Ухвала

від 06.12.2016 по справі 826/10405/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10405/14 Головуючий у 1-й інстанції:Качур І.А. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

06 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києв на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Техінсервіс» до державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Техінсервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 лютого 2014 року № 0001532201 та № 0001522201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2016 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Група компаній «Техінсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правильності нарахування і сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Світ-Брок» за період з 01.03.2012 по 31.05.2012.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 01 вересня 2015 року №407/26-59-22-07/38727189, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме: завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у період, що перевірявся, на загальну суму 1 020 650,00 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 51 965,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення - рішення від 13.02.2014 № 0001522201, яким ТОВ «Група компаній «Техінсервіс» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 020 650,00 грн. та № 0001532201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 77 947, 50 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п.п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім цього, в силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.12.2011 між ТОВ «Група компаній «Техінсервіс» (покупець) та ТОВ «Світ - Брок» (продавець) укладено договір поставки № 261211, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити мелясу бурякову ДСТУ 3696-98.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: податкові та видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, виписками з банківського рахунку.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

При цьому, в акті перевірки відповідач не заперечував наявності у позивача всіх належно оформлених первинних документів, які підтверджують його право на формування податкового кредиту.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ТОВ «Група компаній «Техінсервіс» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту та валових витрат по операції з ТОВ «Світ - Брок», яка були предметом перевірки.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в подальшому ТОВ «Група компаній «Техінсервіс» придбану мелясу бурякову реалізовано державному підприємству «Наумівський спиртовий завод» на підставі договору про закупівлю товарів за державні кошти №22.12.11 від 22 грудня 2011 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими та видатковими накладними.

Вказане підтверджує безпосередній зв'язок між правочином, вчиненим позивачем з контрагентом ТОВ «Світ - Брок» та власною господарською діяльністю.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішення, посилається на акт Бориспільської ОДПТ ГУ ДФС у Київській області від 30.10.2013 №220/22-1/37124694 про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Світ-Брок» щодо документального підтвердження господарських відносинах із ТОВ «Ангстрем Континенталь» їх реальності та повноти відображення в обліку за період 01.03.2012 по 31.05.2012 року та акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21.12.2012 №7208/224/33906299 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ангстрем Континеталь» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Інфотерм» за червень 2011, ТОВ «Форест» за червень 2011, ТОВ «Пасіфік» за вересень 2011, ПП СВ «Гермес» за березень 2011, БПП «Сура» за вересень, листопад 2011.

Однак, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на інформацію, що міститься у вказаних актах перевірки, оскільки вона не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, так як податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження їх за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та валових витрат поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2015 року по справі № К/800/17547/15.

При цьому, відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства» при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Світ-Брок» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Крім того, сам по собі акт перевірки не може розцінюватися в якості достатнього доказу порушення позивачем вимог чинного законодавства України, адже він являється по суті суб'єктивно викладеними судженнями податкового органу за результатами перевірки, здійсненої відносно діяльності виключно контрагента позивача, а відображені в ньому відомості не ґрунтуються на дослідженні первинних фінансово-господарських відносин з позивачем.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17.12.2013, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014, та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.11.2014 позов ТОВ «Світ - Брок» по справі №817/4240/13-а задоволено повністю. Визнано протиправними дії Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області щодо виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставленім податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДНА України» сум податкових зобов'язань за господарськими операціями з ТОВ Група компаній «Техінсервіс» на загальну суму 204 129, 79 грн. (в т.ч.: за березень 2012 на суму 32 457, 74 грн., за квітень 2012 на суму 50 141, 63 грн., за травень 2012 на суму 121 530, 42 грн.) та сум податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Ангстрем Континенталь» на загальну суму 160 962, 22 грн. (в т.ч.: за березень 2012 на суму 25 775, 66 грн., за квітень 2012 на суму 46 262, 12 грн., за травень 2012 на суму 88 924, 50.

Так, судами у межах вирішення справи №817/4240/13-а встановлено факт реального здійснення господарських операцій із постачання меляси бурякової між ТОВ «Група компаній «Техінсервіс» та ТОВ «Світ-Брок».

Що стосується доводів відповідача про нікчемність спірного договору, колегія суддів зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.