Постанова

від 12.12.2016 по справі 910/12147/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа№ 910/12147/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.;

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - керівник згідно виписки з ЄДРПОУ від 15.02.2016;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю № 0129-01 від 29.04.2016;

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2016

у справі № 910/12147/16 (суддя - Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ"

до Публічного акціонерного товариства "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ"

про відшкодування збитків у розмірі 3 812 934, 62 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" (надалі - відповідач), в якій просив стягнути суму в розмірі 3 812 934, 62 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 (дата підписання повного тексту рішення - 26.09.2016) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" суму збитків у розмірі 1 534 327, 97 грн. та судовий збір у розмірі 21 014, 91 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" та Публічне акціонерне товариство "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 апеляційні скарги у даній справі було прийнято до провадження та об'єднано в одне апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 14.11.2016.

10.11.2016 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, заслухавши пояснення представників учасників апеляційного провадження, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.06.2005 між Київською міською радою (як орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" (як орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 23.12.2004 за № 1017/2427, за актом приймання-передачі передає, а орендар - приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену договором.

Пунктом 2.1. договору оренди передбачено, що об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Набережно-Лугова, 4 у Подільському району м. Києва;

- розмір - 6 790 кв.м.;

- цільове призначення - для експлуатації та обслуговування складських приміщень;

- кадастровий № - 8000000000:85:316:0012.

Договір укладено строком на 15 років (п. 3.1. договору оренди).

Як вбачається з договору оренди, за користування земельною ділянкою орендар вносить орендодавцеві орендну плату у грошовій формі.

Передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об'єкта оренди в день державної реєстрації договору (п. 6.1. договору оренди).

30.07.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" (як продавцем) та Відкритим акціонерним товариством "Київський річковий порт" (правонаступником якого є позивач, як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу майна (надалі - договір купівля-продажу), на умовах якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві об'єкт нерухомості - будівля складу (літера "О"), площею 4 378, 4 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 4, а покупець - прийняти зазначене майно та сплатити продавцеві його вартість, що визначена у п. 1.7. договору купівлі-продажу.

Як вбачається з п. 1.2. договору купівлі-продажу, право власності продавця на майно підтверджується постановою Печерського районного суду міста Києва за № 2-а-1202/2006 від 23.10.2006. Право власності зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна 21.11.2006, за реєстровим № 2514П.

Відповідно до п. 1.7. договору купівлі-продажу, вартість майна, яку покупець зобов'язується сплатити продавцю, становить 5 040 000, 00 грн., в тому числі ПДВ, що складає 840 000, 00 грн.

З умов договору вбачається, що сторони уклали договір купівлі-продажу майна з умовою про те, що вони протягом двох днів після державної реєстрації покупцем прав власності на майно та надання продавцем покупцю копії клопотання, поданого продавцем до Київміськради про розірвання договору оренди земельної ділянки від 15.06.2005, укладуть договір оренди земельної ділянки. Продавець подає до Київради також інші документи, передбачені чинним законодавством, необхідні для розірвання договору оренди землі.

Пунктами 3.1., 3.2., 3.3., 3.4., договору купівлі-продажу передбачено, що право власності на нерухоме майно у покупця виникає з моменту нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації. Сторони підтверджують, що перехід права власності на нерухоме майно до покупця не залежить від факту здійснення розрахунків по договору. Сторони підписанням договору підтверджують, що підставою для реєстрації права власності покупця на майно в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна є договір та акт приймання-передачі майна, підписані сторонами та скріплені печатками.

На виконання умов договору купівлі-продажу, 30.07.2008 сторонами було підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі.

Витягом з Державного реєстру правочинів № 6306146 від 30.07.2008 підтверджується, що договір купівлі продажу нотаріально посвідчений 30.07.2008, а згідно реєстраційного напису на правовстановлюючому документі № 6, будівля складу (літера "О") площею 4 378, 4 кв. м. по вул. Набережно-Лугова, 4 зареєстрована в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на праві власності за Відкритим акціонерним товариством "Київський річковий порт" 02.10.2008, про що зроблено запис у реєстрову книгу № 17П-264.

Також, 30.07.2008 Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" звернулось до Київської міської ради із заявою вих. № 299, в якій просило, у зв'язку з продажем нерухомого майна, яким є будівля складу (літ "О"), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 4, за договором купівлі-продажу майна від 30.07.2008, припинити дію договору оренди земельної ділянки від 15.06.2005 шляхом його розірвання та прийняття рішення про укладення нового договору оренди земельної ділянки з новим власником будівлі - Відкритим акціонерним товариством "Київський річковий порт", на підставі ст.ст. 120 та 125 Земельного кодексу України.

У відповідь на вказану заяву Головне управління земельних ресурсів за дорученням заступника міського голови - секретаря Київради повідомило ТОВ "НІКО ІНВЕСТ", що договір оренди може бути достроково розірвано в установленому законом порядку в момент реєстрації правовстановлюючих документів на земельну ділянку новим балансоутримувачем або власником будинку.

Як вбачається із позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача збитки (компенсацію за понесені позивачем витрати з оплати орендної плати) пов'язані з утриманням та сплатою орендної плати за земельну ділянку, якою фактично користується відповідач та ухиляється від зобов'язань щодо оформлення права такого користування земельною ділянкою.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично. При цьому, оскільки збитки були понесені позивачем внаслідок бездіяльності відповідача в частині оформлення права користування земельною ділянкою та договору оренди з Київською міською радою, позовні вимоги суд вважав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Разом з цим, враховуючи, що строк позовної давності стосовно стягнення з ПАТ "Київський річковий порт" збитків за період з 02.10.2008 року до 02.07.2013 пропущено, а поважність причин пропуску не доведено належними доказами, місцевий господарський суд частково задовольнив позов.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.ст. 99, 101 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

За змістом ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина боржника. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 3-7гс15).

Так, при вирішенні спору у даній справі необхідно встановити всі умови застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків.

Відповідно до п. 7.1 договору купівлі-продажу продавець був зобов'язаний, зокрема:

- відмовитись від права користування земельною ділянкою, яка відведена для обслуговування майна (загальна площа 0,70 га) та передана продавцю в оренду згідно з договором оренди від 15.06.2005 за № 85-6-00208) на користь покупця;

- одночасно з підписання договору купівлі-продажу, підписати у двох примірниках заяву до Київської міської ради з відмовою від права користування земельною ділянкою на користь покупця;

- після укладення договору купівлі-продажу, вчиняти необхідні дії, передбачені чинним законодавством України, пов'язані з припиненням належного йому права користування (оренди) земельною ділянкою. Якщо договір оренди не розривається за встановленим порядком, продавець бере на себе обов'язок розірвати його у судовому порядку;

- розірвати договір оренди не пізніше, ніж протягом шести місяців з дати укладення договору купівлі-продажу.

Окрім цього, відповідно до п. 8.6 договору купівлі-продажу у випадку, якщо договір оренди земельної ділянки не буде розірваний протягом шести місяців з дати укладення цього договору, покупець має право в односторонньому порядку розірвати договір купівлі-продажу та вимагати від продавця повернення сплачених коштів по ньому.

Таким чином з аналізу вказаних положень договору вбачається, що обов'язок розірвання договору оренди (відповідно до розділу 7 договору купівлі-продажу) покладено саме на продавця (тобто позивача).

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 14 та статтею 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

При цьому, як зазначалось раніше позивач звертався до Київської міської ради із заявою № 299 від 30.07.2008 про припинення дії договору оренди шляхом його розірвання та прийняття рішення про укладення нового договору оренди земельної ділянки із новим власником будівлі складу на підставі ст. 120, 125 ЗК України.

Однак, Київрада, зокрема, повідомила ТОВ "НІКО ІНВЕСТ", що договір оренди може бути достроково розірвано в установленому законом порядку в момент реєстрації правовстановлюючих документів на земельну ділянку новим балансоутримувачем або власником будинку.

При цьому дане рішення (про відмову в розірванні договору оренди) Київради позивачем оскаржено в судовому порядку не було.

Разом з цим, відповідно до розділу 7 договору купівлі-продажу, якщо договір оренди не буде розірвано за встановленим порядком, продавець взяв на себе обов'язок розірвати його у судовому порядку.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2015, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України, у справі № 910/20793/15 розірвано договір оренди земельної ділянки від 15.06.2005, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та за реєстровий в реєстрі за № 415, та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 21.06.2005 за № 85-6-00208 у книзі записів державної реєстрації договорів).

Відповідно до ч. 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, обставини, встановлені в рішеннях господарських судів України у справі № 905/1567/15 на підставі ст. 35 ГПК України мають преюдиційне значення, а тому повторного доведення не потребують.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Таким чином з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до господарського суду з вимогою розірвати договір лише в жовтні 2015, тобто через 7 років після укладення договору купівлі-продажу, всупереч п. 7.1 договору купівлі-продажу (в якому позивач був зобов'язаний розірвати договір оренди протягом шести місяців з дати укладення договору купівлі-продажу). При цьому укладеним даний договір вважається з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації. З договору купівлі-продажу вбачається, що його нотаріальне посвідчення відбулося 30.07.2008, тоді як державна реєстрація - 02.10.2008 (згідно реєстраційного напису (а.с. 20) та витягу з державного реєстру правочинів (а.с. 21).

