Ухвала

від 20.12.2016 по справі 809/1092/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 р. Справа № 876/5843/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Кудєрової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Гаражного кооперативу «Соколи» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Х-Адванс» до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Гаражний кооператив «Соколи», ОСОБА_1, про визнання недійсним і скасування рішення та зобов»язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2014 року позивач - ТзОВ «Х-Адванс» звернулося в суд з позовом до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області (далі - РС Івано-Франківського МУЮ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Гаражний кооператив «Соколи», ОСОБА_1, в якому просило визнати недійсним та скасувати рішення №2741818 від 31.05.2013 року, яким проведено державну реєстрації права власності на гараж, що розташований: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, «Соколи» гаражний кооператив, гараж 69, за суб»єктом: ОСОБА_1, податковий номер НОМЕР_1, відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об»єкт нерухомого майна; зобов»язати відповідача забезпечити внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації речових прав на вказаний гараж.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалося на те, що відповідачем, всупереч вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року за № 703, проведено державну реєстрацію права власності на гараж № 69 за адресою: м. Івано-Франківськ, «Соколи» гаражний кооператив, за ОСОБА_1, без відповідної на те дозвільної документації, за відсутності декларації Інспекції державного архітектурного будівельного контролю про готовність об»єкта до експлуатації, не зареєстрованого речового права заявника на земельну ділянку та витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку, а подані вказаною третьою особою документи не відповідали затвердженому обов»язковому переліку, необхідному для проведення первинної державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Також позивач вказує на те, що гараж № 69, реєстраційні дії щодо якого є предметом оскарження, розташований на земельній ділянці, загальною площею 6,2207 га, що належить позивачу на праві приватної власності згідно Державного акта ЯМ № 657804, зареєстрованого за № 261010002000107 від 25.10.2012 року, а тому рішення № 2741818 від 31.05.2013 року порушує його право власності як власника земельної ділянки.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області №2741818 від 31.05.2013 року про проведення державної реєстрації права власності на гараж, що розташований: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, «Соколи» гаражний кооператив, гараж 69, за суб»єктом: ОСОБА_1, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об»єкт нерухомого майна; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, Гаражний кооператив «Соколи» оскаржив її в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити з підстав, викладених у своїй апеляційній скарзі.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв»язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до витягу з Інформаційної довідки №10597512 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об»єкта нерухомого майна від 10.10.2013 року, 25.05.2013 року державним реєстратором: ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності на об»єкт нерухомого майна: гараж; адреса: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, «Соколи» гаражний кооператив, гараж № 69, форма власності: приватна, розмір частки: 1/1, власник: ОСОБА_1 (том 1, а.с.7-8).

Згідно із поясненнями представників сторін, третіх осіб, реєстраційні дії проводилися на підставі документів, відображених в картці прийому заяви № 2584683 від 25.05.2013 року (том 1, а.с. 103-104), а саме: заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 3801 від 25.05.2013 року, реєстраційний №1305978 (том 1, а.с. 82); квитанцій про оплату державного мита №ПН12072 та №ПН12002 від 22.05.2013 року (том 1, а.с. 83-84); копій паспорта та картки платника податків ОСОБА_1 (том 1, а.с. 86-87); копій паспорта та картки платника податків представника ОСОБА_3 (том 1, а.с. 85); копії технічного паспорту від 17.04.2013 року на гараж №69 (том 1, а.с. 97-100); витягу із протоколу №7 від 31 березня 2013 року про затвердження списку членів/асоційованих членів гаражного кооперативу «Соколи» (том 1, а.с. 90); довідки № 54/01-04 від 12.04.2013 року Гаражного кооперативу «Соколи» про право власності на гараж №69 ряд 1, ділянка №2 (том 1, а.с. 88); витягу з угоди про надання послуг адвокатом від 12.04.2013 року (том 1, а.с. 89). Окрім вищенаведених документів представником відповідача надано суду копію договору оренди землі від 16.03.2006 року (том 1, а.с. 91-96), проте сам договір не був відображений в картці прийому заяви №2584683 від 25.05.2013 року серед документів, на підставі яких проводилися оскаржувані реєстраційні дії.

31.05.2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції ОСОБА_4 прийнято рішення №2741818 про державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, розмір частки: 1/1 на гараж, що розташований: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, «Соколи» гаражний кооператив, гараж № 69 за суб»єктом: ОСОБА_1, податковий номер НОМЕР_1 (том 1, а.с.109), на підставі якого видано Свідоцтво про право власності (том 1, а.с. 108), індексний номер та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №4196594 від 31.05.2013 року (том 1, а.с. 110).

Позивач, вважаючи дане рішення державного реєстратора незаконним, звернувся до суду з позовом до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції про визнання недійсним і скасування рішення № 2741818 від 31.05.2013 року та зобов»язання до вчинення дій.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем здійснено державну реєстрацію права власності на гараж №69 в м. Івано-Франківську, гаражний кооператив «Соколи», з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» №703 від 22.06.2011 року, а саме: без належного документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку; без документу, що відповідно до вимог законодавства, засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об»єкту.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

У відповідності до п. 1 ст. 78 Земельного Кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно із п. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідності до п. 1 ст. 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов»язки чи обмеження.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», із змінами та доповненнями.

Також, при розгляді та вирішенні даної адміністративної справи до спірних правовідносин слід застосовувати Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 року, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Порядок).

Згідно із ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 даного Закону державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов»язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 2 ст. 9 цього Закону передбачено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону.

Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 26 Порядку для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 27 Порядку передбачений загальний перелік документів, що можуть підтверджувати виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Так, пунктом 46 Порядку серед документів, які заявник подає органові державної реєстрації прав для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв»язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об»єкти нерухомого майна передбачено необхідність подання документу, що підтверджує присвоєння об»єкту нерухомого майна адреси.

Виключення стосується житлових чи нежитлових приміщень, які є складовими частинами інших житлових будинків, будівель, споруд (їх окремих частин), в яких вони розташовані.

З огляду на те, що гараж 69, державна реєстрація прав на який оскаржується, є окремим об»єктом нерухомого майна, встановлено безпосередньо на землі, а не розташовано в окремій будівлі чи споруді, про що свідчить наявний в матеріалах справи технічний паспорт, виключення щодо обов»язковості реєстрації речового права на земельну ділянку не може бути поширено на спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 12 Порядку під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями.

Судом встановлено, що реєстраційні дії, пов»язанні з реєстрацією гаража 69, проводилися на підставі документів зазначених в картці прийому заяви, що міститься в матеріалах справи.

Таким чином, судом встановлено відсутність при проведенні оскаржуваної реєстрації документу, що посвідчує речове право заявника на земельну ділянку і витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер).

Відповідно до приписів пункту 4 Порядку, у разі коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об»єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об»єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку. Аналогічна умова державної реєстрації міститься в абзаці 2 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, абзацом 5 пункту 46 того ж Порядку, визначено, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв»язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об»єкти нерухомого майна заявник, разом з іншими документами, подає органові державної реєстрації прав документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об»єкта.

Згідно із статтею 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин усі об»єкти будівництва поділяються на І, II, III, IV і V категорії складності. Категорія складності об»єкта будівництва визначається відповідно до державних будівельних норм та стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об»єкта будівництва.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об»єктів, що належать до І - III категорій складності, та об»єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об»єкта до експлуатації. Форма декларації про готовність об»єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частиною другої цієї статті Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об»єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об»єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що при проведенні державної реєстрації відповідачу не подавалися документи, які б підтверджували факт введення гаражу 69 в експлуатацію. Також не надано будь-яких інших підтверджуючих доказів про введення об»єкту в експлуатацію, в тому числі й згідно із законодавством, що діяло у 2006 році.

Згідно з довідкою про право власності на гараж №54/01-04 від 12.04.2013 року, яка видана Гаражним кооперативом «Соколи», гараж № 69, ряд 1, ділянка 2, по вул. Вовчинецькій, 225 в м. Івано-Франківську належить ОСОБА_1 на праві власності та збудований в 2006 році.

Оскільки будь-яка діяльність гаражного кооперативу, відповідно до вимог чинного законодавства, базується виключно на вступних та пайових внесках його учасників, наведене свідчить про те, що на момент будівництва третя особа - ОСОБА_1 учасником кооперативу не була, а стала ним лише через 7 років.

Будь-яких документів, які б підтверджували чи посвідчували час та спосіб придбання третьою особою - ОСОБА_1 об»єкту спірної реєстрації в гаражного кооперативу «Соколи» судом не встановлено.

Таким чином, у зв»язку із відсутністю будь-яких документів, які б підтверджували введення в експлуатацію гаража 69, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем порушено вимоги пунктів 4 та 46 Порядку, а саме здійснено державну реєстрацію прав на гараж, який не введений в експлуатацію у визначеному законом порядку.

Крім того, відсутність, на момент вчинення відповідачем спірних реєстраційних дій, будь-яких документів, які б могли підтвердити наявність у третіх осіб речового права на земельну ділянку додатково підтверджується постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2013 року в справі №909/538/13, залишеною в силі Постановою Вищого господарського суду України від 29.04.2014 року, згідно з якою гаражному кооперативу «Соколи» відмовлено в укладенні додаткової угоди оренди земельної ділянки по вул.. Вовчинецька, 225, а також постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2014 року в справі №909/837/13, якою залишено в силі рішення господарського суду Івано-Франківської області згідно з яким відмовлено в задоволенні позову гаражного кооперативу «Соколи» про визнання за гаражним кооперативом «Соколи» права на користування земельною ділянкою площею 6,2207 га для колективного гаражного будівництва, що знаходиться по вул.. Вовчинецька, 225.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також, судом встановлено те, що адреса об»єкту нерухомого майна - гаражу - Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, «Соколи» гаражний кооператив, гараж 69, ряд 1, ділянка 2.

