Постанова

від 20.12.2016 по справі 909/565/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2016 р. Справа № 909/565/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників сторін:

від позивача (скаржника) - ОСОБА_2 (пред-к за довіреністю)

від відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4 (пред-ки за довіреністю)

від третьої особи - не зявився .

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства В«АресконтВ» б/н б/д

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2016р. (суддя Матуляк П.Я.)

у справі № 909/565/16

за первісним позовом: Приватного підприємства "Аресконт", м. Івано-Франківськ

до відповідача: Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації вул. Винниченка, 8, м.Галич,Івано-Франківська область,

третя особа, що не пред'являє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в ОСОБА_3 - Франківській області,

про стягнення 84 800,00грн. заборгованості

за зустрічним позовом: Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації м.Галич,

до відповідача: Приватного підприємства "Аресконт", м.Івано-Франківськ

про визнання недійсними договорів №05/12-16 та №05/12-16-1 від 23.12.15 та застосування наслідків недійсності правочинів

судове засідання в режимі відеоконференції

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2016 року у справі № 909/565/16 відмовлено в задоволенні первісного позову Приватного підприємства "Аресконт" до Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації про стягнення 84800,00грн. Зустрічний позов Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації до Приватного підприємства "Аресконт" про визнання недійсними договорів №05/12-16 та №05/12-16-1 від 23.12.15 та застосування наслідків недійсності правочинів задовольнити частково. Визнано недійсним договір №05/12-16 від 23.12.15, укладений між Приватним підприємством "Аресконт" та Відділом освіти Галицької районної державної адміністрації на централізовану охорону приміщень закладів освіти Галицького району (Дем"янівської ЗОШ). Визнано недійсним договір №05/12-16-1 від 23.12.15, укладений між Приватним підприємством "Аресконт" та Відділом освіти Галицької районної державної адміністрації на централізовану охорону приміщень закладів освіти Галицького району (Бурштинського МНВК). Стягнуто з Приватного підприємства "Аресконт" на користь Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації (м.Галич, вул.Винниченка, 8, код ЄДРПОУ 02143494) 2756,00 гривень судового збору. В решті зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки відповідачем не було подано до органів Державного казначейства договорів для реєстрації бюджетних зобов'язань, то Головне управління Державної казначейської служби України у Івано-Франківській області не мало можливості перевірити відповідність цих Договорів вимогам законодавства України. Таким чином, спірні договори є недійсними, відтак позовні вимоги за зустрічним позовом в цій частині підлягають задоволенню. Оскільки недійсний правочин не може бути підставою виникнення зобов'язань у сторін в даному спорі, вимоги позивача за первісним позовом не підлягають задоволенню. Позовні вимоги за зустрічним позовом щодо стягнення з приватного підприємства "Аресконт" в порядку реституції 108800,00грн. не підлягають задоволенню, оскільки за правилами ст.216 Цивільного кодексу України реституція є двосторонньою і полягає у зобов'язанні кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В апеляційній скарзі скаржник - позивач за первісним позовом просить скасувати прийняте рішення у справі та прийняти нове, яким первісний позов задоволити повністю, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції не надав правової оцінки тому факту, що на момент судового розгляду у даній справі вже існувало судове рішення, яке набрало законної сили про стягнення з відповідача за первісним позовом суми боргу за надані послуги охорони за січень-квітень 2016 року. Крім того, судом першої інстанції не досліджено того, що ціна договорів на охорону вищезазначених об'єктів була погоджена та обумовлена обома сторонами, оскільки було погоджено, що ПП «Аресконт» проінвестує в охорону закладів освіти Галицького району відповідне охоронне обладнання. Саме факт прямих інвестицій слугував підставою для розрахунку ціни договорів та був попередньо узгоджений між сторонами. Зазначає, що у ст. 48 БК України ідеться про бюджетні зобов'язання, а не договірні. Умисні та недбалі дії відповідача призвели до того, що дані договори не були зареєстровані в Казначейській службі України. Відсутність необхідних бюджетних коштів або взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань не є підставою для звільнення від порушення зобов'язання, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач за первісним позовом зазначає, що судові рішення у справі № 909/293/16 не мають преюдиційного значення у даній справі, оскільки преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійснені іншим судом. Бюджетним кодексом встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Положення Бюджетного кодексу є спеціальними для регулювання цивільно-правових відносин між бюджетними установами та суб'єктами господарювання. Звертає увагу, що рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України» не можуть бути застосовані в даних правовідносинах, оскільки ці рішення стосуються бездіяльності органу державної влади щодо невиконання рішень судів через відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судове засідання третя особа, що не пред'являє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в ОСОБА_3 - Франківській області не забезпечила явки уповноваженого представника, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23.12.15 між приватним підприємством "Аресконт" та відділом освіти Галицької районної державної адміністраціїі укладено договори №05/12-16 та №05/12-16-1 на централізовану охорону приміщень закладів освіти Галицького району (відповідно Дем"янівської ЗОШ та Бурштинського МНВК).

Згідно з п.1.1 даних договорів, клієнт (відповідач за первісним позовом) передає, а охорона (позивач за первісним позовом) приймає під охорону майно, що належить клієнту, яке знаходиться на об"єкті.

Відповідно до п.1.2 договорів охорона не вступає у володіння цим майном, охорона приймає на себе зобов"язання про надання централізованої охорони об"єкта в цілому, шляхом забезпечення його цілісності, збереження майна клієнта, що в ньому знаходиться, у період знаходження об"єкта під охороною. Періодом охорони вважається час з моменту прийняття об"єкта під охорону до його зняття з охорони клієнтом, причому цей час фіксується автоматично центральним охоронним пультом охорони. Особливими умовами договору можуть бути передбачені обставини або умови, за яких період охорони вважається припиненим.

Пунктом 1.3 вищевказаних договорів встановлено, що сума вартості послуг визначається сторонами на основі розрахунку, що додається до договору (додаток №2).

Згідно п.1 додатку №2 до договору №05/12-16 від 23.12.15 на централізовану охорону приміщень Дем"янівської ЗОШ, вартість послуг за один повний календарний поточний місяць становить 19200,00 грн. (дев"ятнадцять тисяч двісті гривень). Термін дії умов розрахунку з 01.01.16 по 31.12.16 (п.2. додатку 2 до договору №05/12-16).

Згідно п.1 додатку №2 до договору №05/12-16-1 від 23.12.15 на централізовану охорону приміщень Бурштинського МНВК, вартість послуг за один повний календарний поточний місяць становить 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень).Термін дії умов розрахунку з 01.01.16 по 01.06.16 (п.2. додатку 2 до договору №05/12-16-1).

Відповідно до пунктів 4 додатків №2 договорів №05/12-16 та №05/12-16-1 від 23.12.15, оплата клієнтом вноситься до 15 числа наступного місяця згідно з актом виконаних робіт.

Пунктом 3.9 договорів на відповідача за первісним позовом покладено обов"язок своєчасно вносити плату за послуги охорони. Оплата витрат за додаткове обладнання об"єкта технічними засобами сигналізації, їх капітального та поточного ремонту та охорону проводиться клієнтом у відповідності до умов саме цього договору. Оплата за послуги охорони проводиться щомісячно і вноситься клієнтом кожного наступного місяця, згідно з актом виконаних робіт.

Згідно п. 8.1. договору №05/12-16 (ЗОШ) договір набуває чинності з 01.01.2016 року. Якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії договору не вимагатиме його припинення або переукладення, тоді він залишається в силі на попередніх умовах і на той же строк.

Згідно п. 8.1. договору №05/12-16-1 договір діє з 01.01.2016 року по 01.06.2016 року.

Встановлено, що охоронна сигналізація на об"єктах відповідача за первісним позовом встановлена та введена в експлуатацію, що підтверджується Актами вводу в експлуатацію охоронної сигналізації та технічного стану об"єктів від 23.12.15, підписаними представниками сторін та скріплені їх печатками.

Крім того, в апеляційній інстанції було встановлено, що 31.10.2016 року охоронне обладнання було зняте та передане ПП «Аресконт», що підтверджується Актом прийому-передачі майна до Договору № 05/12-16 від 23.12.2015 року (Т.2), що стосується Демянівської ЗОШ.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем за первісним позовом відповідачу надавалися охоронні послуги в період з травня по серпень 2016 року, про що складено відповідні акти приймання-передачі, які, у свою чергу, не підписані відповідачем за первісним позовом.

Проте, апеляційний суд зазначає, що непідписані акти приймання -передачі не можуть бути самостійними доказами саме надання послуг у зазначений судом першої інстанції період, натомість матеріали справи свідчать про введення в експлуатацію такого обладнання 23.12.2015 року на обох об'єктах та зняття такого 31.10.2016 року у Демянівській ЗОШ.

У матеріалах справи наявне рішення господарського суду Івано_франківської області від 17 травня 2016 року у справі № 909/293/16, залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, яке відповідно, набрало законної сили, у справі за позовом ПП «Аресконт» до відділу освіти Галицької районної державної адміністрації про стягнення боргу за договорами, які є підставою позову і у даній справі, проте за інший спірний період з січня по квітень 2016 року.

Позивач за зустрічним позовом наголошує на преюдиційності встановлених фактів судовими рішеннями у справі № 909/293/16 з врахуванням ст. 35 ГПК України, відповідач зазначає протилежні доводи стосовно преюдиційності фактів у справі № 909/293/16 до даної справи.

