Ухвала

від 12.12.2016 по справі 707/2060/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1682/16Головуючий по 1 інстанції Категорія : 47 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2 суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6, що діє за довіреністю ОСОБА_7 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 жовтня 2014 року по справі за позовом Прокуратури Черкаського району до ОСОБА_7, Черкаської районної державної адміністрації, Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління з питань державної реєстрації Департаменту з питань організаційного забезпечення Черкаської міської ради про визнання розпорядження незаконним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а :

В липні 2014 року Прокуратура Черкаського району звернулася із позов до ОСОБА_7, Черкаської районної державної адміністрації, Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління з питань державної реєстрації Департаменту з питань організаційного забезпечення Черкаської міської ради про визнання розпорядження незаконним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зобов'язання вчинити певні дії, мотивуючи свої вимоги тим, що першим заступником голови Черкаської РДА 10.07.2013 року видано розпорядження № 193, яким надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництва, що розташовані в адмінмежах Червонослобідської сільської ради за межами населеного пункту. В подальшому розпорядженням голови Черкаської РДА від 02.12.2013 року № 346 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки загальною площею 0.6443 га. Вказаним розпорядженням для даної земельної ділянки визначено вид угідь - піски. Розпорядженням першого заступника голови Черкаської РДА від 14.03.2014 року №61 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 0.6443 га в адмінмежах Червонослобідської сільської ради за межами населеного пункту та безоплатно передано у власність земельні ділянки для ведення індивідуального дачного будівництва 10 громадянам, в тому числі і ОСОБА_7 На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САК № 928162 від 18.03.2014 року. В ході перевірки було встановлено, Черкаською РДА грубо порушено порядок встановлення цільового призначенні земельної ділянки та розпорядження затверджуючи проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність громадянам для індивідуального дачного будівництва порушено вимоги чинного законодавства. З таких підстав Черкаська прокуратура просила суд визнати незаконним та скасувати розпорядження першого заступника голови Черкаської РДА від 14.03.2014 року № 61 « Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» в частині передачі у власність ОСОБА_7 ділянки площею 0.06443 га, розташованої в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту; визнати недійсним свідоцтво на право власності на земельну ділянку площею 0.06443 га ОСОБА_3 САК № 928162 від 18.03.2014 року, видане ОСОБА_7 та зобов'язати реєстраційну службу Черкаського РУЮ Черкаської області скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на земельну ділянку загальною площею 0.06443, розташовану в адмінмежах Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту за кадастровим номером земельної ділянки - 7124989000:01:00160558.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження першого заступника голови Черкаської РДА від 14 березня 2014 року № 61 в частині передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0.06443 га, що розташована в адмінмежах Червонослобідської сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту .

Визнано недійсним свідоцтво серії САК № 928162 від 18.03.2014 року на право власності на земельну ділянку, площею 0.06443 , видане ОСОБА_7

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_7 та Черкаської РДА на користь держави судові витрати по справі в сумі 243 грн. 60 коп., по 121 грн. 80 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, що діє за довіреністю ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати, як незаконне, необґрунтоване , висновки суду не відповідають обставинам справи та постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про відхилення апеляційної скарги по наступних підставах:

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що на підставі розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 10 липня 2013 року № 193 «Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою» надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо оформлення права власності на земельні ділянки для ведення індивідуального дачного будівництва, зокрема, і відповідачу ОСОБА_7

Згідно із розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації від 14 березня 2014 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_7 земельну ділянку для ведення індивідуального дачного будівництва.

Земельна ділянка віднесена до категорії земельних рекреаційного призначення.

18.03.2014 року ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0.06 га.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками

із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність за межами населених пунктів для індивідуального дачного будівництва.

Згідно ч. 3 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 112 цього Кодексу.

Відповідно до ч.8 ст. 118 ЗК України проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1861 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Згідно ч.3 ст. 1861 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

За ст. 13 ЗК України повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з положенням частини першої статті 3 ВК України ( у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносини) усі води ( водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України ( у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що до водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми ( водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття земель у приватну власність та встановлення можливість використання таких земель для визначених цілей та умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України ( у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо ( частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права ( у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок ( у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України ( у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1. 88 -90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель ( крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води ( у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і поточків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України ( у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі ( на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» (далі - Порядок), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50-54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами - природними водоймами (озера), водотоками ( річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на які встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України , та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 10.06.2015 року по справі № 6-162цс15.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року ( справа № 6-175цс14).

Визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки суд першої інстанції правильно взяв до уваги матеріали, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірної земельної ділянки, а саме довідку Держземагенства у Черкаській області від 25.04.2013 року згідно із якою відповідно до державної статистичної звітності форма 6-зем земельна ділянка відноситься до земель штучних водосховищ ( а/с 25).

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 16.03.2016 року, проведеній по кримінальній справі, земельна ділянка за кадастровим номером 7124989000:01:001:0558 розташована в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради, повністю знаходиться в межах прибережної захисної смуги Кременчугського водосховища.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про основи містобудування» встановлено, що Містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про основи містобудування» визначення територій для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Виходячи з вказаних норм права та головних напрямків містобудівної діяльності встановлених статтею 2 Закону України «Про основи містобудування» , забудова територій має відбуватись не хаотично, а згідно з планами.

Судом встановлено, що передбачений статтею 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план відсутній.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що до 1 січня 2015 року рішення щодо визначення та надання містобудівних умов і обмежень на територіях, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій, приймають уповноважені органи містобудування та архітектури з урахуванням попередніх планувальних рішень у межах встановленого законодавством строку.

Для визначення районів дачного будівництва за межами населених пунктів необхідно розробити детальний план території відповідно до схеми планування території (частина території) району з урахуванням державних і регіональних інтересів. Розроблення детального території за межами населених пунктів та внесення змін до нього здійснюються на підставі розпорядження відповідної районної державної адміністрації (ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») та підлягають громадським слуханням в установленому порядку.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази про розробку плану забудови дачних ділянок, в тому числі і відповідачем ОСОБА_7

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок земель водного фонду підлягають обов'язковій експертизі.

Доводи апеляційної скарги, що судом порушено ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо мирного володіння своїм майном також, оскільки порушення були допущені з боку публічного органу, є необґрунтованою.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. У контексті цієї норми під майном розуміється ціла низка інтересів економічного характеру.

У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій «пропорційності», використаний судом у справі, яка переглядається, передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому в питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується (Постанова Верховного Суду України в справі №6-2902цс15 від 3 лютого 2016 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, що діє за довіреністю ОСОБА_7 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 жовтня 2014 року відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з часу проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :