Ухвала

від 26.12.2016 по справі 913/1108/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

26 грудня 2016 року Справа № 913/1108/16.

Провадження №3пд/913/1108/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі Здоров`я», м. Сєвєродонецьк Луганської області,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Лисичанськ Луганської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліон», м. Лисичанськ Луганської області,

про визнання недійсним договору суборенди,

суддя Секірський А.В.

секретар судового засідання Богуславська Є.В.

У засіданні брали участь:

від позивача - ОСОБА_2 представник за довіреністю б/н від 05.09.2016;

від відповідача - ОСОБА_3 посвідчення адвоката №829 від 26.10.2006;

від третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліон» - представник не прибув ,

в с т а н о в и в:

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фалбі Здоров`я» (далі - позивач) звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) з вимогою визнати договір суборенди від 01.08.2015 недійсним та ввести наслідки визнання договору суборенди від 01.08.2015 року недійсним згідно до вимог ст. 216 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, який був орендарем приміщення, власником якого є ТОВ фірма «ЛІОН» без згоди власника надав частину орендованого ним приміщення в суборенду позивачу, чим при укладанні договору суборенди порушив засади цивільного законодавства, а саме ст. 774 Цивільного кодексу України, та умови договору оренди, що був укладений між відповідачем та ТОВ фірма «ЛІОН». При укладанні договору суборенди відповідач не маючи на те повноважень перевищив термін дії договору суборенди, проти терміну на який у нього був укладений договір оренди з власником нежитлового приміщення.

Відзивом на позовну заяву, відповідач погоджується із доводами позивача в частині недійсності договору суборенди, проте не погоджується щодо застосування наслідків визнання визнання договору суборенди недійсним.

Відповідно до ч.3 ст. 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання визнано недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Оскільки факт користування позивачем спірним приміщенням мав та має місце і останнім не заперечується та підтверджується підписаними між позивачем та відповідачем відповідними актами, проведення реституції між позивачем та відповідачем на підставі ст. 216 ЦК України, на думку останнього є не можливим, а визнання договору суборенди недійсним та припинення зобов'язань, що з нього витікають, можливе лише на майбутнє.

Ухвалою суду від 10.10.2016 до участі в справі залучено третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Ліон» (далі - третя особа).

Відзивом б/н від 21.10.2016 третя особа погоджується із доводами позивача в частині недійсності договору суборенди, проте не погоджується щодо застосування наслідків визнання визнання договору суборенди недійсним.

12.12.2016 відповідачем надані додаткові пояснення, якими він просить суд припинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору з огляду на наступне.

У зв`язку з несплатою позивачем протягом трьох місяців підряд плати за користуванням приміщенням відповідач, керуючись ст.. 782 Цивільного кодексу України повідомив позивача про відмову від договору субнайму (суборенди) нежитлового приміщення від 01.08.2015.

Повідомлення про відмову від договору позивачем було отримано 08.12.2016. про що свідчить надана відповідачем копія поштового повідомлення.

Таким чином, відповідно ч.2 ст. 782 Цивільного кодексу України, договір субнайму (суборенди) нежитлового приміщення від 01.08.2015 є розірваним з 08.12.2016, тому визнання розірваного договору оренди недійсним є неможливим, оскільки відсутній предмет спору.

В судове засідання прибули повноважні представники позивача та відповідача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача правом участі у судовому засіданні не скористались, хоча належним чином була повідомлена про час та місце його проведення.

Представником позивача в судовому засіданні була надана заява б/н від 26.12.2016 про відмову від другої вимоги позовної заяви, щодо введення наслідків визнання договору суборенди від 01.08.2015 недійсним згідно до вимог ст. 216 Цивільного кодексу України.

Зазначена заява прийнята судом до розгляду.

В судовому засіданні представником відповідача було надано заяву про долучення до матеріалів справи виписок з банківського рахунку відповідача.

Відповідні документи були оглянуті судом та долучені до матеріалів справи.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, вислухавши присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, суд встановив такі фактичні обставини.

