Постанова

від 25.04.2007 по справі б29/47/02

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

25 квітня 2007 р.                                                                                  

№ Б29/47/02 

Вищий

господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., -головуючого

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Ткаченко Н.Г.

розглянувши  касаційну скаргу

Товариства з обмеженою

відповідальністю «ЛесМетПром»

на ухвалу

господарського суду

Дніпропетровської області від 18.12.2006

у справі

господарського суду

№ Б29/47/02

Дніпропетровської області

за заявою

Закритого акціонерного товариства

«Центр «МЖК»

про

визнання банкрутом

ліквідатор

ОСОБА_1

в судовому

засіданні взяли участь  представники :

від заявника касаційної скарги

не з'явились

від боржника

не з'явились

В С Т А Н О В

И В  :

В провадженні господарського суду

Дніпропетровської області знаходиться справа про банкрутство закритого

акціонерного товариства Центр «МЖК»(далі: “боржник”), порушена ухвалою суду

28.10.2002 року за заявою самого боржника за загальною процедурою відповідно до

Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом”.

Постановою суду від 08.04.2003 року

боржника було визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду

Дніпропетровської області від 05.05.2005 було відмовлено товариству з обмеженою

відповідальністю «ЛесМетПром»(далі -кредитору) у визнанні грошових вимог у сумі

1258846,00 грн. та було відмовлено кредитору у задоволенні скарги на дії

ліквідатора.

Зазначена ухвала була скасована

постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.11.2006 з

підстав порушення процесуального законодавства, а справу було передано для

розгляду до господарського суду Дніпропетровської області.

08.12.2006 кредитор подав до суду

заяву про визнання додаткових грошових вимог до банкрута на суму 10594638 грн.

Ухвалою господарського суду від

18.12.2006 у задоволенні скарги на дії ліквідатора було відмовлено, грошові

вимоги кредитора до боржника на суму 1258846 грн. та 10594638 грн. були

відхилені.

Не погоджуючись з винесеною

ухвалою, кредитор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною

скаргою, в якій просив зазначену ухвалу скасувати, а справу направити на новий

розгляд, аргументуючи порушенням норм процесуального права, зокрема, статті 43

Господарського процесуального кодексу України, неповнотою оцінки доказів про

виникнення у скаржника права довірчої власності на спірне майно,

безпідставністю включення майна, яке було предметом договору довірчого

управління до складу ліквідаційної маси боржника (установника управління).

Колегія суддів Вищого

господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду

першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи,

перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та

процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає

задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 26

Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом»усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які

належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату

відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури,

включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду,

в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної

інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку,

встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних

територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому

порядку.

Відповідно до статті 1029

Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона

(установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк

майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від

свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або

вказаної ним особи (вигодонабувача).

За приписами статті 1040 Цивільного

кодексу України звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою

кредитора установника управління не допускається, крім випадку визнання

установника управління банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставодержателя

на майно, що є предметом договору застави. У разі визнання установника

управління банкрутом договір управління цим майном припиняється і воно

включається до ліквідаційної маси.

Матеріалами справи підтверджується,

що скарга на дії ліквідатора подана юридичною особою, яка була управителем

майна боржника згідно укладеного 16.12.2004 Договору управління майном з

правопопередником боржника, визнаного дійсним згідно рішення господарського

суду Дніпропетровської області від 07.02.2005 у справі №8/26. Відповідно до

зазначеного рішення за скаржником визнано право довірчої власності на об'єкти

незавершеного будівництва багатоквартирних житлових будинків №№ 6, 7 (том 3,

а.с. 2-5).

Судом також встановлено, що

зазначені об'єкти незавершеного будівництва було продано ліквідатором в ході

ліквідаційної процедури, як майно боржника, згідно Договору купівлі-продажу

28.03.2005 ТОВ “Промторгсервіс” та згідно Договору купівлі-продажу 12.04.2005

продано ТОВ “Пріоритет-житло”.

Матеріалами справи підтверджується

постановлення господарським судом Дніпропетровської області судового рішення у

справі №3/276(39/41) про відмову боржнику у визнанні права власності на спірне

майно у зв'язку з набуттям його добросовісним набувачем ТОВ

“Пріоритет-житло”(том 4, а.с. 107-111).

У зв'язку з викладеним, колегія

суддів Вищого господарського суду України вважає такими, що ґрунтуються на

нормах статті 1040 Цивільного кодексу України та статті 26 Закону про

банкрутство дії ліквідатора по включенню об'єкта довірчого управління до складу

ліквідаційної маси боржника - установника довірчого управління та погоджується

з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги на дії

ліквідатора в частині оскарження його дій по включенню спірного майна до складу

ліквідаційної маси боржника.

Судом першої інстанції відмовлено

також у задоволенні скарги на дії ліквідатора стосовно включення до реєстру

вимог кредиторів боржника вимог скаржника на суму 1 258 846грн. та 10

594638грн. з підстав подання цих вимог як збитків, які не доведені у встановленому

законом порядку та непідтвердження документами наявності грошових зобов'язань

банкрута перед скаржником.

Відповідно до частини 2 статті 316

Цивільного кодексу України особливим видом права власності є право довірчої

власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Нормами статей 1029, 1032, 1033,

1038, 1040, 1042 Цивільного кодексу України врегульовано право довірчої

власності виключно для досягнення мети управління майном, визначеної

установником довірчого управління; у разі переходу права власності на майно, що

є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи

договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на

майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення; управитель є довірчим

власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається

відповідно до закону та договору управління майном; у правочинах, щодо майна,

переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те,

що вони вчинені управителем; у разі визнання установника управління

банкрутом договір управління цим майном припиняється і воно включається до

ліквідаційної маси, управитель має право на плату, встановлену договором, а

також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням

майном.

Системний аналіз наведених норм

права дозволяє зробити висновок що зміст права довірчої власності полягає в

передачі установником титулу або майна і титулу власності довірчому власнику

для досягнення визначених установником цілей. Така передача обтяжена

зобов'язанням довірчого власника передати у подальшому титул і майно визначеним

вигодонабувачам після настання певних юридичних фактів на умовах договору

довірчого управління. У випадку досягнення цілей управління право довірчої

власності припиняється фактичною передачею довірчим власником майна

вигодонабувачу. Право довірчої власності також припиняється припиненням дії

договору довірчого управління (розірванням договору, визнанням установника

управління банкрутом). Відтак, управитель має право на плату, установлену

договором, або відшкодування необхідних витрат, пов'язаних з управлінням майном

( стаття 1042 Цивільного кодексу України).

Відтак, суд першої інстанції дійшов

вірного висновку про неподання скаржником належних доказів виникнення грошових

зобов'язань банкрута (установника управління) 

перед скаржником (довірчим управителем та власником майна), оскільки

поданий скаржником висновок про вартість незакінченого будівництвом будинку, який

був предметом довірчого управління, суд визнав як неналежний доказ передбаченої

договором плати управителю або відшкодування його витрат, пов'язаних з

управлінням майном за договором довірчого управління.

Доводи скаржника про незаконність

ухвали суду від 18.12.2006року, як такої, що винесена після затвердження звіту

ліквідатора та ліквідаційного балансу ухвалою суду від 12.05.2005року, колегією

суддів відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до статті 4-1 ГПК

України провадження у справах про банкрутство здійснюється за окремою формою

судового процесу, визначеною з врахуванням особливостей процесуальних норм

відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або

визнання його банкрутом”. Зазначений закон передбачає множинність судових

актів, які є за своєю природою судовими рішеннями в межах одного провадження у

справі про банкрутство та забезпечує можливість їх оскарження в апеляційному та

касаційному порядку. Такими судовими актами є, зокрема, ухвали суду про

визнання (відхилення) грошових вимог кредиторів у справі, ухвали про

затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Матеріалами справи підтверджується

скасування Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від

09.11.2006року (том 3, а.с. 102-103) ухвали суду від 05.05.2005року прийнятої

за результатами розгляду скарги на дії ліквідатора боржника та винесення ухвали

суду від 18.12.06 року за результатами нового розгляду.

Відтак, необхідність нового

розгляду справи та прийняття оскаржуваної ухвали суду від 18.12.2006року була

пов'язана з процесуальними особливостями провадження у справі про банкрутство

та не свідчить про порушення судом процесуальних норм права при винесенні

ухвали суду від 18.12.2006року. При цьому скаржник не був позбавлений

можливості звернення до суду про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали

суду від 12.05.2005року у зв'язку з прийняттям Постанови Дніпропетровського

апеляційного господарського суду від 09.11.2006року.

З огляду на викладене, колегія

суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду першої

інстанції про відмову в задоволення скарги на дії ліквідатора боржника та

вважає доводи скаржника такими, що не спростовують висновків суду першої

інстанції у справі.

На підставі викладеного, керуючись

ст.ст. 1115,,1117,1119,11111 ГПК України

Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О

В И В :

1.          Касаційну

скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛесМетПром»залишити без

задоволення.

2.          Ухвалу

господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2006 залишити без змін.

Головуючий                                                                               

Б. Поляков

Судді                                                                                                Л.

Катеринчук

Н. Ткаченко