Постанова

від 14.12.2016 по справі 909/586/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2016 р. Справа № 909/586/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод», № 1324/11 від 31.10.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5372/16 від 17.11.2016 р.),

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2016 року

у справі № 909/586/16 (суддя Шіляк М.А.),

порушеній за позовом

Позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Україна», м. Київ,

До відповідача: Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод», м. Івано-Франківськ,

Про стягнення 281136,95 грн., в т.ч. 260000,00 грн. - основного боргу за невиконання умов договору, 17063,22 грн. - інфляційних втрат та 4073,73 грн. - 3% річних від простроченої суми за період прострочення (з урахуванням заяви про уточнення розміру позовних вимог вх. № 12434/16 від 06.09.2016 р.) та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: ОСОБА_3 - п/к за довіреністю б/н від 07.07.2016 р.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представнику роз'яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представником позивача подано письмове клопотання про відмову від технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.11.2016 року, справу № 909/586/16 Господарського суду Івано-Франківської області розподілено головуючому судді Данко Л.С., суддям: Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2016 року у справі № 909/586/16 апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 18.11.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод», № 1324/11 від 31.10.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5372/16 від 17.11.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 14.12.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази знаходяться в матеріалах оскарження (а. с. 86-87).

Також вищезазначеною ухвалою Львівського апеляційного господарського суду Приватному акціонерному товариству «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа (п. 2 резолютивної частини ухвали ) (а. с. 84-85).

В судове засідання, яке відбулось 14.12.2016 р. апелянт/відповідач повноважного представника не направив, про причини суд не повідомив, не зважаючи на те, що був належним чином, під розписку, завчасно, повідомлений про день, час та місце розгляду справи, рекомендованою кореспонденцією за штрихкодовим № 76018 39435664 з повідомленням про вручення, яке отримано апелянтом - 29.11.2016 р. (а. с. 87).

Як вбачається з апеляційної скарги, скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.09.2016 р. по справі № 909/586/16 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити (п. 3 прохальної частини апеляційної скарги) (а. с. 88-89).

Від позивача представник в судове засідання прибув, на виконання вимог ухвали, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду подав відзив на позовну заяву вх. № 01-04/9021/16 від 14.12.2016 р., просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» та залишити без змін рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2016 року у справі № 909/586/16 з підстав надуманості, оскільки п. 5.1. договору не пов'язує його виконання щодо оплати з днем отриманням рахунку-фактури, вважає, що підставою для оплати є період 30 днів з дати отримання замовником продукції, долучив копію акту звірки взаєморозрахунків. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, зокрема апелянт/відповідач - 29.11.2016 р. (за 15-ть днів до початку розгляду справи), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутності представника скаржника/відповідача, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою статті 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2016 р. у справі № 909/586/16 прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод», № 1324/11 від 31.10.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5372/16 від 17.11.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 14.12.2016 року, про що сторони були повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (докази знаходяться в матеріалах оскарження) (а. с. 86-87).

В судове засідання 14.12.2016 р. представник скаржника не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника апелянта/відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2016 р. у справі № 909/586/16 участь повноважних представників сторін обов'язковою не визнавалася (а. с. 84-85).

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 909/586/16 та прийшла до висновку, розглядати справу без участі представника апелянта/відповідача, оскільки останній був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, а його неприбуття не перешкоджає розгляду даної справи по суті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2016 р. у справі № 909/586/16 (суддя Шіляк М.А.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Україна» до Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» про стягнення заборгованості в сумі 281136,95 грн., в т.ч. 260000,00 грн. - основного боргу за невиконання договору, 17063,22 грн. - інфляційних втрат за період прострочення; 4073,73 грн. - 3% річних від простроченої суми - задоволено частково (абз. 1 резолютивної частини рішення). Стягнуто з ПАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» на користь ТзОВ «ОСОБА_2 Україна» 274076,71 грн. заборгованості, в т.ч. 260000,00 грн. - основного боргу за невиконання договору, 10703,84 грн. - інфляційних втрат за період прострочення, 3372,87 грн. - 3% річних від простроченої суми та 4111,15 грн. - судового збору (абз. 2 резолютивної частини рішення) , (а. с. 65, 66-67).

Не погоджуючись з даним судовим рішенням місцевого господарського суду, апелянт/відповідач (Приватне акціонерне товариство «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.09.2016 р. по справі № 909/586/16 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити (п. 3 прохальної частини апеляційної скарги), (а. с. 88-89).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті судового рішення порушено норм матеріального та процесуального права, що при цьому, суд не повно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, що мають значення для справи, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та не обґрунтованим.

В основному апелянт в апеляційній скарзі стверджує, що місцевий господарський суд, зіславшись на п. 5.1 договору, згідно якого оплата коштів за продукцію по даному договору проводиться замовником протягом 30-ти банківських днів з дня отримання продукції у відповідності з рахунком-фактурою, безпідставно задовольнив позов частково, так як, на думку скаржника, судом першої інстанції не було враховано ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачу позивачем рахунків-фактур, які є основною та єдиною підставою для настання строку для оплати за отриману продукцію, самого факту отримання продукції в апеляційній скарзі не заперечує, але, на думку заявника, за відсутності рахунків-фактур та вимоги до нього виставленої в порядку ст. 530 ЦК України вважає, що строк для оплати ще не настав, стверджує, що вимоги позивача є передчасними, а судове рішення про стягнення з нього на користь позивача основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, незаконним.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/відповідач: Приватне акціонерне товариство «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 13655435, місцезнаходження юридичної особи: 76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Залізнична, буд. 22, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 50-52).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Україна» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 36631778, місцезнаходження юридичної особи: 04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, буд. 10/5, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 49-52) та статутом товариства (а. с. 30-48).

Як вбачається з матеріалів даної справи, 14.07.2016 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Україна» за вх. № 7108/16, звернулося до місцевого господарського суду про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» 281834,84 грн., в т.ч. 260000,00 грн. - основного боргу за невиконання договору, 17761,11 грн. - інфляційних втрат за період прострочення, 4073,73 грн. - 3% річних від простроченої суми та стягнення судових витрат, який ухвалою місцевого господарського суду від 14.07.2016 р. прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 28.07.2016 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.09.2016 року, позивач, через канцелярію місцевого суду, подав заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 12434/16 від 06.09.2016 р.)(а. с. 59), просить стягнути з відповідача на свою користь 281136,95 грн., в т.ч. 260000,00 грн. - основного боргу, 17063,22 грн. - інфляційних втрат, 4073,73 грн. - 3% річних від простроченої суми та судові витрати (п. 2 прохальної частини заяви про уточнення позовних вимог ).

Місцевим судом встановлено, що заява позивача про уточнення позовних вимог (вх. № 12434/16 від 06.09.2016 р.), по-суті є заявою про зменшення позовних вимог, оскільки позивач, у порівнянні до раніше заявлених позовних вимог, у цій заяві, просить стягнути з відповідача 260000,00 грн. - основного боргу, 4073,73 грн. - 3 % річних, 17063,22 грн. - інфляційних нарахувань, у розмірі меншому, ніж було заявлено у первісному позові. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Передбачені частиною 4 статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Слід також зазначити, що ГПК України, зокрема, статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи із змісту, а також із змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову; чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог; чи

- об'єднання позовних вимог; чи

- зміну предмета або підстав позову.

У даному конкретному випадку, місцевий суд прийшов до правомірного висновку про те, що заявою про уточнення позовних вимог (а. с. 59), позивач зменшив розмір вимог майнового характеру та прийняв цю заяву до розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 02.12.2015 р. між Приватним акціонерним товариством «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» (Замовник - за договором, Відповідач - у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Україна» (Постачальник - за договором, Позивач - у справі) було укладено Договір № 68/15 (а. с. 10-12) та додаток до нього Специфікація № 1 від 02.12.2015 р. (а. с. 13), яка є невід'ємною частиною цього Договору (далі за текстом - Договір).

Колегією суддів встановлено, що зазначений вище правочин укладений сторонами, які є юридичними особами, у письмовій формі єдиного документа, підписаний уповноваженими представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 181 ГК України, ст.ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу ст. 204 ЦК України, оскільки перед судом не доведено зворотнього.

За основними та неосновними (другорядними) ознаками зазначений вище правочин є договором поставки, оскільки відповідає вимогам статті 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до умов Договору № 68/15 від 02.12.2015 р., Постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність, а Замовник (відповідач) прийняти та оплатити продукцію в асортименті та кількості відповідно до Специфікацій до даного Договору оформлених у вигляді Додатків, що є невід'ємною його частиною.

Пунктом 3.3. Договору сторони визначили, що сума даного Договору складає 705801,98 (сімсот п'ять тисяч вісімсот одну грн. 98 коп.) гривень, в т.ч. ПДВ 20% 117633,67 грн.

Умови та термін постачання сторонами визначено розділом 4 спірного договору.

Так п. 4.1 договору сторони передбачили, що поставка здійснюється автомобільним транспортом на умовах DAP- Поставка в місці призначення, відповідно до умов «ІНКОТЕРМС» (редакція 2010 р.).

