Рішення

від 13.12.2016 по справі 910/21481/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016Справа №910/21481/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Віннком Україна» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Москіто Мобайл» простягнення 3385577 грн. 72 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Гнатів В.В. - представник за довіреністю б/н від 21.11.2016;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.11.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннком Україна» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Москіто Мобайл» про стягнення 3385577 грн. 72 коп., з яких 2900000 грн. 00 коп. основного боргу, 331122 грн. 93 коп. пені, 32654 грн. 79 коп. 3% річних та 121800 грн. 00 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 05ВФ позики грошових коштів (поворотної фінансової допомоги) від 12.05.2016 не повернув позивачу поворотну фінансову допомогу (позику), у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 2900000 грн. 00 коп. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 331122 грн. 93 коп. за період з 01.07.2016 по 14.11.2016, 3% річних у розмірі 32654 грн. 79 коп. за період з 30.06.2016 по 14.11.2016 та інфляційні втрати у розмірі 121800 грн. 00 коп. за період з липня по жовтень 2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 порушено провадження у справі № 910/21481/16, розгляд справи призначено на 13.12.2016.

30.11.2016 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на все майно та на грошові кошти відповідача в межах суми 2900000 грн. 00 коп.

09.12.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке було задоволено судом.

13.12.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що про наявність даного спору відповідач довідався лише 12.12.2016 з Єдиного державного реєстру судових рішень, з огляду на що не мав часу ознайомитись з матеріалами справи та підготувати документи на виконання вимог ухвали суду.

Розглянувши у судовому засіданні подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд відмовив в її задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

У відповідності до п. 1 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з п. 3 вищевказаної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Так, позивач у заяві про вжиття заходів до забезпечення позову зазначає, що відповідач перебуває у скрутному матеріальному становищі, та у позивача є підстави вважати, що відповідача намагається відчужити належне йому майно або зняти грошові кошти з рахунку, що зробить неможливим виконання рішення суду.

Однак, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, якими в силу положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, позивач повинен обгрунтувати наявність підстав для застосування заходів до забезпечення позову.

За таких обставин, беручи до уваги неподання позивачем доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, а також враховуючи необгрунтованість припущення позивача, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Розглянувши у судовому засіданні 13.12.2016 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні з огляду на таке.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи.

При цьому, щодо тверджень відповідача, що він довідався про даний спір лише 12.12.2016 з Єдиного державного реєстру судових рішень, суд зазначає, що копія позовної заяви та доданих до неї документів була надіслана позивачем на адресу відповідача, яка зазначена у Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1001748725 від 25.11.2016, докази чого (опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек) долучено позивачем до позовної заяви.

Крім того, ухвала про порушення провадження у даній справі та про час та місце проведення судового засідання була надіслана відповідачу своєчасно (28.11.2016) за адресою, яка вказана в Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1001748725 від 25.11.2016, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого вбачається, що поштове відправлення 30.11.2016 надійшло до відділення поштового зв'язку за адресою відповідача та 30.11.2016 не було вручено під час доставки.

При цьому, судом враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи (з наведених відповідачем підстав - для ознайомлення з матеріалами справи та для підготовки документів на виконання вимог ухвали суду), з огляду на своєчасне повідомлення судом про дату, час та місце розгляду справи та наявність в матеріалах справи доказів направлення позивачем на юридичну адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів, у зв'язку з чим відповідач мав достатньо часу для виконання вимог ухвали суду.

При цьому, позивачем не було подано будь-яких заяв про зміну предмету чи підстав позову.

Інших підстав відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не наведено.

Представник позивача у судовому засіданні 13.12.2016 надав усні пояснення по справі, заперечив проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 13.12.2016 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1001748725 від 25.11.2016.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 13.12.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

12.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віннком Україна» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Москіто Мобайл» (позичальник) укладено Договір № 05ВФ позики грошових коштів (поворотної фінансової допомоги), відповідно до умов якого позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошову суму коштів, виражену в іноземній валюті - доларах США, в порядку та на умовах, передбачених вказаним договором, а позичальник зобов'язується повернути вказану суму позики у визначений цим договором строк.

Відповідно до п. 1.2 Договору № 05ВФ від 12.05.2016 сторони домовились, що позикодавець надає позичальнику позику на безоплатній основі - без сплати процентів за користування позикою.

Згідно з п. 2.1 Договору № 05ВФ від 12.05.2016 сума позики за даним договором становить 2900000 грн. 00 коп., що є еквівалентом 114263 дол США за курсом міжбанківського валютного ринку України, встановленого на момент укладення договору і складає 25,83 грн. за 1 долар США, який опублікований на Інтернет-сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/.

