Ухвала

від 14.12.2016 по справі 815/5122/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 року м. Київ К/800/17823/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Приходько І.В.

суддів Бухтіярової І.О.

Веденяпіна О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів у Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 р.

у справі № 815/5122/13-а

за позовом Приватного підприємства «Дельта Групп»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправним дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року Приватним підприємством «Дельта Групп» (далі - позивач, ПП «Дельта Групп») подано до суду позов до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Приморському районі м.Одеси) про визнання протиправними дій відповідача по проведенню перевірки, визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.05.2013 р. №0001412250 та №0001422250.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.09.2013 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.09.2013 р. скасовано. Прийнято нову постанову. Позов задоволено. Визнано протиправними дії ДПІ у Приморському районі м.Одеси щодо проведення перевірки ПП «Дельта Групп» з 09 по 22 квітня 2013 року. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 20.05.2013 р. №0001412250 та №0001422250.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами за період серпень 2012 року, за результатами якої складено акт від 29.04.2013 р. № 2709/22-5/37421311.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п. 138.2 ст. 138 та пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 253 192,80 грн, а також пунктів 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 121 542,80 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.05.2013 р. № 0001422250, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 253 193 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 126 597 грн, а також № 0001412250, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 121 543 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 60 772 грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги платника залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, погодився з доводами податкового органу про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування та податкового кредиту за операціями з ТОВ «Приємна пропозиція», оскільки правочини, вчинені ТОВ «Приємна пропозиція» за період з 01.10.2011 р. по 30.09.2012 р. здійснені без мети настання реальних наслідків.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що податковим органом, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано достатніх доказів на підтвердження правомірності прийнятого рішення.

Судова колегія вважає за правильне погодитись з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивачем (Покупець) укладено з ТОВ «Приємна пропозиція» (Постачальник) договори поставки:

- від 27.06.2012 р. № 12/07, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю запасні частини та розхідні матеріали до автомобілів, а також масла, технічні, мастильні матеріали, шини та акумулятори, інструменти, госптовари, а останній - прийняти та своєчасно оплатити Товар. Номенклатура, кількість, ціна на Товар визначаються за згодою сторін в накладних. Поставка здійснюється на умовах DAP - склад Покупця;

- від 02.07.2012 р. № 12/19, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити електротовари та електрообладнання Покупцю, а останній - прийняти та своєчасно оплатити Товар. Номенклатура, кількість, ціна на Товар визначаються за згодою сторін в накладних. Поставка здійснюється на умовах DAP - склад Покупця;

- від 01.08.2012 р. № 12/20, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити поліграфічну продукцію Покупцю, а останній - прийняти та своєчасно оплатити Товар. Номенклатура, кількість, ціна на Товар визначаються за згодою сторін в накладних. Поставка здійснюється на умовах DAP - склад Покупця;

- від 01.08.2012 р. № 12/25, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити канцелярські товари Покупцю, а останній - прийняти та своєчасно оплатити Товар. Номенклатура, кількість, ціна на Товар визначаються за згодою сторін в накладних. Поставка здійснюється на умовах DAP - склад Покупця;

- від 06.08.2012 р. № 12/27, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити іміджеву продукцію Покупцю, а останній - прийняти та своєчасно оплатити Товар. Номенклатура, кількість, ціна на Товар визначаються за згодою сторін в накладних. Поставка здійснюється на умовах DAP - склад Покупця.

Витрати в розмірі 1 205 680 грн., понесені позивачем у зв'язку з оплатою товару, отриманого від ТОВ «Приємна пропозиція», віднесено позивачем до складу валових витрат (витрат операційної діяльності) за 3 квартал 2012 року, а сплачений в ціні податок на додану вартість в розмірі 121 542,80 грн. - до складу податкового кредиту за серпень 2012 року.

На підтвердження реального виконання господарських зобов'язань, позивачем надано копії договорів поставок, податкових та видаткових накладних, виписки з журналу реєстрації довіреностей, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства України, що не спростовується висновками акта перевірки, та які є первинними в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Факти розрахунків позивача з підприємством - контрагентом за отримані товари відповідачем під сумнів не ставляться.

Подальше використання позивачем придбаних за вищеназваними угодами з ТОВ «Приємна пропозиція» товарів у власній господарській діяльності, а саме реалізація цих товарів за цінами, більшими у порівнянні з цінами їх придбання, свідчить про наявність мети на отримання доходу, що підтверджується наданими ПП «Дельта Групп» первинними документами - договорами поставок, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Оцінивши ці обставини відповідно до правил оцінки доказів, встановлених нормами статті 86 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем в податковому обліку витрат та податкового кредиту за наслідками цих господарських операцій.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до принципу офіційності податковий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов?язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, податковий орган в обґрунтування своїх доводів посилається виключно на висновки акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача: ТОВ «Приємна Пропозиція».

Однак, акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача лише фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки та не може давати оцінки здійсненим господарським операціям без дослідження відповідних первинних документів.

У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов'язань позивачем було надано належним чином оформлені первинні документами, та доведено, що укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом відповідачем не надано.

Судом апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагент позивача був зареєстрованим в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, та платником податку на додану вартість.

Доводи касаційної скарги правильності висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

У розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Однак, наявності вищезазначених обставин, на підтвердження факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулися, судами не встановлено.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, за якими позивачем сформовано витрати та податковий кредит, не спростовано.

Відповідно до ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції здійснює перегляд рішень суду першої та апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги.

Касаційна скарга відповідача не містить заперечень щодо висновків суду апеляційної інстанції в частині визнання протиправними дій податкового органу по проведенню перевірки, підстави для перегляду судового рішення у цій частині у суду касаційної інстанції відсутні.

За встановлених обставин, судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для його скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст.220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів у Одеській області - відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 р.-залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий суддя І.В.Приходько

Судді І.О.Бухтіярова

О.А.Веденяпін