Постанова

від 06.12.2016 по справі 910/9266/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2016 р. Справа№ 910/9266/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пашкіної С.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (дов. № 970 від 18.05.2015 р.);

від відповідача 1: Литвин В.В. (дов. від 21.09.2016 р.);

від відповідача 2: Багрій К.В. (дов. від 10.08.2016 р.);

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІСМ Інтернешнл ЛТД"

на рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2016 р.

у справі № 910/9266/14 (суддя Босий В.П.)

за позовом ОСОБА_5

до 1. ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "ПСП ЛТД"

2. ТОВ "ІСМ Інтернешнл ЛТД"

про визнання недійсним правочину,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого приміщення від 17.07.2001 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2014 р. у справі №910/9266/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016 р., задоволено позов ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого приміщення №55 від 17.07.2001 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2016 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014 р. у справі №910/9266/14 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.07.2016 р. позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено повністю: визнано недійсним договір купівлі-продажу жилого приміщення АДРЕСА_1 від 17.07.2001 р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "ПСП.ЛТД" та товариством з обмеженою відповідальністю "ІСМ Інтернешнл ЛТД", посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Леонтьєвою Н.Й. та зареєстрований в реєстрі за № 5с-1054.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням обставин порушення встановленої статутом відповідача 1 процедури укладення договору та, як наслідок, відсутності у президента повноважень на укладення спірного договору, приймаючи до уваги, що недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності, з огляду на те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що відповідачем 2 не доведено, а судом не встановлено наявності доказів на підтвердження факту обізнаності позивача, як учасника відповідача 1, про існування укладеного між сторонами договору до 2013 року, що свідчить про дотримання ним строку позовної давності під час звернення до суду із даним позовом.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "ІСМ Інтернешнл ЛТД" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2016 р. у справі № 910/9266/14 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Як зазначив апелянт, під час винесення рішення суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що позивач дізнався про існування оскаржуваного договору лише у 2013 році. Апелянт зазначає, що позивачу про існування оспорюваного договору стало відомо 29.10.2002 р., що підтверджується постановою ВСУ від 29.10.2002 р. Крім того, апелянт вказав, що посилання позивача на існування декількох житлових приміщень АДРЕСА_1 суперечить вимогам законодавства та не підтверджено належними та допустимими доказами в порядку ст. 33 ГПК України. Також апелянт зазначив, що суд під час ухвалення рішення неповно з'ясував обставини наявності повноважень президента відповідача 1 на підписання спірного договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІСМ Інтернешнл ЛТД" у складі колегії суддів: головуючий суддя - ОСОБА_6, судді - Майданевич А.Г., Власов Ю.Л. та порушено апеляційне провадження у справі № 910/9266/14.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2016 року, в зв'язку з припиненням повноважень у зв'язку із звільненням у відставку головуючого судді (судді-доповідача) ОСОБА_6., сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя Руденко М.А., судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІСМ Інтернешнл ЛТД" у складі колегії суддів: головуючий суддя - Руденко М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А. та призначено розгляд апеляційної скарги.

17.10.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

17.10.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача 1 надійшли заперечення на апеляційну скаргу.

14.11.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача 2 надійшли заперечення.

В подальшому розгляд справи відкладався.

06.12.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від представників позивача та відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

06.12.2016 року, у судовому засіданні, колегія суддів, заслухавши думку присутніх представників сторін стосовно клопотання позивача та відповідача 1 про відкладання розгляду справи, ухвалила клопотання залишити без задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Крім того, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що в судових засіданнях у справі № 910/9266/14 вже оголошувались перерви та розгляд справи відкладався та те, що в судове засідання 06.12.2016 р. з'явились повноважні представники сторін, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 06.12.2016 р.

В судовому засіданні 06.12.2016 року представник відповідача 2 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції просив скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Представники позивача та відповідача 1 вказали, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_5 є учасником ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП ЛТД» із часткою, що становить 50% статутного капіталу такого товариства, що підтверджується статутом ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП ЛТД» та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

17.07.2001 р. між ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП ЛТД» (продавець) та ТОВ "ІСМ Інтернешнл ЛТД" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу жилого приміщення (надалі - "Договір"), відповідно до п. 1 якого продавець продав, а покупець купив житлове приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 137,9 м кв., в тому числі жилою - 96,5 м кв. (том 1, а.с. 31).

