Постанова

від 20.12.2016 по справі 910/11331/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2016 р. cправа№ 910/11331/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Хасін І.Б.

відповідача - Сільченко О.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд»

на рішення Господарського суду м. Києва від 17.10.2016 р.

у справі № 910/11331/16 (суддя - Плотницька Н.Б.)

за позовом Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд»

про стягнення 144 449,02 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця (далі - позивач) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 105 820,80 грн з оплати орендних платежів за договором оренди № 1603 нерухомого майна, що належить до державної власності від 21.03.2005 р., 11 559,91 грн за відшкодування комунальних витрат та витрат на утримання нерухомого майна за договором № 13-03/2005 про відшкодування балансоутримувачу витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 21.03.2005 р., 1 485,75 грн 3% річних, 20 652,57 грн пені та 4 929,99 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.10.2016 р. у справі № 910/11331/16 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд» подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове про повну відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що орендованим майном він не користувався з 24.06.2015 р., оскільки відповідачем було відключено електроенергію та водопостачання в орендованому приміщенні, а тому він звільнений від сплати орендної плати на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/11331/16 та призначено її до розгляду на 29.11.2016 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 р. було відкладено розгляд справи до 20.12.2016 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

21.03.2005 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд» (далі - орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1603 (далі - договір оренди).

Відповідно до п. 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 224,1 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, бул. Чоколівський, 39 (далі - майно), що перебуває на балансі Національного медичного університету ім. О. Богомольця (далі - балансоутримувач). Майно передається в оренду з метою розміщення кафе-піцерії без права продажу товарів підакцизної групи.

Згідно з п. 2.1 договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

У разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (п. 2.4. договору оренди).

Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору (пункт 2.5 договору оренди).

Як передбачено п. 3.1 договору оренди, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) - лютий 2005 року - 4 712,48 грн.

Цей договір укладено строком на 11 місяців і вступає в силу з моменту його підписання сторонами (п. 10.1 договору оренди).

Згідно з п. 10.5 договору оренди, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Додатковим договором № 1 від 08.02.2007 р. до договору оренди сторонами було погоджено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за перший/базовий/місяць розрахунку січень 2007 року 4 520,82 грн. Орендна плата за січень 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень 2007 року.

Додатковим договором № 1603/2 від 24.03.2009 р. до договору оренди сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2009 року 10 823,64 грн. Орендна плата за березень 2009 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень 2009 року.

Також, додатковим договором № 1603/4 від 19.02.2013 р. до договору оренди погоджено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2012 року 13 207,10 грн. Орендна плата за перший місяць оренди жовтень 2012 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень 2012 року. Вказані умови застосовуються до відносин сторін з 01.10.2012 р.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2 договору оренди).

Пунктом 3.3 договору оренди сторони погодили, що орендна плата перераховується самостійно орендарем до 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 50% орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету, 50% орендної плати перераховується орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача.

Відповідно до п. 5.14 договору оренди у разі закінчення строку дії договору оренди (його розірвання), орендар зобов'язаний сплатити орендну плату, заборгованість з орендної плати, пені та штрафні санкції за весь період оренди по день фактичної передачі майна балансоутримувачу (орендодавцю) на підставі акту приймання-передавання.

На виконання умов укладеного договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1603 від 21.03.2005 р., орендодавець передав, а орендар прийняв в користування нерухоме майно - загальною площею 224,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, Чоколівський бульвар, 39 та перебуває на балансі Національного медичного університету ім. О. Богомольця, про що між сторонами підписано акт прийму-передачі в оренду нерухомого майна за адресою: м. Київ, Чоколівський бульвар, 39 від 21.03.2005 р.

22.02.2016 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд» було укладено договор № 1603/06 про дострокове припинення за взаємною згодою сторін договіру оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1603 від 21.03.2005 р. - з 30.12.2015 р.

Актом приймання-передачі (повернення) від 30.12.2015 р. відповідач повернув орендоване за договором нерухоме майно.

21.03.2005 р. між Національного медичного університету ім. О. Богомольця (далі - балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд» (далі - орендар) було укладено договір про відшкодування балансоутримувачу витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 13-03/2005 (далі - договір на відшкодування витрат).

Відповідно до п. 1.1 договору на відшкодування витрат балансоутримувач забезпечує обслуговування орендованого приміщення загальною площею 224,1 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, бул. Чоколівський, 39. За користування приміщенням орендар не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносить плату на рахунок балансоутримувача щодо відшкодування балансоутримувачу комунальних витрат, витрат на утримання та плати за землю, пропорційно зайнятої ним площі в цій будівлі.

Цей договір припиняє дію одночасно з закінченням терміну дії договору оренди від 21.03.2005 р. № 1603, який укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та ТОВ «Гранд».

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення умов укладеного договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1603 від 21.03.2005 р. та договору про відшкодування балансоутримувачу витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 13-03/2005 від 21.03.2005 р. не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів та відшкодування комунальних витрат та витрат на утримання нерухомого майна за період з червня по грудень 2015 року, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Як передбачено ч. ч. 1, 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Вбачається, що відповідач в порушення умов договору оренди та договору на відшкодування витрат належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної сплати орендних платежів за період з червня по грудень 2015 року, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1603 від 21.03.2005 у розмірі 105 820,80 грн, та за договором про відшкодування балансоутримувачу витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 13-03/2005 від 21.03.2005 р. у розмірі 11 559,91 грн.

Доказів оплати орендних платежів на суму 105 820,80 грн, а також відшкодування комунальних витрат та витрат на утримання нерухомого майна на суму 11 559,91 грн відповідачем не надано.

Оскільки майно за договором оренди було повернуто орендарем 30.12.2015 р., тому вказана дата є останнім днем для нарахування орендної плати за договорами.

Враховуючи те, що доказів про проведення повного розрахунку за укладеними договорами станом на час розгляду справи місцевим судом відповідач не надав, строк виконання зобов'язання по оплаті є таким, що настав, тому судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 117 380,71 грн заборгованості, з яких 105 820,80 грн з оплати орендних платежів за договором оренди № 1603 нерухомого майна, що належить до державної власності від 21.03.2005 р., та 11 559,91 грн за відшкодування комунальних витрат та витрат на утримання нерухомого майна за договором № 13-03/2005 про відшкодування балансоутримувачу витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 21.03.2005 р. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 20 652,57 грн пені за період з 11.01.2016 р. до 13.06.2016 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 3.5 договору оренди передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.3 співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 20 652,57 грн пені є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, розмір її перевірений судом, є арифметично правильним, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору.

Також, за неналежне виконання умов укладених договорів, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 4 929,99 грн інфляційних втрат та 1 485,75 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 10.06.2003 р. у справі № 3/350.

Як передбачено п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 4 929,99 грн інфляційних втрат та 1 485,75 грн 3% річних є обґрунтованою, арифметично правильно нарахованою та такою, що підлягає задоволенню.

Доводи скаржника про те, що орендованим майном він не користувався з 24.06.2015 р., оскільки відповідачем було відключено електроенергію та водопостачання в орендованому приміщенні, а тому він звільнений від сплати орендної плати на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняються неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Вказаною статтею унормовано, що обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними, так і фактичними. Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна зі сторін зобов'язання.

Як передбачено ч. 2 ст. 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Вказані норми кореспондуються зі ст. 218 ГК України, а також закріплені у ч. 1 ст. 79 Розділу 4 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 р., якою встановлено, що сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків.

Так, відповідачем не було доведено, що належне виконання зобов'язань за договорами оренди виявилось неможливим внаслідок надзвичайних і невідвоторних обставин.

Згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Пунктом 7.2 договору оренди передбачено обов'язок орендодавця не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватись орендованим майном.

Разом з тим, укладені договори не місять положень про обов'язок орендодавця забезпечити водопостачання та електропостачання в орендованих приміщеннях.

Таким чином, відсутні підстави для звільнення відповідача від обов'язку сплачувати орендну плату за укладеними договорами.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 17.10.2016 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд» задоволенню не підлягає.

Між тим, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції в резолютивній частині рішення від 17.10.2016 р. у цій справі було здійснено описку в розмірі основної заборгованості та зазначено суму у розмірі 117 308,71 грн, яка присуджена до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд» на користь Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

Як вбачається з мотивувальної частини рішення, суд, задовольняючи позовні вимоги повністю, дійшов правильного висновку про повне задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу у сумі 117 380,71 грн.

Отже вказану описку можливо виправити ухвалою Господарського суду міста Києва відповідно до ст. 89 ГПК України.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 17.10.2016 р. у справі № 910/11331/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/11331/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран