Рішення

від 19.12.2016 по справі 913/1088/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

19 грудня 2016 року Справа № 913/1088/16

Провадження № 33пд/913/1088/16

За позовом керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Попаснянської районної державної адміністрації - Попаснянської районної військово - цивільної адміністрації, м. Попасна Луганської області

до Селянського фермерського господарства В«ЛагіднеВ» , с. Вовчоярівка, Попаснянського району, Луганської області

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення

Суддя Драгнєвіч О.В.

Секретар судового засідання Дмітрієва К.С.

У засіданні брали участь:

від органу прокуратури: ОСОБА_1 прокурор відділу прокуратури Харківської області на підставі посвідчення № 028256 від 15.08.2014;

від позивача: не прибув;

від відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю №2/12 від 02.12.2016.

В С Т А Н О В И В:

Керівник Лисичанської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду Луганської області із позовом в інтересах держави в особі Попаснянської районної державної адміністрації - Попаснянської районної військово - цивільної адміністрації до Селянського фермерського господарства В«ЛагіднеВ» , в якому просив:

- визнати недійсним договір оренди земельних часток (паїв) укладений між Попаснянською районною державною адміністрацією та Селянським фермерським господарством В«ЛагіднеВ» , зареєстрований Малорязанцевською селищною радою за № 234 від 24.01.2014;

- зобов'язати Селянське фермерське господарство В«ЛагіднеВ» повернути не витребувані земельні частки (паї) у складі єдиного земельного масиву загальною площею 154,42 умовних кадастрових гектарів, переданих йому в оренду на підставі договору, зареєстрованого Малорязанцевською селищною радою за № 234 від 24.01.2014 (т.1, а.с.5-12).

Ухвалою господарського суду Луганської області від 04.10.2016 призначено розгляд в судовому засіданні питання щодо підтвердження підстав представництва керівником Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області інтересів держави в особі Попаснянської районної державної адміністрації - Попаснянської районної військово - цивільної адміністрації з заявленими вимогами на 18.10.2016.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 18.10.2016 підтверджені підстави представництва, порушено провадження, розгляд справи призначено на 08.11.2016.

Керівником Лисичанської місцевої прокуратури подано заяву про уточнення позовних вимог за №7860вих16 від 18.10.2016, якою останній в порядку ст.22 ГПК України уточнив вимогу про повернення не витребуваних земельних часткок (паїв) у складі єдиного земельного масиву загальною площею 154,42 умовних кадастрових гектарів, а саме просив повернути їх позивачу - Попаснянській районній державній адміністрації, як розпоряднику вказаних земельних ділянок в силу ст.13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», а також надав докази сплати судового збору в повному обсязі (т.1, а.с.57-64).

Господарським судом прийнято подану прокурором заяву з наведеними уточненнями позовної вимоги, розгляд справи здійснюється з її урахуванням.

Прокурор в позові, посилаючись на допущені сторонами порушення вимог чинного земельного законодавства на час укладення оспорюваного договору, а саме: п.3 ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі», п.2 ч.2 ст.18 Закону України «Про оцінку земель» (не проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що передається в оренду); п.1 ч.1 ст.15 вказаного Закону, ч.4 ст.22, 79-1 Земельного кодексу України (передача в оренду земельної ділянки без розроблення проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки та його затвердження); п.п.9, 11 ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» (відсутність в договорі визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини та умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки), що свідчить про до відсутність окремих істотніх умов в договорі, та є підставою для визнання такого договору недійсним, просив позов задовольнити повністю.

Крім того, в додатках до позову прокурором надано копію відповіді Відділу Держгеокадастру у Попаснянському районі Луганської області на запит від 19.09.2016 за №10-28-0.5-14/2-16, якою було підтверджено, що нормативна грошова оцінка земель КСП «Лисичанський», за рахунок яких були передані в оренду СФГ «Лагідне» землі площею 154,42 га, була проведена станом на час розпаювання земель у 1995 році та складає 3265 грн 96 коп. за 1 га, в цінах на 01.07.1995; частина громадян, які у відповідності до виданих їм сертифікатів направо на земельну частку (пай), та за рахунок яких були надані відповідачу в оренду землі площею 154,42 га, на час укладення договору оренди вже оформили свої права власності та отримали відповідні земельні ділянки, а спадкоємці окремих громадян оформились у спадкових правах та отримали у власність в результаті наслідування відповідні земельні ділянки (т.1, а.с.21-22).

Оскільки ст.13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», а також розпорядженням державної адменестрації №412 та умовами укладеного між сторонами договору, передбачено можливість надання в оренду лише земельних ділянок із статусом не витребуваних/нерозподілених, передання в оренду земельної ділянки (земельних часток/паїв), на яку частина громадян-власників сертифікатів вже оформила право власності на земельні ділянки є неприпустимим. Прокурор просив також врахувати вказані обставини під час розгляду спору.

Позивач, Попаснянська районна державна адміністрація, наданими письмовими поясненнями від 12.10.2016 (т.1, а.с.38-42), від 08.11.2016 (т.1, а.с.86-89), заперечила проти задоволення позову, посилаючись на наступне:

- предметом оспорюваного договору є не земельні ділянки, а земельні частки (паї), які є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, і які не відносяться до об'єктів нерухомого майна;

- договори оренди земельної ділянки та земельної частки (паю) відрізняються за змістом своїх суттєвих умов; під час укладення оспорюваного договору сторони керувалися п.12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 за №122, а також наданими роз'ясненнями Головним управлінням Держземагенства в листі від 03.10.2008 за №8-6-30/0330, згідно яких на підставі ст.13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки лише передаються в розпорядження відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації, та можуть в подальшому передаватися в оренду. Під час укладення договору оренди сторони керувалися також Типовою формою договору оренди земельної частки (паю), затвердженою наказом Держкомзему України №5 від 17.01.2000, а тому укладений договір містить всі суттєві умови та був належним чином зареєстрований;

- безпідставним є посилання прокурора на норми, що регулюють правовідносини, пов'язані із правовим режимом оренди земельної ділянки, тоді як предметом оспорюваного договору є не витребувані земельні частки;

- на час укладення та дії договору залишається неврегульованим питання щодо визначення орендної плати. Під час укладення договору для розрахунку орендної плати використовувалися дані проіндексованої нормативної грошової оцінки 1 га ріллі по області станом на час паювання землі - 1995 рік;

- обов'язок щодо повідомлення власників земельних часток (паїв) про укладення вказаного договору та проведення розподілу земельних паїв п.3 розпорядження адміністрації №412 від 14.11.2013 було покладено саме на відповідача;

- оспорюваний договір відповідає вимогам земельного законодавства на час його укладення, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

В судовому засіданні від 08.11.2016 представник позивача подав письмову заяву про відмову від позову та просив припинити провадження у справі, в якій послався на відсутність у адміністрації підстав визнавати оспорюваний договір о ренди недійсним, а також будь-яких претензій до відповідача (т.1, а.с.117).

У відповідності до положень ч.4 ст.22 та ст.78 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі відмовитися від позову.

Частиною 6 ст.29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

В судовому засіданні прокурор заперечив проти припинення провадження у справі, підтримав заявлені позовні вимоги та наполіг на вирішенні справи по суті.

Представник відповідача в судовому засіданні надав усні пояснення, в яких підтримав наведені представником позивача заперечення щодо задоволення позову, вважає договір укладено без порушень. Також представником надано копію акту прийому-передачі земельної ділянки до договору оренди землі, який розглянуто судом та долучено до матеріалів справи (т.1, а.с. 119).

Враховуючи вищевикладене, судом прийнята заява позивача про відмову від позову, однак, згідно ч.6 ст.29 Господарського процесуального кодексу України, підтримання позову прокурором, за висновком суду, підстави для припинення провадження відсутні.

Також представником позивача в судовому засіданні подано письмове клопотання про розгляд справи без участі представника позивача з огляду на наявні труднощі в перетині блокпостів, та близькому місцезнаходженні із територією проведення антитерористичної операції (т.1, а.с.116).

Суд, розглянувши подане представником позивача клопотання, визнав можливим його задовольнити, в судовому засіданні 08.11.2016 оголошено перерву до 28.11.2016.

В судове засідання 28.11.2016 прибув лише прокурор, який позов підтримав, надав додаткові усні пояснення. Також на електронну пошту суду від прокуратури надійшли додаткові заперечення з приводу відмови позивача від позову та припинення провадження у справі, в яких прокурор послався на наступне:

- допущені порушення сторонами під час укладення оспорюваного договору оренди, відсутності в ньому всіх обов'язкових істотніх умов, передбачених ч.1 ст.15 Закону України В«Про оренду змеліВ» , що є підставою для визнання такого договору недійсним;

- безпідставність посилання позивачем та керування під час укладення сторонами оспорюваного договору роз'ясненнями Держземагенства та типовою формою договору оренди земельної частки (паю), затвердженою наказом Держкомзему України №5 від 17.01.2000, адже така типова форма договору була розроблена до прийняття та набрання чинності Земельним кодексом України;

- позивачем в обґрунтування власних заперечень не наведено конкретних норм земельного законодавства, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин сторін та регламентували порядок, вимоги, що ставляться законодавцем до укладення договорів оренди не витребуваних земельних ділянок розпорядником такої землі (адміністрацією як орендодавцем) та суб'єктами підприємницької діяльності (орендарями). З наданих позивачем заперечень випливає, що спірні правовідносини, зокрема сфера укладення договорів оренди не витребуваних земельних часток (паїв) залишається не врегульованою чинним земельним законодавством;

- використання в розрахунку орендних платежів станом на 2014 рік нормативної грошової оцінки земельної ділянки, проведеної в 1995 році, не відповідає як вже зазначалося, вимогам земельного законодавства, а також податкового, яким встановлено порядок визначення розміру земельного податку та орендної плати, основу яких становить саме нормативна грошова оцінка землі;

- зазначене, а також відмова позивача від позову сприяє створенню перешкод в захисті порушених інтересів держави щодо дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у правильних законодавчо визначених обсягах та шляхом їх вірного правового регулювання (т.1, а.с.130-134).

Від позивача через канцелярію суду надійшли письмові пояснення з додатковими документами від 18.11.2016 щодо оформлення права власності на земельні ділянки власниками земельних паїв, в яких позивач зазначає, що за час дії договору оренди не витребуваних земельних (часток) паїв від 24.01.2014, громадяни-власники земельних часток(паїв) з приводу оформлення права власності на належні їм земельні частки (паї) до райдержадміністрації не звертались, зміни до договору оренди сторонами не вносились. Крім того, особа, яка набула право власності на земельну ділянку на підставі ст.148-1 ЗК України зобов'язана повідомити про це її користувачів протягом 1 місяця. Таких повідомлень від власників до адміністрації не надходило (т.1, а.с.124-126).

Ухвалою господарського суду Луганської області від 28.11.2016, за клопотанням прокурора, на підставі ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи продовжено на 15 днів, до 19.12.2016 включно, відкладено розгляд справи на 14.12.2016.

В судове засідання 14.12.2016 прибув прокурор та представник відповідача.

Від Лисичанської місцевої прокуратури на електронну пошту суду надійшли додаткові письмові пояснення, згідно яких на запит від Відділу Держгеокадастру у Попаснянському районі надано інформацію щодо оформлення права власності на земельні ділянки окремими громадянами-власниками сертифікатів на право на земельну часту із земель колишнього КСП «Лисичанський», зокрема в кількості 9 осіб, додано копії державних актів на землю (т.1, а.с. 169-207).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча був повідомлений про час та місце проведення судового засідання належним чином, про що свідчать матеріали справи. Також судом враховано заявлене раніше позивачем клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Однак, позивачем через канцелярію суду надані додаткові письмові пояснення від 08.12.2016 про порядок розрахунку орендної плати в договорі, в яких вказав на наступне: розрахунок розміру орендної плати здійснювався з урахуванням ст.21 Закону України «Про оренду землі» та ст.ст.265, 272, 284, 288-289 Податкового кодексу України, якими передбачено для розрахунку використання даних нормативної грошової оцінки земельної ділянки; в той же час остання нормативна оцінка землі була проведена в 1995 році; для коректного розрахунку застосовувалися коефіцієнти індексації, які були повідомлені в листі Державного агентства земельних ресурсів України від 10.01.2014 та були застосовані, за висновком позивача, нормативно грошова оцінка не змінилася на час укладення договору та залишилася на рівні 2013 року, з часу проведення нормативно грошової оцінки землі в 1995 році її індексували неодноразово; розрахунок орендної плати за користування земельними частками (паями) здійснювався Малорязанцівською селищною радою за дорученням адміністрації, оскільки на час укладення договору у райдержадміністрації відсутні були відповідні спеціалісти для проведення такого розрахунку; в розрахунку також коефіцієнт збільшення 6%, встановленого рішенням Малорязанцівської селищної ради від 12.12.2013 №31/13 «Про здійснення розрахунку орендної плати» (т.1, а.с.155-157).

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позову посилаючись на наступне:

- не доведення прокурором в чому саме полягає порушення інтересів держави та наявність підстав їх представництва з огляду на те, що позивач відмовився від позову. За висновком відповідача, в даному випадку має місце протиправне втручання публічних органів (в особі прокуратури) у мирне володіння майном відповідача, що не відповідає висновку, викладеному Європеським судом з прав людини в рішенні «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.03.2003 року, порушення ст.1 Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- земельна частка (пай) не є земельною ділянкою, законодавство не містить вимог щодо наявності обов'язкових істотних умов у договорі оренди земельної частки (паю) на відміну від договору оренди земельної ділянки, встановлених ст.15 Закону України «Про оренду землі»;

- ст.13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не встановлює обов'язок саме орендаря повідомляти власників земельних часток (паїв)/їх спадкоємців про проведений розподіл, тощо (т.1, а.с.165-167).

В судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для можливості надання додаткових документів на підтвердження власної правової позиції, про що прокурор не заперечував. Суд, розглянувши клопотання представника відповідача, визнав можливим його задовольнити, в судовому засіданні від 14.12.2016 у відповідності до ст.77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 19.12.2016.

19.12.2016 продовжено судове засідання після оголошеної перерви, у тому ж складі суду, за участі тих же представників сторін.

Прокурор підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити повністю.

Від Лисичанської місцевої прокуратури на електронну пошту суду надійшли додаткові письмові пояснення від 19.12.2016, в яких прокурор звернув увагу на наступне:

- імперативність норми, ст.18 Закону України «Про оцінку землі», а тому безпідставність доводів позивача та відповідача про необов'язковість проведення оцінки та можливість використання данних оцінки 1995 року;

- як вже зазначалося, підставою для звернення із відповідним позовом прокурора в інтересах держави в особі позивача є необхідність дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у правильних законодавчо визначених обсягах та шляхом їх вірного правового регулювання. Позивачем не було подано до суду відповідного позову, що в свою чергу може призводити до недоотримання коштів бюджетами всіх рівнів, порушення порядку користування земельними ділянками;

- в спростування доводів відповідача щодо протиправного втручання прокурора в мирне володіння майном та на підтвердження підставі представництва, прокурор послався на принципи субсидіарності та винятковості, про які зазначає Європейський суд з прав людини та зазначає про те, що у справі «Бацаніна проти Росії» Європейський суд дійшов висновку про те, що підтримака прокурором однієї із сторін процесу в певних обставинах може бути виправданою. Зокрема, реалізуючи функцію представництва, прокурор має на меті захист державної власності, а тому ним не порушуються принцип рівності та п.1 ст.6 Конвенції про захист прави людини і основоположних свобод щодо права на справедливий суд;

- згідно отриманих даних від відділу Держгеокадастру частина земельних ділянок, права на які були закріплені за відповідними громадянами на підставі отриманих сертифікатів, однак не були витребувані за висновком адміністрації, та були включені до списку громадян-власників сертифікатів на земельні частки/паї на підставі відповідного розпорядження №412 від, які як не витребувані були передані в оренду відповідачу, натомість на час укладення оспорюваного договору вже були виділені в натурі, права власності на них громадянами вже були оформлені, а тому не могли належати до компетенції районної державної адміністрації щодо можливості здійснення ними розпорядження (т.2, а.с.22-24).

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в позові. Через канцелярію суду подав також додаткові письмові пояснення від 19.12.2016 разом з додатковими документами, які розглянуті судом та долучені до матеріалів справи. В додаткових поясненнях представник відповідача зазначив про наступне: спірний договір було укладено сторонами у відповідності до затвердженої типової форми для договору оренди земельної частки паю, яка визначає суттєві умови для такого договору, відповідні зміни до наказу Держкомзему 17.01.2000 року, яким була затверджена типова форма, висилися й після прийняття Земельного кодексу України; за висновком відповідача земельна частка (пай) є об'єктом права приматної власності, відповідно а ні земельні частки, а ні земельні масиви (контури), на яких вони розташовані, не нележать до державної власності; укладення оспорюваного договору не порушило нічиїх законних прав. Зокрема, власник сертифікату ОСОБА_3 отримала у власність земельну ділянку площею 5,74 га поза межами контуру №146, у контурі №141, який не є об'єктом договору оренди земельних часток/паїв; правова природа земельної частки паю визначається ст.ст.9-10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992, згідно якого пай є власністю члена підприємства, який має право розпоряджатися своїх паєм на власний розсуд (т.2, а.с.25-27).

У судовому засіданні 19.12.2016 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, заперечення представника відповідача, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави керівником Лисичанської місцевої прокуратури, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладено представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з ч.1 ст.29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

За змістом ч.3 ст.23 Закону України В«Про прокуратуруВ» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Згідно ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, передача в оренду землі із порушеннями земельного законодавства призводить до порушення інтересів держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, тощо.

При зверненні до господарського суду із позовом в інтересах держави в особі Попаснянської районної державної адміністрації, а також в подальшому наданих письмових поясненнях, керівник Лисичанської місцевої прокуратури вказує на порушення вимог земельного законодавства під час укладення оспорюваного договору (не проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що передана в оренду; передання в оренду земельної ділянки без розроблення проекту та його затвердження; відсутність в договорі визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини та умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки), що є підставою для визнання такого договору недійсним згідно ч.2 ст.15 Закону України «Про оренду землі» та ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

Підставою для звернення із відповідним позовом прокурора в інтересах держави в особі позивача є необхідність дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у правильних законодавчо визначених обсягах та шляхом їх вірного правового регулювання.

Як вбачається зі змісту, предметом оспорюваного договору оренди є не витребувані земельні частки(паї) у складі єдиного земельного масиву загальною площею 154,42 га, які на підставі розпорядження голови Попаснянської районної державної адміністрації №412 від 14.11.2013 у кількості 31 шт відповідно до додатку - затвердженої розпорядженням довідки списку осіб (в якій зазначені 31 громадянин-власник сертифікатів із визначенням площі земельної частки, всього - 154,42 га) як не витребувані та які у відповідності до ст.13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» вирішено передати в оренду відповідачу строком на 5 років.

Судом враховано, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки - частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності.

Однак, в силу ст. 13 Закону України В«Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)В» право розпоряджатися такими нерозподіленими (невитребуваними) земельними ділянками надо законодавцем саме відповідним сільським, селищним, міським радам чи районним державним адміністраціям, які можуть передавати такі земельні ділянки в оренду для ефективного, раціонального використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку .

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що використання в розрахунку орендних платежів станом на 2014 рік, час укладення договору оренди, даних нормативної грошової оцінки земельної ділянки, проведеної в 1995 році, не відповідає вимогам земельного законодавства, а також податкового, яким встановлено порядок визначення розміру земельного податку та орендної плати, основу яких становить саме нормативна грошова оцінка землі.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України В«Про місцеві державні адміністраціїВ» для реалізації наданих повноважень адміністрації мають право, зокрема, звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

На думку прокурора, Попаснянською районною державною адміністрацією, як розпорядником вказаних земельних ділянок із визначеним статусом - саме не витребуваних земельних ділянок (які в силу ст. 13 вказаного Закону надані повноваження щодо здійснення належного розпорядження такими земельними ділянками), а також як стороною укладеного договору, не було вжито належних заходів для дотримання вимог земельного та податкового законодавства під час укладення договору оренди, в подальшому не були своєчасно внесені і відповідні зміни до договору з метою його приведення у відповідність.

З неведеного випливає, що сторони самостійно могли усунути допущені порушення, а позивач - самостійно звернутися до суду із відповідним позовом. Однак, маючи відповідні повноваження, позивач протягом тривалого часу не вживав належних заходів. Така бездіяльність призводить до невиконання відповідних заходів щодо охорони та відновлення земель, недоотримання коштів місцевим бюджетом, порушення порядку користуванням земельними ділянками, що суперечить інтересам держави.

Наведені вище норми законодавства, якими передбачена можливість втручання прокурора у випадку неналежного здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, а так само і необхідність обґрунтування підстав для здійснення прокурором представництва підкреслюють позавідомчий та міжгалузевий характер діяльності прокурора, як інституту, що призначений для універсального та постійного ефективного захисту конституційно значимих цінностей та відповідно розповсюджується на ті сфери суспільних відносин щодо яких діє також спеціальний державний контроль.

В даному випадку звернення прокурора із відповідним позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яким надано статус не витребуваних, та повноваження щодо їх ефективного розпорядження законодавцем тимчасово, на строк до моменту оформлення права власності, покладено на міцевий орган виконавчої влади - Попаснянську районну державну адміністрацію.

Судом також враховано, що орендна плата за користування не витребуваними земельними ділянками, які передані на підставі ст.13 вказаного Закону Попаснянською районною державною адміністрацією відповідачу у відповідності до оспорюваного договору надходять до селищного бюджету Малорязанцівської селищної ради.

Зазначене перебуває під охороною держави, і дотримання у цій сфері відносин вимог земельного та податкового законодавства становить також державний інтерес, а тому, за висновком суду, захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Під час розгляду спору господарським судом встановлено, що 14.11.2013 головою Попаснянської районної державної адміністрації прийнято розпорядження №412, в п.1 якого вирішено вважати земельні частки (паї), на які громадяни, котрі мають право на земельну частку (пай) відповідно до списку , що додається до державного акта на право колективної власності на землю, не отримали сертифікатів чи іншим чином не заявили свої права на земельну частку (пай), власники яких померли, їх спадкоємці не прийняли спадщину - не витребуваними земельними частками (паями) у кількості 31 шт. (рілля) відповідно до додатку №1 (т.1, а.с.107-108).

Передати в оренду Селянському фермерському господарству «Лагідне» не витребувані земельні частки (паї) у складі єдиного земельного масиву загальною площею 154,42 умовних кадастрових гектарів, рілля, які розташовані в контурі №517- 18,18 га, №513-16,49 га, №629-70,48 га, №110,113- 12,6 га, №146-26,67 га згідно з проектом роздержавлення та приватизації земель КСП «Лисичанський», без визначення меж у натурі (на місцевості) та місцезнаходження земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва терміном на 5 років або до моменту отрмання їх власниками права власності на земельні ділянки (п.2 розпорядження).

Зобов'язано СФГ «Лагідне» повідомити власників земельних часток (паїв) чи їх спадкоємців , які не взяли участь у розподілі земельних ділянок про результати проведеного розподілу земельних часток (паїв) у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження, та надати докази цього повідомлення (п.3 розпорядження).

Додатком до розпорядження Попаснянською районною державною адміністрацією затверджено довідку щодо невитребуваних земельних часток (паїв) громадян-власників сертифікатів на право на земельну частку/пай колишнього КСП «Лисичанський», які має намір взяти в оренду СФГ «Лагідне» (т.1, а.с.109).

На підставі вищезазначеного розпорядження 24.01.2014 між позивачем - Попаснянською районною державною адміністрацією (орендодавець) та відповідачем - Селянським фермерським господарством В«ЛагіднеВ» (орендар) укладено договір оренди земельних часток (паїв), який зареєстровано 24.01.2014 Малорязанцівською селищною радою у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) за №234 (т.1, а.с.100-104, 106).

У відповідності до предмету договору орендодавець на підставі розпорядження голови Попаснянської районної державної адміністрації №412 від 14.11.2013 передає, а орендар приймає в оренду невитребувані земельні частки (паї) у складі єдиного земельного масиву загальною площею 154, 2 умовних кадастрових гектарів, рілля, які розташовані: контур №517- 18,18 га, №513-16,49 га, №629-70,48 га, №110,113- 12,6 га, №146-36,67 га згідно з проектом роздержавлення та приватизації земель КСП «Лисичанський», без визначення меж у натурі (на місцевості) та місцезнаходження земельних часток (розділ 1, п.2.1. договору).

Ці земельні частки (паї) розташовані за межами населених пунктів Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району.

Згідно умов укладеного договору земельні частки (паї) передаються в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, із земель сільськогосподарського призначення, що є не витребуваними по сертифікатам згідно проектом роздержавлення та приватизації земель КСП «Лисичанський».

В п.2.2. договору сторони погодили, що за користування вказаними в договорі незапитаними земельними частками орендар сплачує орендодавцю орендну плату в сумі 17003,57 грн за рік, яка перераховується у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Малорязанцівської селищної ради рівними частками у сумі 1416, 96 грн. щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Договір укладено сторонами терміном на 5 років. Договір може бути припинений у будь-який час за взаємною згодою сторін. В зв'язку з тим, що орендовані земельні частки (паї) є не витребуваними по сертифікатам на право на земельну частку ( пай) , в разі бажання власників сертифікатів на земельну частку (пай) КСП «Лисичанський» одержати свій пай в натурі на цих землях вони його отримують, а в договір вносяться відповідні зміни. При цьому орендарю надається можливість закінчити цикл вирощування сільськогосподарських культур. У разі виділення всіх земельних ділянок на основі не витребуваних земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) зобов'язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства (п. 2.3 договору).

Додатками до договору, які є його невід'ємними частинами, є: 1) плани-схеми розташування земельних ділянок згідно рпоекту роздержавлення та приватизації земель КСП «Лисичанський» (т.1, а.с.103-104); 2) розрахунок орендної плати за земельні частки (паї) (т.1, а.с.106).

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам сторін, суд виходить з наступного.

Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 N720/95 було передбачено порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначено Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 5 червня 2003 року N 899-IV.

Пунктом 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 N 122, передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці , які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі , у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Аналізуючи норми чинного земельного законодавства, що регламентує дані спірні правовідносини сторін, суд приходить до висновку про те, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки - частки (паї) не належать до земель державної чи комунальної власності.

Однак, в силу ст. 13 Закону України В«Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)В» такі земельні ділянки, у разі надання їм статусу невитребуваних/нерозподілених, знаходяться у розпорядженні відповідних сільських, селищних, міських рад чи районних державних адміністрацій, яким законодавцем надані повноваження передавати такі земельні ділянки в оренду для ефективного, раціонального використання за їх цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку .

До того ж, власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження. Зокрема, п.3 розпорядження адміністрації №412 від 14.11.2013 такий обовязок було покладено на орендаря-відповідача.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення власників земельних часток (паїв) про розподіл таких земельних ділянок чи про укладення оспорюваного договору, на підставі якого земельні частки, належні громаданам, як невитребувані були передані в оренду відповідачу.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Дійсно, на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Однак, враховуючи положення Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" N 899-IV від 05.06.2003, право здійснювати розпорядження належними земельними частками (паями) , які є умовною часткою земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, та закріплені за відповідним громадянином надано законодавцем саме громадянину - власнику такого сертифікату. Натомість розпорядження не витребуваною земельною ділянкою, враховуючи ст.13 Закону, не належить такому власнику земельної частки (паю), а надані повноваження відповідним державним адміністраціям як розпорядникам передавати в оренду саме не витребувані земельні ділянки.

Разом з тим, суд зауважує про те, що в земельному законодавстві відсутні норми, які б регулювали правовідносини, пов'язані з передачею державною адміністрацією, як розпорядником, в оренду суб'єктам підприємницької діяльності земельних нерозподілених (не витребуваних) паїв/часток, визначали порядок та умови укладення таких договорів.

Зокрема, положення Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" N 899-IV від 05.06.2003 та постанова Кабінету Міністрів України від 04.02.04 N122 "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)", на які посилаються сторони, регламентують порядок організації робіт, правові засади виділення саме власникам земельних часток (паїв) (тобто громадянам-власникам сертифікатів) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам та не містить положень, які б регулювали правовідносини щодо реалізації державними адміністраціями повноважень розпорядника не витребуваних земельник ділянок.

Лише в ст.13 вказаного Закону N 899-IV від 05.06.2003 законодавцем закріплено відповідне повноваження сільських, селищних, міських рад чи районних державних адміністрацій, передавати невитребувані земельні ділянки в оренду суб'єктам підприємницької діяльності. Однак, положення цієї статті не визначають порядок та умови укладення такого договору, не містять переліку суттєвих умов такого договору.

Окремо суд звертає увагу сторін на те, що саме цією статтею 13 Закону, єдиною, якою закріплено повноваження відповідних рад та державних адміністрацій на розпорядження не витребуваними земельними ділянками, законодавцем на відміну від інших нормативних актів, що регламентують сферу правовідносин пов'язаних із паюванням, розподілом земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), реалізацією громадянами-власниками сертифікатів прав власності на земельні ділянки, тощо, в якій законодавцем зазначається про можливість передання розпорядниками, зокрема, районними державними адміністраціями, в оренду саме не витребуваних земельних ділянок, а не не витребуваних земельних часток (паїв).

Крім того, суд зауважує про те, що Типова форма договору оренди земельної частки (паю), яка затверджена наказом Держкомзему України №5 від 17.01.2000 із подальшими змінами, та на яку посилаються позивач та відповідач як підставу правомірності укладення оспорюваного договору, врахування сторонами в договорі всіх її умов, визначених цією формою, не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах сторін (щодо реалізації розпорядником, як органом виконавчої влади - державною адміністрацією, закріпленого ст.13 вказаного Закону права на передачу в оренду не витребуваних земельних ділянок, укладення між сторонами відповідного договору оренди).

Як вбачається з преамбули зазначеної типової форми договору, цей договір поширюється на підприємства , установи, організації, які використовують землю для сільськогосподарських потреб (які є орендарями), та громадян - власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) (які є орендодавцями) , а не на розпорядника - в даному викпадку орган виконавчої влади - державну районну адміністрацію та суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують землю для сільськогосподарських потреб.

За таких обставин, суд вважає помилковими доводи позивача та відповідача щодо правомірності укладення між сторонами оспорюваного договору, наявності в ньому всіх суттєвих умов, та укладення його у відповідності до Типової форми договору оренди земельної частки (паю), затвердженої наказом Держкомзему України №5 від 17.01.2000.

Суд також враховує, що у відповідності до положень ст.13 Закону N 899-IV від 05.06.2003 законодавцем визначений спеціальний суб'єктний склад у правовідносинах, пов'язаних із передачею в оренду не витребуваних земельних ділянок. Повноваження щодо здійснення розпорядженням такою землею покладені, як вже зазначалося вище, в даному випадку на орган державної виконавчої влади - державну районну адміністрацію.

В свою чергу, державна адміністрація, приймаючи відповідне рішення про визнання земельних ділянок не витребуваними та передання їх в оренду, своїм актом індивідуальної дії реалізує своє повноваження як розпорядника землі та реалізує відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України. Зазначені дії в силу ст.13 Закону повинні бути спрямовані на раціональне та ефективне використання не витребуваної землі як об'єкта оренди.

Крім того, орендна плата за користування не витребуваними земельними ділянками, які передані на підставі ст.13 вказаного Закону Попаснянською районною державною адміністрацією відповідачу у відповідності до оспорюваного договору надходять до селищного бюджету Малорязанцівської селищної ради.

А тому, за висновком суду, зазначені особливості мають враховуватися при вирішенні спору.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що в земельному законодавстві відсутні норми, які б регулювали правовідносини сторін, пов'язані із передачею розпорядником - районною державною адміністрацією в оренду не витребуваних земельних часток/паїв, господарський суд приходить до висновку про можливість застосування для регулювання даних правовідносин аналогію закону (враховуючи особливості таких правовідносин, суб'єктний склад сторін, мету з якою законодавцем надані повноваження відповідному розпоряднику надавати не витребувані земельні ділянки в оренду).

За таких обставин, суд погоджується із доводами прокурора, та вважає можливим для врегулювання даних правовідносин сторін застосовувати подібне за змістом законодавство, що регулює, зокрема, оренду земельної ділянки, а саме положення Закону України «Про оренду землі».

За змістом частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 215 цього Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на час укладення оспорюваного договору) істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Частинами 2, 4 статті 15 вищезазначеного Закону встановлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Законом України "Про землеустрій" визначено правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, які спрямовані на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про землеустрій" землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності, в тому числі, в разі надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

В статті 25 Закону України "Про землеустрій" зазначено, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Згідно з приписами статті 50 вказаного Закону, у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок повинні складатися проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до приписів статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на час укладення договору) невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутній дозвіл Попаснянської районної державної адміністрації на виготовлення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж не витребуваних земельних ділянок в натурі (на місцевості), що були передані в оренду відповідачу.

Також, як встановлено судом під час розгляду спору, акт встановлення меж не витребуваних земельних ділянок, що передані в оренду відповідачу не розроблявся, кадастровий план на не витребувану земельну ділянку площею 154,42 га також не складався.

Натомість, як було встановлено судом, в додатках до договору наявні лише плани-схеми розташування земельних ділянок згідно проекту роздержавлення та приватизації земель КСП «Лисичанський» (т.1, а.с.103-104), та розрахунок орендної плати за земельні частки (паї) (т.1, а.с.106).

Враховуючи зазначене, суд зауважує про те, що у разі передачі в оренду земельних ділянок без затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок чи технічної документації із землеустрою із встановленням меж земельних ділянок в натурі на місцевості, такі об'єкти оренди є невизначеними, неможливо достовірно встановити їх площу, межі і місце розташування на місцевості.

Крім того, відсутність вказаних в статті 15 Закону України "Про оренду землі" документів, які повинні бути невід'ємною частиною договору оренди, не дають можливості ідентифікувати об'єкт оренди (не витребувані земельні ділянки передані згідно ст.13 Закону В«Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)В» ), визначений в оспорюваному договорі.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення договору) передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі .

Суд зауважує про те, що укладаючи оспорюваний договір від 24.01.2014, сторони в предметі визначили, що в оренду передаються невитребувані земельні частки (паї) у складі єдиного земельного масиву загальною площею 154,42 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж у натурі (на місцевості) та місцезнаходження земельних часток (розділ 1 договору).

Натомість відповідачем до матеріалів справи долучено копію акту прийому-передачі саме земельної ділянки до договору оренди землі від 24.01.2014, згідно якого на підставі розпорядження №412 від 14.11.2013 проведено прийом-передачу відповідачу земельної ділянки на місцевості загальною площею 154,42 умовних кадастрових гектарів, розташованої за межами населених пунктів Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району (т.1, а.с.119). Зазначене також спростовує доводи позивача та відповідача про те, що в оренду відповідачу передавалися не витребувані частки (паї), а не не витребувані земельні ділянки.

Відповідної правової позиції зокрема, дотримується Вищий господарський суд України в постановах від 30.03.2016 у справі №920/945/15, від 23.12.2015 у справі №908/2185/13, від 19.03.2014 у справі №908/2501/13.

Статтею 13 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тощо.

Відповідно до ч.2 ст. 15 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом.

Частинами 1-4 ст. 18 вказаного Закону визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм

власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років.

Як вбачається зі змісту п.2.2. договору, сторони визначили, що за користування вказаними в договорі незапитаними земельними частками орендар сплачує орендодавцю орендну плату в сумі 17003,57 грн за рік.

Судом встановлено, що орендна плата розрахована сторонами на підставі нормативно грошової оцінки, проведеної земель КСП «Лисичанський» Малорязанцівською селищною радою, проведеною станом на час паювання земель КСП «Лисичанський» у 1995 році, та складає 3265 грн 96 коп за 1 га, в цінах станом на 01.07.1995 року, що підтверджується даними, викладеними відділом Держгеокадастру у Попаснянському районі Луганської області в листі №10-28-0.5-14/2/16 від 19.09.2016 (т.1, а.с.21-22), а також не заперечується сторонами.

Як вже зазначалося вище, хоча не витребувані земельні ділянки не належать до державної чи комунальної власності, однак, судом враховуються положення ст.13 Закону, якою надані відповідні повноваження саме місцевому органу виконавчої ради як розпоряднику надавати такі земельні ділянки в оренду до моменту оформлення прав власності власниками сертифікатів. Метою передачі таких не витребуваних земельних ділянок в оренду є їх ефективне, раціональне використання, наповнення фондів місцевого бюджету.

За умовами договору орендна плата перераховується у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Малорязанцівської селищної ради.

Також судом враховується що згідно ст.13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться з метою правильного визначення розміру земельного податку.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із доводами прокурора про те, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно регульованим, і враховуючи особливості укладеного між сторонами договору оренди не витребуваних земельних ділянок, не може визначатися довільно сторонами на власний розсуд. Одже розпорядження такими землями здійснюють не самі громадяни - власники сертифікатів (оскільки вони ще не набули право власності на земельні ділянки, на які закріплено їх права відповідними сертифікатами), а органом виконавчої влади, на якого покладені такі повноваження з метою наповнення місцевих бюджетів. А тому для розрахунку орендної плати та земельного податку, що підлягає внесенню орендарем, сторонами безпідставно було використано на час укладення договору в 2014 році нормативно грошову оцінку, проведену станом на 1995 рік.

Додатком до розпорядження Попаснянською районною державною адміністрацією затверджено довідку щодо невитребуваних земельних часток (паїв) громадян-власників сертифікатів на право на земельну частку/пай колишнього КСП «Лисичанський», які має намір взяти в оренду СФГ «Лагідне» (т.1, а.с.109).

В зазначеній довідці, зокрема, визначено перелік громадян-власників сертифікатів в кількості 31 особи, земельні частки/паї яких вказаним розпорядженням були визнані невитребуваними та на підставі ст.13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» вирішено передати в оренду відповідачу.

Як вбачається, в наведеному переліку окрім прізвищ власників земельних паїв та реквізитів сертифікатів також зазначалася площа по кожній земельній ділянці, оформлення права власності на яку належало кожному громадянину-власнику сертифікату. Загальна площа невитребуваних земельних часток (паїв) вказаних у переліку громадян-власників сертифікатів складає 154,42 га, що зокрема, відповідає площі невитребуваних земельних часток (паїв), які на виконання вказаного розпорядження та в подальшому укладеного між сторонами договору оренди було передано в користування відповідачу.

Суд звертає увагу на імперативний припис ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", яким надаються розпорядження щодо передачі в оренду не витребуваних земельних ділянок лише до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку .

Натомість під час розгляду спору судом встановлено, що у відповідності до розпорядження голови Попаснянської районної державної адміністрації від 14.11.2013 №412 та укладеного між сторонами договору, були визнані не витребуваними та передані в оренду земельні частки/паї громадян-власників сертифікатів у відповідності до переліку наведеного в додатку до розпорядження на загальну площу 154,42 га, з яких на час укладення договору частина громадян-власників, або їх спадкоємці в кількості 8 осіб із 31 зазначеної у списку земельні частки яких визначалися не витребуваними, вже оформили своє право власності/оформились в правах наслідування , отримавши державні акти на право власності на земельні ділянки. Зазначене підтверджується даними, наданими відділом Держгеокадастру у Попаснянському районі Луганської області в листі №1436 від 09.12.2016 та Лисичанською місцевою прокуратурою, а також долученими копіями державних актів (т.1, а.с.109, 170-171).

Зокрема, оформились в правах наслідування наступні громадяни:

1. ОСОБА_4, спадщина від ОСОБА_5 (державний акт на право приватної власності на землю І-ЛГ №018498 05.09.2001, т.1, а.с.181);

2. ОСОБА_6, спадщина від ОСОБА_7 (державний акт на право приватної власності нра землю ІІІ - ЛГ №038999 від 25.12.2002) (а.с.173-174); (державний акт на право приватної власності на землю ІІІ - ЛГ № 038790 від 25.12.2002) (а.с. 176-177);

3. ОСОБА_8 та ОСОБА_9, спадщина від ОСОБА_10 (державний акт на право приватної власності на землю ІІІ - ЛГ №042015 від 25.12.2002) (а.с.182-183), (державний акт на право приватної власності на землю ІІІ - ЛГ №038992 від 25.12.2002) (а.с. 184-185); (державний акт на право приватної власності на землю ІІІ - ЛГ №038993 від 25.12.2002) (а.с. 186-187); (державний акт на право приватної власності на землю ІІІ - ЛГ №042016 від 25.12.2002) (а.с.188-189);

ОСОБА_11, спадщина від ОСОБА_12 (державний акт на право приватної власності на землю ІІІ - ЛГ №038751 від 25.12.2002) (а.с.191-192); (державний акт на право приватної власності на землю ІІІ - ЛГ №038896 від 25.12.2002) (а.с. 190,193);

5. ОСОБА_13, спадщина від ОСОБА_14 (державний акт на право приватної власності на землю ІІІ - ЛГ №038960 від 25.12.2002)(а.с.194-195); (державний акт на право приватної власності на землю ІІІ - ЛГ №038792 від 25.12.2002) (а.с.196-197);

6. ОСОБА_15,спадщина від ОСОБА_16, (державний акт на право приватної власності на землю ІІІ - ЛГ №042017 від 25.12.2002) (а.с.198-199); державний акт на право приватної власності на землю ІІІ - ЛГ №038969 від 25.12.2002) ( а.с.200-201).

Також оформили свої права приватної власності на землю наступні громадяни:

7.Кукса С.М. (державний акт на право приватної власності на землю ІІІ - ЛГ №038958 від 25.12.2002) ( а.с.203-204); (державний акт на право приватної власності на землю ІІІ - ЛГ №038790 від 25.12.2002) ( а.с.202,205);

8. ОСОБА_3 (державний акт на право приватної власності на землю ЛГ №155199 від 27.04.2006) (а.с. 206-207).

Таким чином, райдержадміністрація, приймаючи розпорядження №412 від 14.11.2013 та укладаючи з відповідачем оспорюваний договір оренди від 24.01.2014, перевищила свої повноваження, та в порушення вимог Земельного кодексу України, ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" розпорядилася земельною ділянкою сільськогосподарського призначення загальною площею 154, 42 умовних кадастрових гектарів, рілля (що відповідало наведеному в додатку до розпорядження переліку невитребуваних часток паїв громадян-власників сертифікатів, площі визначеної в сертифікатах 31 громадянина-власника), адже, як було встановлено судом, на час укладення договору частина вказаних земельних часток (8 із 31) вже не відносилася до невитребуваних, оскільки на них були оформлені права власності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями державних актів громадян про право власності на земельні ділянки, а отже не могли й бути предметом оспорюваного договору.

Крім того, судом встановлено, що прийнявши зазначене розпорядження та уклавши оспорюваний договір, сторонами не з'ясовувалось питання можливості надання статусу невитребуваних земельним часткам, право на які належали громадянам, зазначеним в переліку в додатку до розпорядження, право на які було закріплено в розмірі, що складає загальну площу 154, 42 га. Відповідні зміни до договору, з метою приведення його умов у відповідність до вимог ст.13 вказаного Закону, у зв'язку із оформленням прав власності на земельні ділянки частиною громадян (що зокрема, вплинуло на зменшення кількісного переліку невитребуваних земельних часток, які могли б бути надані та перебувати в оренді, а також на загальну площу таких невитребуваних земельних ділянок) сторонами не вносилися.

Посилання відповідача на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" суд визнає помилковим та до уваги не приймає, враховуючи наступне.

За змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Зазначеним вище рішенням Європейського суду з прав людини також встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, отже, визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

За таких обставин, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Відповідна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-92цс13.

У розумінні наведених приписів визначальним є неусвідомлення порушень вимог закону громадянином (юридичною особою) (у даному випадку укладення сторонами оспорюваного договору оренди невитребуваних земельних часткок (паів) із порушенням вимог земельного законодавства, отримання в оренду частини земельних часток/паїв, які не є невитребуваними).

Суд зауважує про те, що в силу ст.68 Конституції України відповідач мав бути обізнаним про наявність у районної державної адміністрації відповідних повноважень щодо розпорядження не витребуваними земельними частками/паями, а також відносно вимог земельного законодавства, встановлених для отримання в оренду не витребуваних земельних ділянок (земельних паїв), мав можливість з'ясувати питання щодо правомірності віднесення наведених у списку як не витребувані земельних паїв (враховуючи те, що сам відповідач звертався до адміністрації з проханням надати в оренду не витребувані земельні частки), в тому числі шляхом ознайомлення із відповідними документами, на підставі яких приймалось відповідне розпорядження, звернення до компетентних органів із відповідними запитами.

За таких обставин, доводи відповідача не спростовують позовних вимог прокурора.

Суд звертає увагу на те, що прокурором не заявлено вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Попаснянської районної державної адміністрації №412 від 14.11.2013, на підставі якого було укладено сторонами оспорюваний договір, прокурор просив лише визнати недійсним сам договір оренди, який є самостійну юридичну підставу, правовстановлюючий документ, для виникнення прав та обов'язків у сторін правовідносин. Адже розпорядження адміністрації є відповідним ненормативним рішенням, що вичерпує свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акту не породжує наслідків сторін.

Судом враховується правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 11.11.2014 у справі №21-405а14, згідно якої розгляд такого спору не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків).

У постанові від 30.09.2015 у справі №911/3396/14 Верховний Суд України зазначив, що самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.

Господарський суд також зазначає, що відповідно до приписів ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №3-195гс15, частиною 3 ст.207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обгрунтовавність заявлених позовних вимог з огляду на встановлені судом порушення, допущені сторонами під час укладення договору оренди земельних часток (паїв) від 24.01.2014 (зокрема, п.3 ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі», п.2 ч.2 ст.18 Закону України «Про оцінку земель» - не проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки для визначення орендної плати та земельного податку; п.1 ч.1 ст.15 вказаного Закону, ч.4 ст.22, 79-1 Земельного кодексу України - надання в оренду не витребуваної земельної ділянки без розроблення проекту землеустрою та його затвердження, технічної документації; ст.13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» - надання в оренду в складі не витребуваних земельних ділянок - частини, права власності на які вже були оформлені та не могли набути статус не витребуваних), а тому зазначений договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст.15 Закону України «Про оренду землі», ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

При цьому суд враховує, що оскільки зобов'язання за договором оренди може бути припинено лише на майбутнє, в зв'язку з неможливістю повернення одержаного за ним, то спірний договір підлягає визнанню недійсним з припиненням зобов'язань за ним лише на майбутнє, що відповідає також п. 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

У зв'язку із визнанням договору оренди недійсним, вимога про зобов'язання Селянського фермерського господарства В«ЛагіднеВ» повернути Попаснянській районній державній адміністрації - Попаснянській районній військовій - цивільній адміністрації, як розпоряднику майна, не витребувані земельні частки (паї) у складі єдиного земельного масиву загальною площею 154,42 умовних кадастрових гектарів, також підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

У відповідності до положень ч.3 ст.49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки за результатами вирішення спору господарським судом були встановлені допущені сторонами порушення вимог земельного законодавства, чинного на час укладення договору оренди, витрати зі сплати судового збору в сумі 8942 грн 95 коп. згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на позивача та відповідача в рівних частинах.

Окремо суд зауважує також про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні із відповідним позовом до суду Прокуратурою Луганської області був сплачений не в повному розмірі судовий збір (як за дві немайнові вимоги), а саме в сумі 2756 грн 00 коп. згідно платіжного доручення №827 від 03.10.2016.

Натомість за заявлені 2 позовні вимоги - 1 вимогу немайнового характеру (визнання недійсним договору оренди земельних часток (паїв)) та 1 вимогу майнового характеру (зобов'язання відповідача повернути позивачу не витребувані земельні частки (паї) у складі єдиного земельного масиву загальною площею 154,42 га, нормативна грошова оцінка яких в наведеному розрахунку до договору складає 504 329 грн 54 коп.) підлягав сплаті судовий збір в сумі 8942 грн 95 коп. (1378 грн +7564 грн 95 коп.).

В подальшому Прокуратурою Луганської області було доплачено судовий збір платіжним дорученням №855 від 17.10.2016 на суму 62332 грн 25 коп. Оскільки, як вже зазначалося вище, судовий збір за подання вказаного позову підлягав оплаті в сумі 8942 грн 95 коп., отже судовий збір було внесено Прокуратурою Луганської області в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України В«Про судовий збірВ» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі , ніж встановлено законом.

Враховуючи зазначене, на даний час існує необхідність повернення Прокуратурі Луганської області судового збору в розмірі 56145 грн 30 коп., який може бути повернуто з Державного бюджету України на підставі ухвали суду у разі звернення Прокуратурою Луганської області із відповідним письмовим клопотанням.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди земельних часток (паїв), укладений між Попаснянською районною державною адміністрацією Луганської області та Селянським фермерським господарством В«ЛагіднеВ» , який зареєстровано 24.01.2014 Малорязанцівською селищною радою у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) за №234. Припинити зобов'язання за договором на майбутнє.

3. Зобов'язати Селянське фермерське господарство В«ЛагіднеВ» (93315 Луганська область, Попаснянський район, селище міського типу Вовчоярівка, ідентифікаційний код 31166042) повернути Попаснянській районній державній адміністрації - Попаснянській районній військовій - цивільній адміністрації (93300 Луганська область, Попаснянський район, м. Попасна, ОСОБА_17, буд.2, ідентифікаційний код 21823467) не витребувані земельні частки (паї) у складі єдиного земельного масиву загальною площею 154,42 умовних кадастрових гектарів, переданих йому в оренду на підставі договору оренди земельних часток (паїв), який зареєстровано 24.01.2014 Малорязанцівською селищною радою у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) за №234.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Попаснянської районної державної адміністрації - Попаснянської районної військової - цивільної адміністрації (93300 Луганська область, Попаснянський район, м. Попасна, ОСОБА_17, буд.2, ідентифікаційний код 21823467) на користь Прокуратури Луганської області (м.Сєвєродонецьк Луганської області, вул.Богдана Ліщини, б.27, ідентифікаційний код 02909921) витрати зі сплати судового збору в сумі 4471 грн 48 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Стягнути з Селянського фермерського господарства В«ЛагіднеВ» (93315 Луганська область, Попаснянський район, селище міського типу Вовчоярівка, ідентифікаційний код 31166042) на користь Прокуратури Луганської області (м.Сєвєродонецьк Луганської області, вул.Богдана Ліщини, б.27, ідентифікаційний код 02909921) витрати зі сплати судового збору в сумі 4471 грн 48 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку встановленого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 23.12.2016.

Суддя О.В. Драгнєвіч