Ухвала

від 26.10.2016 по справі 826/11720/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/61299/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Олендера І.Я., Бившевої Л.І.,

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника відповідача Панасюк Ю.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 у справі №826/11720/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство комплексної безпеки» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду від міста Києва від 06.09.2013 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство комплексної безпеки» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 постанову Окружного адміністративного суду від міста Києва 06.09.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.04.2013 №0002532250 та №0002522250.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві 05.12.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 06.12.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду від міста Києва від 06.09.2013.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статей 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до приписів статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва ДПС проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство комплексної безпеки» з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та ПДВ по фінансово-господарським взаємовідносинам з Приватним підприємством «Фірма «Володар» та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лоу Консалт» за період з 01.07.2009 по 30.09.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва ДПС складено акт від 01.04.2013 №1067/22-5-04/35877747 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.04.2013 №0002532250, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 130864,00грн., у тому числі за основним платежем - 99262,00грн., штрафні санкції - 31602,00грн.; від 12.04.2013 №0002522250, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 147241,00грн., у тому числі за основним платежем - 119581,00грн., штрафні санкції - 27660,00грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що господарські операції позивача з Приватним підприємством «Фірма «Володар» та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лоу Консалт» є безтоварними та не підтверджені належними первинними документами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача Приватним підприємством «Фірма «Володар» та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лоу Консалт» не мали реального характеру.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, у позивача наявні всі необхідні первинні документи по взаємовідносинах з Приватним підприємством «Фірма «Володар» та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лоу Консалт», що підтверджує реальність господарських операцій.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна в повній мірі, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

В той же час, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

В процесі розгляду даної справи суд першої інстанції, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій з виконання комплексу монтажних робіт з Приватним підприємством «Фірма «Володар» та за наслідками надання різноманітних консалтингових послуг Товариством з обмеженою відповідальністю «Лоу Консалт», дійшов обґрунтованого висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності, зокрема, з огляду на відсутність рахунків, які б посвідчували придбання контрагентом матеріалів та обладнання для проведення монтажних робіт; відсутність локальних кошторисів, рахунків-фактур, планів-схем розміщення обладнання; документи про надання консалтингових послуг не розкривають зміст операцій та не відповідають вимогам законодавства; відсутні специфікації на замовлення, розрахунки вартості робіт за кожним замовленням, рахунки-фактури, роздруківки з електронної бази даних (адресна програма), реєстри, надані відділами Укрпошти щодо відправки рекомендованих листів, докази надання виконавцю (Товариству з обмеженою відповідальністю «Лоу Консалт») переліку осіб та їх адрес, за якими необхідно здійснювати розповсюдження конвертів із запакованими матеріалами.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, контрагент позивача - Приватне підприємство «Фірма «Володар» не мало найманих працівників, директор, бухгалтер та засновник в одній особі є громадянкою Росії, яка відсутня на території України.

Документи від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоу Консалт» підписані ОСОБА_4, яка згідно з протоколом допиту свідка від 17.11.2011 заперечує причетність до ведення господарської діяльності товариства та підписання документів.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок суду першої інстанції про недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство комплексної безпеки» правомірності формування податкового кредиту та валових витрат за операціями з Приватним підприємством «Фірма «Володар» та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лоу Консалт» є правильним.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухваленої у справі постанови апеляційного суду та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 210, 221, 223, 226, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 у справі №826/11720/13-а скасувати, залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду від міста Києва від 06.09.2013.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

І.Я. Олендер