Пунктом 2 Договору визначено, що житлове приміщення, що продається, належить ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» на підставі акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за №23 від 10.07.1996 р. та розпорядженням Мінської райдержадміністрації м. Києва за №621 від 08.08.1996 р., зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації 20.09.1996 р. за №9643.

Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом 11-ї Київської державної нотаріальної контори Леонтьєвою Н.Й. 17.07.2011 р. за реєстровим №5с-1054.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, спір у справі виник у зв'язку з оспорюванням позивачем, як учасником ТОВ "ПСП.ЛТД", дійсності Договору.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції зазначив на порушення встановленої статутом відповідача 1 процедури укладення договору та відсутності у президента повноважень на укладення спірного договору, внаслідок чого спірна угода є недійсною, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності, вказав також, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що відповідачем 2 не доведено, а судом не встановлено наявності доказів на підтвердження факту обізнаності позивача, як учасника відповідача 1, про існування укладеного між сторонами Договору до 2013 року, що свідчить про дотримання ним строку позовної давності під час звернення до суду із даним позовом.

Однак, колегія суддів не погоджується висновком суду першої інстанції про дотриманням позивачем строку позовної давності з наступних підстав.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як вірно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, як на підставу для визнання недійсним договору позивач вказує на те, що такий договір підписаний від імені ТОВ "ПСП.ЛТД" президентом за відсутності у нього належного обсягу повноважень та не скріплений печаткою товариства; укладений без прийняття загальними зборами учасників товариства рішення про погодження його укладення чи про надання президенту відповідних повноважень; не був спрямований на одержання ТОВ "ПСП.ЛТД" прибутку, що суперечить статуту відповідача 1.

Одночасно з цим, позивач зазначає, що вчинення спірного договору безпосередньо порушує його корпоративні права, оскільки призводить до зменшення майна товариства.

Крім того, за твердженнями ОСОБА_5, останньому стало відомо про порушення його прав лише 07.03.2013 р., тобто в день, коли він одержав спірний договір на ознайомлення. З огляду на це, позивач вважає, що строк позовної давності ним не порушено.

Водночас, як видно з матеріалів справи постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2016 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014 р. у справі №910/9266/14 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України не погодилась з висновком щодо перебігу строку позовної давності у зв'язку з його передчасністю.

Як зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 25.04.2016 р. у справі №910/9266/14, фактичні обставини пропуску позивачем строку позовної давності попередніми судовими інстанціями не встановлювались. Проте, судова колегія Вищого господарського суду України вважає їх істотними для вирішення питання про можливість задоволення вимоги позивача, зважаючи на заявлення позову в межах строку позовної давності або поза ними.

За змістом ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII 1 Господарського процесуального кодексу України" вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції і є обов'язковими для господарського суду під час нового розгляду справи (частина перша статті 111 12 ГПК), повинні бути максимально конкретними й стосуватися виключно вчинення господарським судом певних процесуальних дій та/або встановлення обставин, що входять до предмета доказування у справі і не були з'ясовані у прийнятті рішення або постанови господарського суду.

Таким чином, під час нового розгляду суд був зобов'язаний дослідити питання пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

За приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.05.2014р. № 6-7цс14, від 27.05.2014р. № 3-23гс14.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Предметом судового розгляду у справі №910/9266/14 є позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого приміщення АДРЕСА_1, укладеного 17.07.2001 р.

Позов заявлений особою, яка є учасником ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "ПСП.ЛТД"- продавцем за договором.

Як вбачається з матеріалів справи, житлове приміщення АДРЕСА_1, було предметом спору під час розгляду арбітражним судом міста Києва справи № 12/484 за позовом ТОВ «Еліта-Центр» до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» про визнання права власності на частину житлових та нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 та про зобов'язання Київського МБТІ зареєструвати право власності на житлові та нежитлові приміщення у зазначеному будинку за ТОВ «Еліта-Центр» та його інвесторами, яка розглядалась судами з липня 1999 року (том 3, а.с. 31-36, 56-57).

Як було указано в постанові Верховного суду України від 29.10.2002 р. (том 3, а.с. 31 - 36), що житлові приміщення №№ 101, 102, 103, 104, 201, 202, 203, 204, 301, 302, 303, 304, 401, 402, 403, 404, 501, 502, 503, 504, 601, 602, 603, 604, 702, 704, 1301, 1302, 1303, 1304 (секція № літера «А»), технічний поверх площею 401,3 кв.м. та підвальні приміщення площею 319,3 кв.м, щодо яких ухвалено рішення суду першої інстанції, знаходяться в тій частині будинку, яка згідно з реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації від 20.09.1996 р. зареєстрована за Державною академією легкої промисловості. Також, рішенням арбітражного суду м. Києва від 19.09.2000 р. у справі № 2/468 визнано право власності державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на житлові приміщення № 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19. Решта житлових приміщень в секції № 1 літера «А», щодо яких ухвалено рішення суду першої інстанції, зареєстрована Київським міським бюро технічної інвентаризації на праві власності за товариством з обмеженою відповідальністю «ІСМ Інтернешнл ЛТД» та фізичними особами.

Як вбачається з постанови Верховного суду України від 29.10.2002 р., ОСОБА_5 був присутній у судовому засіданні 29.10.2002 р., коли оголошувалась зазначена постанова, як представник ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД».

Таким чином, оскільки постановою Верховного суду України було встановлено, що решта житлових приміщень в секції № 1 літера «А», щодо яких ухвалено рішення суду першої інстанції, до яких відноситься, зокрема квартира АДРЕСА_1, зареєстрована Київським міським бюро технічної інвентаризації на праві власності за товариством з обмеженою відповідальністю «ІСМ Інтернешнл ЛТД» та фізичними особами, а тому позивачу, який був присутній 29.10.2002 р. як представник ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» у судовому засіданні, було відомо про те, що спірне приміщення не перебувало у власності відповідача-1 - ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД».

Згідно з ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Крім того, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 116 ЦК України учасники товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Відповідно до п. 4.1. статуту ТОВ «ТД «Вэма.LTD» в редакції від 1992 р., затвердженого зборами учасників від 15.08.1992 р. протокол № 3, яке змінило свою назву на ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» (том 1, а.с. 37), учасники товариства мають право, окрім іншого, отримувати інформацію про діяльність товариства (том 1, а.с. 27-37).

Згідно з пп. 6.1.6. п. 6.1. статуту ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» в редакції від 2006 р., затвердженого протоколом № 21 зборів учасників товариства від 20.03.2005 р., учасники мають право одержувати дані та відомості щодо діяльності товариства, стану його майна, розмірів прибутків та збитків. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Таким чином, чинним законодавством України та статутом ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» було передбачено право учасника одержувати інформацію про діяльність товариства.

Отже, оскільки відповідно до постанови Верховного суду України від 29.10.2002 р. було встановлено, що рішенням арбітражного суду м. Києва від 19.09.2000 р. у справі № 2/468 визнано право власності державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на житлові приміщення № 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, тоді як решта житлових приміщень в секції № 1 літера «А», щодо яких ухвалено рішення суду першої інстанції, до яких відноситься, зокрема спірна квартира АДРЕСА_1, зареєстрована Київським міським бюро технічної інвентаризації на праві власності за товариством з обмеженою відповідальністю «ІСМ Інтернешнл ЛТД» та фізичними особами, а тому з дати прийняття постанови Верховним судом України позивач був обізнаний про вихід спірної квартири АДРЕСА_1 з майна підприємства - ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД».

Отже, у позивача, як учасника ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД», була об'єктивна можливість з 29.10.2002 р. дізнатись про факт свого порушеного права, а саме одержати інформацію щодо стану спірної квартири АДРЕСА_1, та відповідно ознайомитись з оспорюваним договором купівлі-продажу.

Проте, позивач звернувся з позовом до господарського суду міста Києва лише 15.05.2014 р., тобто поза межами встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи заяву ТОВ "ІСМ Інтернешнл ЛТД" про застосування строків позовної давності, колегія суддів прийшла до висновку, що у задоволені позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого приміщення АДРЕСА_1, укладеного 17.07.2001 р., слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

При цьому, колегія суддів зазначає, що звернення з позовом до відповідача 1 та відповідача 2 після спливу такого строку є наслідком нереалізації позивачем, як учасником товариства, протягом значного періоду часу своїх прав, зокрема щодо отримання інформації про діяльність товариства (пасивна поведінка).

Місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2016р. підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІСМ Інтернешнл ЛТД" на рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2016 року у справі № 910/9266/14 задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2016 року у справі № 910/9266/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_5 (АДРЕСА_2) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІСМ Інтернешнл ЛТД" (04073, м. Київ, просп. Московський, буд. 6, код 30407463) 1 339 грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/9266/14 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді С.А. Пашкіна

Є.Ю. Пономаренко