Рішення

від 14.12.2016 по справі 905/3056/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.12.2016 Справа № 905/3056/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгропромстрой", м.Краматорськ, Донецька область

до ОСОБА_1, м.Краматорськ, Донецька область

про відшкодування збитків у розмірі 500000грн.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер М".

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПМ ОІЛ".

Суддя Говорун О.В

Представники:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 03.03.2016, ОСОБА_3, довіреність б/н від 03.03.2016;

від відповідача - ОСОБА_4, довіреність б/н від 20.111.2016, ОСОБА_1

від третьої особи 1 - ОСОБА_5, довіреність від 16.05.2016;

від третьої особи 2 - не з'явився.

ОСОБА_6 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгропромстрой" (далі - позивач) звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про відшкодування збитків у розмірі 500000грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач перебуваючи на посаді директора ТОВ "Украгропромстрой", завдав підприємству збитків на суму 500000грн, які згідно з постановами Донецького окружного адміністративного суду від 10.11.2011 та від 17.12.2012, стягнуті з ТОВ "Агропромстрой" як податковий борг. Подання декларації з ПДВ після продажу основних засобів було безпідставним, оскільки на думку позивача відбулось за угодами, що мають ознаки нікчемності, які передбачені ст.228 ЦК України. Крім того, протягом 2011-2012 років податковий борг збільшився за рахунок несплати позивачем щомісячної плати за землю та нарахувань за податковим повідомленням-рішенням.

14.11.2016 від позивача до суду надійшла заява відповідно до якої "підстави позову підлягають зміні в частині доповнення підстав позову фактами", в якій зазначено, що з позивача, згідно з постановою суду, стягнуто суму податкового боргу, у зв'язку з чим відповідачем були завдані збитки позивачу на суму 180588грн21коп. З 07.07.2011 по 28.07.2011 відповідачем як керівником ТОВ "Украгропромстрой" здійснено відчуження основних засобів виробництва на користь ТОВ "ПартнерМ" за заниженою ціною. Крім того, відповідач не мав повноважень одноособово приймати рішення про укладання договорів купівлі-продажу нерухомого майна ТОВ "Украгропромстрой".

Крім того, позивачем були заявлені клопотання про: витребування доказів; залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну податкову інспекцію у місті Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області; колегіальний розгляд справи; виклик в судове засідання посадових осіб ТОВ "Партнер М".

Відповідач надав відзив на позов, в якому заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не доведено, що донарахування податку за результатами господарської діяльності є збитками. Нарахування та сплата податків є обов'язком суб'єкта господарювання. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не наведені які основні засоби були відчужені та з яких підстав позивач дійшов висновку про нікчемність угод. Окрім зазначеного, просив застосувати позовну давність до заявлених позивачем вимог.

Також, відповідачем в судовому засіданні 14.12.2016 було заявлено клопотання про зупинення провадження по справі.

Ухвалою суду від 29.11.2016 до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер М" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ПМ ОІЛ".

В письмових поясненнях третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер М" зазначає, що доводи позивача щодо нікчемності угод, за якими Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер М" придбало майно у Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгропромстрой" є недоведеними.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПМ ОІЛ" надало клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Суд, заслухавши представників сторін та третьої особи, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

21.02.1995 було проведено державну реєстрацію ТОВ "Украгропромстрой", учасниками якого є ОСОБА_6 та ОСОБА_1.

Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на час розгляду справи, керівником ТОВ "Украгропромстрой" є ОСОБА_1

Наказом № 74-ок від 08.08.2011 ОСОБА_1 звільнений з посади генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгропромстрой" про що також зазначається в трудовій книжці відповідача (а.с.21-23).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10.11.2011 у справі № 2а/0570/21523/2011, стягнуто з ТОВ "Украгропромстрой" на користь бюджету суму податкового боргу, зокрема, з податку на додану вартість в сумі 327210грн63коп.

Відповідно до постанови Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2012 у справі № 2а/0570/15535/2012, в рахунок погашення податкового боргу, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгропромстрой" стягнуто суму в розмірі 180588грн21коп., яка складається з податку на додану вартість в розмірі 163769грн19коп., заборгованості по земельному податку в сумі 1609грн32коп, боргу по орендній платі з юридичних осіб - 15209грн70коп.

Згідно договорів купівлі-продажу від 07.07.2011, ТОВ "Украгропромстрой" здійснило відчуження нерухомого майна ТОВ "Партнер М" (а.с.102-112). Наявність зазначених договорів сторонами не оспорювалось.

Згідно з п.4 1 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарським судам підвідомчі справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю).

У спорах про відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою, представником такого товариства є також учасник (акціонер) цього товариства, якому сукупно належить 10 і більше відсотків статутного капіталу (простих акцій) товариства, який подав господарському суду позовну заяву від імені товариства або який подав господарському суду заяву про здійснення представництва позивача. Учасник (акціонер), якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу (простих акцій) господарського товариства, може здійснювати представництво товариства особисто (якщо він є фізичною особою), через свої органи (якщо він є юридичною особою), через органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (якщо він є державою, Автономною Республікою Крим, територіальною громадою), через інших своїх представників. Учасник (акціонер), якому сукупно належить 10 і більше відсотків статутного капіталу (простих акцій) товариства, може здійснювати представництво товариства через одного з учасників (акціонерів) або спільно уповноважити на це іншу особу (ч.8 ст.28 ГПК України).

Статтею 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України), учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ч.1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

В той же час, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Предметом позову в цій справі є стягнення збитків з відповідача, які, на думку позивача, були спричинені відповідачем внаслідок прийняття Донецьким окружним адміністративним судом постанов про стягнення з ТОВ «Украгропромстрой» податкової заборгованості.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема: загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу (п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).

Як визначено в ч.1 ст.6 Податкового кодексу України, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Здійснивши аналіз зазначеного вище законодавства, суд дійшов висновку, що стягнута рішеннями суду податкова заборгованість за своєю правовою природою не може бути майновою шкодою в розумінні цивільного права. Таким чином, заявлена позивачем до стягнення сума не є шкодою цивільною, захист якої передбачений ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, а отже відсутній обов'язковий елемент складу цивільного правопорушення - шкоди, як складового саме цивільного правопорушення.

Крім того, на час прийняття рішення у справі, документів на підтвердження сплати ТОВ "Украгропромстрой" стягнутої рішеннями суду податкової заборгованості, суду не надано.

Враховуючи те, що в діях відповідача не встановлено наявності складу цивільного правопорушення, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог про стягнення збитків.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2, 3 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1,2 ст.228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В пункті 18 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 №9 зазначається, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної

власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її

надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Позивачем не доведено відсутність у директора ТОВ "Агромпромстрой" ОСОБА_1 повноважень щодо відчуження майна підприємства, а також не доведено, що договори щодо відчуження майна порушують публічний порядок.

Відповідно до постанови Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2012 у справі №2а/0570/13425/2012, ТОВ "Партнер М" був оскаржений наказ Державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ "Партнер М" саме з питання правомірності відображення інформації щодо балансової вартості основних засобів та нарахованої суми амортизаційних відрахувань основних засобів за 3 квартал 2011 року.

Крім того, судом прийнято до уваги, що угоди, які були укладені між ТОВ "Украгропромстрой" та ТОВ "Партнер М" щодо відчуження нерухомого майна, в судовому порядку недійсними не визнані. Позивач, як учасник товариства, не позбавлений права оспорити договори вчинені господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав. Зазначений висновок міститься в постанові Верховного суду України від 01.07.2015 у справі №3-327/гс15.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що у разі визнання правочину недійсним настають правові наслідки, визначені в ст.216 ЦК України, відповідно до частини 1 якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, у разі визнання договору (договорів) купівлі-продажу недійсним, майно, що було предметом договору, повинно бути повернуто другій стороні, що, відповідно, є підставою для корегування податкових зобов'язань, зокрема зі сплати податку на додану вартість, що, в свою чергу, унеможливлює стягнення з керівника підприємства як збитків суми нарахованого ПДВ за такими правочинами.

Суд вважає за необхідне зазначити, що, за наявності певних обставин, збитками підприємства могла б бути розцінена різниця між вартістю відчуженого майна підприємства та дійсною (ринковою) вартістю такого майна, за наявності відповідних доказів що вартість відчуження є заниженою. Сума нарахованих за такими угодами податкових зобов'язань не може вважатися збитками в розумінні ст.22 ЦК України.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування до даних правовідносин позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи що судом встановлено відсутність порушеного права позивача, то, відповідно, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

Суд відмовляє в задоволенні клопотань позивача про витребування доказів виходячи з наступного.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 38 ГПК України встановлено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Проаналізувавши зазначені норми в сукупності, суд вважає, що стороною, у разі неможливості самостійно надати докази, може бути заявлене клопотання про витребування доказів лише тих доказів, які мають значення для розглядуваної справи.

Однак, позивачем не обґрунтовано яке значення для справи, предметом розгляду якої є стягнення на користь товариства збитків завданих керівником підприємства, мають документи, які зазначені в клопотаннях від 14.11.2016 та від 29.11.2016 (а.с.35, 44-46). Крім того, частина доказів, які просив витребувати позивач, в ході судового розгляду були надані сторонами.

Також, виходячи з вищевикладеного, судом відмовлено в задоволенні клопотання позивача про виклик в судове засідання посадових осіб ТОВ "Партнер М".

Суд відмовляє в задоволені клопотання позивач про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної податкової інспекції у місті Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області, оскільки позивачем не наведено яким чином рішення з господарського спору може вплинути на її права або обов'язки, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи наділено Державної податкової інспекції у місті Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Також, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про колегіальний розгляд справи, оскільки судом не вбачається підстав для його задоволення, а процесуальним законодавством не передбачено обов'язковість розгляду справи колегіально за клопотанням однієї зі сторін.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження по справі до закінчення кримінального провадження, оскільки відповідно до ч.1 ст.79 ГПК України, провадження підлягає зупиненню в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності іншої справи, що розглядається іншим судом та є пов'язаної з цією справою та до вирішення якої неможливо розглянути справу №905/3056/16.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що, на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги не доведеними, необґрунтованими, а отже такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повний текст рішення складений 19 грудня 2016 року.

Суддя О.В. Говорун