Рішення

від 20.12.2016 по справі 902/1822/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 грудня 2016 р. Справа № 902/1822/14

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Мовчан Г.М.

представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №10/14-04 від 16.06.2015 р.;

відповідача: ОСОБА_2, довіреність №б/н від 25.07.2016 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" (бульвар Верховної Ради, 7, м. Київ, 02100)

до : приватного малого підприємства фірми "Арконі" (пров. Цегельний, 2, м. Вінниця)

про стягнення 2968125 грн 89 коп.,

В С Т А Н О В И В :

публічним акціонерним товариством "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" заявлено позов до приватного малого підприємства фірми "Арконі" про стягнення 2968125 грн 89 коп. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору №0032/07/20-KLІ від 29.10.2007р. щодо повернення кредиту та сплати процентів за його користування, внаслідок чого за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 2968125 грн 89 коп., з яких 1753600 грн прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів, 1174760 грн 51 коп. прострочена заборгованість за нарахованим процентами та 39765 грн 38 коп. пеня за прострочену заборгованість по відсоткам.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 26.12.2014р. (суддя Мельник П.А.) за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1822/14 з призначенням до розгляду в судовому засіданні.

Відповідно до ухвали суду від 28.01.2015р. зупинено провадження у справі №902/1822/14 до вирішення господарським судом м. Києва справи №910/772/15-г за позовом приватного малого підприємства фірми "Арконі" до публічного акціонерного товариства "Банк Форум" про визнання недійсним кредитного договору №0032/07/20-KLІ від 29.10.2007р. та набрання судовим рішенням у даній справі законної сили.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2015 р. у справі №910/772/15-г апеляційну скаргу ПМП фірми "Арконі" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2015 р. у даній справі, яким відмовлено в задоволенні позову ПМП фірми "Арконі" про визнання недійсним кредитного договору №0032/07/20-KLІ від 29.10.2007р., залишено без змін.

Ухвалою суду від 21.09.2015р. поновлено провадження у даній справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

02.10.2015р. до суду від приватного малого підприємства фірми "Арконі" надійшла зустрічна позовна заява до публічного акціонерного товариства "Банк Форум" про розірвання кредитного договору №0032/07/20-KLІ від 29.10.2007р

Ухвалою суду від 05.10.2015р. зустрічну позовну заяву приватного малого підприємства фірми "Арконі" повернуто позивачу на підставі п.п. 4, 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Відповідно до ухвали суду від 14.12.2015р. призначено судово-економічну експертизу та зупинено провадження у даній справі. Проведення експертизи доручено атестованому судовому експерту Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України.

Ухвалою суду від 11.01.2016р. справу призначено до розгляду з метою вирішення питання щодо погодження строку проведення призначеної у справі експертизи, однак розгляд справи не відбувся, в зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.

22.03.2016р. до суду повернулася справа №902/1822/14 разом з повідомленням заступника директора Вінницького НДЕКЦ МВС України про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи у господарській справі.

22.03.2016р. відповідно до повторного автоматизованого розподілу справу №902/1822/14, в зв'язку з перебуванням судді Мельника П.А. на лікарняному, передано на розгляд судді Тварковському А.А.

Ухвалою суду від 24.03.2016р. вищевказану справу суддею Тварковським А.А. прийнято до свого провадження з призначенням її до розгляду.

12.04.2016р. на адресу суду надійшло клопотання відповідача від 12.04.2016р. (вх. №06-52/3263/16 від 12.04.2016р.) про повторне направлення матеріалів справи до Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру для проведення судової економічної експертизи у даній установі.

Відповідно до ухвали суду від 12.04.2016р. матеріали справи №902/1822/14 направлено до Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України для виконання ухвали від 14.12.2015р., якою призначено у даній справі судову економічну експертизу.

05.05.2016р. до суду надійшов лист Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України вих. №19/102/12-3/4669 від 28.04.2016р., в якому експертно-криміналістичним центром повідомлено, що у зв'язку із виконанням плану підготовки експертів на друге півріччя 2016 року та отримання ними допуску, який дозволить проведення досліджень з даного напрямку судової експертизи, орієнтовно проведення експертизи може розпочатись у вересні 2016р., з огляду на що останній просить погодити строк проведення даної експертизи.

Листом №902/1822/14/882/16 від 13.05.2016р. сторонам у справі запропоновано в термін до 27.05.2016р. надати суду письмові пояснення щодо можливості проведення призначеної у справі судової економічної експертизи у вересні 2016р.

Листом №902/1822/14/922/16 від 20.05.2016р. витребувано матеріали справи №902/1822/14 до суду для вирішення питання строку проведення експертизи або зміни експертної установи.

Відповідно до ухвали від 26.07.2016р. замінено експертну установу, доручено проведення судової економічної експертизи судовому експерту-економісту ОСОБА_3 та зупинено провадження у справі №902/1822/14.

15.08.2016р. до суду надійшов лист судового експерта-економіста ОСОБА_3 вих. №38/16/16/2016 від 09.08.2016р., до якого долучено клопотання експерта про надання додаткових документів, необхідних для проведення експертизи.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 17.08.2016р. поновлено провадження у даній справі з метою розгляду вищевказаного клопотання судового експерта-економіста ОСОБА_3. Крім того, ухвалою від цієї ж дати задоволено зазначене клопотання судового експерта та витребувано у сторін додаткові документи, необхідні для проведення експертизи.

05.12.2016р. до суду судовим експертом-економістом ОСОБА_3 повернуто матеріали справи з повідомленням про неможливість надання висновку судової експертизи у зв"язку із не наданням позивачем додаткових документів, необхідних для проведення експертизи.

Ухвалою суду від 08.12.2016р. поновлено провадження у даній справі та призначеної до розгляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні (20.12.2016р.) представник позивача позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ньому та поданих до суду доказах. Окрім того, подала до суду клопотання від 20.12.2016р. про оголошення перерви в судовому засіданні для надання публічному акціонерному товариству "Банк Форум" часу для підготовки та подання заяви про збільшення позовних вимог, та сплати судового збору в цій частині.

Судом, відхилено вказане клопотання позивача, оскільки публічний акціонерний товариство "Банк Форум" не було позбавлено можливості на протязі двох років з моменту порушення провадження у даній справі звернутися до суду з клопотанням відповідного змісту. До того ж наведена позивачем обставина не є підставою для відкладення розгляду справи.

Крім того, слід відмітити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого не є відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006р. у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Представник відповідача позов не визнав та заперечував проти його задоволення, посилаючись на мотиви, наведені у відзиві від 27.01.2015р., письмові пояснення від 13.12.2016р. в яких в задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" просив відмовити через його необґрунтованість та безпідставність. Крім того, посилаючись на обставини, викладенні в клопотанні від 09.10.2015р. та письмових поясненнях від 13.12.2016р. просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення простроченої заборгованості по поверненню кредитних коштів, простроченої заборгованості за нарахованим процентами та пені за прострочену заборгованість по відсоткам. Також надав суду письмові пояснення від 16.12.2016р., в яких зазначає про наявність підстав для розгляду справи за наявними доказами, без проведення експертизи.

Разом з тим суд в даному судовому засіданні, беручи до уваги розумні строки розгляду справи, визначені ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та зважаючи на значний проміжок часу, який минув з моменту порушення провадження у даній справі та те, що вказану експертизу не було проведено у зв"язку із не наданням позивачем додаткових документів, необхідних для її проведення, тоді як відповідачем виконано вимоги ухвали суду щодо надання додаткових документів необхідних для проведення експертизи та оплати експертних послуг, дійшов висновку про проведення розгляду справи за наявними у ній доказами, без проведення судової економічної експертизи.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

29.10.2007 року між публічним акціонерним товариством "Банк Форум" (банк, позивач) та приватним малим підприємством фірма "Арконі" (відповідач, позичальник) укладено кредитний договір №0032/07/20-KLІ (Договір), відповідно до п.п. 1.1.-1.3. якого банк надає позичальнику кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії для придбання будівельного обладнання (будівельні ліси, спецтехніка-екскаватори, бурові установки, крани, запчастини і послуги по ремонту спецтехніки) з максимальним лімітом заборгованості в сумі 2000000 грн. Кредитні кошти надаються строком по 11.10.2008р. За користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 17 процентів річних.

Відповідно до п. 2.3. Договору позичальник здійснює повернення кредитних коштів в національній валюті на відкритий йому позичковий рахунок №20622300600090 в Вінницькій філії АКБ В«ФорумВ» , МФО 302816.

Проценти за користування кредитними коштами сплачуються позичальником в національній валюті згідно із п. 2.6. договору. Несплата позичальником процентів протягом 20-ти календарних днів після встановленої п. 2.6. договору дати є підставою для вимоги щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитним коштами, неустойки та є підставою для звернення банком стягнення на заставлене майно (п. 2.4. Договору).

Згідно із п. 2.5. Договору сплата процентів позичальником здійснюється за фактичний строк користування кредитним коштами. При розрахунку процентів за користування кредитними коштами приймається рік і місяць рівні календарній кількості днів.