02.01.2015 між ТОВ Фірма «Ліон» (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (Орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення №201-4 (а.с. 48-49).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування на умовах цього договору наступне приміщення, назване у подальшому «Приміщення». Загальна площа приміщення: 25 кв.м. розташованого за адресою: м. Лисичанськ, вул. Свердлова, б. 348. Мета оренди - здійснення підприємницької діяльності згідно зі свідоцтвом.

На підставі п. 8.1 договору оренди орендар за згодою з орендодавцем має право передавати в суборенду частину орендованого приміщення будь-якій юридичній чи фізичній особі.

Строк дії договору визначений в п.10.1 з 01.01.2015 по 31.12.2015.

Додатковою угодою №3 від 31.12.2015 сторонами були внесені зміни в п. 10.1 договору оренди №201-4 від 02.01.2015 відповідно до яких, строк дії договору продовжено з 01.01.2015 по 31.05.2016 (а.с. 54).

Власником майна переданого за договором оренди нежитлового приміщення №201-4 від 02.01.2015 є Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Ліон», що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 26.10.2010 (а.с. 55).

01.08.2015 між ФОП ОСОБА_1 (Суборендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фалбі Здоров'я» (Суборендар) був укладений договір суборенди нежитлового приміщення б/н (а.с. 9-10).

Строк дії договору суборенди визначений в п.4.1 з моменту прийняття приміщення Суборендарем за актом прийому-передачі і діє до 30.06.2018.

Матеріали справи свідчать, що у зв`язку з несплатою позивачем протягом трьох місяців підряд плати за користуванням приміщенням відповідач, керуючись ст.. 782 Цивільного кодексу України повідомив позивача про відмову від договору субнайму (суборенди) нежитлового приміщення від 01.08.2015.

Повідомлення про відмову від договору позивачем було отримано 08.12.2016. про що свідчить надана відповідачем копія поштового повідомлення.

Таким чином, відповідно ч.2 ст. 782 Цивільного кодексу України, договір субнайму (суборенди) нежитлового приміщення від 01.08.2015 є розірваним з 08.12.2016.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Уразі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 3 ст. 270 Господарського кодексу України (яка кореспондується зі ст. 236 ЦК) виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

За змістом ст. ст. 651, 653 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК).

Із правової природи такого зобов`язання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, оскільки використання майна - «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Тому визначаючи договір оренди недійсним, необхідно серед іншого встановити обставини, пов`язані з виконанням договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов`язання за цим договором.

У справі, що розглядається, позовні вимоги позивача зводяться до визнання недійсним договору суборенди нежитлового приміщення, який було розірвано, тобто зобов`язання за спірним договором є припиненими.

Ураховуючи встановлені у справі обставини, визнання договору суборенди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі № 918/144/15, яка в силу положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для застосування.

З урахуванням викладеного вище, суд доходить висновку про необхідність припинення провадження у даній справі за вимогою про визнання договору суборенди від 01.08.2015 року не дійсним на підставі приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Заявою б/н від 26.12.2016 позивач в порядку ст.ст. 22, 78 та ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відмовляється від другої вимоги щодо введення наслідків визнання договору суборенди від 01.08.2015 недійсним згідно до вимог ст. 216 Цивільного кодексу України.

Заява позивача про відмову від другої вимоги щодо введення наслідків визнання договору суборенди від 01.08.2015 недійсним згідно до вимог ст. 216 Цивільного кодексу України судом розглянута та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе прийняти відмову позивача від другої вимоги щодо введення наслідків визнання договору суборенди від 01.08.2015 недійсним згідно до вимог ст. 216 Цивільного кодексу України, оскільки це право позивача передбачено ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, ця відмова не суперечить чинному законодавству та не порушує ні чиї права та охоронювані законом інтереси, в тому числі відповідача.

З урахуванням викладеного вище, суд доходить висновку про необхідність припинення провадження за другою вимогою щодо введення наслідків визнання договору суборенди від 01.08.2015 недійсним згідно до вимог ст. 216 Цивільного кодексу України на підставі приписів п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що при поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

У разі припинення провадження у справі, на підставі п.5 ст.7 Закону України В«Про судовий збірВ» , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 1-1, 4 частини 1 статті 80, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

Провадження у справі припинити.

Суддя А.В. Секірський