Постанова

від 01.08.2017 по справі 910/11331/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2017 р. Справа№ 910/11331/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін:

від позивача:Хасін І.Б. - представник;

від відповідача: не з"явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 18.05.2017р.

у справі № 910/11331/16 (суддя К.І. Головіна)

за позовом Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця

до Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд

про стягнення 144 449, 02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд" про стягнення плати за оренду, витрати на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг у сумі 117 380,71 грн., пеню в сумі 20 652, 57 грн., інфляційні втрати у сумі 4 929, 99 грн. та 3 % річних у розмірі 1 485, 75 грн., а всього - 144 449, 02 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2016 р. у даній справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 р., позов Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд" 117 380, 71 грн., пеню в розмірі 20 652, 57 грн., 3 % річних у розмірі 1 485, 75 грн. та інфляційні втрати у розмірі 4 929, 99 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2017 р. рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2016 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 р. у справі № 910/11331/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Суд касаційної інстанції у постанові від 01.03.2017 року вказав місцевому господарському суду на необхідність врахування мети оренди орендованих приміщень - розміщення кафе - піцерії, обов'язку орендодавця в силу приписів частини другої статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" здійснювати контроль за використанням майна, переданого в оренду за виконанням договору оренди державного майна; обізнаність орендодавця з приводу неможливості користування орендарем орендованими приміщеннями (листи адресовані РВ ФДМУ по м. Києву від 06.07.2015, від 28.07.2015, від 09.12.2015, від 10.12.2015 копії яких є в матеріалах справи);

Крім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідність надання оцінки наданим відповідачем доказам в підтвердження його заперечень, зокрема, листу - відповіді ПАТ "Київенерго" № 42 від 12.08.2015 року КФ/012/4098 та листу - відповіді Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в м. Києві № 09/2209 від 15.09.2015 року, листам відповідача до Балансоутримувача з вимогою відновити водопостачання, електропостачання, надати доступ до майна. Обставинам щодо неодноразового звернення відповідача до суду з позовами про усунення перешкод у користуванні майном, спонукання Університету та РВ ФДМУ по м. Києву до вчинення дій; вирішення у судовому порядку спору за позовом Університету до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправним та скасування рішення про надання згоди на продовження дії договору оренди від 21.03.2005 № 1603, визнання таких дій неправомірними, зобов'язання утриматися від відповідних дій).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.05.2017 року у справі № 910/11331/16 позов задоволено повністю. На підставі рішення суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 117 380 грн. 71 коп., пеня в розмірі 20 652 грн. 57 коп., інфляційні втрати у розмірі 4 929 грн. 99 коп., 3 % річних у розмірі 1 485 грн. 75 коп., судовий збір у сумі 2 166 грн. 74 коп.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповністю з'ясовано обставини справи, що мають значення для вирішення спору.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що місцевим судом не було встановлено причини виникнення спору в порушення п.3 ч.1 ст. 34 ГПК України, які полягають у тому, що між позивачем (балансоутримувачем державного майна - НМУ ім. О.О. Богомольця), орендодавцем державного майна (РВ ФДМУ по м. Києву) та органом, у якого майно знаходиться в оперативному управлінні (Міністерство охорони здоров'я України) не було єдиної позиції щодо продовження договорів оренди, зокрема договору №1603 від 21.03.2005, що у подальшому призвело до правого конфлікту між НМУ ім. О. Богомольця та МОЗ України (НМУ ім. О. Богомольця звернувся з адміністративним позовом до МОЗ України з вимогою визнати протиправною дію з надання дозволу на продовження дії договорів оренди з ТОВ Гранд ). Незгода балансоутримувача майна на продовження дії договорів оренди майна з відповідачем і призвела до усунення відповідача посадовими особами НМУ ім. О. Богомольця від користування орендованим майном.

Крім того, апелянт зазначає, що позивач мав здійснювати контроль за використанням майна, переданого в оренду згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

Апелянт зазначає, що місцевим судом не враховано, що відповідач не міг користуватися об'єктом оренди у спірний період через обставини, за які орендар не відповідає, а тому у останнього відсутній обов'язок щодо сплати орендних платежів.

На думку апелянта, місцевий суд під час прийняття рішення порушив норми матеріального права, оскільки не застосував до спірних правовідносин ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника позивача, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача, оскільки вони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія встановила наступне.

21.03.2005 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву ( орендодавець за умовами договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд" (орендар за умовами договору) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1603 (далі по тексту договір-1).

Відповідно до п. 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 224,1 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, бул. Чоколівський, 39 (далі - майно), що перебуває на балансі Національного медичного університету ім. О. Богомольця (далі - балансоутримувач). Майно передається в оренду з метою розміщення кафе-піцерії без права продажу товарів підакцизної групи.

24.10.2006 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір № 3625 оренди нерухомого майна (далі по тексту договір-2), що належить до державної власності (договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 100,6 кв.м (тераса, яка є прибудовою до будинку гуртожитку № 7 за інвентарним № 19289), розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Чоколівський, 39 (далі майно), що перебуває на балансі Національного медичного університету ім. О.Богомольця (балансоутримувач).

Згідно з п. 2.1. укладених договорів орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше підписання сторонами договору та акта приймання-передачі майна.

На виконання умов договорів між орендарем, орендодавцем та балансоутримувачем було підписано та скріплено печатками відповідні акти приймання-передачі нерухомого майна № б/н від 21.03.2005 року (за договором-1) та № б/н від 24.10.2006 року (за договором-2) відповідно.

У разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (п. 2.4 договорів оренди).

Орендар зобов язався повернути майно у 10-денний строк з моменту припинення або розірвання цього договору (пункт 2.5 договорів оренди).

Відповідно до п. 3.1. договорів орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ:

- за базовий місяць розрахунку - лютий 2005 року 4 712,48 грн. (за договором-1). Орендна плата за перший місяць оренди березень 2005 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень 2005 року;

- за базовий місяць розрахунку - червень 2006 року 766,58 грн. (за договором-2). Орендна плата за перший місяць оренди жовтень 2006 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за липень, серпень, вересень, жовтень 2006 року.

У подальшому сторони вносили зміни щодо умови про розмір орендної плати шляхом укладення додаткових угод № 1 від 08.02.2007 р., № 1603/2 від 24.03.2009 р. та № 1603/4 від 19.02.2013 р.

Остаточне продовження дії договору оренди було здійснено листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву № 30-06/8744 від 07.08.2014 р. до 21.06.2015 р.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2 договорів оренди).

Пунктом 3.3 договорів оренди сторони погодили, що орендна плата перераховується самостійно орендарем до 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 50% орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету, 50% орендної плати перераховується орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача.

Договір оренди № 1603 від 21.03.2015 укладено строком на 11 місяців, він вступає в силу з моменту його підписання сторонами (п. 10.1 договору оренди).

Договір оренди № 3625 від 24.10.2006 укладено строком на 11 місяців, він діє з 24.10.2006 до 24.09.2007 включно ( п. 10.1 договору оренди).

Згідно з п. 10.5 договорів оренди, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

21.03.2005 р. між Національним медичним університетом ім. О. Богомольця (балансоутримувач за умовами договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд" (орендар за умовами договору) було укладено договір про відшкодування балансоутримувачу витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 13-03/2005 ( договір на відшкодування витрат).

Відповідно до п.п. 1.1, 2.2.3 договору на відшкодування витрат балансоутримувач забезпечує обслуговування орендованого приміщення загальною площею 224,1 кв.м., розміщеного за адресою: м. Київ, бул. Чоколівський, 39.

За користування приміщенням орендар не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносить плату на рахунок балансоутримувача щодо відшкодування балансоутримувачу комунальних витрат, витрат на утримання та плати за землю, пропорційно зайнятої ним площі в цій будівлі.

Цей договір припиняє свою дію одночасно з закінченням терміну дії договору оренди від 21.03.2005 р. № 1603, який укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та ТОВ "Гранд" (п. 5.1 договору на відшкодування витрат).

21.03.2005 р. РВФДМУ України на виконання умов договору оренди № 1603 передало, а ТОВ "Гранд" прийняло в користування об'єкт оренди, що підтверджується актом прийому-передачі в оренду нерухомого майна.

Таким чином, у відповідача виник обов'язок сплачувати орендні платежі на підставі договору оренди від 24.10.2006 р. № 3625, а також витрати на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг за договором на відшкодування витрат № 13-03/2005 від 21.03.2005 р.

24.10.2006 р. РВФДМУ України на виконання умов договору оренди № 1603 передало, а ТОВ "Гранд" прийняло в користування об'єкт оренди, що підтверджується актом прийому-передачі в оренду нерухомого майна.

