Ухвала

від 15.12.2016 по справі 813/2203/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2016 року м. Київ К/800/52576/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Приватного підприємства «ТЕЛЕРАДІООРГАНІЗАЦІЯ «ЛЕВ» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 5 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Приватного підприємства «ТЕЛЕРАДІООРГАНІЗАЦІЯ «ЛЕВ» (далі - позивач, ПП «ТЕЛЕРАДІООРГАНІЗАЦІЯ «ЛЕВ») звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000312201/1948 від 10.02.2014 року, яке прийнято за наслідками позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2013 року, оформленої актом № 106/13-03-22-01-13/30274667 від 28.01.2014 року; про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 21.02.2014 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 5 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 10.02.1014 року № 0000312201/1948; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивач мав право коригувати свої податкові зобов'язання за період коли він був зареєстрованим платником ПДВ, а відтак прийняте податкове повідомлення-рішення відповідача є протиправним. Крім цього, податкова вимога, яку оскаржує позивач станом на момент розгляду справи анульована, а відтак підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Державну податкову інспекцію у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області замінено правонаступником Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що позивач був зобов'язаний провести коригування податкових зобов'язань з ПДВ в зв'язку із здійсненням умовного постачання товарів шляхом відображення цієї операції в період з 21.01.2012 року по 25.01.2012 року. Сплачені позивачем кошти і надалі обліковуються по його особовому рахунку, а відтак єдиним можливим способом врегулювання зазначеної ситуації та зарахування суми зобов'язань із умовного постачання товарів до бюджету є узгодження оскаржуваного ППР.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

ПП «ТЕЛЕРАДІООРГАНІЗАЦІЯ «ЛЕВ» зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради 28.12.1998 року та перебуває на податковому обліку у відповідача як платник податків з 19.01.1999 року. Відповідно до свідоцтва від 22.12.2006 №100007790 зареєстроване платником ПДВ з 22.12.2006 року (а.с.7-8).

25.01.2012 року ДПІ у зв'язку із тим, що ПП зареєстровано платником єдиного податку, такому анульовано реєстрацію платника ПДВ.

З 16.01.2014 року по 22.01.2014 року посадовими особами відповідача на підставі наказу від 16.01.2014 №29 та направлень від цієї ж дати №№ 26-29, в порядку пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2013 року, за результатами якої було складено акт від 28.01.2014 року № 106/13-03-22-01-13/30274667 (а.с.6-47). У висновках вказаного акту відповідачем зазначено про порушення позивачем вимог п. 184.7 ст. 184 ПК України, а саме заниження платником податків суми податкових зобов'язань з ПДВ за січень 2012 року в сумі 26406 грн.

10.02.2014 року на підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000312201/1948 (а.с.48), яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 33177,50грн (основний платіж - 26406 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 6771,50грн).

21.02.2014 ДПІ винесено податкову вимогу №317-25 (а.с.49), відповідно до якої станом на 20.02.2014 року сума податкового боргу позивача з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 4687,42 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

За змістом ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Фактично відповідачем оскаржуються рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, а тому саме в цій частині і здійснюється їх касаційний перегляд. Доводи податкового органу зводяться до того, що у позивача відсутнє право на подання уточнюючої декларації з податку на прибуток після анулювання свідоцтва платника ПДВ.

Суд касаційної інстанції вважає зазначені доводи необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 184.7. ст. 184 ПК України, якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

За змістом до п. 48.1 ст. 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями п. 46.5 ст. 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Відповідно до п. 46.5. ст. 46 ПК України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з п. 49.1 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

У п. 184.6 ст. 184 ПК України передбачено, що у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем у зв'язку із анулюванням 25.01.2012 року свідоцтва платника ПДВ подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (визнано умовне постачання товарів і необоротних активів у зв'язку з анулюванням свідоцтва платника податків, нараховано податкове зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів та необоротних активів) за грудень 2011 року та додаток № 5 до цього розрахунку, якими належним чином нараховано податкові зобов'язання із ПДВ за грудень 2011 року в сумі 26406 грн. та сплачено 1320 грн. штрафу у зв'язку із виявленою помилкою, що підтверджується платіжним дорученням від 15.02.2012 року № 60.

Вказаний уточнюючий розрахунок було надіслано позивачем засобами електронного зв'язку 13.02.2012 року (а.с. 93), а також поштою 21.02.2012 року (а.с. 51-52), та отримано ДПІ 13.02.2012 року і 24.02.2014 року відповідно, що підтверджується квитанцією від 13.02.2012 року № 1 та листом ДПІ від 04.06.2014 року № 8208/13-03-18-00-22/940 (а.с. 88, 93), а тому висновки викладені в акті перевірки та доводи відповідача про неподання позивачем податкової декларації із декларуванням умовного постачання товарів та необоротних активів, а тому ненарахуваня податкових зобов'язань з ПДВ є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи податкового органу про відсутність у позивача права на подання уточнюючої декларації з податку на прибуток після анулювання свідоцтва платника ПДВ суд касаційної інстанції також вважає необґрунтованими, оскільки внесення змін до податкової звітності передбачено п. 50.1 ст. 50 ПК України, відповідно до норми якої, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинної на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог п. 169.4 ст. 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач мав право на подання уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість в зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2011 року, оскільки це відбулось ще до початку перевірки контролюючого органу, позивач своєчасно сплатив до бюджету уточнене податкове зобов'язання з податку на додану вартість в зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2011 року в сумі 26406,00 грн. та самостійно нарахований штраф в розмірі 5% на суму 1320,00 грн. на виконання вимог пп. «б» п. 50.1 ст. 50 ПК України.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 5 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року у справі № 813/2203/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна