Ухвала

від 08.12.2016 по справі 369/13646/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/13646/15-ц Головуючий у І інстанції Волчко А. Я. Провадження № 22-ц/780/4814/16 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С. Категорія 26 08.12.2016

УХВАЛА

Іменем України

08 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Журби С.О., Мережко М.В., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно шляхом набуття права власності на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И Л А :

16 грудня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Перший інвестиційний банк» звернулось до суду із позовом, де, із проведеними змінами та уточненнями, просило у рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю « БСЛ» за кредитним договором №21/0611-КЮ від 01.09.2006 року у розмірі 12 200 126,03 грн., із яких заборгованість за кредитом - 7 688 332,58 грн., заборгованість за процентами - 2 308 207, 87 грн., пеня - 2 203 585,58 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, площею 1,6100 га, вартістю 2 959 300 грн., без урахування ПДВ, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, що належить на праві власності майновому поручителю ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_2 від 18.08.2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010532900202, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, шляхом визнання права власності на іпотечне майно за Публічним акціонерним товариством «Перший інвестиційний банк».

На обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що між ВАТ «Перший Інвестиційний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БСЛ» 01.09.2006 року укладено кредитний договір №21/0611-КЮ, відповідно до умов якого банк встановив позичальнику кредитний ліміт в розмірі 966 089,34 доларів США, а позичальник зобов'язався отримати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку на умовах та строки, визначені договором і виконати інші зобов'язання, передбачені цим договором.

За користування кредитом встановлено плату у розмірі 14 % річних, а граничний термін повернення кредиту - 01.10.2009 року, включно.

Для забезпечення виконання зобов'язань за цим правочином між банком та ОСОБА_2 07.09.2006 р. укладено іпотечний договір.

Згідно з п. 2 іпотечного договору іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку, в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, належний йому на праві власності об'єкт нерухомості, а саме: земельну ділянку, площею 1,6100 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_2 від 18.08.2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010532900202.

Згідно з п. 15 цього правочину, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником в строк зобов'язань за кредитним договором по поверненню кредитних коштів, по сплаті процентів, неустойки ( штрафів та пені ), відшкодуванню збитків та виконанню інших обов'язків, виконання яких забезпечено іпотекою за цим договором, передбачено звернення стягнення на майно та одержання задоволення з його вартості.

Взяті на себе зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів в строки, що передбачені п.п. 2.3, 2.4, 3.4 кредитного договору ні позичальник - ТОВ «БСЛ», ні відповідач - ОСОБА_4 належним чином не виконали.

Окрім цього, зазначено, що рішенням Господарського суду Київської області від 27 травня 2010 року стягнуто з ТОВ «БСЛ» на користь позивача заборгованість за кредитним договором 7 690 264,76, грн., що за офіційним курсом НБУ, станом на 22.03.2010 р., складає 966 089, 39 доларів США, а також судові витрати - 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Однак, зазначене рішення не виконано, оскільки постановою Господарського суду Київської області від 23.04.2013 р. у справі №53/036-11 ТОВ «БСЛ» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

При цьому, 23 травня 2011 року Києво-Святошинським районним судом Київської області звернуто стягнення на майно, що належить ОСОБА_2 на праві власності, а саме: земельну ділянку, площею 1,6100 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1, що належить поручителю на праві власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_2 від 18.08.2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010532900202, шляхом продажу указаного предмету іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.

Направлено кошти, отримані від реалізації заставленого майна, в рахунок погашення заборгованості ТОВ "БСЛ" за кредитним договором № 21/0611-КЮ від 01.09.2006 року перед ПАТ "Перший Інвестиційний Банк".

Однак, зазначене рішення не може бути виконано, оскільки відносини у сфері реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів регулюються Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженим наказом №656/5 Міністерства юстиції України від 16.04.2014 р. , зареєстрованим 16.04.2014 р. за №427/25204, який не передбачає можливість здійснення електронних торгів земельних ділянок, які належать боржникам та описані в межах виконавчого провадження.

При цьому, пунктом 24.1. договору іпотеки передбачено, що у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на майно, останній має право одержати майно у власність.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, відмовлено.

На обгрунтування ухваленого рішення судом першої інстанції, серед іншого, зазначено, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, в частині способу звернення стягнення на предмет іпотеки не відповідає Закону України "Про іпотеку" та вимогам договору іпотеки, згідно якого відповідач ОСОБА_2 за рішенням суду вже передав в іпотеку вищевказану земельну ділянку.

Вирішуючи спір на засадах змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, на підставі поданих стронами доказів, суд вважає, що позовні вимоги не грунтуються на зібраних по справі і досліджених судом письмових доказах, не узгоджуються із чинним законодавством України.

Позивач, усупереч вимог ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України, не довів позовні вимоги, а тому достатніх правових і фактичних підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Перший інвестиційний банк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення матеріального права при його ухваленні.

Просить заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Суд, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 01.09.2006 року між ВАТ «Перший Інвестиційний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БСЛ» укладено кредитний договір №21/0611-КЮ ( а.с. 9-15, 20-21 ).

Відповідно до умов правочину, банк встановив позичальнику кредитний ліміт в розмірі 966 089,34 доларів США, а позичальник зобов'язався отримати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку на умовах та строки, визначені договором та виконати інші зобов'язання, передбачені цим договором.

За користування кредитом встановлено плату у розмірі 14 % річних, а граничний термін повернення кредиту - 01.10.2009 року, включно ( там же ).

Для забезпечення виконання зобов'язань за цим правочином між банком та ОСОБА_2 07.09.2006 р. укладено іпотечний договір ( а.с. 22-27 ).

Згідно п. 2 іпотечного договору, іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку, в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, належний йому на праві власності об'єкт нерухомості, а саме: земельну ділянку, площею 1,6100 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_2 від 18.08.2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010532900202.

Згідно п. 15 цього правочину, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником в строк зобов'язань за кредитним договором по поверненню кредитних коштів, по сплаті процентів, неустойки ( штрафів та пені ), відшкодуванню збитків та виконанню інших обов'язків, виконання яких забезпечено іпотекою за цим договором, передбачено звернення стягнення на майно та одержання задоволення з його вартості ( там же ).

Взяті на себе зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів в строки, що передбачені п.п. 2.3, 2.4, 3.4 кредитного договору ні позичальник - ТОВ «БСЛ», ні відповідач - ОСОБА_4 належним чином не виконали.

При цьому, рішенням Господарського суду Київської області від 27 травня 2010 року стягнуто з ТОВ «БСЛ» на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 690 264,76, грн., що за офіційним курсом НБУ, станом на 22.03.2010 р., становить 966 089, 39 доларів США, а також судові витрати - 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу ( а.с. 38-40 ).

Однак, зазначене рішення не виконано, оскільки постановою Господарського суду Київської області від 23.04.2013 р. у справі №Б3/036-11 ТОВ «БСЛ» визнано банкрутом та завершено підприємницьку діяльність цього господарюючого суб'єкта ( а.с. 50-53 ).

При цьому, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 травня 2011 року звернуто стягнення на майно, що належить ОСОБА_2 на праві власності, а саме: земельну ділянку, площею 1,6100 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1, що належить поручителю на праві власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_2 від 18.08.2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010532900202, шляхом продажу указаного предмету іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.

Направлено кошти, отримані від реалізації заставленого майна, в рахунок погашення заборгованості ТОВ "БСЛ" за кредитним договором № 21/0611-КЮ від 01.09.2006 року перед ПАТ "Перший Інвестиційний Банк" ( а.с. 41-43 ).

Посилаючись на те, що відповідачі не виконують своїх зобов'язань за правочинами, а зазначене рішення не може бути виконано через неможливість здійснення електронних торгів земельних ділянок, які належать боржникам та описані в межах виконавчого провадження, у відповідності до Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом №656/5 Міністерства юстиції України від 16.04.2014 р., позивач 16 грудня 2015 року звернувся до суду із зазначеними вимогами, які змінив та уточнив 03 березня і 03 червня 2016 року ( а.с. 1-7, 70-72, 87-89 ).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, у повній мірі врахував, як положення ст.ст. 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" так і ст. 16 ЦК України, унаслідок чого обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, виходячи із наступного.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові за результатами розгляду справи №6-1851цс15 від 30 березня 2016 року, яка згідно положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України, частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Відповідно, іпотекодержатель, на переконання апеляційного суду, та згідно положень ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Окрім цього, іпотечний договір між сторонами, зокрема, його п.п. 20, 24.1 передбачають позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, де, серед іншого зазначено, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» за змістом виступає договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом відповідно до наказу №7/5 Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року. Перехід права власності на майно до іпотекодержателя відбувається на підставі цього застереження, яке є окремою частиною цього іпотечного договору.

А відтак, суд, у даному випадку, не наділений повноваженнями вирішувати спір у названий позивачем спосіб.

Зазначене узгоджується і з положеннями п. 38 постанови №5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року згідно якого, у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання ( стаття 37 Закону України "Про іпотеку" ), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

На переконання апеляційного суду, не можуть бути задоволені позовні вимоги і з огляду на наступне.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2012 року про звернення стягнення на предмет іпотеки - на спірну земельну ділянку, яке набрало законної сили, залишилось не виконаним.

Доказів щодо причин його невиконання позивач ні суду першої, ні апеляційної інстанції, не надав та заперечив у позові можливість його виконання.

При цьому, надав лише постанову про відкриття виконавчого провадження від 28 листопада 2011 року та акт опису й арешту майна від 21 серпня 2013 року ( а.с. 46-47 ), які, на переконання апеляційного суду, самі по собі, не свідчать про неможливість виконання зазначеного судового рішення.

Таким чином, задоволення заявлених позовних вимог, з точки зору суду другої інстанції, свідчитиме про подвійну юридичну відповідальність відповідача за іпотечним договором, що не грунтується на положеннях укладеного правочину, який не передбачає застосований позивачем спосіб захисту своїх прав згідно чинного матеріального права, зокрема, ст. 509 ЦК України.

Це також буде суперечити положенням статті 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по заявленим вимогам, правильно встановив дійсні обставини справи, правовідносини, які виникли між сторонами, вірно застосував до них положення ст.ст. 33, 36, 37, 38, 39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 11, 16, 1054 ЦК України, дав належну оцінку доказам по справі і вірно прийшов до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст.ст. 36-38 Закону України «Про іпотеку», ст. 16 ЦК України, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи і повністю спростовуються зазначеними судом другої інстанції доказами, які ним віднесені до числа достовірних, належних та допустимих згідно положень ст.ст. 58-59, 212 ЦПК України.

Інші доводи, викладені в апеляції, зокрема, про неповернення кредиту, звернення до суду із названими вимогами, невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, за відсутності механізму реалізації земельних ділянок у примусовому порядку, на переконання апеляційного суду, правового значення у силу викладеного для правильного вирішення справи не мають та не спростовують висновки суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог і не є підставою для задоволення апеляційних вимог.

А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене із додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» відхилити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно шляхом набуття права власності на предмет іпотеки залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: С.О. Журба

М.В. Мережко