Пунктом 4.2 договору № 68/15 від 02.12.2015 р. сторонами визначено, що датою поставки вважається дата отримання продукції замовником. При постачанні продукції автотранспортом, на отриману продукцію, Замовник (відповідач) повинен видати Постачальнику (позивачу) доручення на отримання.

Згідно до п. 5.1. Договору оплата за продукцію по даному Договору проводиться Замовником (відповідачем) протягом 30-ти банківських днів з дня отримання продукції у відповідності з рахунком-фактурою .

Пунктом 6.1. Договору, прийом продукції здійснюється замовником при наявності товаросупроводжувальних документів: рахунку-фактури постачальника; товаро-транспортної накладної; Сертифікату якості; паспортів; податкової накладної на відвантажену ОСОБА_4.

Відповідальність сторін передбачена розділом 9 Договору.

На виконання п. 4.2. Договору відповідачем видано Довіреність № 535 від 03.12.2015 р. економісту ОСОБА_5 (паспорт серії СС № 842953 від 23.10.1999 р. виданий Івано-Франківським МУВС УВС) на отримання від ТзОВ «ОСОБА_2 Україна» цінностей за договором № 68/15 від 02.12.2015 р. (а. с. 20).

Як встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов Договору № 68/15 від 02.12.2015 р., позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 705801,98 грн., що підтверджується документами, а саме: видатковою накладною № ІФ від 07.12.2015 р. на суму 705801,98 грн. (а. с. 16-17); рахунком-фактурою № ІФ-1 від 07.12.2015 р. (а. с. 18-19) та товарно-транспортною накладною № РВУ-1 від 07.12.2015 р. (а. с. 22), який було отримано відповідачем через свого представника ОСОБА_5 (паспорт серії СС № 842953 від 23.10.1999 р. виданий Івано-Франківським МУВС УВС), який діяв відповідно до Довіреності № 535 від 03.12.2015 р. (а. с. 20), що не заперечується сторонами у справі, зокрема апелянтом/відповідачем.

Слід зазначити, що Довіреність на отримання цінностей є документом суворої звітності (Типова форма якої затверджена наказом Мінстату України 21.06.96р. № 192), що підтверджує право довіреної особи на отримання товарно-матеріальні цінності від імені суб'єкта господарювання. У свою чергу, для постачальника довіреність є підставою для відпуску товарно-матеріальних цінностей одержувачу.

Порядок застосування довіреностей на отримання цінностей регулюється Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернених і використаних довіреностей на отримання цінностей, затверджена наказом Мінфіну України від 16.05.96 р. № 99 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 р. за N 293/1318).

У пункті 2 вказаної Інструкції (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів.

У п. 3 Інструкції зазначено, що бланки довіреностей є документами суворої звітності, що вимагає, зокрема: їх виготовлення з друкарською нумерацією; обліку їх одержання, зберігання та використання як бланків суворої звітності; контролю за своєчасним поданням документів (актів, накладних, ордерів тощо), що свідчать про використання довіреностей, або невикористаних довіреностей.

Відповідно до п.п. 4, 6, 9, 10 Інструкції довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві. Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. При позбавленні довіреної особи права на одержання цінностей за виданою йому довіреністю, строк дії якої ще не минув, довіреність у такої особи вилучається. Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом "невикористана" і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів. Відповідно до п.13 Інструкції довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Враховуючи те, що видача довіреностей відповідно до чинного законодавства є обов'язковою при відпуску товарів, вказані документи оформляються на бланках суворої звітності і підлягають реєстрації, факт передачі довіреностей відповідачем позивачу при одержанні товару встановлений судом, вказані документи є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт одержання товару відповідачем.

Відповідно до вищенаведеного апелянтом/відповідачем отримано продукцію у позивача на загальну суму 705801,98 грн. та частково здійснено оплату: 15.12.2015 р. в сумі 120000,00 грн. та 17.02.2016 р. в сумі 325801,98 грн., що підтверджується Довідкою № 2-3-9-5/2727-ЦРД від 16.05.2016 р.

Крім того, в матеріалах справи наявний договір № 07125 від 07.12.2015 р. на надання послуг перевезення вантажу, який був укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (Виконавець - за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Україна» (Замовник - за договором), акт № 7125 здачі-прийняття робіт (а. с. 25-26, 27) та товарний чек від 07.12.2015 р. (а. с. 28), що підтверджує факт поставки матеріальних цінностей відповідачу згідно Специфікації № 1 до договору № 68/15 від 02.12.2015 р., яка є невід'ємною частиною цього Договору № 68/15 від 02.12.2015 р. (а. с. 13).