Відповідно до п. 2.6. Договору проценти сплачуються позичальником на рахунок №20688300600090 в Вінницькій філії АКБ В«ФорумВ» , МФО 302816, за перший місяць користування кредитними коштами не пізніше останнього робочого дня першого місяця користування кредитними коштами за період з моменту видачі кредитних коштів по 25-те число першого місяця користування кредитними коштами включно. В подальшому проценти за користування кредитними коштами сплачуються позичальником щомісячно, за період з 26 числа попереднього місяця по 25 число поточного місяця включно, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця. Проценти за останній місяць користування кредитними коштами сплачуються в день повернення кредитних коштів.

Згідно із п. 2.9. Договору у разі недостатності суми проведення платежу для виконання зобов'язань позичальника за цим договором у повному обсязі, вимоги банку погашаються у наступній черговості: в першу чергу сплачуються прострочені проценти та комісії, в другу строкові проценти та комісії, заборгованість за кредитом, в третю - можливі неустойка, штраф та пеня, потім інші вимоги банку.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 7.3. Договору).

Додатковою угодою №1 від 24.06.2008р. викладено п. 1.2. Договору в наступній редакції: «Кредитні кошти надаються строком по 28.10.2008р. З 24.06.2008р. за користування кредитним коштами встановлюється плата в розмірі 18% процентів річних».

28.10.2008р. між сторонами підписано додаткову угоду №2 до Договору, якою серед іншого викладено в новій редакції п. 1.1., визначивши ставку процентів річних в розмірі 27% та 1.3. Договору, встановивши графік зниження ліміту заборгованості з 01.12.2008р. в сумі 1794000 грн, до 01.10.2009р. в сумі 1705600 грн. Залишок заборгованості кредиту на 27.10.2009р. - 169600 грн.

Додатковою угодою №3 від 28.08.2009р. сторонами змінено проценту ставку за користування кредитом, виклавши п. 1.2. Договору в новій редакції: В«Кредитні кошти надаються строком по 15.07.2010р. За користування кредитним коштами встановлюється плата в розмірі 25% процентів річнихВ» . Крім того, викладено в новій редакцій п. 1.3. Договору «графік зниження ліміту заборгованості».

31.08.2009р. між сторонами підписано додаткову угоду №4 до Договору, якою викладено в новій редакції п. 2.1. розділу 2 «Загальні умови» щодо забезпечення повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами.

Додатковою угодою №5 від 11.03.2010р. до Договору викладено в новій редакції п. 2.6. Договору вказавши новий рахунок сплати позичальником процентів. Крім того, викладено в новій редакції юридичну адресу банку та його реквізити.

Додатковою угодою №6 від 30.11.2010р. сторонами викладено в новій редакції п.п. 1.1., 1.3., 2.3. та 2.6. Договору, вказавши нові рахунки видачі кредитних коштів, обліку нарахованих процентів, повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами.

Як вбачається із матеріалів справи, взяті на себе зобов'язання за Договором позивач виконав належним чином, надавши відповідачу кредит у розмірі 2124000 грн, що стверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордерами та банківськими виписками по рахунку відповідача.

Однак, позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору щодо погашення заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом. Зокрема, як свідчать наявні в матеріалах справи виписки по рахунку відповідача, останнім погашено заборгованість по кредиту в сумі 370400 грн та заборгованість про процентам в розмірі 1825501 грн 20 коп.

16.04.2014р. позивачем направлено на адресу відповідача лист-вимогу із проханням перерахувати на поточний рахунок позичальника грошові кошти в сумі 2684538 грн 05 коп., з яких 1753600 грн заборгованість по кредиту та 930938 грн 05 коп. прострочені відсотки за користуванням кредитом. Втім, як свідчать матеріали справи, відповіді на вказану вимогу від ПМП фірми В«АрконіВ» позивачем не отримано, кредитних коштів останнім не повернуто.

У зв'язку з цим станом на 04.11.2014р. за позичальником (відповідачем) по кредитному договору рахується заборгованість в сумі 2968125 грн 89 коп., з яких 1753600 грн прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів, 1174760 грн 51 коп. прострочена заборгованість за нарахованими процентами та 39765 грн 38 коп. пеня за прострочену заборгованість по відсоткам.

Зазначені вище обставини стали підставою звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача вищезазначеної суми заборгованості.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір, правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема, у ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 названої статті встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановленні обставини справи, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 1753600 грн простроченої заборгованості по поверненню кредитних коштів, 1174760 грн 51 коп. простроченої заборгованості за нарахованими процентами.

Поряд з цим відповідачем по справі подано клопотання та письмові пояснення про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості по поверненню кредитних коштів, простроченої заборгованості за нарахованим процентами та пені за прострочену заборгованість по відсоткам.

Згідно із п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з умов Договору, сторонами встановлено як строк дії договору - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 7.3. Договору), кінцевий строк повернення кредиту - по 15.07.2010р. (пункт 1.2. Договору з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №3 від 28.08.2009р.), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, зокрема щомісяця кожного календарного місяця для основної заборгованості (п. 1.4. Договору зі змінами, внесеними додатковими угодами №2 від 28.10.2008р. та №3 від 28.09.2009р.) та для процентів за користування кредитом щомісяця по 25-те число включно (пункт 2.6. Договору).

Таким чином, поряд з установленням строку дії Договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань зі внесення щомісячних платежів, останній з яких, з урахуванням змін внесених до Договору додатковою угодою №3 від 28.08.2009р., у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 15.07.2010р.

Відповідно до частини 3 статті 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно з статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 Цивільного кодексу України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У пункті 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вказано, що позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Оскільки умовами Договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами згідно графіку визначеному в Договорі (з урахуванням внесених до нього змін додатковими угодами №2 від 28.10.2008р. та №3 від 28.09.2009р.), а процентів - за перший місяць користування кредитними коштами не пізніше останнього робочого дня першого місяця користування кредитними коштами за період з моменту видачі кредитних коштів по 25-те число першого місяця користування кредитними коштами включно та в подальшому проценти за користування кредитними коштами сплачуються позичальником щомісячно, за період з 26 числа попереднього місяця по 25 число поточного місяця включно, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України №6-16цс13 від 06.11.2013 року, №6-20цс14 від 19.03.2014 року, №6-331цс15 від 01.07.2015р., №6-154цс15 від 30.09.2015р., №6-1295цс15 від 07.10.2015р., №6-2520цс15 від 06.04.2016р.

Як слідує з матеріалів справи позовну заяву вих. №б/н від 23.12.2014 року, зареєстровано канцелярією суду за вх. №1895/14 від 25.12.2014р. та направлено на адресу господарського суду Вінницької області 24.12.2014 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим конвертом з відбитком поштового штемпеля.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Відповідно до ч. 4 ст. 257 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки, вимоги про стягнення заборгованості по поверненню кредитних коштів в сумі 1753600 грн, які, враховуючи зміни внесенні до Договору додатковою угодою №3 від 28.08.2009р., мали бути погашені у строк до 15.07.2010р. включно, заявлено після спливу трирічного строку позовної давності, тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Доводи позивача щодо переривання позовної давності в цій частині вимог з посиланням на п. 2.9. Договору, яким встановлювалася черговість погашення вимог банку та те, що погашення, що здійснювалися відповідачем до березня 2014р. є діями, що підтверджують визнання відповідачем основного боргу так і додаткових вимог, судом не беруться до уваги, оскільки, як слідує з матеріалів справи (банківських виписок по рахунку відповідача) останню проплату заборгованості за кредитом відповідачем здійснено 29.10.2009р. , тоді як банк звернувся з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості 24.12.2014р. , тобто після спливу 3-го строку позовної давності наданого останньому ст. 257 ЦК України.

Крім того, на переконання суду, дії зі сплати заборгованості по відсоткам є підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно суми заборгованості по відсоткам за користування кредитом, але жодним чином не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших частин платежу (тіла та неустойки).

Більше того не є обґрунтованим посилання позивача на п.2.9 Договору, яким сторони погодили черговість погашення вимог банку, і що це свідчить про визнання боргу і обізнаність, що будь-які кошти, які надходять на погашення заборгованості по кредиту, будуть зараховуватися у визначеному порядку, оскільки навпаки, відповідач будучи обізнаним із цим порядком, сплачував кошти в розмірі, в якому вони могли бути зараховані лише на погашення відсотків, а не сплату тіла кредиту, що вкотре підтверджує вчинення дій щодо визнання заборгованості лише по відсоткам. Відтак це також жодним чином не може свідчити про визнання відповідачем основного боргу та вчинення дій щодо переривання строку позовної давності по тілу кредиту.

З аналізу положень ст.264 ЦК України визначальним у перериванні строків позовної давності є вчинення боржником дій, які спрямовані на визнання якихось конкретних складових боргу чи усього боргу в цілому.

Разом із тим матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про визнання відповідачем заборгованості по тілу кредиту або вчинення дій, які свідчать про це.

Щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п.п. 4.4, 4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого Господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорівВ» правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, у тому числі, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, зокрема з наявних у ній виписок банку по рахунках відповідача, останню проплату заборгованості по процентам за користування кредитними коштами відповідачем здійснено 26.02.2014р. , а відтак саме з цієї дати бере початок новий строк позовної давності, який з урахуванням ст.ст. 257, 264 ЦК України закінчується 26.02.2017р., тоді як позивач звернувся з позовом до суду 24.12.2014р. Тобто, в даному місце мало місце переривання строку позовної давності стосовного вимог позивача про стягнення процентів за користування кредитними коштами, а відтак позивач звернувся в межах зазначеного строку, з огляду на що вимоги публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в цій частинні в сумі 1174760 грн 51 коп. підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

При цьому особливу увагу слід звернути на те, що часткова сплата процентів відбувалася без зазначення призначення платежу (не вказано за який місяць конкретно), відтак фактично постійно мало місце переривання строку позовної давності по сплаті усіх процентів незалежно від періоду їх нарахування та того, що по кожному періодичному платежу строк позовної давності течуть окремо.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 39765 грн 38 коп. пені за прострочену заборгованість по відсоткам.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Пунктом 1 статті 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 4.1 Договору за несвоєчасне повне чи часткове погашення кредитних коштів та за несвоєчасну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2%, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та або несплачених процентів за кожен день прострочення.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, в п. 3 інформаційного листа ВГС України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 року "Про доповнення до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначається, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Проте, позивачем при обрахуванні пені враховано норми чинного законодавства, зокрема Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тому вимоги про стягнення пені у заявленому розмірі, який не перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України є правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р №10 В«Про деякі питання практики застосування позовної давності при вирішенні господарських спорівВ» Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

У відповідності до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені ).

Відтак, з огляду на правову природу пені, яка нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язань, строк позовної давності в один рік, дату звернення позивача з позовом до суду - 24.12.2014 року (відбиток штемпеля поштового зв'язку на конверті, в якому надіслано позовну заяву), враховуючи клопотання та письмові пояснення відповідача про застосування строків позовної давності, суд вважає, що стягненню підлягає пеня в межах попереднього року до дня подання позову. Здійснивши підрахунок пені за допомогою програми В«Ліга.ЗаконВ» , окремо по кожній із сум прострочених процентів, суд встановив розмір пені за прострочену заборгованість по відсоткам в розмірі 31655 грн 17 коп. , решта заявленої до стягнення пені в сумі 8110 грн 21 коп. в силу вищенаведеного задоволенню не підлягає.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Банк Форум" підлягають задоволенню судом частково.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, розподіляючи судові витрати, суд враховує положення Закону України В«Про судовий збірВ» в редакції чинній до 01.09.2015 року, з огляду на наступне.

В силу вимог ч.3 ст. 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, загальним, таким, що поширюється на всі акти цивільного законодавства, є правило, відповідно до якого новий акт цивільного законодавства застосовується до тих прав та обов'язків, що виникли після набрання ним чинності, і до тих юридичних фактів, що настали після набрання чинності таким актом. Тобто, усі ті юридичні наслідки, які відповідно до юридичних фактів, що відбулися в минулому, вже настали, за загальним правилом, зберігають свою силу. Натомість усі юридичні факти, що виникли після набрання чинності новим актом, підпадають під його дію.

З матеріалів справи видно, що при зверненні позивача з позовом до суду (24.12.2014 року) діяла редакція Закону України В«Про судовий збірВ» (до 01.09.2015 року), відтак враховуючи, що юридичний факт (звернення позивача з позовом до суду) мав місце до 01.09.2015 року, при розподілі господарських витрат суд враховує положення Закону України В«Про судовий збірВ» в редакції чинній до 01.09.2015 року

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного малого підприємства фірми "Арконі" (пров. Цегельний, 2, м. Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 24898690) на користь публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" (бульвар Верховної Ради, 7, м. Київ, 02100, код ЄДРПОУ 21574573) 1174760 грн 51 коп. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 31655 грн 17 коп. пені за прострочену заборгованість по відсотках.

Стягнути з приватного малого підприємства фірми "Арконі" (пров. Цегельний, 2, м. Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 24898690) до спеціального фонду Державного бюджету України 24128 грн 31 коп. судових витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні позовних вимог в частинні стягнення 1753600 грн простроченої заборгованості по кредиту та 8110 грн 21 коп. пені відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 26 грудня 2016 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи;