Рішення

від 14.12.2016 по справі 922/4089/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2016 р.Справа № 922/4089/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Килими України", м. Харків про стягнення 143195,19 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №72-16 від 20.01.2016;

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Килими України" заборгованості за договором про встановлення сервітуту №892дп від 22.11.2007 в розмірі 132982,84 грн., пені в розмірі 816,11 грн., штрафу в розмірі 9308,80 грн. та 3% річних в сумі 87,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору №892дп від 22.11.2007 щодо своєчасної оплати за надане право користування майном (сервітут) за період з листопада 2014 року по 25 жовтня 2016 року (включно), у зв'язку з чим заборгованість за договором становить 132982,84 грн., а також за порушення строків опати за надане право користування майном (сервітут), нараховано заявлену до стягнення пеню в розмірі 816,11 грн. та штраф в розмірі 9308,80 грн., які передбачені п.7.3. та п.7.2. договору. Крім того, відповідно до приписів ст. 625 ЦК України заявлено до стягнення 3% річних в сумі 87,44 грн., розрахованих за період з 16.11.2016 по 23.11.2016.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 листопада 2016 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14 грудня 2016 року о 10:30 годині. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази.

Представник позивача 14 грудня 2016 р. надав клопотання (вх. №42902) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, зазначених у додатку, яке задоволено судом та надані документи долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 14.12.2016 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позов, з підстав вказаних у позовній заяві.

Відповідач в призначене судове засідання не з`явився, а також свого повноважного представника не направив, відзив на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав.

Копія ухвали про порушення провадження у справі, надіслана на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та інформація про яку міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 61036, м. Харків, вул. Морозова, буд. 13-Б, к.205, проте була повернута підприємством зв'язку до господарського суду з посиланням "за закінченням терміну зберігання".

У п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам України надано роз'яснення, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

22.11.2015 між ДП "Завод ім. В.О. Малишева" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Килими України" був укладений договір про встановлення сервітуту № 892-дп (надалі - Договір), у відповідності до умов якого позивач надав відповідачу право на користування майном (сервітут), що знаходиться на балансі позивача, в обсязі та на умовах, що викладені в даному договорі (п.1.1. Договору).

Згідно з п. 1.2 Договору майном за даним Договором є:

- майданчик складування обладнання інв. № 001342;

- майданчик (склад ВГМ) інв. № 000465;

- залізничні колії довжиною 820 п.м., інв. № 000128;

- огорожа заярного майданчику інв. № 001325-01;

- огорожа заярного майданчику (блоки) інв. № 001105-01;

- автошлях до складу УКБа, складу металу, к. 300Н, заярного майданчику інв. №001362.

Відповідно до п. 2.1 Договору сервітут встановлюється для користування ТОВ "Килими України" майном у господарській діяльності, в т.ч. для експлуатації для проїзду, провозу, складування майна та ін. цілей, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до п.п. 3.2., 3.3. Договору, ДП "Завод ім. Малишева" надає ТОВ "Килими України" право користування майном безстроково та на платній основі.

Згідно з п. 4.1. договору, сума оплати по даному договору становить 5586,00 грн. в тому числі ПДВ на місяць.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що порядок розрахунків - 100 % передплата, не пізніше, ніж за 5 календарних днів до початку відповідного місяця на підставі відповідного рахунку.

Згідно п.4.3. Договору відповідач здійснює оплату суми, вказаної у п.4.1. у грошовій формі на рахунки позивача або в касу позивача з обов'язковим зазначенням у призначенні платежу номеру Договору, та місяця, за який внесено платіж.

Обов’язок оплати за договором передбачено також пунктом 5.1.2 Договору.

Згідно п. 6.1 Договору договір укладається на невизначений строк. Випадки припинення сервітуту визначено пунктом 6.2 Договору, при цьому зазначеним пунктом також визначено, що жодна зі сторін не має права на припинення цього Договору в односторонньому порядку.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10 жовтня 2016 року у справі №922/26/15 задоволено позов ДП "Завод ім. В.О. Малишева", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Килими України" на користь ДП "Завод ім. В.О. Малишева" заборгованість у розмірі 396606,00 грн. по Договору за період з грудня 2008 р. по жовтень 2014 р. (включно) та витрати зі сплати судового збору в розмірі 9 150,12 грн., а також розірвано Договір, укладений між ДП "Завод ім. В.О. Малишева" та ТОВ "Килими України".

Рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2016 у справі №922/26/15 набрало законної сили 25.10.2016.

Згідно ч.3 ст. 653 Цивільного кодексу України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Отже, договір припинив свою дію 25.10.2016.

Як встановлено у вищенаведеному рішенні суду заборгованість відповідача, в сумі 396606,00 грн., виникла внаслідок несплати рахунку-фактури № ДП-0002157 від 10.12.2014 р.

Проте, в порушення умов Договору, відповідачем не здійснюється оплата за надане право користування майном (сервітут) за період з листопада 2014 року по 25 жовтня 2016 року (включно).

Позивачем на адресу відповідача направлялися листи з рахунками-фактурами та з проханням здійснити оплату по Договору, а саме: лист за вих. № 3252/15 від 06.10.2015; лист за вих. №3998 від 21.10.2015; лист за вих. №4962/15 від 23.12.2015; лист за вих. №192/15 від 19.01.2016; лист за вих. №829/15 від 19.02.2016; лист за вих. №1273/15 від 18.03.2016; лист за вих. №1662/15 від 11.04.2016; лист за вих. №2391/15 від 24.05.2016; лист за вих. №3214/15 від 19.07.2016 та лист за вих. №3564/15 від 09.08.2016.

Також, позивач листом за вих. №5020/15 від 04.11.2016 направив відповідачу: акт звірки взаємних розрахунків станом на 25.10.2016, рахунок-фактуру №ДП-0001702 від 03.10.2016 на суму 122892 грн., рахунок-фактуру №ДП-0001700 від 18.10.2016 на суму 5586 грн., рахунок-фактуру №ДП-0001701 від 25.10.2016 на суму 4504,84 грн., акт № ДП-0001694 від 18.10.2016, акт №ДП-0001695 від 25.10.2016.

У листі за вих. №5020/15 від 04.11.2016 позивач вимагав сплатити рахунки протягом 7 днів з моменту отримання даного листа.

Вищезазначені рахунки-фактури на загальну суму 132982,84 грн. отримані відповідачем 08.11.2016, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту ДП "Укрпошта" (а.с.39).

Однак, відповідачем в порушення умов Договору так і не здійснено оплату за надане право користування майном за період з листопада 2014 року по 25 жовтня 2016 року (включно) в сумі 132982,84 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своєю правовою природою спірний договір є договором про встановлення сервітуту.

Відповідно до ч.1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з ч.1 ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ч.3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги зазначені обставини, доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 892дп від 22.11.2007 року в сумі 132982,84 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 816,11 грн. - пені, яка розрахована за період з 16.11.2016 по 23.11.2016 та 7% штрафу в сумі 9308,80 грн., суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230, ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 у справі № 910/23600/13/3-204гс14.

Відповідно до ч.2 ст. 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відповідно до п.7.2. Договору сторони встановили, що за несвоєчасну сплату сум за п.4.1., відповідач сплачує штраф в розмірі 7% від несвоєчасно сплаченої суми.

Крім того, у п.7.3. Договору сторони також передбачили, що у разі прострочення платежу відповідач сплачує пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені у відповідності до п.7.3. договору про встановлення сервітуту №892дп від 22.11.2007 в розмірі 816,11 грн. судом встановлено, що позивачем правомірно та обґрунтовано нараховано суму пені та її розмір відповідає фактичним обставинам справи, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем штрафу у розмірі 7% в сумі 9308,80 грн., судом встановлено, що позивачем правомірно та обґрунтовано нараховано суму штрафу та його розмір відповідає фактичним обставинам справи, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 3% річних, суд виходить з наступного.

Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування 3% річних, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 87,44 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2147,93 грн.

Керуючись 124, 129 Конституції України, статтями , ст.ст. 6, 11, 253, 401, 402, 403, 525, 526, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 629, 651, 653 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 174, ст. 193, ст. 217, 230, 232 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Килими України" (61036, м. Харків, вул. Морозова, буд. 13-Б, к.205, код ЄДРПОУ 33118671) на користь Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, код ЄДРПОУ 14315629) суму заборгованості по договору про встановлення сервітуту №892дп від 22.11.2007 в розмірі 132982,84 грн., пеню в розмірі 816,11 грн., штраф у розмірі 9308,80 грн., 3% річних в розмірі 87,44 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2147,93 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 19.12.2016 р.

Суддя ОСОБА_2