А отже, з урахуванням того, що фактично договір купівлі-продажу між позивачем та відповідачем було укладено 02.10.2008, позивач був зобов'язаний (що передбачено умовами договору купівлі-продажу) розірвати договір оренди до 02.04.2009, натомість звернувся до суду лише в жовтні 2015 року.

Таким чином з матеріалів справи вбачається, що саме невиконання позивачем (а не відповідачем як зазначав позивач, та з яким помилково погодився суд першої інстанції) умов розділу 7 договору купівлі-продажу призвело до наявності в останнього збитків у розмірі 3 812 934,62 грн. А тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Отже, при розгляді даної справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що збитки, які фактично просить стягнути позивач зумовлені протиправною поведінкою самого ж позивача (порушення розділу 7 договору купівлі-продажу), що унеможливлює стягнення таких збитків з відповідача.

Таким чином, враховуючи відсутність обов'язкового елементу (протиправності поведінки боржника) суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Щодо висновків суду першої інстанції щодо того, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача на земельну ділянку припиняється автоматично з посиланням на ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України. Суд апеляційної інстанції вважає, що дослідження даного питання не впливає на розгляд даної справи, оскільки позивач звернувся з позовом про відшкодування збитків (компенсації за понесені витрати по сплаті орендної плати), зумовлених бездіяльністю відповідача в частині оформлення права користування земельною ділянкою та договору оренди з Київською міською радою. Тоді як з умов договору купівлі-продажу та фактичних обставин справи вбачається, що наявність збитків зумовлена бездіяльністю (та порушенням розділу 7 договору купівлі-продажу) саме позивача, що унеможливлює задоволення позовних вимог у даній справі, виходячи з підстав та предмету позову.

Крім того, з 27.12.2013 право власності на підставі договору купівлі-продажу перейшло від ПАТ «Київський річковий порт» до Компанії «Б.А.С.С. ФЕРНІЧЕ ЕНД ЕКВІПМЕНТ ЛІМІТЕД» (даний договір був зареєстрований 30.07.2014). Тобто, з 30.07.2014 право користування земельною ділянкою перейшло до Компанії «Б.А.С.С. ФЕРНІЧЕ ЕНД ЕКВІПМЕНТ ЛІМІТЕД», що фактично унеможливлює стягнення збитків обумовлених відшкодуванням орендної плати з відповідача після 30.07.2014.

Таким чином, позивач не був позбавлений можливості звернутись до господарського суду з позовними вимогами про розірвання договору оренди одразу після отримання відмови Київради про розірвання вказаного договору (після 08.12.2008). Натомість позивач, не звертаючись зі вказаним позовом до суду, добровільно сплачував орендну плату за земельну ділянку, на якій знаходяться об`єкт нерухомості, якою фактично не користувався. Отже, збитки, про які зазначає позивач були зумовлені бездіяльністю саме останнього.

А тому суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню, в результаті чого, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" у даній справі підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині. Тоді як доводи апеляційної скарги позивача (щодо необхідності відмови в застосуванні позовної давності та стягнення збитків за заявлений період) судом апеляційної скарги відхиляються з підстав, викладених в даній постанові.

Так, відповідно до абз. 6 п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 17 травня 2011 року, не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Питання застосування позовної давності у даній справі не розглядається, оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню з інших підстав, відмінних від пропуску строку позовної давності. Тому, як було вище зазначено, доводи позивача, викладені в його апеляційній скарзі - не приймаються, а апеляційна скарга - відхиляється як необгрунтована.

Відповідно, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача за розгляд обох апеляційних скарг в суді апеляційної інстанції.

З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 ГПК України, з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України.

Керуючись статтями 32-36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 у справі № 910/12147/16 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 у справі № 910/12147/16 - задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 у справі № 910/12147/16 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" суму збитків у розмірі 1 534 327, 97 грн. - скасувати, з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в позові.

4. В решті рішення (п. 4 резолютивної частини рішення) Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 у справі № 910/12147/16 - залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 5; код ЄДРПОУ 31305004) на користь Публічного акціонерного товариства "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 70; код ЄДРПОУ 03150071) 62 913 (шістдесят дві тисячі дев'ятсот тринадцять) грн. 42 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Видачу наказу доручити місцевому господарському суду.

7. Матеріали справи № 910/12147/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

ОСОБА_1