Рішення

від 19.12.2016 по справі 922/3544/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2016 р.Справа № 922/3544/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Малихіній М.П.

розглянувши справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанка", м. Харків , відповідача 2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків прозвільнення ділянки за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 (дов. № 08-11/7216/2-15 від 26.11.2015 року);

від відповідача 1: ОСОБА_1 (дов. № б/н від 21.11.2016 року);

від відповідача 2: ОСОБА_1 (дов. № 989 від 24.11.2016 року).

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанка" (відповідач 1) та до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідач 2) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 51,0 м.кв. по вул. Сумській, 44/2 у м. Харкові, яка використовується Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобожанка" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 шляхом демонтажу літнього майданчику кафе "Гостиная", який розміщено впритул до житлового будинку №44/2 по вул. Сумській з приведенням у придатний для подальшого використання стан та до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем порушенням відповідачем 1 та відповідачем 2 вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України в частині відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Ухвалою суду від 21.10.2016 року порушено провадження у справі № 922/3544/16 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 07.11.2016 року.

У межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався з 22.11.2016 року на 01.12.2016 року.

У судовому засіданні 22.11.2016 року оголошено перерву до 22.11.2016 року о(б) 17:00 год. та у судовому засіданні 01.12.2016 року оголошено перерву до 13.12.2016 року.

22.11.2016 року відповідач 1 через канцелярію суду надав заперечення вх. № 39764 на позовну заяву у яких заперечує проти задоволенні позовних вимог та надав пояснення щодо проведення позапланової перевірки, у яких на думку відповідача матеріали справи не містять жодного доказу того, що у даному випадку проводилась позаплановий державний нагляд) контроль) у сфері господарської діяльності відповідачів.

22.11.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 39883 що про долучення документів до матеріалів справи.

30.11.2016 року позивач через канцелярію суду надав пояснення вх. № 40911 у яких зазначає, що не погоджується із твердженнями відповідача 1 які викладені у запереченнях та надав документи для долучення до матеріалів справи.

19.12.2016 року відповідач 1 через канцелярію суду надав клопотання вх. № 43374 про долучення фотографій до матеріалів справи.

19.12.2016 року позивач через канцелярію суду надав пояснення вх. № 43382 у яких зазначає, що фото з соціальних мереж на які посилався відповідача 1 не може бути належним та допустимим доказом у справі № 922/3544/16 у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судовими доказами у господарському процесі є відомості, які можуть підтвердити наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи та отримані у встановленому законом порядку передбаченими засобами доказування.

Присутній у судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі із підстав викладених у позовній заяві та наданих до суду додаткових поясненнях та просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Присутні у судовому засіданні представник відповідача 1 та відповідача 2 проти задоволення позову заперечували у повному обсязі із підстав викладених у наданих до суду запереченнях, додаткових документів та просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно із частиною 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов’язку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні у матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 19.12.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, відповідача 1 та відповідача 2, всебічно та повно дослідивши надані докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Як зазначає позивач, за результатами вивчення матеріалів справи щодо використання земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 44/2 головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради ОСОБА_4 проведено комплекс перевірочних заходів щодо вказаної земельної ділянки та було встановлено що земельна ділянка загальною площею 51,0 м.кв. по вул. Сумській, 44/2 у м. Харкові використовується Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобожанка" (далі-відповідач 1) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 без реєстрації прав, передбачених статтями 125, 126 Земельного кодексу України про що було складено акт обстеження земельної ділянки від 18.10.2016 року (т. 1, а.с. 15).

З листа Департаменту адміністративних послуг та споживчого ринку управління споживчого ринку від 06.10.2016 року № 07-217 вбачається, що згідно рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 03.08.2011 року № 532 " Про організацію мобілізаційної роботи у м. Харкові" Департамент адміністративних послуг та споживчого ринку проводить реєстрацію та оформлення картки обліку об'єктів споживчого ринку. За адресою вул. Сумська, 44/2 в управлінні зареєстровано підприємства ресторанного господарства: кафе товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанка" та кафе фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

Крім того, управлінням надано картку обліку на виносні столики до існуючого кафе терміном дії до 31.08.2016 року (т. 1, а.с. 23-25).

Департаментом підприємства та споживчого ринку товариству з обмеженою відповідальністю "Слобожанка" надано картку обліку № ВС-02-034, із зазначенням строку до 31.08.2016 року, адреса об'єкта: вул. Сумська 44/2 на виносні столики для продажу продуктів громадського харчування, узгоджених з органами СЕС (т. 1, а.с. 102).

Як вбачається із акту, на земельній ділянці площею 51,0 м.кв по вул. Сумській, 44/2 у м. Харкові розташований літній майданчик кафе "Гостина", який розміщено впритул до житлового будинку № 44/2 по вул. Сумській (на земельній ділянці улаштовано підлогу з деревних балок. По периметру майданчику встановлені металеві стовпи. Літній майданчик огороджений декоративним дерев'яним парканом та накритий навісом, який улаштований на металевих стовпах та балках, що кріпляться на стіні житлового будинку № 44/2 по вул. Сумській). На літньому майданчику кафе "Гостина" товариством з обмеженою відповідальністю "Слобожанка" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 здійснюється господарська діяльність з надання послуг у сфері харчування та відпочинку (т. 1, а.с. 15).

За твердженнями позивача, згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.10.2016 року № 70769452 та листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 05.08.2016 року № 19-20.08-3-3489/20-16 будь-яких прав на земельну ділянку по вул. Сумській, 44/2 у м. Харкові за юридичними та фізичними особами не зареєстровано, що свідчить про те, що вказана земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади м. Харкова (т. 1, а.с.17-21).

Також, 17.05.2016 року Департаментом територіального контролю на адресу відповідача 1 було направлено листа № В-125/16 у якому зазначено, що з метою перевірки законності використання земельної ділянки та повноти відповідної оплати, необхідно у термін до 27.05.2016 року надати до департаменту документи стосовно права власності (користування) земельною ділянкою по вул. Сумській 44/2 у м. Харкові (т. 1, а.с. 26).

22.06.2016 року за № П-71/16 Департаментом територіального контролю направлено на адресу відповідача 1 попередження. У якому зазначено, що департаментом виявлено факт порушення вимог земельного законодавства України шляхом самовільного зайняття відповідачем 1 земельної ділянки площею орієнтовано 0,0051 га. по вул. Сумській, 44/2 у м. Харкові для розміщення літнього майданчику кафе "Гостина" (паркан з навісом) та вимагали у термін до 13.07.2016 року звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав територіальної громади міста Харкова шляхом демонтажу літнього майданчика кафе "Гостина". У разі невиконання у зазначений термін викладених вимог Департаментом будуть вжиті заходи самоврядного контролю з подальшим звільненням земельної ділянки за вказаною адресою від незаконного розміщення об’єкту у судовому порядку (т. 1, а.с. 27).

04.10.2016 року за № П-162/16 Департаментом територіального контролю повторно направлено на адресу відповідача 1 попередження. У якому зазначено, що департаментом виявлено факт порушення вимог земельного законодавства України шляхом самовільного зайняття відповідачем 1 земельної ділянки площею орієнтовано 0,0051 га. по вул. Сумській, 44/2 у м. Харкові для розміщення літнього майданчику кафе "Гостина" (паркан з навісом) та вимагали у термін до 18.10.2016 року звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав територіальної громади міста Харкова шляхом демонтажу літнього майданчика кафе "Гостина". У разі невиконання у зазначений термін викладених вимог Департаментом будуть вжиті заходи самоврядного контролю з подальшим звільненням земельної ділянки за вказаною адресою від незаконного розміщення об’єкту у судовому порядку (т. 1, а.с. 28).

Вищезазначені попередження Департаменту територіального контролю відповідачами залишені без задоволення.

На думку позивача, земельна ділянка площею 51,0 м. кв. по вул. Сумській, 44/2 у м. Харкові самовільно зайнята Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобожанка" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 шляхом розміщення на ній літнього майданчику кафе «Гостина» без реєстрації прав, передбачених статтями 125, 126 Земельного кодексу України та підлягає звільненню, що і стало причиною звернення із позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 34 статті 26 Закону України В«Про місцеве самоврядування в УкраїніВ» , визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Зі змісту положень статті 12 Земельного кодексу України вбачається, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування, прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок відноситься до повноважень міської ради.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності.

Статтею 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельна ділянка є державною власністю та відповідно до статті 12 та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, повноваження щодо розпорядження нею в межах м. Харкова здійснює Харківська міська рада.

Як вбачається з акту обстеження земельної ділянки від 18.10.2016 року проведеної головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, обстеження земельної ділянки розташованої по вул. Сумській, 44/2 стосувалось не господарської діяльності відповідачів, а саме порядку використання спірної ділянки та здійснювалась відповідно до статті 189 Земельного кодексу України, зважаючи на те, що земельна ділянка розташована в межах міста Харків та належить до земель комунальної власності, оскільки згідно цієї статті самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Таким чином, за змістом вказаних положень закону, вирішення питань щодо встановлення, перебування та припинення діяльності літнього майданчику кафе "Гостина" в м. Харкові по вул. Сумській, 44/2 належить до виключної компетенції Харківської міської ради, як органу місцевого самоврядування який представляє територіальну громаду міста Харкова, та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до вимог статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Положеннями статті 126 Земельного кодексу України, передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України закріплено право власника земельної ділянки або землекористувача, відповідно до якого він може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Враховуючи вищевикладене, самовільне зайняття земельної ділянки являє собою фактичне використання земельних ділянок без відповідних правових підстав. При цьому таке використання за своїм характером виключає можливість нормального користування земельною ділянкою з боку інших осіб.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок передбачено статтею 212 Земельного кодексу України, а саме самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Положеннями статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що право комунальної власності на землю належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.

Відповідно до пункту 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно положень статті 28 Закону України "Про врегулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Згідно пункту 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" ордер та інші дозвільні документи на право торгівлі надають суб'єкту господарювання право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема, на відповідній території, земельній ділянці або у приміщенні. При цьому такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини 1 статті 79 Земельного кодексу України. Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, може свідчити про самовільне зайняттям земельної ділянки і тягнути за собою наслідки, визначені статтею 212 Земельного кодексу України.

Пунктами 2.1., 2.2. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244 визначено, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди, замовник, який має намір встановити тимчасової споруди, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди.

Пунктами 2.20., 2.21. та 2.31. вказаного Порядку передбачено, що встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив'язки, відхилення від якого не допускається розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється.

Враховуючи те, що на земельну ділянку по вул. Сумській, 44/2 в м. Харкові будь-яких прав не зареєстровано, а рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) не приймались, відповідач 1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Слобожанка" та відповідач 2 - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 фактично використовують земельну ділянку шляхом її самовільного зайняття, а саме розміщення літнього майданчику кафе "Гостина".

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача на момент розгляду справи відсутні документи, які посвідчують його право власності чи користування спірною земельною ділянкою, на якій розташована спірна тимчасова споруда та до суду відповідачем не відповідні докази не надано.

Також відсутні докази оскарження та скасування акту обстеження земельної ділянки від 18.10.2016 року. Відповідачем відповідні докази також до суду не надані.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку що відповідач 1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Слобожанка" та відповідач 2 - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 безпідставно самовільно займають земельну ділянку, чим порушують інтереси держави щодо регулювання державою земельних відносин, та права позивача, а відтак позовні вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 51,0 м.кв. по вул. Сумській, 44/2 у м. Харкові, яка використовується Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобожанка" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 шляхом демонтажу літнього майданчику кафе "Гостиная", який розміщено впритул до житлового будинку №44/2 по вул. Сумській з приведенням у придатний для подальшого використання стан підлягають до задоволення.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 13.04.2016 року у справі № 923/1194/15.

Щодо викладених відповідачем заперечень, зокрема щодо посилання відповідача на вказані позивачем порушення є безпідставними, оскільки перевірки стосувались не господарської діяльності відповідача, а саме порядок використання спірної ділянки та здійснювались відповідно до статті 189 Земельного кодексу України, оскільки земельна ділянка розташована в межах міста Харкова та належить до земель комунальної власності, тому згідно цієї статті самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Також у матеріалах справи наявні попередження, які були надіслані Департаментом територіального контролю на адресу відповідача 1 (т. 1, а.с. 26-28).

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно з частиною 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, суд бере до уваги, що у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

Тому викладені відповідачами обставини у наданих до суду запереченнях на позовну заяву щодо займання спірної земельної ділянки та надані фотокартки не приймаються судом до уваги, оскільки неможливо встановити місце іх створення та дату відповідної події.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (статті 32 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів у спростування позовних вимог, у зв’язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим судові витрати у даній справі покладаються на відповідача 1 у розмірі 689,00 грн. та відповідача 2 у розмірі 689, 00 грн.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобожанка" (61171, м. Харків, Салтівське Шосе, 260, кв. 122, ЄДРПОУ 37346554) та Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (61034, м. Харків, вул. Куп'янська, 16, ідентифікаційний код НОМЕР_1) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 51,0 м.кв. по вул. Сумській, 44/2 у м. Харкові, яка використовується Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобожанка" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 шляхом демонтажу літнього майданчику кафе "Гостиная", який розміщено впритул до житлового будинку №44/2 по вул. Сумській з приведенням у придатний для подальшого використання стан.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанка" (61171, м. Харків, Салтівське Шосе, 260, кв. 122, ЄДРПОУ 37346554) на користь Харківської міської ради (63003, м. Харків, м-н. Конституції, 7, ЄДРПОУ 0405243) судовий збір у сумі 689, 00 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (61034, м. Харків, вул. Куп'янська, 16, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Харківської міської ради (63003, м. Харків, м-н. Конституції, 7, ЄДРПОУ 0405243) судовий збір у сумі 689, 00 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 26.12.2016 р.

Суддя ОСОБА_5