Таким чином, у відповідача виник обов'язок сплачувати орендні платежі на підставі договору оренди від 21.03.2005 р. № 1603, а також витрати на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг за договором на відшкодування витрат № 13-03/2005 від 21.03.2005 р.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст.ст. 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

22.02.2016 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд" був укладений договір № 1603/06, яким сторони достроково припинили дію договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1603 від 21.03.2005 р. - з 30.12.2015 р. Згідно акту від 30.12.2015 року приймання-передачі (повернення) відповідач повернув орендоване майно за договором № 1603.

19.02.2016 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд" був укладений договір № 3625/08, яким орендар та орендодавець дійшли згоди та достроково припинили за взаємною згодою сторін договір № 3625 від 24.10.2006 року - з 30.12.2015 року та актом від 30.12.2015 року приймання-передачі (повернення) відповідач повернув орендоване за договором № 3625 майно.

Відповідно до п. 5.14. договору-1 в редакції договору № 1603/04 від 19.02.2013 року та п. 5.14. договору-2 в редакції договору № 3625/03 від 29.11.2011року у разі розірвання договору за згодою сторін орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.

Згідно п. 2.4. договорів майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає Майно іншій стороні договору (п. 2.5. договору оренди № 1603).

Як встановлено в судовому засіданні, починаючи з 22.06.2015 р. ТОВ "Гранд" перестало сплачувати передбачені договорами платежі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість по орендній платі у сумі 105 820,80 грн. та з відшкодування витрат за комунальні послуги та витрат на утримання нерухомого майна у сумі 11 559,91 грн. за період з 22.06.2015 р. по 30.12.2015 р., що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та встановленими судом обставинами.

Оскільки майно за договорами було повернуто орендарем 30.12.2015 року, то вказана дата є останнім днем для нарахування орендної плати за договорами, тобто позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення орендної плати включно по 30.12.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно п. 5.2. договорів орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно з ч. 2 вказаної статті методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Відповідно до п. 18 Порядку обліку та оплати послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 2.2.3 договору на відшкодування витрат за користування приміщенням орендар не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносить плату на рахунок балансоутримувача щодо відшкодування балансоутримувачу комунальних витрат, витрат на утримання та плати за землю, пропорційно зайнятої ним площі в цій будівлі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач свого обов'язку по сплаті передбаченої договорами орендної плати у визначені терміни в повному обсязі не виконав.

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по сплаті орендних платежів у сумі 105 820,80 грн. та платежів з відшкодування витрат за комунальні послуги та витрат на утримання нерухомого майна у сумі 11 559,91 грн.

Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що останній орендованим майном за договорами не користувався з 24.06.2015 року, оскільки третьою особою було відключено електроенергію, водопостачання орендованим приміщенням та замкнено останні і на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України відповідач звільнений від сплати орендної плати, з огляду на наступне.

Відповідно ст. 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Вказаною статтею унормовано, що обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними, так і фактичними. Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна зі сторін зобов'язання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Вказані приписи кореспондуються зі ст. 218 Господарського кодексу України, а також закріплені у ч. 1 ст. 79 Розділу 4 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.80, якою встановлено, що сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв'язку з природними властивостями майна, що є об'єктом оренди тощо. Якщо у погіршенні цього майна або у створенні гірших умов користування ним винні обидві сторони за договором, розмір орендної плати також може бути зменшений, але лише у частині, яка відповідає вині орендодавця у зменшенні можливості користуватися майном.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. Такими обставинами можуть бути, зокрема, здійснення капітального ремонту (якщо його повинен робити орендодавець), прострочення орендодавцем надання майна орендареві, наявність у майні недоліків, які виключали його використання за призначенням тощо. У разі коли за відповідний період часу, протягом якого орендоване майно не використовувалось, орендну плату було внесено, орендар вправі вимагати її повернення.

Так, умовами договорів (п. 7.2) було передбачено обов'язок орендодавця не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватись орендованим майном.

Як правильно встановлено судом першої інстанції позивачем, як орендодавцем за договором-1 та договором-2 свої зобов'язання було виконано в повному обсязі.

Обставини, які б свідчили про вчинення позивачем будь-яких дій, які б перешкоджали орендарю користуватись орендованим майном матеріали суду не містять, а відповідачем відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України суду не доведені.

Доданий відповідачем до матеріалів справи акт від 06.08.2015 р. за підписами директора, головного бухгалтера відповідача та коменданта гуртожитку НМУ ім. О.О.Богомольця, колегія не приймає до уваги, оскільки зазначений акт підписаний вказаними особами у односторонньому порядку без виклику предствників НМУ ім. О.О. Богомольця та не є доказом, який вказує на те, що у період з 22.06.2015 р. по 30.12.2015 р. відповідач не користувався орендованим приміщенням.

Посилання апелянта на листи ПАТ "Київенерго" № 42 від 12.08.2015 року КФ/012/4098 та Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в м. Києві № 09/2209 від 15.09.2015 року, а також листування відповідача з балансоутримувачем щодо відновлення водопостачання, електропостачання, надання доступу до майна, не може свідчити про порушення позивачем своїх зобов'язань за договором оренди, та не свідчить про наявність підстав для звільнення відповідача від договірних платежів.

Отже, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що виконання ТОВ "Гранд" зобов'язань за договором оренди та договором про відшкодування балансоутримувачу витрат на утримання орендованого нерухомого майна виявилось неможливим внаслідок вказаних ним обставин.

Одночасно колегія зазначає, що у випадку наявності певних складнощів у користуванні орендованим майном, орендар не позбавлений ініціювати питання щодо зменшення орендної плати (ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України, ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), однак такі дії відповідачем здійснені не були, натомість в матеріалах справи міститься лист ТОВ "Гранд" № 72 від 11.02.2016 року, в якому він просив орендодавця провести реструктуризацію боргу зі сплати орендної плати до кінця 4 кварталу 2016 року у зв'язку з наявним у нього скрутним матеріальним становищем.

Отже, фактично своїми діями ТОВ "Гранд" визнало факт користування орендованим майном та наявність боргу перед позивачем за період з 22.06.2015 р. по 31.12.2015 р.

Щодо мети оренди, на яку звертав увагу суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій, слід зазначити наступне. Відповідно до пункту 1.1. договорів оренди в орендованому приміщенні відповідач розмістив кафе-піцерію, проте умови договорів оренди та договору про відшкодування витрат не містять умов чи положень про обов'язок орендодавця забезпечити водопостачання та освітлення в орендованому приміщенні.

Крім того, відповідач за наявності обставин, на які він посилається як на підставу свої заперечень, не був позбавлений права звернутися до суду з відповідними вимогами до позивача та захистити своє порушене право в обраний ним спосіб та порядку, встановленому законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до суду з такими позовами, однак ухвалами суду позовні заяви ТОВ "Гранд" були повернуті заявнику без розгляду на підставі ст. 63 Господарського процесуального кодексу України з різних причин, як-то: відсутність належних повноважень у підписанта позовної заяви, відсутність доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, відсутність належних доказів направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідачів.

Щодо посилань апелянта на те, що позивач мав здійснювати контроль за використанням майна, переданого в оренду, слід зазначити наступне.

В силу приписів ст. 7 закону України "Про управління об'єктами державної власності" на орендодавця покладено контроль за використанням майна, переданого в оренду та за виконанням договору оренди державного майна, однак контроль не передбачає здійснення контролю над водо та електропостачанням орендаря.

За таких обставин суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від обов'язку сплачувати орендну плату та відшкодування витрат на утримання майна, а також сплати комунальних послуг.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів у сумі 105 820,80 грн. та платежів з відшкодування витрат за комунальні послуги та витрат на утримання нерухомого майна у сумі 11 559,91 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач просить також суд стягнути з відповідача пеню у сумі 20 652,57 грн. за прострочення виконання договірних зобов'язань, інфляційні 4 929, 99 грн. та 3 % річних у розмірі 1 485, 75 грн.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України та ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Приписами ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з п. 3.5 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному в пункті 3.3 співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Провівши перерахунок заявленої позивачем суми штрафних санкцій, колегія приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня у розмірі 20 652,57 грн.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 4 929, 99 грн. інфляційних втрат та 1 485, 75 грн. 3 % річних, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони розглядались місцевим господарським судом під час розгляду справи та спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача та про відсутність заборгованості, а доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, в зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2017р. у справі № 910/11331/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2017р. у справі № 910/11331/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/11331/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

А.Г. Майданевич