Постанова

від 19.12.2016 по справі 906/596/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року Справа № 906/596/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЄвсікова О.О., суддівКролевець О.А., Плюшка І.А., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкова гора" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 (головуючий суддя Грязнов В.В., судді Петухов М.Г., Мельник О.В.) на ухвалуГосподарського суду Житомирської області від 12.09.2016 (суддя Прядко О.В.) у справі№ 906/596/14 Господарського суду Житомирської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт-Модерн", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкова гора" простягнення 1.087.356,13 грн. заборгованості за кредитним договором, за участю представників позивачаІллюшко О.М., відповідача-1Глюза А.А., відповідача-2не з'явились, органу ДВСне з'явились, В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.09.2016 у справі №906/596/14, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.10.2016, скаргу позивача на дії Корольовського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - Відділ ДВС) задоволено частково: визнано недійсною постанову Відділу ДВС від 12.08.2016 про закінчення виконавчого провадження №44405008, зобов'язано Відділ ДВС вирішити питання щодо вчинення, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", виконавчих дій з метою повного виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 08.08.2014 № 906/596/14. В задоволенні іншої частини скарги (про зобов'язання Відділу ДВС вчинити дії, необхідні для стягнення з відповідача-2 залишку заборгованості) судом відмовлено.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач-2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 533 ЦК України, ст. 43 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що станом на 22.08.2016 у відповідача-2 виникло 23.190,20 доларів США залишку непогашеної заборгованості за виконавчим провадженням № 44405008.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача-1 та органу державної виконавчої служби не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.07.2014 у справі № 906/596/14 позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено частково: стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість у розмірі 81.262,80 доларів США та 28.558,84 грн., а також судовий збір у розмірі 19.547,09 грн.

На виконання вказаного рішення 15.07.2014 видано накази № № 906/596/14.

На виконання наказів старший виконавець Відділу ДВС 19.08.2014 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 44405640 про стягнення з ТОВ "Замкова гора" на користь банку 19.547,09 грн. витрат зі сплати судового збору, а 22.09.2014 - про відкриття виконавчого провадження № 44405008 про стягнення солідарно з ТОВ "Комфорт-Модерн" та ТОВ "Замкова гора" 81.262,80 доларів США і 28.558,84 грн.

Під час здійснення виконавчого провадження № 44405008 Відділом ДВС винесено постанову від 29.09.2014 про накладення арешту на майно та банківські рахунки боржника та постанову від 29.09.2014 про арешт майна боржника та заборону його відчуження: на суму 1.185.427,75 грн.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 09.10.2014 у даній справі відстрочено виконання рішення суду від 15.07.2014 на 6 місяців до 09.04.2015.

Після поновлення виконавчого провадження № 44405008 у період з 16.06.2015 по 10.07.2015 Відділом ДВС було списано з банківських рахунків ТОВ "Замкова гора" 1.185.427,75 грн.

12.08.2016 державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 44405008 у зв'язку із повним виконанням на підставі п. 8 ч. 4 ст. 49 та ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Проте, вважаючи, що частина заборгованості за рішенням суду від 15.07.2014 у справі № 906/596/14 залишилась непогашеною, банк звернувся зі скаргою на дії Відділу ДВС щодо скасування постанови від 12.06.2016 про закінчення виконавчого провадження №44405008 і просив зобов'язати Відділ ДВС стягнути з боржника ТОВ "Замкова гора" 23.190,20 доларів США.

Відповідно до ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Заходами примусового виконання рішень згідно зі ст. 32 Закону є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітку плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення у боржника і передача стягувану певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбаченні рішенням.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція) державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення своєчасного виконання рішення.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах (ч. 1 та 2 ст. 52 Закону).

В ході виконавчого провадження державний виконавець, на свій розсуд, може звертати стягнення як на кошти боржника у гривнях, так і в іноземній валюті.

Згідно з ч. 3 ст. 53 Закону в разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частиною першою та другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

У п. 13.1 Інструкції визначено, що органи державної виконавчої служби мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів на їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках. Аналогічні положення містяться в ч. 4 ст. 3 Закону.

Порядок примусового списання коштів в іноземній валюті регулюється постановою Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" від 28.07.2008 № 216.

Пунктами 5.1, 5.2 вказаного Положення передбачено, що платіжна вимога на списання оформляється, приймається, надсилається для виконання до уповноваженого банку, виконується, повертається та відкликається відповідно до порядку, визначеного нормативно-правовими актами Національного банку з питань здійснення безготівкових рахунків у національній валюті в Україні, з урахуванням особливостей, викладених у цьому Положенні. Платіжна вимога на списання подається органом державної виконавчої служби безпосередньо до уповноваженого банку, у якому відкрито рахунок клієнта-боржника/коррахунок банку-боржника (така платіжна вимога обов'язково має містити підпис відповідального виконавця уповноваженого банку або органу державного казначейства, що обслуговує орган державної виконавчої служби, та відбиток штампа уповноваженого банку або органу державного казначейства, що обслуговує орган державної виконавчої служби), або через уповноважений банк чи орган державного казначейства, що обслуговує орган державної виконавчої служби.

Уповноважений банк виконує платіжну вимогу на списання коштів у визначеному в ній виді іноземної валюти (з конвертацією в інший вид іноземної валюти, визначений у призначенні платежу) або платіжну вимогу на списання національної валюти для купівлі за її рахунок відповідного виду іноземної валюти (визначений у призначенні платежу), у якій обов'язково зазначено: номер рахунку клієнта-боржника, коррахунку банку-боржника (в іноземній або національній валюті), з якого здійснюватиметься списання; номер рахунку в іноземній валюті органу державної виконавчої служби; сума та назва національної/іноземної валюти, що підлягає списанню для купівлі/конвертації. У призначенні платежу зазначається, що іноземна валюта, як списується, підлягає конвертації на міжбанківському валютному ринку України в іншу іноземну валюту (її назва) або те, що за національну валюту, що списується, купується іноземна валюта (її назва) з посиланням на статтю 53 Закону України "Про виконавче провадження" та назва, номер (якщо він є) і дата видачі виконавчого документа (пункт 5.4 Положення).

Таким чином у разі виявлення коштів боржника в фінансовій установі у гривнях державний виконавець дає доручення цій фінансовій установі купівлю відповідної іноземної валюти. За відсутності у цієї установи права на купівлю валюти державний виконавець зобов'язує її перерахувати стягнуту суму у гривнях до фінансової установи, яка має таке право.

При цьому загальні правила розрахунків у іноземній валюті передбачені ст. 533 ЦК України, згідно з якою грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Судами встановлено, що ТОВ "Замкова гора" відкрито в установі банку три рахунки, а саме: № 26001233498 та № 26002233475 у національній валюті України та №26004250412 - в іноземній валюті.

Порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій з готівковою іноземною валютою на території України для уповноважених банків, а також для уповноважених фінансових установ та національного оператора поштового зв'язку, їх кас, пунктів обміну іноземної валюти та пунктів обміну іноземної валюти, що відкриваються банком, фінансовою установою на підставі укладених агентських договорів з юридичною особою-резидентом встановлено Інструкцією про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12.12.2002 № 502, абзацом 2 пункту 1 якої встановлено, що банки, фінансові установи здійснюють операції з готівковою іноземною валютою на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Судами також встановлено, що рахунки Корольовського Відділу ДВС відкрито у ГУДКСУ в Житомирській області.

Відповідно до Положення про управління (відділення) Державної казначейської служби України у районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.10.2011 № 1280, ГУДКСУ в Житомирській області не наділене правом здійснювати валютні операції.

Таким чином для виконання рішення та наказу суду борг в іноземній валюті державним виконавцем Відділу ДВС правомірно переведено у гривневий еквівалент.

Разом з тим судами встановлено, що офіційний курс НБУ щодо долара по відношенню до гривні державним виконавцем визначено станом на 29.09.2014, тобто на дату винесення постанов про арешт коштів та майна боржника.

Однак судовий виконавець не взяв до уваги того, що кредитний договір між сторонами укладений в іноземній валюті, а тому погашення позики та відсотків за ним здійснюється виключно у доларах США. Конвертація ж гривні у долари США при надходженні коштів на погашення кредитної заборгованості повинна здійснюватися відповідно до ст. 533 ЦК України за курсом валют НБУ станом на день проведення платежу.

Як встановлено судами, різниця у курсі долара США, яка виникла за період часу з моменту винесення постанов від 29.09.2014 та до моменту зарахування банком на свій рахунок примусово стягнутої заборгованості за кредитом, а також обчислення суми виконавчого збору, призвела до того, що за виконавчим провадженням № 44405008 станом на 22.08.2016 у боржника виник залишок непогашеної заборгованості.

З урахуванням наведеного суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження №44405008 у зв'язку із повним виконанням на підставі п. 8 ч. 4 ст. 49 та ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" є неправомірним і тому дана постанова підлягає скасуванню.

Колегія суддів також відзначає, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби (п. 7 постанови пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження").

Таким чином суди правомірно погодилися з доводами заявника в частині визнання недійсною постанови від 12.08.2016 та обґрунтовано відхилили вимогу про зобов'язання Відділу ДВС стягнути з боржника ТОВ "Замкова гора" 23.190,20 доларів США.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви позивача є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі ухвали місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85 , 111-5 , 111-7 , 111-9 , 111-11 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкова гора" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.09.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 у справі № 906/596/14 - без змін.

Головуючий суддяО.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець І.А. Плюшко