Постанова

від 01.03.2017 по справі 910/12147/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 910/12147/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю"НІКО ІНВЕСТ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 у справі№ 910/12147/16 Господарського суду міста Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" допублічного акціонерного товариства "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" провідшкодування збитків у розмірі 3 812 934,62 грн

за участю представників сторін:

позивача:Дмуховський І.В.,

відповідача: Павлік І.П.,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" в якому позивач просив стягнути на його користь суму збитків в розмірі 3 812 934, 62 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" суму збитків у розмірі 1 534 327, 97 грн. та судовий збір у розмірі 21 014, 91 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" суму збитків у розмірі 1 534 327, 97 грн. скасовано, в зазначеній частині прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ТОВ "НІКО ІНВЕСТ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 скасувати, прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.06.2005 між Київською міською радою (як орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" (як орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 23.12.2004 за № 1017/2427, за актом приймання-передачі передає, а орендар - приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену договором.

Пунктом 2.1. договору оренди передбачено, що об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Набережно-Лугова, 4 у Подільському району м. Києва;

- розмір - 6 790 кв.м.;

- цільове призначення - для експлуатації та обслуговування складських приміщень;

- кадастровий № - 8000000000:85:316:0012.

Договір укладено строком на 15 років (п. 3.1. договору оренди).

Як вбачається з договору оренди, за користування земельною ділянкою орендар вносить орендодавцеві орендну плату у грошовій формі. Передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об'єкта оренди в день державної реєстрації договору (п. 6.1. договору оренди).

Судами також встановлено, що 30.07.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" та Відкритим акціонерним товариством "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" було укладено договір купівлі-продажу майна, на умовах якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві об'єкт нерухомості - будівля складу (літера "О"), площею 4 378, 4 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 4, а покупець - прийняти зазначене майно та сплатити продавцеві його вартість, що визначена у п. 1.7. договору купівлі-продажу.

Як вбачається з п. 1.2. договору купівлі-продажу, право власності продавця на майно підтверджується постановою Печерського районного суду міста Києва за № 2-а-1202/2006 від 23.10.2006. Право власності зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна 21.11.2006, за реєстровим № 2514П.

Відповідно до п. 1.7. договору купівлі-продажу, вартість майна, яку покупець зобов'язується сплатити продавцю, становить 5 040 000, 00 грн., в тому числі ПДВ, що складає 840 000, 00 грн.

З умов договору вбачається, що сторони уклали договір купівлі-продажу майна з умовою про те, що вони протягом двох днів після державної реєстрації покупцем прав власності на майно та надання продавцем покупцю копії клопотання, поданого продавцем до Київміськради про розірвання договору оренди земельної ділянки від 15.06.2005, укладуть договір оренди земельної ділянки. Продавець подає до Київради також інші документи, передбачені чинним законодавством, необхідні для розірвання договору оренди землі.

Пунктами 3.1., 3.2., 3.3., 3.4., договору купівлі-продажу передбачено, що право власності на нерухоме майно у покупця виникає з моменту нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації. Сторони підтверджують, що перехід права власності на нерухоме майно до покупця не залежить від факту здійснення розрахунків по договору. Сторони підписанням договору підтверджують, що підставою для реєстрації права власності покупця на майно в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна є договір та акт приймання-передачі майна, підписані сторонами та скріплені печатками.

На виконання умов договору купівлі-продажу, 30.07.2008 сторонами було підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі.

Витягом з Державного реєстру правочинів № 6306146 від 30.07.2008 підтверджується, що договір купівлі продажу нотаріально посвідчений 30.07.2008, а згідно реєстраційного напису на правовстановлюючому документі № 6, будівля складу (літера "О") площею 4 378, 4 кв. м. по вул. Набережно-Лугова, 4 зареєстрована в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на праві власності за Відкритим акціонерним товариством "Київський річковий порт" 02.10.2008, про що зроблено запис у реєстрову книгу № 17П-264.

Також, 30.07.2008 Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" звернулось до Київської міської ради із заявою вих. № 299, в якій просило, у зв'язку з продажем нерухомого майна, яким є будівля складу (літ "О"), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 4, за договором купівлі-продажу майна від 30.07.2008, припинити дію договору оренди земельної ділянки від 15.06.2005 шляхом його розірвання та прийняття рішення про укладення нового договору оренди земельної ділянки з новим власником будівлі - Відкритим акціонерним товариством "Київський річковий порт", на підставі ст.ст. 120 та 125 Земельного кодексу України .

У відповідь на вказану заяву Головне управління земельних ресурсів за дорученням заступника міського голови - секретаря Київради повідомило ТОВ "НІКО ІНВЕСТ", що договір оренди може бути достроково розірвано в установленому законом порядку в момент реєстрації правовстановлюючих документів на земельну ділянку новим балансоутримувачем або власником будинку.

Позивач, звертаючись із даним позовом просив стягнути з відповідача збитки (компенсацію за понесені позивачем витрати з оплати орендної плати) пов'язані з утриманням та сплатою орендної плати за земельну ділянку, якою фактично користується відповідач та ухиляється від зобов'язань щодо оформлення права такого користування земельною ділянкою.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично. При цьому, оскільки збитки були понесені позивачем внаслідок бездіяльності відповідача в частині оформлення права користування земельною ділянкою та договору оренди з Київською міською радою, позовні вимоги суд вважав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Разом з цим, враховуючи, що строк позовної давності стосовно стягнення з ПАТ "Київський річковий порт" збитків за період з 02.10.2008 року до 02.07.2013 пропущено, а поважність причин пропуску не доведено належними доказами, місцевий господарський суд частково задовольнив позов.

Скасовуючи частково в частині часткового задоволення позову у сумі 1 534 327, 97 грн. та відмовляючи в повному обсязі в зазначеній частині позову, суд апеляційної інстанції вказав на те, що відповідно до п. 8.6 договору купівлі-продажу у випадку, якщо договір оренди земельної ділянки не буде розірваний протягом шести місяців з дати укладення цього договору , покупець має право в односторонньому порядку розірвати договір купівлі-продажу та вимагати від продавця повернення сплачених коштів по ньому. Отже з вказаних положень договору вбачається, що обов'язок розірвання договору оренди (відповідно до розділу 7 договору купівлі-продажу) покладено саме на продавця (тобто позивача), але в супереч зазначеному позивач звернувся до господарського суду з вимогою розірвати договір лише в жовтні 2015, тобто через 7 років після укладення договору купівлі-продажу. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що збитки, які фактично просить стягнути позивач зумовлені протиправною поведінкою самого ж позивача (порушення розділу 7 договору купівлі-продажу), що унеможливлює стягнення таких збитків з відповідача, а тому враховуючи відсутність обов'язкового елементу (протиправності поведінки боржника) у задоволенні позову слід відмовити.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.

Згідно з нормами 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 226 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

За загальним застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

І лише у разі наявності всіх елементів (умов) складу господарського правопорушення воно тягне майнову відповідальність перед боржником.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено наявність чотирьох складових правопорушення відповідно до чинного законодавства (наявність неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та понесеними позивачем збитками і розміром відшкодування) з боку відповідача щодо понесених позивачем збитків, визначених як ціна позову.

Крім того, як правильно встановлено апеляційним господарським судом та підтверджено матеріалами даної справи, збитки, які фактично просить стягнути позивач зумовлені протиправною поведінкою самого ж позивача (порушення розділу 7 договору купівлі-продажу), що унеможливлює стягнення таких збитків з відповідача. При цьому, апеляційним господарським судом правомірно було встановлено, що відповідно до п. 8.6 договору купівлі-продажу у випадку, якщо договір оренди земельної ділянки не буде розірваний протягом шести місяців з дати укладення цього договору , покупець має право в односторонньому порядку розірвати договір купівлі-продажу та вимагати від продавця повернення сплачених коштів по ньому. Отже обов'язок розірвання договору оренди (відповідно до розділу 7 договору купівлі-продажу) покладено саме на продавця (тобто позивача), але в супереч зазначеному позивач звернувся до господарського суду з вимогою розірвати договір лише в жовтні 2015, тобто через 7 років після укладення договору купівлі-продажу, хоча міг розірвати договір оренди до 02.04.2009 , оскільки фактично договір купівлі-продажу між позивачем та відповідачем було укладено 02.10.2008 (державна реєстрація).

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 у справі № 910/12147/16 - без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова

Судді І. Вовк

Л. Стратієнко