Ухвала

від 09.11.2016 по справі 826/2109/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2016 р. м. Київ К/800/46203/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А. ,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013

у справі № 826/2109/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «СВ Альтера»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 06.02.2013 № 0001222204, № 0001232204.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ТОВ «СВ Альтера» просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 23.01.2013 № 41/22-4/25401254. Згідно з цим актом товариство порушило норми підпункту 138.1.1 пункту 138.1 ст. 138, пункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищило витрати у податковому обліку за 3-й квартал, 3-4 квартали 2011 року на загальну суму 9146376,00 грн. та податковий кредит на загальну суму 1829275,00 грн. у податковому обліку за липень - грудень 2011 року за нікчемними правочинами з поставки товару (електропобутові прилади) від ТОВ «Торгсервіс», ТОВ «Торон Плюс», ТОВ «Укрбудтранссервіс», ТОВ «Інрост», у результаті чого занижено податок на прибуток на 2103666,00 грн. у податковому обліку за 3-й квартал, 3-4 квартали 2011 року та ПДВ на 1829275,00 грн. у податковому обліку за липень - грудень 2011 року.

Висновок про нікчемність поставок позивачу від цих постачальників товарів обґрунтовано посиланням на ознаки фіктивності цих суб'єктів підприємницької діяльності, як-то: відсутність їх за місцезнаходженням, відсутність у них основних засобів, трудових ресурсів, без яких неможливо здійснення підприємницької діяльності взагалі і операцій з поставки товарів позивачу зокрема; фіктивність постачальників контрагентів ТОВ «Торгсервіс», ТОВ «Торон Плюс», ТОВ «Укрбудтранссервіс» у ланцюзі поставки.

За результатами перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.02.2013: № 0001222204 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 1829275,00 грн. за основним платежем та 457319,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); № 0001232204 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2103666,00 грн. за основним платежем.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Торгсервіс», ТОВ «Торон Плюс», ТОВ «Укрбудтранссервіс», ТОВ «Інрост» товару (електропобутові прилади) від імені цих постачальників виписано на адресу позивача видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит у податковому обліку за вищевказані податкові звітні періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ.

Разом із тим, факт поставки позивачу від ТОВ «Торгсервіс», ТОВ «Торон Плюс», ТОВ «Укрбудтранссервіс», ТОВ «Інрост» товару не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Торгсервіс», ТОВ «Торон Плюс», ТОВ «Укрбудтранссервіс», ТОВ «Інрост» товару, обґрунтувавши цей висновок посиланням на підтвердження господарських операцій з поставки наявними у матеріалах справи доказами (копії видаткових та податкових накладних, банківських виписок, актів прийому-передачі виконаних робіт, рахунків-фактур, договору з перевізником на перевезення вантажів); належної реєстрації постачальників позивача; індивідуальної відповідальності платника податків за порушення норм податкового законодавства.

При цьому, однак, судом не було надано оцінки доводам ДПІ щодо відсутності у ТОВ «Торгсервіс», ТОВ «Торон Плюс», ТОВ «Укрбудтранссервіс», ТОВ «Інрост» основних засобів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки у таких обсягах; відсутності цих суб'єктів господарювання за місцезнаходженням, не виконання ними податкового обов'язку, декларування сум податкового кредиту за платниками ПДВ, які мають ознаки фіктивного підприємництва.

Наведеним доводам ДПІ суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України не дали належної оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на збільшення у податковому обліку сум витрат та податкового кредиту на підставі документів, які виписані від імені цих юридичних осіб.

Не відповідає нормам ст. 86 КАС України також і оцінка судами доказів щодо транспортування товару. Оцінюючи надані позивачем копії договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладені позивачем із ПП «Нічний експрес» та акти-реєстри наданих послуг, укладених між цими юридичними особами, як достовірні, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу, що ці акти містять виключно назви міст сполучення без деталізації товарів, доставку яких було здійснено, та будь-якого зв'язку із вказаними вище постачальниками, що не може бути доказом транспортування товару від цих постачальників позивачу. Більше того, ці акти за кожним пунктом доставки містять суми вартості поставки, які мають значення від одного десятка гривень до декількох сотень гривень, що не узгоджується із обсягами поставки позивачу товару від вказаних постачальників.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому товарно-транспортні накладні повинні містити інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до частин 2 та 4 ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ «Торгсервіс», ТОВ «Торон Плюс», ТОВ «Укрбудтранссервіс», ТОВ «Інрост» товару, перевірити обставини транспортування товару від цих постачальників на адресу позивача, реальної можливості здійснення цими постачальниками поставки товарів, для чого, у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко Судді: ПідписО.А. Веденяпін ПідписВ.П. Юрченко

№ К/800/46203/13