Відповідно до п. 2.2 Договору № 05ВФ від 12.05.2016 позикодавець зобов'язаний протягом 10 календарних днів з моменту укладення цього договору передати позичальнику позику,яка становить грошову суму коштів, визначену у п. 2.1 цього договору. шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника, що зазначений у цьому договорі.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором № 05ВФ від 12.05.2016, надавши відповідачу 17.05.2016 грошові кошти (позику) у розмірі 2900000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача за період з 01.05.2016 по 27.05.2016 (копія долучена позивачем до матеріалів справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.1 Договору № 05ВФ від 12.05.2016 строк надання позики за даним договором становить 45 днів, який починає вираховуватися з моменту зарахування суми позики на рахунок позичальника, та повинна бути повернута не пізніше 30 червня 2016 року включно, з дати настання якої позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику, передбачену у п. 2.1 цього договору.

Таким чином, умовами п. 3.1 Договору № 05ВФ від 12.05.2016 сторони визначили кінцевий термін повернення позики (не пізніше 30.06.2016), з огляду на що суд дійшов висновку, що відповідач у будь-якому випадку повинен був повернути позику у строк до 30.06.2016 включно.

Судом встановлено, що відповідач не виконав свій обов'язок та не повернув позивачу в обумовлені строки грошові кошти у розмірі 2900000 грн. 00 коп., що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, зокрема відповідачем не надано суду доказів повернення позивачу позики (поворотної фінансової допомоги) у розмірі 2900000 грн. 00 коп.

При цьому, відповідно до п. 3.2 Договору № 05ВФ від 12.05.2016 строк, вказаний у п. 3.1 даного договору, може бути продовжений за згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до цього договору, яка підписується сторонами.

Доказів продовження строку, вказаного у п. 3.1 Договору № 05ВФ від 12.05.2016 (зокрема, відповідної додаткової угоди), сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Москіто Мобайл» за Договором № 05ВФ від 12.05.2016 у розмірі 2900000 грн. 00 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати (повернення) позивачу грошових коштів у розмір 2900000 грн. 00 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннком Україна» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Москіто Мобайл» суми основного боргу у розмірі 2900000 грн. 00 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 331122 грн. 93 коп. за період з 01.07.2016 по 14.11.2016.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 6.3 Договору № 05ВФ від 12.05.2016 порушення позичальником строків повернення позикодавцю позики або її частини, встановлених у п. 3.1 даного договору, тягне за собою господарсько-правову відповідальність позикодавця у вигляді неустойки (пені) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми позики чи частини неповернутої позики, за кожний день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннком Україна» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Москіто Мобайл» пені у розмірі 331122 грн. 93 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 32654 грн. 79 коп. за період з 30.06.2016 по 14.11.2016.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 6.5 Договору № 05ВФ від 12.05.2016, якщо позичальник прострочив виконання грошового зобов'язання та не повернув позику або ж її частину позикодавцю в строк, встановлений у п. 3.1 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю позику з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми неповернутої позики, яка встановлена цим договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем не враховано кількість календарних днів у 2016 році, що становить 366 днів, що повинно бути взято до уваги при здійсненні розрахунку 3% річних.

При цьому, як вбачається з розрахунку 3% річних, позивач здійснює нарахування з 30.06.2016, тоді як прострочення виникло з 01.07.2016, а отже і нарахування 3% річних повинно здійснюватися з 01.07.2016.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3% річних в межах заявленого позивачем періоду нарахування (2900000,00 * 3% / 366 днів * 137 днів (з 01.07.2016 по 14.11.2016) = 32565,57 грн.) та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром 3% річних, який підлягає стягненню з відповідача, є 32565 грн. 57 коп.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннком Україна» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Москіто Мобайл» 3% річних у розмірі 32654 грн. 79 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 32565 грн. 57 коп.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 121800 грн. 00 коп. за період з липня 2016 року по жовтень 2016 року.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннком Україна» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Москіто Мобайл» інфляційних втрат у розмірі 121800 грн. 00 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Москіто Мобайл» (01054, м. Київ, вул. Гончара/Гоголівська, буд. 76/2А; ідентифікаційний код: 38824876) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннком Україна» (03142, м. Київ, вул.. В. Стуса, буд. 35-37, блок 7, офіс 209; ідентифікаційний код: 36942282) суму основного боргу у розмірі 2900000 (два мільйони дев'ятсот тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 331122 (триста тридцять одна тисяча сто двадцять дві) 93 коп., 3% річних у розмірі 32565 (тридцять дві тисячі п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 57 коп., інфляційні втрати у розмірі 121800 (сто двадцять одна тисяча вісімсот) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 50782 (п'ятдесят тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 33 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 19.12.2016

Суддя І.М. Отрош