Як уже було вище зазначено у цій постанові та встановлено місцевим господарським судом, позивач поставив відповідачу ОСОБА_4 на загальну суму 705801,98 грн., що підтверджується належними та допустимими документами, які є в матеріалах справи, а саме: видатковою накладною № ІФ від 07.12.2015 р. на суму 705801,98 грн. з урахуванням ПДВ; рахунком-фактурою № ІФ-1 від 07.12.2015 р. та товарно-транспортною накладною № РВУ-1 від 07.12.2015 р.

Відповідач/апелянт за отриману продукцію розрахувався частково, оплатив кошти на загальну суму 445801,98 грн., що підтверджується Довідкою № 2-3-9-5/2727-ЦРД від 16.05.2016 р. (а. с. 29) та не заперечується сторонами у справі зокрема відповідачем/апелянтом.

Відповідно до вищенаведеного вбачається, що неоплачена відповідачем сума за поставлену ОСОБА_4 складає 260000,00 грн. (705801,98 грн. - 445801,98 грн. = 260000,00 грн.).

Позивач, 28.01.2016 р. надіслав на адресу відповідача лист № В/06-241 від 28.01.2016 р. з клопотанням у тижневий строк з моменту отримання цього листа оплатити суму заборгованості 595801,98 грн., а також повідомити стосовно остаточного розрахунку за продукцію (а. с. 14). Даний лист був скерований відповідачу 28.01.2016 р. рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (штрихкодовий № 040702726735) та отриманий ним під розписку 15.02.2016 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 15).

Однак, вимоги викладені позивачем у листі позивача № В/06-241 від 28.01.2016 р. були залишений відповідачем/апелянтом без реагування.

Колегія суддів, проаналізувавши вищенаведені обставини справи, їх відповідності положенням норм права, погоджується з висновком місцевого суду про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у розмірі 260000,00 грн.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки апелянт/відповідач своєчасно за отриману у позивача продукцію в повному обсязі не розрахувався, місцевий суд дійшов до правомірного висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення решта основного боргу, які складають 260000,00 грн. підлягають до задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, крім суми основного боргу просить стягнути з відповідача на свою користь: 3% річних в сумі 4073,73 грн. та інфляційні втрати в сумі 17063,22 грн., які розраховано відповідно до ст. 625 ЦК України (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог вх. № 12434/16 від 06.09.2016 р.).

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних задоволені місцевим судом частково, а саме у розмірі: 10703,84 грн. - інфляційних втрат та 3372,87 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем розраховано 3% річних за період з 21.01.2016 р. по 16.02.2016 р. в сумі 2022,22 грн. та за період з 17.02.2016 р. по 23.05.2016 р. в сумі 2051,51 грн., що разом складає 4073,73 грн.

Як уже було вище зазначено у цій постанові, пунктом 5.1 договору № 68/15 від 02.12.2015 р. сторони погодили, що оплата за продукцію по даному Договору проводиться Замовником (відповідачем) протягом 30-ти банківських днів з дня отримання продукції у відповідності з рахунком-фактурою.

Пунктом 4.2. вищезазначеного договору визначено, що датою поставки вважається дата отримання продукції замовником. При постачанні продукції автотранспортом, на отриману продукцію, Замовник (відповідач) повинен видати Постачальнику (позивачу) доручення на отримання.

Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, правову оцінку яким надано вище у цій постанові: видаткової накладної № ІФ від 07.12.2015 р. (а. с. 16-17); рахунку-фактури № ІФ-1 від 07.12.2015 р. (а. с. 18-19) та товарно-транспортної накладної № РВУ-1 від 07.12.2015 р. (а. с. 22), відповідачем отримано товар - 07.12.2015 р., через свого представника ОСОБА_5 (паспорт серії СС № 842953 від 23.10.1999 р. виданий Івано-Франківським МУВС УВС), який діяв відповідно до Довіреності № 535 від 03.12.2015 р. (а. с. 20).

Місцевий господарський суд, перевірив поданий позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, та встановив, що стосовно нарахування інфляційних втрат та 3% річних, виходячи з вимог п. 5.1. Договору та того, що обов'язок на оплату за отриману продукцію виник у відповідача з 08.12.2015 р. (наступного дня після дати отримання продукції (ст. 253 ЦК України) + 30 банківських днів з урахуванням святкових та вихідних днів у зазначений період), строк оплати за поставлену продукцію закінчився 20.01.2016 р. л 24 год.00 хв., відтак право на нарахування 3% річних від простроченої суми боргу 585801,98 грн. (705801,98 грн. - 120000,00 грн.) виникло у позивача з 21.01.2016 р. по 16.02.2016 р. = 27 днів прострочення (585801,98 грн. боргу*3%*27 днів прострочення/365), 3% річних = 1299.9989 грн.; 17.02.2016 р. відповідач частково основний борг погасив у сумі 325801,98 грн., відтак заборгованість станом на 17.02.2016 р. за мінусом 325801,98 грн. становила 260000,00 грн., по 23.05.2016 р. = 97 днів прострочення (260000,00 грн. боргу*3%*97 днів прострочення/365) інфляційні втрати = 2072,8767 грн. + 1299.9989 грн., загальний розмір 3% річних = 3372,87 грн.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок розміру 3% річних, погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача в частині стягнення 3% річних підлягає до задоволення частково в сумі 3372,87 грн., а не 4073,73 грн., як просив позивач у заяві про уточнення розміру позовних вимог, тому правомірно відмовив у задоволенні решти вимог в цій частині.

Позивач також просив у заяві про уточнення розміру позовних вимог стягнути з відповідача на свою користь 17063,22 грн. інфляційних втрат розрахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Місцевий господарський суд перевірив правильність нарахування позивачем інфляційних втрат за спірний період та прийшов до висновку, що в цій частині вимоги позивача підлягають до задоволення частково, в сумі 10703,84 грн. за період з 01.02.2016 р. по 23.05.2016 р., оскільки, як встановлено вище, право на нарахування інфляційних втрат виникло у позивача з 21.01.2016 р. від суми боргу 585801,98 грн., а так як інфляційні втрати розраховуються не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції меншим від одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), при цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Індекс інфляції на лютий 2016 р. складав 99,6% (газета «Урядовий кур'єр» № 47 від 11.03.2016 р.), 585801,98 грн. боргу *99,6% = 583458,77 грн. - 585801,98 грн. боргу, інфляційні втрати = 0,00 грн., а не 5272,22 грн., як помилково вказав позивач. З 17.02.2016 р. сума боргу складає 260000,00 грн., так як відповідач частково сплатив позивачу 325801,98 грн. На лютий 2016 р. індекс інфляції складав 99,6% (газета «Урядовий кур'єр» № 47 від 11.03.2016 р.), на березень 2016 р. індекс інфляції складав 101,0% (газета «Урядовий кур'єр» № 68 від 09.03.2016 р.), на квітень 2016 р. - 103,5% (газета «Урядовий кур'єр» № 87 від 11.05.2016 р.), відтак сукупний індекс інфляції за спірний період = 104,1168% (260000,00 грн. боргу*104,1168%/100% = 270703,836 грн. = 270703,84 грн. - 260000,00 грн. боргу), інфляційні втрати = 10703,84 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що в частині стягнення інфляційних втрат вимоги позивача підлягають до задоволення частково, в сумі 10703,84 грн., відтак правомірно відмовив позивачу у задоволенні решти вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Твердження апелянта, що місцевий господарський суд зіславшись на п. 5.1 договору, згідно якого оплата коштів за продукцію по даному договору проводиться замовником протягом 30-ти банківських днів з дня отримання продукції у відповідності з рахунком-фактурою, однак, на думку скаржника, судом першої інстанції не було враховано ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачу позивачем рахунків-фактур, а відтак і відсутні докази виникнення основної суми заборгованості, в тому числі застосування ст. 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає надуманими та такими, що не заслуговують на увагу суду, оскільки вказані апелянтом обставини спростовуються матеріалами справи, правову оцінку яким надано вище у цій постанові, умовами (п. 4.2.) Договору № 68/15 від 02.12.2015 р.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Виходячи із приписів ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Оглянувши та дослідивши всі обставини даної справи, оцінивши їх в сукупності, колегія суду приходить до висновку, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2016 р. по справі № 909/586/16 є обґрунтованим, ухвалене на підставі повного з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, твердженнями апелянта, які викладені в апеляційній скарзі рішення місцевого суду не спростовують, відтак відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування зазначеного судового рішення.

Також слід зазначити, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2016 року Приватному акціонерному товариству «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа (п. 2 резолютивної частини ухвали ) (а. с. 84-85).

Станом на час прийняття постанови по справі № 909/586/16 скаржником не було оплачено судового збору в сумі 4638,76 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку стягнути з Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» (76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Залізнична, 22, ідентифікаційний код 13655435) на користь стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 4638,76 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2016 року у справі № 909/586/16 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» (76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Залізнична, 22, ідентифікаційний код 13655435) на користь стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 4638,76 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

3. Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути Господарському суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

14.12.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 19.12.2016 р.