Ухвала

від 22.12.2016 по справі 176/3569/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7631/16 Справа № 176/3569/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі

Головуючої - судді Каратаєвої Л.О.,

суддів - Ткаченко І.Ю., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря - Григор'євої В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Обласного комунального вищого навчального закладу «Інститут підприємництва «Стратегія» на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до обласного комунального вищого навчального закладу «Інститут підприємництва «Стратегія» про захист прав, що виникли із трудових відносин, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2016 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з обласного комунального вищого навчального закладу «Інститут підприємництва «Стратегія» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 5000 грн. Стягнуто з обласного комунального вищого навчального закладу «Інститут підприємництва «Стратегія» в дохід держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаними рішеннями суду, ОКВНЗ «ІП «Стратегія» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалите нове рішення про відмову у позові.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 28.07.1993 року перебував у трудових стосунках з ІП В«СтратегіяВ» та з 07.09.2012 року обіймав посаду старшого викладача кафедри управління і підприємництва, яка у лютому 2013 року була перейменована у кафедру менеджменту та соціальної роботи, на повну ставку, що підтверджується відповідним записом трудовій книжки (а.с15-22).

Наказом № 200-ос від 28.10.2013 року позивач був переведений з 28.10.2013 року зі ставки старшого викладача кафедри менеджменту і соціальної роботи на 0,2 ставки асистента тієї ж кафедри.

Наказом №201-ос від 28.10.2013 року відповідач звільнив позивача з роботи на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України із посиланням на те, що причиною звільнення є відмова позивача від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці (а.с. 24).

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2014 року позивача поновлено на роботі на посаді старшого викладача кафедри менеджменту та соціальної роботи Обласного комунального вищого навчального закладу «Інститут підприємництва «Стратегія» та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу та невиплачену компенсацію за невикористану відпустку(а.с.47-50).

У зв'язку з звільненням позивач не працював 10 місяців з 29.10.2013 року до поновлення на роботі згідно рішення від 29.08.2014 року та в зазначений період був змушений терпіти моральні страждання та нервові стреси.

Спір виник з приводу спричинення моральної шкоди завданої позивачу незаконним звільненням.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із їх законності та обґрунтованості.

Суд першої інстанції дослідив всі обставини справи та надані сторонами докази. Надав їм відповідну правову оцінку.

Згідно вимогам ст.. 212 ЦПК оцінка доказів є виключним правом суду та їх переоцінка є неприпустимою.

Вирішуючи питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції та апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Вказані вище спірні відносини регулюються КЗпП України.

За змістом ст. 237-1 КЗпП України підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Така правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду України № 6-23цс12 від 25.04.2012 року.

Судова колегія вважає, що при стягненні суми спричиненої позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції правильно врахував наявність порушення законних прав позивача, втрати нормальних життєвих зв'язків та стягнув з відповідача на користь позивача суму спричиненої моральної шкоди у розмірі 5000 грн. з урахуванням засад розумності, виваженості і справедливості, а тому доводи апеляційної скарги щодо розміру стягненої шкоди є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги, що суд невірно встановив дату коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, суд не приймає до уваги, оскільки рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області, яким визнано незаконним наказ відповідача № 201-ос від 28.10.2013 року про звільнення та підтверджено порушення трудових прав позивача, було ухвалено 29.08.2014 року, 03.11.2014 ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області зазначене рішення залишено без змін, а до суду позивач звернувся 26 листопада 2014 року, тобто в межах строку.

За вказаних підстав, колегія суддів не вважає за потрібне досліджувати інші обставини, на які посилається апелянт.

Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції матеріального чи процесуального права, яке призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. Тому, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - відхиленню.

Керуючись ст.. 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Обласного комунального вищого навчального закладу «Інститут підприємництва «Стратегія» - відхилити.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: