Ухвала

від 12.12.2016 по справі 752/14581/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

12 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Прокопчук Н.О.

суддів: Саліхова В.В., Семенюк Т.А.

при секретарі: П'ятничук В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Державного департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), треті особи: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві та Головного управління Держгеокадастру у м. Києві про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, усунення перешкод у реалізації права на безкоштовну приватизацію шляхом визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Державний департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 та Державного департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, усунення перешкод в реалізації права на безкоштовну приватизацію шляхом визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що вони розпочали процедуру приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1, яка була надана їм в користування відповідно до рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих № 2280 від 21.11.1961 року і на якій знаходиться домоволодіння, належне позивачам на праві спільної часткової власності. Однак в процесі приватизації вищевказаної земельної ділянки позивачам стало відомо, що на земельну ділянку по АДРЕСА_2, яка фактично використовується як проїзд загального користування, в лютому 2014 року були виготовлені правовстановлюючі документи на ім'я ОСОБА_2 Вказана обставина відбулася всупереч рішенню Апеляційного суду м. Києва від 02.12.2010 року, яким було скасоване рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27.10.2008 року про визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_2 та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на вищевказану земельну ділянку.

Враховуючи ту обставину, що належність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_2 порушує права позивачів на доступний та належний проїзд і під'їзд до земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3, а у випадку погодження меж вказаної земельної ділянки будуть порушені межі земельних ділянок позивачів, а також ту обставину, що судове рішення про визнання за відповідачем права власності за земельну ділянку по АДРЕСА_2 скасоване, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_2, видане на ім'я ОСОБА_2 та скасувати його державну реєстрацію.

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та просив зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,02 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2, зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 привести вищевказану земельну ділянку у попередній стан, придатний для використання, звільнивши від цегляної огорожі та воріт, а також зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_2 шляхом заборони використання земельної ділянки як під'їзду до свого домоволодіння.

Обґрунтовував вимоги зустрічної позовної заяви тим, що він є власником земельної ділянки загальною площею 0,1 га по АДРЕСА_2 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.03.2014 року. У жовтні 2014 року він дізнався про те, що частина належної йому земельної ділянки самовільно зайнята сусідами із домоволодіння на АДРЕСА_1 - позивачами за первісним позовом, та незаконно встановлено цегляну огорожу та металеві ворота, зв'язку з чим позивач за зустрічним позовом 13.10.2014 року звернувся до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради з заявою про обстеження земельної ділянки, за наслідками якого складено акт № 1366/01 від 16.10.2014 року про самовільне зайняття частини земельної ділянки розміром 0,2 га суміжними користувачами земельних ділянок. А відтак, вказував ОСОБА_2, неправомірні дії ОСОБА_3, та ОСОБА_4 із самовільного зайняття земельної ділянки порушують його права як власника земельної ділянки на самостійне володіння, користування та розпорядження нею.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18.05.2016 року задоволено позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, усунення перешкод у реалізації права на безкоштовну приватизацію шляхом визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Визнано недійсним та скасоване видане Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві свідоцтво № 19261531 від 19 березня 2014 року про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,10 га, на АДРЕСА_2 в Голосіївському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку,господарських будівель і споруд (кадастровий номер НОМЕР_1).

Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 17 березня 2014 року за № 11684168 про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, на АДРЕСА_2 в Голосіївському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку,господарських будівель і споруд (кадастровий номер НОМЕР_1), за ОСОБА_2

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа - Державний департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення до стану, приданого для використання за цільовим призначенням - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 243 грн. 60 коп. судового збору.

В поданій ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2 апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні первісного позову та задоволенні зустрічного позову в повному обсязі. Представник заявника вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що у даній справі він є неналежним відповідачем ,що позивачі не мають права позиватися до нього,їх позов підлягав розгляду за правилами іншого судочинства. Судом безпідставно не ураховано ,що він замовив виготовлення усієї необхідної документації та погодив її ,а отже є власником земельної ділянки.

В суді апеляційної інстанції представники ОСОБА_2 за довіреністю: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали з підстав наведених в ній.

Представник позивачів ОСОБА_7 просила апеляційну скаргу відхилити.

Представник ГУ Держгеокадастру у м.Києві ДашкоВ.Ю. просила полагалася на розсуд суду.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги,перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом позивачка ОСОБА_3 є власником 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі- продажу частини будинку,укладеного нею 20.05.2002 року з ОСОБА_9, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. у реєстрі за № 2151, зареєстрованого у БТІ м.Києва 20.05.2002 року в реєстровій книзі д.37-102 за № 12066 ( т.1 а.с.7) та ще 1/3 частини будинку на підставі договору купівлі-продажу будинку,укладеного нею з ОСОБА_11 21.07.2003 року , посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. у реєстрі за № 4184 , зареєстрованого у БТІ м.Києва 20.05.2002 року в реєстровій книзі д.222 -217 за № 12066 ( т.1 а.с.10).