Судом встановлено, що місцезнаходження гаражного кооперативу «Соколи», як юридичної особи, зареєстровано за адресою: 76006, м. Івано-Франківськ, вул. Василя Симоненка, буд, 5А, кв. 44, проте гараж 69, право власності на який було заявлено до державної реєстрації фактично та згідно з поданими до реєстрації документами, знаходиться за адресою: Івано-Франківська міська рада, с. Вовчинець, вул. Вовчинецька, 225.

Водночас, згідно з дослідженим в судовому засіданні, Державним актом на право власності на земельну ділянку 657804, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю від 25.10.2012 року за вищенаведеною адресою, а саме: вул. Вовчинецька, 225, с. Вовчинець, Івано-Франківська міська рада, Івано-Франківська область знаходиться земельна ділянка площею 6,2207 га, яка належить позивачу на праві приватної власності. Цільове призначення даної земельної ділянки - для обслуговування гаражної стоянки автомобілів.

Документ, що підтверджував би присвоєння об»єкту нерухомого майна адреси, третьою особою не подавався.

Натомість державним реєстратором при проведенні державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на гараж 69, всупереч вимог Порядку та адресної інформації, відображеної в поданих для реєстрації документах, присвоєно об»єкту нову адресу: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, «Соколи» гаражний кооператив, гараж 69.

Аргументованих доводів щодо наявності правових підстав для присвоєння спірному об»єкту нової адреси та проведенню за цією адресою перевірки щодо наявності обтяжень, ні представником відповідача ні представниками третіх осіб суду не надано.

Посилання відповідача на рекомендації, викладені в листі Державної реєстраційної служби України від 15.04.2013 року за №165/06-15-13 «Щодо видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв»язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об»єкти нерухомого майна» судом до уваги не беруться, оскільки згідно з вказаним листом, Державна реєстраційна служба України не звільняє заявника від обов»язку подати весь перелік документів визначених пунктами 46 та 48 Порядку, в тому числі, документ що посвідчує речове право на земельну ділянку, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об»єкту, документ, що підтверджує присвоєння об»єкту нерухомого майна адреси тощо.

За змістом абзацу другого та третього пункту 1 листа, виключення з цього правила може мати місце, коли об»єкти нерухомого майна, збудовані в результаті діяльності житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, за умови, що на певну частину таких об»єктів до 01.01.2013 року оформлено та зареєстровано право власності. Лише в цьому випадку державна реєстрація могла б бути проведена на підставі вказаних відповідачем документів.

Таким чином, вказаним листом Державна реєстраційна служба України дає можливість застосування так званої «спрощеної процедури» за наявності двох умов: 1) об»єкт нерухомого майна повинен бути збудований у результаті діяльності відповідного кооперативу, в даному випадку - гаражного кооперативу «Соколи»; 2) на певну частину аналогічних об»єктів в тому ж кооперативі до 01.01.2013 року повинно бути оформлене та зареєстроване право власності в порядку, визначеному чинним законодавством.

Належних доказів, що спірний гараж 69 як об»єкт нерухомого майна збудований в результаті діяльності гаражного кооперативу «Соколи» в 2006 році чи в інший час, суду не представлено, що свідчить про відсутність першої передумови для застосування вище визначеної процедури.

Що стосується другої умови для можливості застосування «спрощеної процедури» реєстрації, то судом встановлено, що перші реєстраційні дії щодо реєстрації гаражів за адресою: гаражний кооператив «Соколи», м. Івано-Франківськ датовані 21.05.2013 року.

Крім цього, суд, керуючись принципом законності зазначає, що вказаний лист не має ознак нормативно-правового акту, носить рекомендаційний характер та не може застосовуватися всупереч вимог Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №703 від 22.06.2011 року.

У відповідності до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов»язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним з шляхів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у відповідності до ст. 393 Цивільного кодексу України.

Аналогічне право оскаржити до суду дії державного реєстратора визначено частиною другою статті 30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІV від 01.07.2004 року та повністю кореспондується з приписами ст. 393 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 ст. 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

Згідно ч.1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Так, відповідно до вимог пункту 2.6 розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» №3502/5 від 12.12.2011 року, державний реєстратор, який провів державну реєстрацію прав, на підставі рішення суду про скасування державної реєстрації прав, що набрало законної сили, приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем здійснено державну реєстрацію права власності на гараж №69 в м. Івано-Франківську, гаражний кооператив «Соколи», з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» №703 від 22.06.2011 року, а саме: без належного документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку; без документу, що відповідно до вимог законодавства, засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об»єкту, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а відтак підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Гаражного кооперативу «Соколи» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року у справі №809/1092/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя : Л.Я. Гудим

Судді: О.М. Довгополов

ОСОБА_5

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 22.12.2016 року.