Ухвала

від 06.12.2016 по справі 826/17474/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" грудня 2016 р. м. Київ К/800/7761/16

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за

касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Афіш Україна»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 року

у справі № 826/17474/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Афіш Україна»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Афіш Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2015 року

у справі № 826/17474/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Гранд Афіш Україна» по взаємовідносинах з ТОВ «ПРОСТІР АРТ» за період з 01.10.2014 року по 31.10.2014 року, ТОВ «ДІТРЕЙД» за період з 01.10.2014 року по 30.11.2014 року, ТОВ «УНІПРИНТ» за період з 01.11.2014 року по 30.11.2014 року та ТОВ «ІМПРЕЗА ПОЛІСЕРВІС» за період з 01.11.2014 року по 31.12.2014 року, відповідачем складено акт від 25.03.2015 року № 376/26-53-22-05-21/37203435, яким встановлено порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 480 617, 00 грн., в тому числі за жовтень 2014 року на суму 239 377, 00 грн., за листопад 2014 року на 241 240, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.04.2015 року № 0001312205, яким ТОВ «Гранд Афіш Україна» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 720 926, 00 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 480 617, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 240 309, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Дітрейд».

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані документи не підтверджують взаємозв'язку придбаних у ТОВ «Дітрейд» послуг із господарською діяльністю позивача.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «Гранд Афіш Україна» (замовник) та ТОВ «ДІТРЕЙД» (виконавець) укладено договір про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець на замовлення замовника зобов'язується виконати роботи з підготовки до друку, друку та/або виготовлення та обробки різних видів поліграфічної продукції та/або рекламного обладнання та передати йому у власність поліграфічну продукцію та/або рекламне обладнання. Замовник зобов'язується надати виконавцеві письмово затверджений оригінал-макет продукції або опис продукції та погодити зразок продукції, якщо в цьому є потреба.

На підтвердження факту виконання відповідного договору в матеріалах справи наявні податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення.

У статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як вбачається із акта перевірки, підставою для висновків податкового органу щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом стали дані бази АС Податковий блок, відповідно до яких штатна чисельність працівників за листопад 2014 року у контрагента складає 14 осіб та відсутні основні засоби, оскільки ТОВ «ДІТРЕЙД» не подано фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва. В той же час, актом перевірки позивача встановлено відсутність трудових ресурсів у контрагента.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Слід зазначити, що порушення правил оподаткування з боку контрагента, встановлені податковою інспекцією під час його перевірки, не можуть слугувати доказом недобросовісності платника податків-покупця, якщо тільки податковою інспекцією не доведено, що останньому було відомо про ці обставини. В іншому випадку платник податку не може зазнавати негативних наслідків за протиправні дії інших осіб, що перебувають поза межами його контролю та впливу.

В свою чергу, належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання зобов'язань по спірним господарським операціям, а також щодо відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем докази на підтвердження виконання спірних господарських операцій, не підтверджують їх реальність, оскільки не дають можливості встановити, яку підготовку (адаптацію) та оригінал-макетів якого змісту здійснено, продукцію якого змісту оброблено після друку та упаковано, які постери надруковано, ідентифікувати участь ТОВ «ДІТРЕЙД» у наданих послугах та фактичне їх надання, а також прослідкувати ланцюг постачання вказаних послуг.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає наведеним вище вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці.

При цьому ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Окрім того, за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаними в договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

З наявних у матеріалах справи актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) вбачається, що вони містять види та період виконаних послуг, зокрема, друк постерів паперових 6х3 м 96300 м2, підготовка (адаптація) оригінал-макетів замовників, післядрукарська обробка та пакування продукції.

Отже, є підстави вважати, що судами не досліджено всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагента.

Крім того, позивачем надано копії договорів, укладених з іншими суб'єктами господарювання, за якими позивач зобов'язався надати поліграфічні послуги та поставити рекламну продукцію, додатків до них, актів здачі-прийняття робіт, видаткових накладних, податкових накладних, які можуть підтверджувати поставку позивачем товарів і послуг.

Крім того, враховуючи характер предмету договору, судами безпідставно залишено поза увагою доводи позивача щодо наявності у нього приміщень, трудових ресурсів, доказів транспортування товару, та не досліджено відповідних доказів.

В свою чергу, транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товарів/послуг. Однак в даному випадку відомості необхідно оцінювати в сукупності. Якщо в сукупності відомості, зазначені первинних документах, дозволяють ідентифікувати господарську операцію, то такі витрати можуть бути віднесені до податкового кредиту.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Афіш Україна» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 року у справі № 826/17474/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.І.Бившева

Т.М.Шипуліна