Рішення

від 15.12.2016 по справі 149/719/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 149/719/16-ц Провадження № 22-ц/772/3788/2016Головуючий в суді першої інстанції Гончарук-Аліфанова О. Ю. Категорія 54 Доповідач Денишенко Т. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Він-ницької області в складі:

головуючої судді Денишенко Т.О.,

суддів Луценка В.В., Берегового О.Ю.,

за участі секретаря Торбасюк О.І., позивача ОСОБА_2, його представника, адвоката Поворознюка Б.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 до Хмільницької обласної фізіотерапевтичної

лікарні про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення з

роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час

вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою представника Хмільницької обласної фізіотерапев-тичної лікарні та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо пред-мету спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Він-ницької області від 15 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

25 березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся у Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області з позовом до Хмільницької обласної фізіотерапевтичної лікарні про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного про-гулу ( т. 1, а. с. 1-5, 19-22 ). Позов з врахуванням виправленої позовної заяви мотивований тим, що наказом головного лікаря Хмільницької обласної фізіоте-рапевтичної лікарні від 04 серпня 2001 року № 62 позивача було прийнято на 0,5 ставки посади інструктора з трудової терапії ЛДВ і 0,5 ставки посади мед-сестри бальнеологічного кабінету ЛДВ обласної фізіотерапевтичної лікарні. Наказом від 26 лютого 2016 року № 14-к ОСОБА_2 звільнено з 01 березня 2016 року із займаної посади сестри медичної з лікувальної фізкультури ЛДВ на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за систематичні прогули без по-важних причин, що мали місце 5, 12 та 18 лютого 2016 року. Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач зазначає, що наведені в наказі про звільнення з роботи підстави не відповідають дійсним обставинам. 12 та 18 лютого 2016 ро-ку він був відсутній на роботі з поважних причин у зв'язку з перебуванням на допиті у слідчого; прогулів ним не допущено, також він не відмовлявся надати роботодавцю пояснення про причини своєї відсутності на робочому місці. По-зивач зазначає, що з наказом про звільнення з роботи своєчасно його не було ознайомлено, а КЗпП України не містить такого формулювання звільнення як систематичні прогули без поважних причин. Не ознайомлювали ОСОБА_2 й з наказами про накладення дисциплінарних стягнень. Позивач вважає, що звільнення його з роботи відбулося через власну неприязнь до нього головного лікаря ОСОБА_4 у зв'язку з громадською, журналістською діяльністю позива-ча. За викладених обставин ОСОБА_2 просив визнати незаконним, скасувати наказ від 26 лютого 2016 року № 14-к про звільнення його з роботи, поновити його на роботі, стягнути з Хмільницької обласної фізіотерапевтичної лікарні на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, судові витрати по-класти на відповідача.

Заявою від 19 жовтня 2016 року ОСОБА_2 просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на його користь дві тисячі гривень понесених витрат на оплату правової допомоги адвоката ( т. 2, а. с. 7 ).

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницьої області від 15 листопада 2016 року позов задоволений. Визнаний незаконним, скасований на-каз Хмільницької обласної фізіотерапевтичної лікарні від 26 лютого 2016 року № 14-к про звільнення з роботи ОСОБА_2; поновлено його на посаді сестри медичної з лікувальної фізкультури ЛДВ Хмільницької обласної фізіотерапев-тичної лікарні, стягнуто з останньої на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2016 року по 15 листопада 2016 року в розмірі 23557,68 гривень, 2000,00 гривень витрат на оплату допомоги адвоката та на користь держави 1653,60 гривні судового збору. Рішення в частині понов-лення ОСОБА_2 на роботі, стягнення середнього заробітку на його користь за один місяць, що становить 3992,83 гривні допущене до негайного виконання ( т. 2, а. с. 54, 59-64 ).

Не погоджуючись з ухваленим рішенням у справі, представник Хмільниць-кої обласної фізіотерапевтичної лікарні, третьої особи, яка не заявляє самостій-них вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане судове рішення ска-сувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Також апе-лянт просить змінити в наказі про звільнення з роботи ОСОБА_2 формулю-вання причини звільнення і привести його у відповідність з чинним законодав-ством про працю, а саме зазначити звільнення з роботи ОСОБА_2, сестри медичної з лікувальної фізкультури ЛДВ по пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України. Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права ( т. 2, а. с. 72-75 ).

15 грудня 2016 року до апеляційного суду надійшло клопотання представ-ника апелянтів ОСОБА_5 про відкликання апеляційної скарги на рішен-ня Хмільницького міськрайонного суду Вінницьої області від 15 листопада 2016 року.

Відповідно до частин 2, 3 статті 300 ЦПК України особа, яка подала апеля-ційну скаргу, має право відкликати її до початку розгляду справи в апеляцій-ному суді. При відкликанні апеляційної скарги суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, постановляє ухвалу про повернення скарги. От-же, особа має право на повернення апеляційної скарги за заявою про її відкли-кання лише до початку розгляду справи в апеляційному суді. Після закінчення підготовки розгляду справи апеляційним судом і призначення її колегією суд-дів до розгляду всі процесуальні питання у справі вирішуються лише колегією суддів у судовому засіданні.

Проте, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право протягом усього ча-су розгляду справи відмовитися від неї повністю або частково, на підставі чого колегія суддів закриває апеляційне провадження, що передбачено частиною 4 статті 300 ЦПК України.

Пленум Верховного Суду України у пункті 12 Постанови від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційно-му порядку» звернув увагу судів на положення статей 300, 302 ЦПК України, зокрема на те, що відкликати апеляційну скаргу можна до початку розгляду справи в апеляційному суді ( до постановлення ухвали про призначення справи до розгляду - стаття 302 ЦПК України ), перевірка обґрунтованості відповідної заяви не вимагається. У цьому разі суддя-доповідач постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги ( частини друга та третя статті 300 ЦПК Укра-їни ). Відмовитися від апеляційної скарги особа, яка її подала, має право про-тягом усього часу розгляду справи, і це питання вирішується апеляційним су-дом у судовому засіданні ( частина четверта статті 300 ЦПК України ). Заява про відкликання скарги, яка надійшла після початку розгляду справи, не може бути підставою для закриття апеляційного провадження, якщо особа не подала заяви про відмову від скарги.

За таких обставин, колегія суддів, заслухавши думку позивача та його пред-ставника, враховуючи, що заяву про відмову від апеляційної скарги апелянт не подавав, дійшла висновку про необхідність відхилення заяви стосовно відкли-кання апеляційної скарги і розгляду справи по суті апеляційного оскарження.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_2, його адвоката Поворознюка Б.М., дослідивши матеріали справи, проана-лізувавши в сукупності наявні в ній докази, перевіривши законність і обґрун-тованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до виснов-ку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до норм статей 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути за-конним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сто-рони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведе-ність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків су-ду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам за виключенням розподілу судових витрат у справі в частині відшкодування позивачеві витрат на правову допомогу в сумі двох тисяч гривень.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що 14 серпня 2001 року його було прийнято відповідачем на роботу на 0,5 посади інструктора з трудової терапії ЛДВ і 0,5 посади медсестри бальнео-логічного кабінету ЛДВ на період декретної відпустки іншого працівника. На підставі заяви ОСОБА_2 в подальшому його переведено на посаду медсес-три з лікувальної фізкультури ЛДВ з 03 жовтня 2011 року ( т. 1, а. с. 6, 24, 59-61 ).

Відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку Хмільницької облфізлікарні на 2014-2016 роки, одним з обов'язків працівників є своєчасний вихід на роботу та виконання роботи протягом визначеного Правилами термі-ну. Змінами до вказаних Правил трудового розпорядку, які набули чинності з 12 лютого 2016 року, працівників лікарні зобов'язано по поважній причині тер-міново повідомляти керівника структурного підрозділу всіма доступними засо-бами про причину своєї відсутності на робочому місці з подальшим докумен-тальним підтвердженням ( т. 1, а. с. 177-191 ). З вказаними Правилами позивач був ознайомлений 07 лютого 2014 року та 12 лютого 2016 року.

Згідно графіку роботи працівників відділення ЛДВ на лютий 2016 року ОСОБА_2 працював з 08-00 години до 16-12 години, 30 хвилин становила обідня перерва, тривалість якої пунктом 5 Правил внутрішнього трудового розпоряд-ку встановлено з 12-00 до 12-30 години ( т. 1 а. с. 63 ).

Судом також встановлено, що наказами головного лікаря Хмільницької облфізлікарні від 25 листопада 2015 року № 131 та від 11 січня 2016 року № 7 до ОСОБА_2 застосовувалися дисциплінарні стягнення у вигляді доган за порушення розділу 3 Правил внутрішнього трудового розпорядку, КЗпП Укра-їни, Статуту лікарні ( т. 1, а. с. 64, 72 ).

Наказом головного лікаря Хмільницької обласної фізіотерапевтичної лі-карні від 26 лютого 2016 року № 14-к ОСОБА_2 звільнено із займаної поса-ди за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за систематичні прогули без поважних причин з 01 березня 2016 року за погодженням з профспілковим комітетом ( т. 1, а. с. 7, 25, 88, 112 ). Підставами для звільнення стали акти комісії з перевірки відпрацювання робочого часу працівниками кабінету ЛФК ЛДВ від 05 та 12 лютого 2016 року, акти комісії про відмову ОСОБА_2 дати пояснення про причини відсутності на робочому місці 05 та 17 лютого 2016 року, доповідні записки лікаря з ЛФК ЛДВ ОСОБА_7 від 12 та 18 лютого 2016 року, до-повідні та пояснювальні записки від 18 лютого 2016 року ( т. 1, а. с. 73-83, 113-124 ).

Згідно наказу головного лікаря Хмільницької облфізлікарні від 23 лютого 2016 року № 33 «Про табелювання відпрацьованих робочих годин ОСОБА_2 в лютому місяці 2016 року» та наказу від 15 червня 2016 року № 85 «Про внесення змін до наказу по Хмільницькій облфізлікарні від 23 лютого 2016 ро-ку №33» вважається прогулами відсутність ОСОБА_2 на робочому місці 05 лютого 2016 року з 08-00 до 08-57 години - 57 хвилин; 12 лютого 2016 року з 12-30 до 13-30 години, з 13-50 до 14-30 години, з 15-30 до 16-12 години - зага-лом 2 години 22 хвилини; 18 лютого 2016 року з 12-30 до 16-12 години - 3 го-дини 42 хвилини ( т. 1, а. с. 107, т. 2, а. с. 3 ).

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що згідно повісток про виклик на допити 12 та 18 лютого 2016 року позивач пере-бував на допиті у слідчого 12 лютого 2016 року з 12-30 до 13-30 години та 18 лютого 2016 року з 12-30 до 15-30 години. Дані факти підтвердив у судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_8 - слідчий СВ Хмільницького ВП, який викликав та допитував позивача. Тобто, останній був відсутній на робочо-му місці без поважних причин 05 лютого 2016 року всього 57 хвилин, 12 лю-того 2016 року всього 01 годину 22 хвилини, 18 лютого 2016 року - 42 хви-лини, а отже прогул в розумінні пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України до-пущений не був, через що виключається можливість звільнення з підстав, за-значених в оскаржуваному наказі.

В ході судового розгляду справи спростовані твердження позивача щодо порушення роботодавцем вимог статті 43 КЗпП України та не ознайомлення його з наказом про звільнення.

Оскаржуючи рішення суду, представник апелянтів ОСОБА_5 зазна-чає, що підставою для звільнення ОСОБА_2 фактично є систематичне неви-конання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та Правилами внутрішнього трудового розпорядку, а та-кож раніше застосовані заходи дисциплінарного стягнення, що передбачено пунктом третім частини першої статті 40 КЗпП України. Вбачаючи неправиль-ну юридичну кваліфікацію підстав для звільнення, апелянт просив у відповід-ному наказі змінити формулювання причин звільнення, а саме зазначити про звільнення ОСОБА_2 сестри медичної з лікувальної фізкультури ЛДВ за пунктом третім частини першої статті 40 КЗпП України.

Однак, такі доводи і клопотання апелянта не можуть беззаперечно слугу-вати підставою для скасування рішення суду першої інстанції з огляду на нас-тупне.

Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 40 КЗпП України, на підставі якого був звільнений позивач, трудовий договір, укладений на не-визначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня ) без поважних причин.

Звільняючи ОСОБА_2 з посади за систематичні прогули без поважних причин, відповідачем в обгрунтування звільнення зазначені акти комісії з пе-ревірки відпрацювання робочого часу працівниками кабінету ЛФК ЛДВ від 05 та 12 лютого 2016 року, доповідні та пояснювальні записки від 12 та 18 лютого 2016 року, акти комісії про відмову позивача дати пояснення з причин відсут-ності на роботі 05 та 17 лютого 2016 року, витяг з протоколу засідання проф-спілкового комітету від 19 лютого 2016 року. Ухвалюючи оскаржуване рішен-ня, суд першої інстанції перевірив причини відсутності позивача на роботі, їх поважність у вказані дати та правильно встановив недостатність підстав, зазна-чених у наказі, для звільнення з роботи, оскільки загальний час відсутності ОСОБА_2 на робочому місці у кожний із зазначених днів становить менше трьох годин.

Слід також вказати на те, що згідно матеріалів справи представники від-повідача під час розгляду справи судом першої інстанції звертали увагу суду на неповажність причин відсутності позивача на роботі, його відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, неодноразове оголошення доган за порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку, а також просили змі-нити в наказі про звільнення з посади ОСОБА_2 формулювання причин звільнення, вказавши про звільнення з посади саме за пунктом четвертим час-тини першої статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин. Вказані обставини були детально досліджені судом першої інстанції, їм дана відповідна оцінка в оскаржуваному рішенні від 15 листопада 2016 року, про що зазнача-ється й апелянтами у своїй скарзі на рішення суду. Інші вимоги, а саме щодо систематичності невиконання обов'язків ОСОБА_2 як підстави для звіль-нення та зміни формулювання його звільнення за іншою нормою законодав-ства, сторонами не заявлялися, вони судом не досліджувалися, а відтак не мо-жуть бути предметом апеляційного розгляду, оскільки це виходить за межі повноважень апеляційного суду, визначених статтею 303 ЦПК України.

Разом з тим слід зауважити, що за передбаченими пунктом третім частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплі-нарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або Правилами внутріш-нього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисци-плінарного стягнення, які встановлені чинним трудовим законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково ( стаття 151 КЗпП України ), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушен-ня трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визна-чають діяльність підприємства, установи, організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року. В даному ж випадку після застосування дисциплінарних стягнень за наказами головного лі-каря від 25 листопада 2015 року та 11 січня 2016 року поважність причин від-сутності ОСОБА_2 на робочому місці, особливо 12 та 18 лютого 2016 року, доводиться матеріалами справи та показаннями свідка ОСОБА_8.

У апеляційній скарзі представник апелянтів ОСОБА_5 також зазна-чає про безпідставність стягнення з відповідача на користь позивача 2000,00 гривень у відшкодування витрат на оплату допомоги адвоката, вказуючи на відсутність документального підтвердження понесених витрат.

З такими доводами апелянта слід погодитися. У цій частині обгрунтування скарги є підставним, об'єктивним, таким, що заслуговує на увагу та тягне ска-сування в цій частині рішення суду першої інстанції і ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у стягненні на користь позивача витрат на правову допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення суми витрат з оплати правової допомо-ги, суд першої інстанції врахував дві довідки щодо цих витрат ОСОБА_2 на правову допомогу, видані адвокатом Поворознюком Б.В. ( т. 1, а. с. 150, т. 2, а. с. 8 ).

Норми матеріального та процесуального права, а саме стаття 84 ЦПК Укра-їни, Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову до-помогу у цивільних та адміністративних справах», які врегульовують вирішен-ня питання про визначення розміру витрат на правову допомогу, не містять положень, за якими стягненню підлягають будь-які понесені витрати на оплату правової допомоги.

Згідно Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на пра-вову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що роз-мір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повнова-жень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної за-робітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала пра-вову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпо-середньо пов'язаних з наданням правової допомоги у конкретній справі ( на-приклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад докумен-тів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально під-тверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Однак в матеріалах цивільної справи взагалі відсутні дані та розрахунки про кількість годин, які затратив на надання правової допомоги адвокат у даній цивільній справі. Наданий апеляційному суду адвокатом Поворознюком Б.В. розрахунок витрат на правову допомогу колегією суддів не може бути прийня-тий до уваги, оскільки він не був предметом розгляду у суді першої інстанції, ним не досліджувався. Отже, вимоги позивача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Частина третя статті 10, частини перша та друга статті 11 ЦПК України ви-значають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посила-ється як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 308 ЦПК України встановлено, що апеляційний суд відхиляє апе-ляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстан-ції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального пра-ва. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з од-них лише формальних міркувань. Відповідно з нормами статті 309 ЦПК Украї-ни підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення ново-го рішення є неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне засто-сування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись нормами статей 303, 304, 307, 308, 309, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів апеляційного суду -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника Хмільницької обласної фізіотерапевтичної лікарні та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спо-ру, на стороні відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задоволити частково.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року скасувати в частині відшкодування позивачеві судових витрат з оплати правової допомоги в сумі 2 тисячі гривень, у відшкодуванні цих витрат відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголо-шення, однак воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про-тягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча:/підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: