Постанова

від 21.12.2016 по справі 826/14936/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 21 грудня 2016 року                                                    № 826/14936/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Форенсіс» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Форенсіс» (далі – позивач або ТОВ «Адвокатська компанія «Форенсіс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі – відповідач або ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.06.2016р. №1262615147 та №1252615147. В обґрунтування позову позивач зазначає, що висновки податкового органу, які викладені в акті перевірки та стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються на оцінці взаємовідносин позивача з ТОВ «Блюбері Подакшн», зокрема податковий орган дійшов до висновку про нездійснення спірних операцій та, відповідно, про відсутність підстав для формування податкових вигод. Між тим, як зазначає позивач, операції з надання юридичних послуг фактично проведені та документально підтверджені, а тому позивач вважає правомірним формування спірних сум податкових вигод, у зв'язку з чим не вбачає підстав для прийняття оскаржуваних рішень та просить їх скасувати. Відповідач подав до суду письмові заперечення проти позову, у яких зазначив про те, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, підстав для скасування спірних рішень не вбачає, а тому у задоволенні позову просить відмовити. Виходячи з положень ст.128 КАС України судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження. Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне. На підставі п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України, згідно ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 19.02.2016 року №б/н, що винесена під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015100050000084 від 28.10.2015р., проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Адвокатська компанія «Форенсіс» (код ЄДРПОУ 36376635) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із ТОВ «Вілс ЛТД» (ПН 39336972), ТОВ «Тарсан ЛТД» (ПН 39085207), ТОВ «БК «Седес» (ПН 39238695), ТОВ «Продінвест ЛТД» (ПН 39082955), ТОВ «Прод Опт Продукт» (ПН 39567957), ТОВ «Конструктив Компані» (ПН 39872061), ТОВ «Кепіталс Груп» (ПН 39621694), ТОВ «Бігнікс» (ПН 40003280), ТОВ «Блюбері Продакшн» (ПН 39213450), ТОВ «Лерос» (ПН 39844228), ТОВ «Штовар Україна» (ПН 38745119), ТОВ «Автозапчастина Ойл» (ПН 37587877), ТОВ «Апреліус» (ПН 39689202) за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт перевірки від 07.06.2016р. №96/26-15-14-07-02-10/36376635 (далі-Акт перевірки). Слід зазначити, що перевіркою позивача по взаємовідносинам із всіма іншими особами, окрім ТОВ «Блюбері Продакшн», – порушень не встановлено. В Акті перевірки зазначено, що у період, який перевірявся, ТОВ «Адвокатська компанія «Форенсіс» було зареєстровано платником ПДВ з 13.04.2009р. До основних видів діяльності товариства належить – 69.10 «Діяльність у сфері права». Щодо взаємовідносин позивача із ТОВ «Блюбері Продакшн» (ПН 39213450), в Акті перевірки вказується, що вони здійснювались на підставі договору про надання юридичних та консультаційних послуг №1-02/02 від 03.02.2015р., згідно якого ТОВ «Адвокатська компанія «Форенсіс» (Замовник) доручає, а ТОВ «Блюбері Продакшн» (Виконавець) приймає на себе зобов'язання надати юридичні та консультаційні послуги в повному обсязі та на умовах, передбачених Договором та/або відповідними додатками до Договору, а Замовник - прийняти та оплатити надані послуги. Як зазначено відповідачем, до перевірки не надано додатків до договору. Вказується, що відповідно до договору між сторонами підписано акти наданих послуг та ТОВ «Блюбері Продакшн» виписано на користь ТОВ «Адвокатська компанія «Форенсіс» податкові накладні загалом на суму без ПДВ – 2038600 грн., крім того ПДВ – 407720 грн. Номенклатура – юридичні послуги. Перелік та реквізити вказаних документів зазначені у табличному вигляді на сторінці 6 Акту. Зазначено, що розрахунки між підприємствами здійснювалися у безготівковій формі. Однак, надалі відповідачем вказується, що ТОВ «Блюбері Продакшн» не декларувало взаємовідносин із ТОВ «Адвокатська компанія «Форенсіс» за період з 01.04.2015 по 30.07.2015. Крім того, до перевірки не надано звітів, у яких би конкретизувалося, які саме юридичні або консультаційні послуги надавалися (при цьому підприємство саме являється адвокатською компанією). Стосовно ж контрагента позивача ТОВ «Блюбері Продакшн», в Акті перевірки зазначається, що останнє має директора, засновника та бухгалтера в одній особі; остання декларація з ПДВ подана за червень 2015 року; підприємство не подавало фінансові звіти у зв'язку з чим неможливо встановити наявність основних засобів; підприємство не подавало декларацію з податку на прибуток за 2015 рік; декларації з ПДВ за 2015 рік визнані «до відома»; на підприємстві працювала 1 особа. В Акті зазначається, що враховуючи вищенаведену інформацію та оскільки первинних документів підприємством не надано до перевірки в повному обсязі, то не доведено факт отримання юридичних або консультаційних послуг ТОВ «Адвокатська компанія «Форенсіс» від ТОВ «Блюбері Продакшн» з метою їх подальшої реалізації, тобто пов'язаність з фінансово-господарською діяльністю ТОВ «Адвокатська компанія «Форенсіс». Також, як зазначає відповідач, залишається незрозумілим те, як ТОВ «Блюбері Продакшн», на якому працював 1 працівник, могло надавати (продавати) такий широкий асортимент товару, який (які) взагалі не пов'язані характеристиками, а саме: Шпалери, Різці, Юридичні послуги, Волокно тощо. Інших доводів та обставин Акт перевірки позивача не містить. Таким чином, як прийшов до висновку відповідач в Акті перевірки, реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Адвокатська компанія «Форенсіс» та ТОВ «Блюбері Продакшн» документально не доведена, а тому у ТОВ «Адвокатська компанія «Форенсіс» відсутні підстави для декларування витрат та податкового кредиту з ПДВ по операціям з придбання послуг у ТОВ «Блюбері Продакшн». Враховуючи наведене, податковий орган у розділі «Висновок» Акту перевірки вказує на порушення позивачем вимог пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємства за 2015 рік на суму 366948 грн.; п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за період березня-липня 2015 року на загальну суму 407720 грн. На підставі зазначених висновків Акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 24.06.2016р.: №1252615147, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на 366948 грн. за основним платежем та на 0,00 грн. за штрафними санкціями, №1262615147, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 407720 грн. за основним платежем та на 101930 грн. за штрафними санкціями. Вирішуючи спір по суті та проаналізувавши у взаємозв'язку з вищенаведеним положення ПК України (в редакції, чинній у період спірних операцій), а саме: - п/п. 14.1.36. (щодо визначення терміну «господарська діяльність»), п/п. 14.1.185. (щодо визначення «постачання послуг»), п/п. 14.1.203 (щодо визначення «продаж результатів робіт (послуг), -           (щодо оподаткування прибутку підприємств), а саме: п/п. 134.1.1. (щодо об'єкту оподаткування, яким, крім іншого, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку));  п.135.1 (щодо бази оподаткування, яка є грошовим вираженням об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу); ст. 137 (щодо порядку обчислення та сплати податку на прибуток підприємств); ст.ст.138-140 (щодо різниць, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів; при формуванні резервів (забезпечень); при здійсненні фінансових операцій); ст.187 (щодо дати виникнення податкових зобов'язань), -           (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 185.1. (щодо визначення «об'єкт оподаткування»), п. 198.1. ПК України (щодо визначення операцій, при здійсненні яких сплачені/нараховані суми податку відносяться до податкового кредиту, п. 198.2. (щодо дати віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення сум податкового кредиту), п. 201.1. (щодо обов'язку видачі податкової накладної на дату виникнення податкових зобов'язань та її реквізитів), п. 201.7. (щодо складення п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг), п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 (щодо видачі п/н платником податку, обов'язку її реєстрації в ЄРПН та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.5 (щодо обов'язку нарахування грошових зобов'язань за товарами/послугами, у разі якщо такі товари/послуги починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку), п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку), а також п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку та підтвердження задекларованих відомостей), п. 44.2 (щодо використання даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування для обрахунку об'єкта оподаткування податком прибуток); положення ч. 2. ст. 3. (щодо обов'язковості ведення бухгалтерського обліку), ч. 1 ст. 9 (щодо первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій), ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; приписи Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затв. наказом Мінфіна №318 від 31.12.1999р. (щодо складу витрат та їх визнання), суд приходить до наступних висновків. Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути видані за фактично вчиненою операцією. У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця/продавця права на формування сум податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкових вигод, та які є передумовою їх формування. Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою. Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій/оформлення «безтоварних» операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів, зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних. У взаємозв'язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд також виходить з того, що суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржувані рішення оцінюються судом виходячи з доведеності з боку податкового органу тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені податковим органом в Акті перевірки, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності при вирішенні спірних взаємовідносин. В даному випадку, як приходить до висновку суд, податковий орган в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування), не довів жодними належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод, а відтак не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень. Доводи, покладені відповідачем в основу висновків Акту перевірки та оскаржуваних рішень, по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, з огляду на що висновки Акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеним контрагентом та підставою для прийняття спірних рішень. Зокрема, з Акту перевірки вбачається, що відповідачем під час перевірки по суті не аналізувалися умови та характер спірних операцій. Так, за умовами укладеного позивачем із ТОВ «Блюбері Продакшн» договору про надання юридичних та консультаційних послуг №1-02/02 від 03.02.2015р. передбачалася можливість надання ТОВ «Блюбері Продакшн» вказаних послуг як власними силами, так і силами спеціалістів третіх осіб, яких підприємство могло залучати для виконання зобов'язань за цим договором. Факт виконання вказаних договірних зобов'язань підтверджується договором, актами наданих послуг та податковими накладними, які зареєстровані в ЄРПН, копії яких залучено до матеріалів справи. Аналізуючи складені між позивачем та контрагентом первинні документи щодо надання зазначених послуг суд зазначає, що складені між ними первинні документи відповідають положенням законодавства, зокрема, в складених актах наданих послуг визначено зміст наданих послуг, а саме: «Юридичний аналіз матеріалів справ, складання проектів процесуальних документів та розробка правової стратегії захисту інтересів клієнтів "Замовника" у адміністративних та господарських судах України; складання проектів процесуальних документів для захисту інтересів клієнтів "Замовника" у органах Державної виконавчої служби», що в цілому дає зрозуміти зміст та суть господарської операції. При цьому суд зазначає, що більш детальне визначення змісту наданих послуг зазначено у самому договорі про надання таких послуг. Що ж до зв'язку спірних операцій із господарської діяльністю позивача, слід зазначити, що до видів діяльності позивача за КВЕД належить, зокрема, 69.10 «Діяльність у сфері права», що визнається в Акті перевірки. В контексті наведеного позивач в ході розгляду справи стверджував, що в подальшому отримані від ТОВ «Блюбері Продакшн» послуги використовувались позивачем при наданні власних юридичних послуг третім особам, тобто у господарських прибуткових та оподатковуваних операціях, які були об'єктом оподаткування ПДВ та податком на прибуток. Наведене жодним чином не спростовано відповідачем. Відтак, сукупність досліджених під час розгляду справи документів за відносинами позивача із ТОВ «Блюбері Продакшн» не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод за операціями із таким контрагентом. В контексті ж доводів відповідача про ненадання до перевірки додатків до договору та звітів, у яких би конкретизувалося, які саме юридичні або консультаційні послуги надавалися, суд зазначає, що податкове законодавство не ставить право платника на формування податкових вигод у залежність від наявності у платника таких документів, а тому їх відсутність само по собі не може свідчити про вчинення позивачем порушення та позбавляти його права відповідних податкових вигод. При цьому суд враховує, що за умовами договору, укладеного між позивачем та контрагентом, не передбачалося безумовного обов'язку сторін щодо складання додатків до договору та звітів про надання послуг. Факт ж надання послуг засвідчувався у актах наданих послуг, які надавалися до перевірки та наявні в матеріалах справи, та у яких, як вже зазначено вище, достатньо повно деталізовано зміст послуг. Що ж до викладених в акті перевірки тверджень про недостатність у контрагента трудових та інших ресурсів для виконання спірних операцій, суд зазначає, що відповідачем, в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням сутності операцій не доведено суду недостатності у контрагента трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні, не доведено й факту не реалізації контрагентом права на залучення до виконання спірних операцій інших осіб (спеціалістів третіх осіб), що, однак, передбачалося умовами договору. Посилання ж на неподання контрагентом податкової звітності, а також факту її неприйняття податковим органом, не може беззаперечно свідчити про відсутність у контрагента ресурсів, необхідних для виконання спірних операцій. Суд також не приймає до уваги доводи відповідача про неможливість надання контрагентом спірних послуг у зв'язку із тим, що начебто товар, який поставлявся ТОВ «Блюбері Продакшн» іншим особам, мав широкий асортимент та не зв'язаний якісними характеристиками (Шпалери, Різці, Юридичні послуги, Волокно тощо), оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували наведенні обставини (звітності контрагента та його покупців, витягу з ЄРПН тощо). При цьому суд враховує, що такі обставини, за відсутності доказів протиправного характеру діяльності підприємства, не можуть свідчити про порушення саме позивачем податкового законодавства та впливати на його право формувати податкові вигоди, оскільки не пов'язані із даними господарськими операціями позивача і контрагента. Загалом, в контексті спірних відносин слід зазначити, що акт перевірки не містить як аналізу дотримання податкової дисципліни позивачем та його контрагентом, так і доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності підприємств у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди, а відтак правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім постачальником. Крім того слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку постачальників позивача, як-то неподання звітності, недекларування податкових зобов'язань, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією. Слід також додати, що вищезгадані первинні документи, податкові накладні видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20% (за звичайними правилами), що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них данні відповідають та кореспондуються з даними первинних документів. Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових, накладних був зареєстрований платником ПДВ, що не заперечується та визнається в Акті перевірки, а отже видача ним податкових накладних є правомірною. Під час розгляду справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями. Слід також зазначити, що під час розгляду справи не надано рішення суду відносно контрагента позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»). Не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Не надано рішення суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України. Також не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тощо. Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом. В Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Таким чином, відповідачем по суті не надано в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод та які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум податкових вигод за вищезгаданими операціями, які б свідчили про нездійснення спірних операцій та про юридичну дефектність первинних документів за спірними операціям, а відтак відповідач не довів законності та обґрунтованості висновків акту перевірки та оскаржуваних рішень. Наведені ж відповідачем в Акті перевірки аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування спірних рішень. Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 КАС України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати. Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Форенсіс» задовольнити повністю. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 24.06.2016р. №1262615147 та №1252615147. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Форенсіс» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві сплачений ним судовий збір у розмірі 13  148,97 грн. (тринадцять тисяч сто сорок вісім гривень дев'яносто сім копійок). Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду. Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. Суддя                                                                                                          В.П. Шулежко