Постанова

від 14.12.2016 по справі 813/1777/16

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 року справа № 813/1777/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Братичак У.В.,

секретаря судового засідання Бугари М.Р.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«ЛембудВ» до Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

встановив:

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю В«ЛембудВ» до Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000391408 від 20.05.2016 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на незгоду із висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, зазначаючи, що підприємством не допущено порушень податкового законодавства під час господарських операцій з контрагентами, які мали реальний характер та підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку. Зазначає, що право на формування податкового кредиту із поставки товару не може ставитися в залежність від наявності чи відсутності інформації про можливі порушення його постачальниками вимог податкового законодавства. Позивач вважає, що в період, який перевіряв відповідач, сформував податковий кредит з ПДВ відповідно до вимог діючого на час вчинення господарських правовідносин податкового законодавства. Також позивач в своїй позовній заяві ставить під сумнів легітимність та правдивість використаної податковим органом під час перевірки податкової інформації з приводу діяльності його контрагентів постачальників, крім того звертає увагу суду на те, що така податкова інформація не містить доказів порушення ним норм податкового законодавства.

В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та надав пояснення, аналогічні до доводів позовної заяви.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю з тих підстав, що викладені в акті перевірки висновки відповідають встановленим фактичним обставинам, відтак порушень прав позивача при проведенні перевірки та оформленні її результатів не допущено, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на таке.

Відповідачем, у період з 18.04.2016 року по 22.04.2016 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача, з питань дотримання достовірності відображення в податкових деклараціях по податку на прибуток за 2015 рік та по податку на додану вартість за період липень 2015 року проведених взаєморозрахунків з ТзОВ «Львівенергоком».

На підставі складеного акта перевірки від 29.04.2016 року за №77/13-06-14/39780161, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000391408 від 20.05.2016 р., про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 409405 грн.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято згідно викладених у акті перевірки висновків про порушення позивачем п.186.1 ст. 186, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит в липні 2015 року на суму 409405 грн, що призвело до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 409405 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням після без результативного в користь позивача адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, позивач оскаржив таке до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

З аналізу ст. 198 ПК України вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Суд звертає увагу, що наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальником/продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 1 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» ).

Таким чином, право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому, операція з придбання повинна бути реальною, тобто повинна мати місце об'єктивна зміна складу активів платника податків.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Так суд встановив, що згідно договору комісії №08/05 від 08.05.2015 року ТзОВ «Львівенергоком» - комісіонер який зобов'язується за цим договором в інтересах позивача укласти договір поставки товарів.

Згідно умов п.1.3 договору контрагент позивача укладає від свого імені будь-які договори на купівлю товару для комітента (позивача) з третіми особами.

В підтвердження виконання даного договору позивач до перевірки та суду надав: акти здачі - приймання робіт від 31.07.2015 року; накладні на прихід та розхід товару; договори укладені з покупцями; податкові накладні, виписки з банку; оборотно сальдові-відомості.

Відповідач, доводячи перед судом нереальність господарських операцій позивача посилається на використану податкову інформацію зібрану ДПІ у Святошинському Шевченківському районі м.Львова а саме узагальнену податкову інформацію від 21.10.2015 року№16344/13-07-22-01/36152893 щодо ТзОВ «Львівенергоком» за звітні періоди декларування ПДВ травень, липень, 2015 року з питань проведення фінансових-господарських операцій з ТзОВ «Ідеал Інввест», ТзОВ «Лембуд», ТзОВ «Західспецмонтаж», ПАТ «Львівобленерго».

Дана інформація сформована у зв'язку з отриманням стосовно контрагента його постачальника ТзОВ «Ідеал Ін вест» податкової інформації від 10.08.2015 року №466/26-55-22-03/39421863 та від 24.09.2015 року №662/26-55-22-03/39421863.

Згідно такої інформації ТзОВ «Ідеал інвест» здійснювало маніпулювання показниками податкової звітності.

Зазначеною інформацією відповідач прагне довести недобросовісність контрагентів позивача як платників податків, котрі здійснюють проведення лише транзитних фінансових потоків, що спрямовані на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно контрагентам, що не виконують свої податкові зобов'язання з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, суд зазначає, що посилання представника відповідача на зазначену податкову інформацію по контрагентах позивача, не приймаються судом, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Поруч з тим, вирішуючи спір по суті, та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходить із того, що об'єктом оподаткування є певні операції між конкретними суб'єктами господарювання, а не договори, укладені між ними, або незаявленими в таких операціях третіми особами.

Підставою для відсутності у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, або складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, тобто відображення у первинних документах недостовірних даних.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами, що в свою чергу в певній мірі свідчить про реальність таких операцій.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно п.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно розділу 1 вказаних Правил, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського: оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

Поряд із цим, у п.186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп. В«бВ» і В«вВ» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Позивачем не було надано товарно-транспортних накладних, що свідчить про відсутність операцій з перевезення.

До перевірки не надано жодного документу, який би підтверджував передачу товару від покупця до продавця, не надано - сертифікати якості, технічні паспорти, нормативно-технічну документацію на начебто поставлений цемент та інші документи, що підтверджують походження та транспортування такого товару.

Окрім того, згідно долучених актів виконаних робіт неможливо встановити які саме послуги комісії були надані, а саме з якими контрагентами укладено договори поставки цементу.

Окрім цього, позивачем не надано достатніх первинних документів, які мали бути складені відповідно до умов договорів укладених з його контрагентами, а зокрема, доказів транспортування, в матеріалах справи відсутні докази повноважень осіб, які склали податкові та видаткові накладні, не надано актів прийому-передачі товарів, також позивач не надав належних доказів отримання в себе на підприємстві ТМЦ, з огляду на це суд не може надати їм оцінки, а також позивач не зазначив про причин неможливості їхнього подання, що не дає суду можливості підтвердити чи спростувати факт виконання їх істотних умов та реальність здійснення таких господарських операцій, виходячи з цього, суд ставить під сумнів їх існування взагалі, а відтак, суд дійшов висновку про те, що позивач не зумів довести перед судом реальності та товарності правовідносин за укладеним між позивачем та його контрагентом договору комісії.

Щодо правочинів між позивачем та його контрагентом доречним є застосування доктрини "ділова мета".

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 року у справі №08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного.

Позивач не зумів довести належними доказами перед судом економічну доцільність укладення договору комісії з своїм контрагентом за умовами котрого останній мав укладати договори в інтересах саме позивача, однак як стверджується матеріалами справи договори укладав від свого імені сам позивач, при цьому доказів про пошук продавців за цими договорами здійснювало саме ТзОВ «Львівенергоком» позивач суду не надав.

В той же час, позивачем не подані суду належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність у контрагента фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, що ставить під сумнів реальність господарської операцій між позивачем та його контрагентом.

Суд виходить з того, що однією з необхідних умов для правомірності формування податкового кредиту, наявність якої позивачем не доведено, є реальність господарських операцій.

Надаючи оцінку доказам позивача про отримання послуг від контрагента, суд зазначає, що документальне оформлення операцій між позивачем та контрагентом не може свідчити про фактичне існування та реальність господарських правовідносин між ними, оскільки в розглянутих правовідносинах суд достовірно не встановив факт постачання послуг комісії від контрагента позивача.

На думку суду, правила податкового обліку розраховані на добросовісність платника податків, однак з сукупності матеріалів справи вбачається, що операції позивача із контрагентом, який знаходиться поза межами податкового контролю, мають ознаки регулювання рівня податкових зобов'язань та податкового кредиту, що дає податкові переваги за рахунок державного бюджету.

Надані для перевірки документи по взаємовідносинам з ТзОВ «Львівенергоком» не дали можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операції з іншими контрагентами.

Посилання позивача на ту обставину, що придбані нібито за участю ТзОВ «Львівенергоком» товари у подальшому реалізовувалися іншим контрагентам не доводить факту надання послуг комісії саме ТзОВ «Львівенергоком», оскільки такі товари позивач міг самостійно придбати у інших осіб, але з метою одержання податкової вигоди оформив документи про їх придбання із залученням ТзОВ «Львівенергоком».

Наявність у позивача лише документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, зокрема виданих ТзОВ «Львівенергоком» податкових та видаткових накладних, не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, якщо судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

З аналізу матеріалів справи вбачається відсутність оподатковуваних операцій між позивачем та ТзОВ «Львівенергоком», що не може мати наслідком внесення в податковий облік відомостей щодо здійснення таких операцій, та, відповідно, отримання податкових переваг у вигляді податкового кредиту або валових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З врахуванням того, що в процесі судового розгляду не підтверджено реальність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, правомірним є висновок контролюючого органу про завишення позивачем податкового кредиту, та, як наслідок правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 КАС України, судовий збір слід залишити за позивачем

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 94, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

В задоволені адміністративного позову відмовити повістю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складений та підписаний 19.12.2016 року.

Суддя Братичак У.В.