Ухвала

від 13.12.2016 по справі 826/1571/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2016 року м. Київ К/800/24954/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

за участю

секретаря : Калініна О.С.

представників:

позивача: Прядка В.В.

відповідача: Денисенко О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року

у справі № 826/1571/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акмебуд»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Акмебуд» (далі - позивач, ТОВ «Акмебуд») звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві № 003842202 від 19.08.2015 р., № 0003852202 від 19.08.2015 р., № 0003832202 від 19.08.2015 р.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Акмебуд», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Акмебуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 р. по 31.12.2014 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складено акт № 3021/26-56-22-02/30440935 від 17.07.2015 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.3, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено зменшення об'єкту оподаткування на суму 725 395 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 673 751 грн.; зменшення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р. 19 Декларації) на суму 7 230 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.08.2015 р.: № 0003832202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 року на суму 7 230 грн.; № 0003842202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 725 395 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 181 348,75 грн.; № 0003852202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 673 751 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 336 875,50 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ ТРЦ «Фабрика» було укладено договір підряду будівельно-монтажних робіт від 30.06.2011 р. №7, на виконання якого позивач залучив до роботи в якості субпідрядників ТОВ «Арамакс», ТОВ «Альфапласт», ТОВ «Українсько-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро».

Так, 18.03.2011 року між позивачем та ТОВ "Арамакс" було укладено договір № 18/03 підряду на ремонтно-будівельні роботи.

Також позивачем та ТОВ «Альфапласт» було укладено договори будівельного підряду від 16.12.2011 № 610232 та від 17.09.2012 р. № 611021.

Крім того, судами попередніх інстанцій досліджено господарські відносини позивача з ТОВ «Українсько-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро».

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.06.2013 р. між позивачем та ТОВ «ПІВДЕНБУД ІНВЕСТ» було укладено договір підряду №1.

13.08.2014 між позивачем та ТОВ «Бріклейерз» було укладено договір підряду №13/08-С.

На виконання взятих на себе зобов'язань згідно умов зазначених договорів, позивач залучив до роботи в якості субпідрядника ТОВ «Фаетон-Буд» на підставі договорів підряду на виконання будівельних робіт № 24/11/14-0 від 24.11.2014 р. та № 01/12/14-С від 01.12.2014 р.

Фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, двосторонніми актами виконаних робіт, актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, платіжними дорученнями, тощо.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено реальні зміни майнового стану позивача за спірними господарськими операціями.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем даних податкового обліку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210 - 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун