Постанова

від 09.12.2016 по справі 826/339/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 грудня 2016 року № 826/339/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.12.2015 р. № 0000891701, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.12.2015 р. № Ф-23-У, рішення від 22.12.2015 р. №23/26-55-17-01 про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач або ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) з позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.12.2015 р. № 0000891701 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб" на загальну суму 99 301,48 грн., вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.12.2015 р. № Ф-23-У зі сплати єдиного внеску на загальну суму 64 665,00 грн., рішення від 22.12.2015р. №23/26-55-17-01 про застосування штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасне перерахування єдиного внеску, в якому визначено штрафні санкції у розмірі 3 233,25 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ в Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві безпідставно збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, оскільки ПДФО з доходу Позивача сплачено у повній мірі податковим агентом, а вимога щодо сплати боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій є неправомірними та підлягають скасуванню з підстав допущення Відповідачем розбіжностей при вказанні у вимогі, листі про надсилання податкового повідомлення-рішення та акті документальної планової виїзної перевірки різних сум грошових зобов'язань зі сплати єдиного внеску які Позивач має сплатити, та як наслідок необґрунтовано нараховано штрафні санкції.

Представник Позивача в судовому засіданні 24.03.2016 р. позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в їх задоволенні.

В судовому засіданні суд за згодою сторін ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач з 09.02.2006 р. зареєстрований фізичною особою-підприємцем та на момент виникнення спірних правовідносин здійснював господарську діяльність у вигляді надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вимог ст. 77 Податкового кодексу України, наказу № 2549 від 03.11.2015 р., плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання за IV квартал 2015 р. ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2014 р., валютного контролю та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складено акт № 2098/26-55-17-01-2694104509 від 04.12.2015 р. (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення Позивачем, зокрема:

- п. 2. ст. 6 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у результаті чого донараховано своєчасно не нарахований єдиний внесок за 2014 р. на загальну суму 64 665,00 грн.

- п.п. 177.5.1., п.п. 177.5.3. п. 177.2. ст. 177 Податкового кодексу України, яким встановлено неналежне ведення обліку, що призвело до несплати податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення діяльності за 2014 р. на загальну суму 79 441,19 грн.

- п.п. 177.10. п. 177 ст. 177 Податкового кодексу, в частині не ведення обліку доходів і витрат за І-ІІІ квартал 2014 р.

На підставі зазначених висновків Відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000891701 від 22.12.2015 р., яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 99 301,48 грн., з яких: 79 441,19 грн. - основний платіж, а 19 860,29 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи);

- вимогу №Ф-23У від 22.12.2015 р. про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 64 665,00 грн.;

- рішення № 23/26-55-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 3 233,25 грн.

Вважаючи вказані рішення протиправними, Позивач звернувся до суду з вимогами щодо їх скасування.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Згідно з п. 15.1. ст. 15 Податкового Кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Підпунктом 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Статтею 170 Податкового кодексу України визначені особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів, в тому числі оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду).

Згідно п.п. 170.1.2. ст. 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об'єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар.

При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

Відповідно до п.п. 170.1.4. цієї статті доходи, зазначені у підпунктах 170.1.1-170.1.3 цього пункту, оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Судом встановлено, що податковим агентом Позивача під час нарахування доходу від надання в оренду нерухомого майна, у період з 01.01.2014 р. по 30.09.2014 р., виступало Товариство з обмеженою відповідальністю «Газнафтасервіс» (код ЄДРПОУ 33597677).

Як вбачається з матеріалів справи, між Позивачем та ТОВ «Газнафтасервіс» 01.09.2013 р. було укладено договір № 9 оренди майнового комплексу. Пунктом 1.5. даного договору було визначено вартість об'єкту, що орендується у розмірі 1 250 000,00 грн. Розмір орендної плати за договором в цілому складав 48 019,76 грн. за один календарний місяць, у тому числі ПДФО 7 919,76 грн.

На виконання вимог Податкового кодексу України ТОВ «Газнафтасервіс» у період з 01.01.2014 р. по 30.09.2014 р. утримувало податок з доходу Позивача, та сплачувало його до бюджету, що у свою чергу підтверджується копіями виписок з банківського рахунку ТОВ «Газнафтасервіс».

З огляду на вище викладене суд знаходить достатніми підстави для скасування неправомірно прийнятого податкового повідомлення-рішення № 0000891701 від 22.12.2015 р. Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві на загальну суму 99 301,48 грн.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступні обставини справи.

Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для фізичних осіб - підприємців (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), а також для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, єдиний внесок встановлюється у розмірі 34,7 відсотка суми доходу, отриманого від їх діяльності, що підлягає, обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску є може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід.

У відповідності з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску встановленої, цим законом.

Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» при нарахуванні єдиного внеску база нарахування єдиного внеску не зменшується на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.

Згідно п. 4 ч. 1. ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 7-8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку.

Єдиний внесок нараховується на базу нарахування єдиного внеску незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (частина п'ята ст. 7 Закону-2464).

З матеріалів справи судом встановлено, що в період з 01.01.2012 р. по 30.09.2014 р. Позивач здійснював господарську діяльність використовуючи загальну систему оподаткування, а в період з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. використовувалась спрощена система оподаткування.

Результатами перевірки та відповідно декларації про майновий стан і доходи за 2014 р., поданої до ДПІ у печерському районі ГУ ДФС у м. Києві (№ 500008411 від 27.01.2015 р.) та додатку 5 до розділу III податкової декларації про майновий стан і доходи (№ 500008412) Позивач отримав дохід у розмірі 480197,60 грн. за 9 місяців, отже середньомісячний річний оподатковуваний дохід за 2014 рік склав 53 355,29 грн. (480197,60 грн. за 9 місяців).

В ході перевірки Відповідачем встановлено, що Позивачем єдиний внесок за 2014 р. на суму доходу, отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб не нараховувався та до бюджету не сплачувався.

Зі змісту Акту перевірки № 2098/26-55-17-01-2694104509 від 04.12.2015 р. та наданою Відповідачем КОР ОСОБА_1 за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 для фізичних осіб-підприємців, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність за 2016 рік, обліковується борг по сплаті єдиного соціального внеску у розмірі 64 665,00 грн. у зв'язку з чим на підставі п. 3 ч.11. ст. 25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застосовано штрафні санкції у розмірі 3 233,25 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, яка діяла протягом 2012 - 2014 років, територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

В той же час, Позивач ніяким чином не заперечував з приводу такого донарахування зі сплати єдиного внеску та штрафних санкцій і не надав жодних документів, що підтверджують сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а лише зауважив що такі рішення є неправомірними та підлягають у зв'язку з допущеними числовими розбіжностями у вимозі та акті перевірки.

Враховуючи вказані обставини, в повному обсязі дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що вимогу №Ф-23У від 22.12.2015 р. про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 64 665,00 грн. та рішення № 23/26-55-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 3 233,25 грн. прийнято правомірно, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині скасування вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню частково.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2015 р. № 0000891701 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 93 301,48 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати в розмірі 557,33 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук