Ухвала

від 14.12.2016 по справі 814/4335/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" грудня 2016 р. м. Київ К/800/18543/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О . Цвіркуна Ю.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Южстрой»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 р.

та додаткову постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 р.

у справі № 814/4335/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Южстрой»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Южстрой» (далі - позивач, ТОВ «Южстрой») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.12.2015 р. № 0001282204.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.04.2016 р. позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 07.12.2015 р. № 0001282204; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 р. постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.04.2016 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю. Додатковою постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 р. вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 р. та додаткову постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 р. і залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.04.2016 р.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані рішення суду апеляційної інстанції законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Сторони в судове засідання 14.12.2016 р. не з'явились, справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 16.11.2015 р. по 20.11.2015 р., на підставі направлення від 16.11.2015 р. № 251/14-02-22-04, згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та наказу від 16.11.2015 р. № 636, посадовою особою ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Южстрой» з питань правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Хімінвест» та ТОВ «Рентакран» за період з 01.02.2015 р. по 31.10.2015 р. та правомірності формування доходів, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, податкових зобов'язань по взаємовідносинам з покупцями за товари (роботи, послуги), які були придбані у ТОВ «Хімінвест» та ТОВ «Рентакран» за період з 01.02.2015 р. по 31.10.2015 р., за результатами якої складено акт від 27.11.2015 р. № 3109/14-02-22-04/13870754 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 649 944 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 07.12.2015 р. № 0001282204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 974 916 грн., з яких 649 944 грн. - за основним платежем та 324 972 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як слідує з акту перевірки від 27.11.2015 р. № 3109/14-02-22-04/13870754, підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Хімінвест» та ТОВ «Рентакран», оскільки, на переконання податкового органу, угоди укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених ними, посилаючись при цьому на податкову інформацію щодо вказаних суб'єктів господарювання згідно якої контрагенти позивача не мають реальної можливості займатись господарською діяльністю.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання позивачем зі своїми контрагентами господарських операцій, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем належним чином не спростовано викладені в акті перевірки висновки податкового органу щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту за періоди, що перевірялись по господарським взаємовідносинах із ТОВ «Хімінвест» та ТОВ «Рентакран», а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Розділу 2 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді ТОВ «Южстрой», в межах своєї господарської діяльності, було укладено правочини щодо виконання будівельно-монтажних робіт з ТОВ «Хімінвест» та щодо виконання робіт баштовим краном з ТОВ «Рентакран».

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи, як вірно встановлено судом першої інстанції, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності вищевказаних господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами договорів, посилаючись при цьому на дані податкових перевірок вказаних суб'єктів господарювання.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з викладеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції дійшов правомірного висновку визнавши протиправним та скасувавши винесене ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва податкове повідомлення-рішення від 07.12.2015 р. № 0001282204.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, у зв'язку з задоволенням касаційної скарги, судова колегія дійшла висновку про необхідність відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі 17 548,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160, 163, 211, 220, 222, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Южстрой» - задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 р. та додаткову постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 р. - скасувати, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.04.2016 р. - залишити в силі.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю «Южстрой» за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги в розмірі 17 548,80 грн.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) Ю.І. Цвіркун