Рішення

від 20.12.2016 по справі 902/872/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 грудня 2016 р. Справа № 902/872/16

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засіданні ОСОБА_1,

у відсутності представників сторін та третіх осіб,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : приватного підприємства "Л.В.С." (вул. Кременчуцька (Фрунзе), 28, с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область, 38751)

до : товариства з обмеженою відповідальністю "КСД-Транс" (вул. Грецька, 20, оф. 1, м. Могилів-Подільський, Вінницька область, 24000)

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Опекс" (вул. Океанська, будинок 4, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000) та товариство з обмеженою відповідальністю "Гуд Логістік" (вул. Чорновола, 20, оф. 203, м. Київ, 03150)

про стягнення 35546 грн 14 коп.,

ВСТАНОВИВ :

приватним підприємством "Л.В.С." (позивач, перевізник) заявлено позов до товариства з обмеженою відповідальністю "КСД-Транс" (замовник, експедитор, відповідач) про стягнення 35546 грн 14 коп.

Позовні вимоги мотивовано підписанням між приватним підприємством "Л.В.С." та товариством з обмеженою відповідальністю "КСД-Транс" заявки на перевезення вантажу №60 від 02.03.2016р., відповідно до якої позивачем надано відповідачу послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом м. Гамбург (Німеччина) - м. Дніпро (Україна), які останнім не оплачено, внаслідок чого у нього виникла заборгованість по оплаті наданих йому послуг в розмірі 1150 євро, що еквівалентно, як зазначає позивач, станом на день розвантаження 33959 грн.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 12.10.2016р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/872/16 з призначенням її до розгляду.

Відповідно до ухвал суду від 03.11.2016р. та 29.11.2016р. розгляд справи відкладався з об"єктивних причин: через неподання сторонами витребуваних доказів, необхідність залучення до участі у справі третіх осіб: товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Опекс", товариства з обмеженою відповідальністю "Гуд Логістік" та витребування нових доказів по справі.

В судове засідання на визначену дату (20.12.2016р.) представники сторін та третіх осіб не з"явилися не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином ухвалою від 29.11.2016р., яка надсилалася їм рекомендованою кореспонденцією. Факт належного повідомлення позивача та третіх осіб підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Поряд з цим щодо повторної неявки в судове засідання представника відповідача, суд зазначає наступне.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач зареєстрований за адресою, яка відповідає тій адресі, за якою надсилалась останньому ухвали від 12.10.2016р., 03.11.2016р. та 29.11.2016р. Поряд з цим направлені судом на адресу відповідача ухвали підприємством зв'язку повернуті з відміткою «за зазначеною адресою не проживає», відносно чого суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної Постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, враховуючи, що направлення ухвали здійснювалося за адресою відповідача, яка визначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і наявних у матеріалах справи документах, приймаючи до уваги положення ст.64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р., суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Водночас слід зазначити, що під час попереднього судового засідання у даній справі представник позивача заявлений позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладенні в ньому та надані суду докази.

Окрім того, в матеріалах справи також містяться письмові пояснення третіх осіб: товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Опекс" та товариство з обмеженою відповідальністю "Гуд Логістік".

Зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Опекс" у надісланих на адресу суду письмових поясненнях від 24.11.2016р. зазначає про відсутність договірних відносин зі сторонами справи під час перевезення вантажу згідно міжнародної транспортної накладної (CMR) №А277225. Крім того, останнє вказує, що транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажу, зазначеного у даній міжнародній накладній надавались товариством з обмеженою відповідальністю "Гуд Логістік". На підтвердження викладеного в поясненнях ТОВ "Торговий дім "Опекс" до них додано рахунок на оплату №416 від 12.03.2016р., акт наданих послуг №271 від 15.03.2016р., платіжне доручення №93 від 15.03.2016р. про оплату зазначених послуг та додаток 5 до податкової декларації, в якому відображається господарська операція із контрагентом ТОВ «Гуд Логістік».

Поряд з цим у надісланих до суду поясненнях вих. №1/15 від 15.12.2016р. товариство з обмеженою відповідальністю «Гуд Логістік» підтвердило наявність господарських відносин з ТОВ "Торговий дім "Опекс" щодо перевезення вантажу за маршрутом м. Гамбург (Німеччина) - м. Дніпро (Україна), про що надало акт наданих послуг та банківську виписку про оплату зазначених послуг. Крім того, останнім також зазначено, що для організації доставки вантажу залучено ТОВ «КСД-Транс», з яким було укладено договір перевезення вантажів (транспортно-експедиційне обслуговування) №29/02/16 від 29.02.2016р. На підтвердження вказаного останнім долучено до пояснень заявку на транспортно-експедиторське обслуговування №1 від 02.03.2016р., акт наданих послуг №271 від 15.03.2016р., банківську виписку від 15.03.2016р. про їх оплату та міжнародну транспортну накладу CMR №А 277225. Водночас додано докази правовідносин з перевезення вантажу між ТОВ «Торговий дім «Опекс» та ТОВ «Гуд Логістік».

Також в справі містяться письмові пояснення водія, який здійснював перевезення вантажу, вказаного у міжнародній транспортній накладній CMR 277225. У вказаних поясненнях останнім зазначено, що ним здійснювалося перевезення вантажу згідно заявки №60 від 02.03.2016р. Згідно умов зазначеного перевезення він отримав вантаж у м. Гамбург (Німеччина), його транспортування проходило на протязі восьми днів. Відвантаження зазначеного вантажу здійснювалося у м. Дніпро (Україна) 12.03.2016р., одержувачем вантажу було ТОВ "Торговий дім "Опекс", про що свідчить відмітка у CMR №А 277225. Дане міжнародне перевезення здійснювалося на автомобілі МАN (д.н.з. НОМЕР_1), напівпричіп (д.н.з. НОМЕР_2). Жодних порушень на протязі здійснення перевезення не було.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

02.03.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю "КСД-Транс" (замовник, експедитор, відповідач) та приватним підприємством "Л.В.С." (перевізник, позивач) підписано заявку на перевезення вантажу №60, відповідно до якої позивач зобов'язався надати послуги міжнародного перевезення вантажу на замовлення відповідача за маршрутом м. Гамбург (Німеччина) - м. Дніпро (Україна).

Умовами заявки серед іншого визначено дату завантаження вантажу, найменування (характеристику) вантажу, вимоги до автотранспорту, необхідні документи (CMR), місце завантаження вантажу, дату/час розвантаження, місце розвантаження, ціну перевезення: 1150 євро по курсу НБУ на день розвантаження, умови оплати: на протязі 10-15 банківських днів по оригіналам документів.

Відповідно до умов заявки виконання зазначеного перевезення здійснювалося водієм ОСОБА_2 автомобілем марки МАN (д.н.з. НОМЕР_1), напівпричіп (д.н.з. НОМЕР_2). На момент здійснення зазначено перевезення водій перебував із перевізником у трудових відносинах на підставі договору стажування №7 від 12.02.2016р.

На виконання умов заявки позивачем надано послуги з перевезення вантажу за маршрутом м. Гамбург (Німеччина) -м. Дніпро (Україна), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №А 277225 з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, копія якої долучена до матеріалів справи.

Як зазначає позивач у позові, 16.03.2016р. приватним підприємством "Л.В.С." засобами зв'язку «Нова пошта» надіслано товариству з обмеженою відповідальністю "КСД-Транс" акт надання послуг №11 від 12.03.2016р. та рахунок №11 від 12.03.2016р. на оплату послуг перевезення вантажу на суму 33959 грн.

Втім, як зазначає останній та слідує з матеріалів справи, відповідач за надані йому послуги перевезення вантажу на суму 33959 грн, ним не сплачено.

30.05.2016р. позивачем на адресу відповідача направлено акт надання послуг №11 від 12.03.2016р., рахунок №11 від 12.03.2016р. на оплату послуг перевезення вантажу на суму 33959 грн, заявку №60 від 02.03.2016р., копію міжнародної транспортної накладної CMR №А 277225 та претензію з вимогою на протязі 10 днів після отримання претензії перерахувати на розрахунковий рахунок перевізника заборгованість в сумі 33959 грн, однак зазначене поштове відправлення було повернуто поштовим відділення на адресу позивача з відміткою "за зазначеною адресою не проживає".

Також, в матеріалах справи містяться докази, з яких слідує, що правовідносинам що склалися між сторонами щодо перевезення вантажу за маршрутом м. Гамбург (Німеччина) - м. Дніпро (Україна) передували правовідносини інших суб'єктів господарювання. Зокрема, договір №304 від 01.03.2016р., відповідно до умов якого товариством з обмеженою відповідальністю "Гуд Логістік" (експедитор) надано товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Опекс" (клієнт) транспортно-експедиторські послуги, що підтверджується заявкою на транспортно-експедиторське обслуговування №1 від 02.03.2016р., актом наданих послуг №271 від 15.03.2016р., платіжним дорученням №93 від 15.03.2016р. про їх оплату та міжнародною транспортною накладною CMR №А 277225. Крім того, відносини між товариством з обмеженою відповідальністю «Гуд Логістік» (експедитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «КСД-Транс» (експедитор, перевізник), що стверджується наявним у справі договором перевезень вантажів (транспортно-експедиційного обслуговування) №29/02/16від 29.02.2016р., договором-заявкою №02/03/16 від 02.03.2016р., актом наданих послуг №60 від 12.03.2016р., банківською випискою від 01.04.2016р. про їх оплату та міжнародною транспортною накладною CMR №А 277225.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідачів та наданих у справу доказів, суд виходив із наступного.

Відповідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зазначена норма кореспондується з вимогами ст. 144 Господарського кодексу України щодо підстав виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Згідно із ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Надані в матеріалах справи докази свідчать про те, що спір між сторонами у справі виник з договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, при цьому сторони перебували між собою у транспортно-експедиторських відносинах.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Різновидом договорів про надання послуг є договір транспортного експедирування, за яким, виходячи з приписів частини 1 статті 929 ЦК України, одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, яким, зокрема, є Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДГІВ) від 19.05.1956 (Конвенція), яка була ратифікована Україною Законом "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006.

Статтею 1 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Згідно зі статтею 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Частиною статті 5 Конвенції встановлено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Згідно з частиною 1 статті 31 Конвенції в усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: а) .відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Таким чином, з викладеного вище слідує, що правовідносинам між позивачем та відповідачем щодо перевезення вантажу передували правовідносини між ТОВ «Торговий дім «Опекс», ТОВ «Гуд Логістик» та ТОВ «КСД-Транс». Правовідносини, що склалися в ході перевезення вантажу схематично можна відобразити наступним чином: ТОВ «Торговий дім «Опекс» (замовник, клієнт) - ТОВ «Гуд Логістик» (експедитор) - ТОВ «КСД-Транс» (перевізник, експедитор по відношенню до ТОВ «Гуд Логістік», замовник по відношенню до ПП «Л.В.С.») - ПП «Л.В.С.» (перевізник по відношенню до ТОВ «КСД-Транс»).

А відтак, системний аналіз вищевказаних норм законодавства та встановлених обставин справи свідчить про те, що позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов'язання згідно заявки на перевезення вантажу №60 від 02.03.2016р.

Водночас у заявці на перевезення вантажу №60 від 02.03.2016р. відсутнє чітке визначення строку настання зобов'язання відповідача з оплати послуг перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом м. Гамбург (Німеччина) - м. Дніпро (Україна).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Як вказувалось вище, позивачем направлялися на адресу відповідача акт надання послуг №11 від 12.03.2016р., рахунок №11 від 12.03.2016р. на оплату послуг перевезення вантажу на суму 33959 грн, заявка №60 від 02.03.2016р., копія міжнародної транспортної накладної CMR №А 277225 та претензія з вимогою перерахувати на розрахунковий рахунок перевізника заборгованість в сумі 33959 грн.

Вказана вимога підприємством поштового зв'язку була повернута на адресу позивача з відміткою В«за зазначеною адресою не проживаєВ» , про що ним оформлено відповідне повідомлення від 01.06.2016р.

Отже, з урахуванням приписів вищевказаного законодавства та положень п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання з оплати послуг перевезення вантажу автомобільним транспортом настав з 09.06.2016р., відтак вважає вимогу позивача про стягнення заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу правомірною та обґрунтованою. Водночас задовольняє її в сумі 32961 грн 65 коп., виходячи із курсу євро до української гривні, встановленого НБУ станом на 12.03.2016р. (день розвантаження товару), який становив 28,6623 грн/за один євро (1150 євро (ціна перевезення) х 28,6623 грн/за один євро = 32961 грн 65 коп.). В задоволенні решти заборгованості в сумі 997 грн 35 коп. слід відмовити як заявленої безпідставно.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 468 грн 91 коп.- 3% річних та 1118 грн 23 коп. інфляційних втрат, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України.

Разом тим, суд надаючи оцінку правильності визначеному позивачем періоду нарахування 3% річних з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України та змісту п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановив, що початок періоду нарахування 3% річних позивачем визначено невірно, оскільки їх треба нараховувати після спливу семиденного строку від дня пред'явлення вимоги, яким слід вважати дату оформлення підприємством зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення (претензії про сплату заборгованості), тобто з 09.06.2016р.

Тому, суд самостійно здійснив обрахунок заборгованості з 3% річних, виходячи із вказаного позивачем періоду та суми заборгованості з оплати послуг перевезення вантажу, що підлягає до стягнення з відповідача в сумі 32961 грн 65 коп., взявши за основу початок прострочення відповідачем зобов'язання з 09.06.2016р.

Відтак здійснивши обрахунок 3% річних у правильному періоді за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН", суд визначив їх в розмірі 268 грн 21 коп. , який в сукупності є меншим, ніж той, який заявлений позивачем ( 468 грн 91 коп.) , а тому решта заявлених до стягнення 3% річних в сумі 200 грн 70 коп. задоволенню судом не підлягають.

Водночас відносно нарахування позивачем 1118 грн 23 коп. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

За змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17,18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N62-97р.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12).

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 року у справі 6-36736вов10), а тому норми ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні.

Поряд з цим, у правовідносинах, які існували між сторонами заявки, зобов'язання хоча і були визначені у національній валюті, але вартість послуг з перевезення вантажу, яка підлягала обрахуванню станом на день її оплати, залежала від курсу євро.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Частина третя статті 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

За пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Положення частини другої статті 533 ЦК України та частини другої статті 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу).

Відтак вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України).

А тому нарахування інфляційних, які хоча і передбачені у національній валюті, але проіндексована по відношенню до іноземної валюти, є неправомірним, з огляду на що позовні вимоги ПП «Л.В.С.» в цій частинні задоволенню судом не підлягають.

Як визначає ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34,43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом ст.33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню судом частково.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82, 83, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КСД-Транс" (вул. Грецька, 20, оф. 1, м. Могилів-Подільський, Вінницька область, 24000, код ЄДРПОУ 40179502) на користь приватного підприємства "Л.В.С." (вул. Кременчуцька (Фрунзе), 28, с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область, 38751, код ЄДРПОУ 32016865) 32961 грн 65 коп. основного боргу, 268 грн 21 коп. - 3% річних та 1288 грн 21 коп. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні позову в частинні стягнення 997 грн 35 коп. основного боргу, 200 грн 70 коп. - 3% річних та 1118 грн 23 коп. інфляційних втрат відмовити.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати сторонам та третім особам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Повне рішення складено 26 грудня 2016 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Кременчуцька (Фрунзе), 28, с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область, 38751)

3 - відповідачу (вул. Грецька, 20, оф. 1, м. Могилів-Подільський, Вінницька область, 24000)

4 - ТОВ "Торговий дім Опекс" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Океанська, будинок 4)

5 - ТОВ "Гуд Логістік" (вул. Чорновола, 20, оф. 203, м. Київ, 03150)