Постанова

від 24.06.2019 по справі 149/719/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 червня 2019 року

м. Київ

справа № 149/719/16-ц

провадження № 61-19615св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Обласна фізіотерапевтична лікарня,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 15 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Луценка В. В., Берегового О. Ю.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Обласної фізіотерапевтичної лікарні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовна заява мотивована тим, що з 01 серпня 2001 року він працював у Хмільницькій обласній фізіотерапевтичній лікарні на 0.5 посади інструктора з трудової терапії ЛДВ і 0.5 посади медсестри бальнеологічного кабінету ЛДВ, наказом від 26 лютого 2016 року його було звільнено згідно частини четвертої статті 40 КЗпП України, за систематичні прогули без поважних причин 5, 12 та 18 лютого 2016 року. Своє звільнення вважає незаконним, оскільки 12 та 18 лютого він був відсутній на роботі з поважних причин, а саме, перебував на допиті у слідчого. Пояснення він давати не відмовлявся, а своє звільнення пов`язує з журналістською діяльністю, яка не подобалась адміністрації лікарні. Зазначив, що КЗпП України не містить такого формулювання звільнення, як систематичні прогули без поважних причин . Просив визнати наказ про його звільнення незаконним та скасувати, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Заявою від 19 жовтня 29016 року просив стягнути з відповідача 2 000 гривень понесених витрат на оплату правової допомоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Хмільницької обласної фізіотерапевтичної лікарні № 14-к від 26 лютого 2016 року про звільнення ОСОБА_1 Поновлено ОСОБА_1 на посаді сестри медичної з лікувальної фізкультури ЛДВ Хмільницької обласної фізіотерапевтичної лікарні.Стягнуто з Хмільницької обласної фізіотерапевтичної лікарні на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2016 року по 15 листопада 2016 року в розмірі 23 557 грн 68 коп. Стягнуто з Хмільницької обласної фізіотерапевтичної лікарні на користь ОСОБА_1 2 000 грн витрат на оплату допомоги адвоката. Стягнуто з Хмільницької обласної фізіотерапевтичної лікарні на користь держави 1 653 грн 60 коп. судового збору відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 4 ЗУ Про судовий збір . Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць, що становить 3992 грн 83 коп. допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави звільнення позивача з роботи не відповідають вимогам закону. Позивачем не було допущено прогулу в розумінні пункту четвертого частини першої статті 40 КЗпП України, що виключає можливість його звільнення з підстав, зазначених в наказі № 14-к від 26 лютого 2016 року. При винесенні рішення про поновлення на роботі, суд прийняв рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вирішуючи питання про розподіл судових рішень суд взяв до уваги довідки про витрати ОСОБА_1 на правову допомогу.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 15 грудня 2016 року апеляційну скаргу представника Хмільницької обласної фізіотерапевтичної лікарні та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року скасовано в частині відшкодування позивачеві судових витрат з оплати правової допомоги в сумі 2 000 гривень, у відшкодуванні цих витрат відмовлено.В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції частково скасував рішення суду першої інстанції у зв`язку з відсутністю документального підтвердження витрат на правову допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Вінницької області від 15 грудня 2016 року, в якій просить вищевказане судове рішення скасувати, залишивши в силі рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, щоадвокатом було подано до апеляційного суду розрахунок витрат на правову допомогу, однак, суд безпідставно не прийняв його до уваги. Вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення судових втрат на оплату правової допомоги, врахував докази, наявні в матеріалах справи, а також відповідні вимоги статті 1 ЗУ Про гранічний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах від 20 грудня 2011 № 4191-VI.

Отже рішення суду оскаржується лише в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано.

РуРух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу № 149/719/16-ц з суду першої інстанції.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року цивільна справа № 149/719/16-ц надійшла до Верховного Суду.

10 червня 2019 року матеріали справи передано судді-доповідачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 12 ЦПК України в редакції 2004 року.

За приписами статей 79, 84 ЦПК України в редакції 2004 року , витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до статті 84 ЦПК України в редакції 2004 року, витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах від 20 грудня 2011 № 4191-VI (який був чинним на момент розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій) було визначено граничний розмір витрат на правову допомогу.

Цим законом було передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем надані: договір про надання правової допомоги по цивільній справі від 13 травня 2016 року, укладений між адвокатом Поворознюком Б. М. та Маташ І. Ю., копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 313 від 19 грудня 2004 року, довідка б/н від 20 травня 2016 року, додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги по цивільній справі від 13 травня 2016 року, довідка б/н від 19 жовтня 2016 року.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, а саме, відсутні дані та розрахунки про кількість годин, які затратив на надання правової допомоги адвокат у даній справі, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позові у цій частині.

Суд апеляційної інстанції правомірно не прийняв до уваги наданий апеляційному суду розрахунок витрат на правову допомогу, оскільки згідно частини другої статті 303 ЦПК України в редакції 2004 року апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачається

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційної інстанціїв оскаржуваній частині без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 15 грудня 2016 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат