Постанова

від 20.12.2016 по справі 916/1241/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 916/1241/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Поляк О.І. (доповідач), суддів:Яценко О.В., Швеця В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі№ 916/1241/16 Господарського суду Одеської області за позовомДержавного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" доДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" простягнення 2 563 419,08 грн, за участю представників

від позивача: Коновалова Н.О.;

від відповідача: Семака В.Ю.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.07.2016 у справі № 916/1241/16 (суддя Літвінов С.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 (головуючий суддя - Таран С.В., судді - Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 916/1241/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 22, 623 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

У призначене судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, в постійному користуванні Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" станом на 13.06.2013 перебували наступні земельні ділянки: земельна ділянка (профілакторій) площею 4,5100 га, кадастровий номер 5111700000:02:006:0090; земельна ділянка (ПРР-1 (причали 1-4)) площею 13,9000 га, кадастровий номер 5111700000:02:002:0005; земельна ділянка (причал №17) площею 2,6000 га, кадастровий номер 5111700000:02:003:0011; земельна ділянка (сміттєспалювальна установка) площею 0,7306 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0074; земельна ділянка (причали №5, 6, 7 захисні споруди, південне берегоукріплення) площею 9,9091 га, кадастровий номер 5111700000:02:003:0013; земельна ділянка (причал №8) площею 3,3555 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0047; земельна ділянка (портофлот об'єкт очистки лляльних вод, причал №39) площею 0,4665 га, кадастровий номер 5111700000:02:003:0012; земельна ділянка (причал №38 (пісочний комплекс)) площею 0,1515 га, кадастровий номер 5111700000:02:010:0001; земельна ділянка (причал №9) площею 1,3771 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0100, що підтверджується державними актами на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №205852 від 10.06.2009, серії ЯЯ №205853 від 10.06.2009, серії ЯЯ №205855 від 10.06.2009, серії ЯЯ №206317 від 02.03.2012, серії ЯЯ №205857 від 10.06.2009, серії ЯЯ №205860 від 28.09.2009, серії ЯЯ №205850 від 10.06.2009, серії ЯЯ №205851 від 10.06.2009, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №45525011 від 12.10.2015, розпорядженнями Одеської обласної державної адміністрації №208/А-2015 від 10.04.2015, №207/А-2015 від 10.04.2015, №206/А-2015 від 10.04.2015 тощо.

На виконання наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 №163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" позивачем було передано відповідачеві за актом приймання-передачі від 13.06.2013 основні засоби, в тому числі об'єкти портової інфраструктури, розташовані на наведених вище земельних ділянках.

Позивач протягом 2013-2015 років сплачував земельний податок за вказані земельні ділянки, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Листом від 11.03.2016 №1488/01/145/16 позивач звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування понесених ним витрат на сплату земельного податку за земельні ділянки, які використовуються останнім.

Вимога позивача залишена відповідачем без задоволення з посиланням на її безпідставність, у зв'язку з чим Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії про стягнення на підставі ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України грошових коштів у розмірі 2 563 419,08 грн за сплату земельного податку з 13.06.2013 по 31.12.2015 за земельні ділянки, які використовуються Южненською філією Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не оформив належним чином припинення права постійного користування земельними ділянками, за які був сплачений земельний податок в сумі 2 563 419,08 грн та на яких розташовані об'єкти портової інфраструктури, передані відповідачеві, а відтак як постійний користувач, за яким було зареєстровано право постійного користування зазначеними вище земельними ділянками, зобов'язаний був сплачувати земельний податок. Позивачем не доведено наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками господарських судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Отже, відповідальність у вигляді відшкодування збитків внаслідок завдання шкоди може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов'язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою (збитками); вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків (їх розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіювачем шкоди. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина в заподіянні шкоди.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що неодмінною умовою виникнення у відповідача перед позивачем обов'язку відшкодувати спірну суму, як деліктне зобов'язання, є неправомірна поведінка Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії, що спричинила витрати позивача, та виконання останнім обов'язку відповідача (тобто, виконання зобов'язання замість відповідача). Водночас обставин неправомірної поведінки відповідача позивач не довів, як і не зазначив, в чому така поведінка полягала.

Разом з тим відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом ст. 14.1.72 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до ст. 269.1 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270.1 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають право користування та право оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

При цьому згідно з приписами ч.ч. 3 та 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в постійному користуванні позивача на даний час знаходяться наступні земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти портової інфраструктури, що були передані відповідачеві: площею 2,6000 га, кадастровий номер 5111700000:02:003:0011, площею 9,9091 га, кадастровий номер 5111700000:02:003:0013; площею 3,3555 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0047; площею 0,4665 га, кадастровий номер 5111700000:02:003:0012; площею 0,1515 га, кадастровий номер 5111700000:02:010:0001; площею 1,3771 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0100.

Водночас на підставі розпоряджень Одеської обласної державної адміністрації №208/А-2015 від 10.04.2015, №207/А-2015 від 10.04.2015, №206/А-2015 від 10.04.2015 за заявами позивача припинено право постійного користування земельними ділянками площею 4,5100 га, кадастровий номер 5111700000:02:006:0090; площею 13,9000 га, кадастровий номер 5111700000:02:002:0005; площею 0,7306 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0074. Дані щодо припинення права постійного користування позивачем вказаними земельними ділянками внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.05.2015, 13.05.2015 та 28.05.2015 відповідно.

Таким чином, зобов'язання позивача щодо сплати земельного податку визначені Податковим кодексом України та виникають з правовстановлюючих документів на земельну ділянку, тому саме позивач є особою, яка зобов'язана сплачувати земельний податок до моменту припинення права постійного користування.

Натомість викладені в касаційній скарзі доводи Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" про те, що обов'язок сплати земельного податку при фактичному використанні земельної ділянки виникає навіть за відсутності права на неї, не відповідають приписам чинного законодавства, однак і не спростовують обставин безпідставного збагачення відповідача за рахунок позивача у зв'язку з безоплатним користуванням земельними ділянками.

Отже, враховуючи викладене, а також недоведеність позивачем у діях Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії складу цивільного правопорушення, колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують і зводяться до необхідності переоцінки обставин справи, яким вже було надано належну правову оцінку господарськими судами попередніх інстанцій.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 916/1274/16 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" - без задоволення.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 916/1241/16 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 916/1274/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді О.В. Яценко

В.О. Швець