі - Положення №114), це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки. До осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

Як встановлено згідно матеріалів справи, позивач на момент звільнення перебувала на посаді старшого слідчого слідчого відділення ЛВ на ст. Ужгород та мала спеціальне звання майор міліції.

Так, виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ОВС здійснюється відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 року № 499, в якій немає положень аналогічних ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

Не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні позовні вимоги позивача щодо виключити з тексту наказу від 03.09.2015 року за №69 о/с "По особовому складу", формулювання "з постановкою на військовий облік", виходячи з наступного.

Порядок звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби визначений розділом VІІ Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

У відповідності до п. "г" ст. 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Оскільки, в судовому засіданні було встановлено, що позивача було звільнено у зв'язку зі скороченням штатів відповідача 1, відтак, суд приходить висновку про правомірність зазначення в наказі про звільнення від 03.09.2015 року за №69 о/с з постановкою на військовий облік за ст. 64 п. "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Одночасно позивач зазначає, що їй належить виплатити середньомісячний заробіток, за час вимушеного прогулу, з 04.09.2015 року по 11.11.2015 року у розмірі 16 485,48 грн.

У відповідності до абз. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки, позивача не було поновлено на роботі, а відтак, відсутні підстави визначені абз. 2 ст. 235 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 1.1. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 року №499 (далі - Інструкція №499) ця Інструкція визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Згідно до п. 1.3. Інструкції №499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.

У відповідності до п. 1.6 Інструкції №499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Грошове забезпечення складається з основного та додаткового видів. До основних, зокрема, належать: посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, надбавка за вислугу років. Додатковими видами грошового забезпечення є інші надбавки, підвищення, доплати, премії.

Так, позивач просить стягнути 2389,20 грн. компенсації за невикористану додаткову відпустку. Однак, суд зазначає наступне.

Згідно до ст. 18-1 Закону України «Про відпустки» відпустка у зв'язку з усиновленням дитини особі, яка усиновила дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв'язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини (якщо усиновлювачами є подружжя - одному з них на їх розсуд).

Відповідно до ч. 2 ст. 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

У відповідності до ч. 2 ст.19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів.

Відтак, у відповідності до вимог ч. 2 ст.19 Закону України «Про відпустки» право на отримання додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів виникає у жінки, яка працює.

Разом з тим, позивач з 15.12.2014 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-ох річного віку і до виконання службових обов'язків не приступала. А відтак, у позивача протягом цього періода не виникло право на отримання додаткової оплачуваної відпустки, а отже відсунті підстави і для компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Також, позивач у позовній заяві просить встановити дату звільнення з 11.11.2015 року, у зв'язку з тим, що додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів повинна була бути пренесена на період після закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто не раніше 29.10.2015 року та тривати до 11.11.2015 року. Однак, суд зазначає наступне.

Так, 02.07.2015 року прийнято Закон України "Про Національну поліцію", пунктом 1 розділу XI прикінцевих та перехідних положень цього Закону визначено, що він набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування. Закон України "Про Національну поліцію" опубліковано 06.08.2015 року в газеті "Голос України". Пунктом 5 розділу прикінцевих та перехідних положень даного України "Про Національну поліцію" передбачено втрату чинності Закону України "Про міліцію", та передбачено повне припинення діяльності ОВС з їх подальшою ліквідацією.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідації територіальних органів МВС", Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про ліквідацію, як юридичних осіб публічного права всіх територіальних органів МВС України.

Закон України "Про Національну поліцію", інші акти законодавства, прийняті на виконання цього Закону, не передбачають правонаступництва Національною поліцією як центральним органом виконавчої влади та його територіальними органами будь-яких прав та обов'язків від органів та підрозділів міліції, яка ліквідується. Беручи до уваги вищенаведене, з 07 листопада 2015 року органи Національної поліції не наділені повноваженнями щодо звільнення колишніх працівників міліції.

Згідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Оскільки, позивач перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-ох річного віку до виконання службових обов'язків не приступала, а відтак, у позивача протягом цього періоду не виникло право на отримання додаткової оплачуваної відпустки, а отже відсутні підстави і для встановлення дати звільнення останнім днем відпустки.

Також, позивач просить стягнути вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України в сумі 4061,57 грн.

Згідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Разом з тим, суд зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Згідно довідки Вищого адміністративного суду України "Про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби" за лютий 2009 відносини про проходження служби в ОВС не є трудовими і всі питання щодо проходження служби особами рядового і начальницького складу підлягають вирішенню відповідно до Положення" а не норм КЗпП України. Відтак, вимоги про стягнення вихідної допомоги згідно ст. 44 КЗпП України є безпідставними.

У відповідності до 2.4.1 Інструкції №499 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням у розмірах, затверджених додатком 29 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу".

Згідно до п. 2.4.2. Інструкції №499 обчислення вислуги років для виплати надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ проводиться підрозділами кадрового забезпечення (за матеріалами особової справи особи рядового чи начальницького складу). До вислуги років для виплати їм надбавки за вислугу років зараховуються періоди, які визначені пунктами 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей.

Відповідно до п. 2.7.8. Інструкції №499 виплата надбавки зберігається в разі звільнення осіб від служби через хворобу на підставі листків непрацездатності, особам, які відповідно до законодавства України перебувають у відпустках (чергових та додаткових, через хворобу) або тимчасово вибувають із збереженням за ними штатних посад за місцем проходження служби на короткострокові курси підготовки, перепідготовки та вдосконалення кваліфікації фахівців спеціального зв'язку, із збереженням грошового забезпечення, на стажування, а також у службові відрядження.

У відповідності до абз. 2 п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" (далі - Постанова №393) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відтак, у відповідності до абз. 2 п. 10 Постанови №393 позивач, як майор міліції, старший слідчий відділення ЛВ на ст. Ужгород УМВС, звільнена у зв'язку зі скороченням штатів, з вислугою років на день звільнення 11 років 05 місяців 20 ді - має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно до п. 2 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Відповідно до Довідки про доходи від 19.05.2016 року №162 (а.с. 179) заробітна плата позивача за листопад 2014 року складала 3066,52 грн., а за грудень 2014 року складала 6696,19 грн. Відтак, у відповідності до норм Порядку середньомісячна заробітна плата позивача складає 4881,36 грн.

Таким чином, одноразова грошова допомога, яка підлягає виплаті позивачеві в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а саме: за 11 календарних років служби складає 26847,48 грн. (2440,68 грн. (50% з 4881,35 грн.) х 11 років).

Однак, як було встановлено в судовому засіданні відповідачем 1 при звільненні позивача з посади відповідно до наказу від 03.09.2015 року №69 о/с не було виконано вимоги абз. 2 п. 10 Порядку та не здійснено виплату одноразової грошової допомоги за 11 календарних років служби в сумі 26847,48 грн.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо проведення індексації недоотриманих коштів відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", виходячи з наступного.

Згідно до п. 11.14. Інструкції №499 індексація грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу МВС здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Відповідно до п. 1.15. Інструкції №499 виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється щомісяця з 20 до 25 числа за поточний місяць. Виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу підрозділів Державної служби охорони здійснюється щомісяця до 5 числа за минулий місяць.

Так, у відповідності до ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Отже, у відповідності до вимог ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають тільки грошові доходи, які не мають разового характеру.

Оскільки, одноразова грошова допомога, яка підлягає виплаті позивачеві в сумі 17532,35 грн. має разовий характер, відтак не підлягає індексації.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вище вказаного суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, а саме: в частині стягнення одноразової вихідної допомоги як особі, яка має вислугу більше 10 років в сумі 26847,48 грн., в решті позовних вимог слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 19, 94, 104-106, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа без самостійних вимог: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області - задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці (вул. Федьковича, буд. 50, м. Львів, код ЄДРПОУ 08602508) на користь ОСОБА_1 одноразову вихідну допомогу як особі, яка має вислугу більше 10 років в сумі 26847,48 (двадцять шість тисяч вісімсот сорок сім гривень сорок вісім копійок) грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Головуючий суддяО.М. Шешеня

Судді: М.М. Луцович

Т.В. Скраль

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 6 грудня 2016 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 12 грудня 2016 року.