Позивач ОСОБА_4 є власником 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 17.10.2006 року,посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рижковою С.С.,зареєстрованому у реєстрі за № 4612 та 23.10.2006 року у БТІ м.Києва в реєстровій книзі № д.222-217 за реєстровим № 12066 ( т.1 а.с.8-9).

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Земельна ділянка по АДРЕСА_1 надана власникам зазначеного будинку у користування на підставі рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих № 2280 від 21.11.1961 р. (т.1 а.с. 12).

Після набуття права власності на частини вказаного житлового будинку позивачі звернулися до Київського міського голови із заявою про оформлення їм у приватну власність 0,10 га земельної ділянки по АДРЕСА_1 та видачу державного акту на право власності на земельну ділянку .

05 серпня 2014 року листом № 057021-08/Р-1648-3829 Департамент земельних ресурсів за дорученням Київської міської ради розглянув їх звернення і вважав можливим розроблення відповідної технічної документації для приватизації земельної ділянки та доручив її розробку КП «Київський інститут земельного кадастру».

Під час укладення відповідного договору з КП «Київський інститут земельного кадастру» позивачі дізналися,що на суміжну з їхньою земельну ділянку, площею 0,10 га, по АДРЕСА_2 в лютому 2014 року виготовлені правовстановлюючі документи на ім'я ОСОБА_2,що порушує їхні права та інтереси,оскільки позбавляє їх під'їзду до належного ним будинку та користування ними своєю ділянкою.

Судом установлено,що дійсно 19 березня 2014 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2,яка є суміжною ж земельною ділянкою по АДРЕСА_1.

Свідоцтво про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 видано ОСОБА_2 на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2008 року про визнання за ним права власності на земельну ділянку, площею 0,10 га на АДРЕСА_2 та додаткового рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27.11.2008 року, яким зобов'язано Головне управління земельних ресурсів виготовити, провести державну реєстрацію та видати ОСОБА_2 державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

Разом із цим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02.12.2010 року вказані судові рішення Голосіївського районного суду м. Києва скасовані та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову та визнанні за ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку (т.1 а.с. 21-26).

За правилами ст.319 ЦПК України рішення апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Рішення Апеляційного суду м.Києва від 02.12.2010 року набрало законної сили з цієї дати і є чинним до тепер.

Цим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02 грудня 2010 року було також встановлено, що рішення про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 Київська міська рада не приймала й що він в установленому законом порядку не набув право власності на цю земельну ділянку.

ОСОБА_2,будучи обізнаним про скасування судового рішення про визнання за ним права власності на земельну ділянку та відмову у задоволенні цих його вимог з 02.12.2010 року,не дивлячись на це, уклав угоду № 461 від 21.06.2013 року з КП «Київський інститут земельних відносин» на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва по АДРЕСА_2 і на підставі вже скасованого судового рішення зареєстрував за собою право власності на цю земельну ділянку.

Виходячи з положень ч.1 ст.116 ЗК України з урахуванням того,що рішення Київської міської ради щодо виділення ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки не приймалося ,а рішення суду на виконання якого здійснено реєстрацію права власності відповідача на земельну ділянку та видано свідоцтво про право власності скасоване ще за 4 роки до вчинення цих дії ,суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання цього свідоцтва недійсним та про скасування рішення державного реєстратора, наслідком якого була реєстрація права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку і доводи апеляційної скарги в цій частині рішення суду не спростовують та не можуть бути прийняті до уваги.

Оскільки ОСОБА_2 не набув в установленому законом порядку право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 у м. Києві ,відсутні підстави вважати його права як власника цієї ділянки порушеними,а відтак суд підставно відмовив йому у задоволенні зустрічного позову.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практикузастосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України , статей 26, 30, 87 -90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143 -146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, оскільки державні акти ( свідоцтва) на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20.04.2016 року у справі № 6- 2824 цс15 і відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України.

Земельні ділянки по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 є суміжними і частково накладаються одна на одну, що підтверджується висновком експерта № 14493/14494/15-41 від 04.04.2016 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи Київським НДІСЕ (а.с. 54 т. 3), а відтак доводи апеляційної скарги про відсутність у позивачів права звернення з даним позовом до ОСОБА_2 є безпідставними.

Спосіб захисту порушених прав та інтересів обраний позивачами узгоджується з положеннями ст.ст.16,152 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги щодо непідсудності справи суду загальної юрисдикції колегія суддів вважає необґрунтованими. Даний спір підлягає розгляду саме в порядку цивільного судочинства, оскільки позивачі звернулися до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права власності на землю.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції вважає,що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Всі висновки суду першої інстанції щодо пред'явлених у рамках даної справи позовних вимог повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення .

Обставин, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 313-315, 317ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий :

Судді :

Справа № 752/14581/14-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10120/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Т.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.