Апеляційний суд, у свою чергу, не заперечує встановлення та існування таких фактів як укладення зазначених договорів, непідписання відповідачем за первісним позовом актів наданих послуг, що не заперечується і самими представниками у справі, проте, як правильно зазначає, відповідач за первісним позовом, преюдиційне значення надається саме встановленим фактам та обставинам, а не правовій оцінці суду окремих доказів та фактів. У даному випадку, в матеріалах даної справи відсутні такі докази як відомості надання послуг технічної охорони, листи опитування користувачів охоронних послуг ПП «Аресконт», на які покликається господарський суд у справі № 909/293/16. Також, у даній справі заявлено зустрічний позов про визнання недійсними договорів, а відтак, господарський суд у справі встановлює факти на підставі доказів, наданими за обома позовами (первісним та зустрічним) у сукупності.

Предмет первісного позову (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) - стягнення 84 800,0 грн. за період з травня по серпень 2016 року.

Також, відповідачем за первісним позовом подано зустрічний позов. Предметом зустрічного позову є визнання недійсними договорів та стягнення в порядку реституції з ПП «Аресконт» коштів у розмірі 108 800,0 грн. (які стягнуто за рішенням суду у справі № 909/293/16.)

Відповідач за первісним позовом факт встановлення охоронного обладнання та надання зазначених послуг позивачем не заперечив, непідписання зазначених актів та непроведення оплати за надані послуги пояснив тим, що при укладенні даних договорів мала місце помилка у визначенні вартості послуг охорони - помилково зазначено у договорах вартість охоронних послуг відповідно 19200,00 та 8000,00 на місяць, замість 19200,00 та 8000,00 на рік. На підтвердження зазначеного факту подано лист Фінансового управління Галицької районної державної адміністрації №02-19/155 від 18.07.16 (а.с.40 Т.1), згідно якого на охорону Дем"янівської ЗОШ передбачено 19500,00грн., по КФК070806 "Інші заклади освіти" на охорону приміщень та протипожежну сигналізацію передбачено 8000,00грн. на рік згідно розрахунків до затверджених кошторисів, асигнування яких затверджені рішенням сесії районної ради від 24.12.15 «Про районний бюджет на 2016 рік». Відтак, позивач за зустрічним позовом вважає, що спірні договори є недійсними, оскільки не зареєстровані у державному казначействі та не відповідають бюджетному законодавству.

Апеляційний суд зазначає, що представники відповідача за первісним позовом були присутні у судовому засіданні, де суд першої інстанції 16.09.2016 року розглядав клопотання про долучення до справи заяви про збільшення позовних вимог та про прийняття і розгляд такої заяви, а тому сторона могла скористатися своїми правами на заперечення чи ознайомлення з такою заявою в суді першої інстанції. Оскільки така була подана позивачем до прийняття рішення у справі згідно ст. 22 ГПК України, то апеляційний суд не вбачає порушень процесуального права під час прийняття та розгляду заяви про збільшення позовних вимог в суді першої інстанції.

Встановлено, що відповідач по справі за первісним позовом - Управління освіти Галицької РДА є бюджетною установою.

Відповідно до ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету.

Згідно ст.ст. 2, 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетне призначення - це повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування, а бюджетне асигнування - це повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3, 4, 5, 7 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації - центральним органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу). Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет ), є недійсними . За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються. Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку. Державне казначейство України здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету. При реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань здійснюється перевірка відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі). Механізм здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів визначається Порядком реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.03.12 №309 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції 20 березня 2012 р.за № 419/20732.

Пунктом 20 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України передбачено, що взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, є порушенням бюджетного законодавства.

ОСОБА_5 управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області №02-30/575 від 15.09.16 підтверджується, що зобов"язання у відповідності до спірних договорів в Управлінні Казначейства не зареєстровані.

Оскільки відповідачем за первісним позовом не будо подано до органів Державного казначейства договорів для реєстрації бюджетних зобов'язань, то Головне управління Державної казначейської служби України у Івано-Франківській області не мало можливості перевірити відповідність цих Договорів вимогам законодавства України, зокрема, бюджетного.

Враховуючи, що за вчинення таких операцій, як укладення договору, придбання послуги чи здійснення інших аналогічних операцій, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань, не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість, такі зобов'язання не вважаються бюджетними і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів, відтак взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства, а витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Відповідно до абзацу другого ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

З урахуванням наведенного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірні договори укладено з порушенням норм Бюджетного кодексу України.

При цьому судом не приймаються до уваги твердження представника позивача за первісним позовом про те, що положення ст.48 Бюджетного кодексу не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки нею передбачено порядок розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, а спірні договори укладено у попередньому бюджетному періоді із виникненням зобов"язань у майбутньому бюджетному періоді, оскільки вони спростовуються вищенаведеним. Доказів наявності бюджетних асигнувань на укладення договорів за попередній бюджетний період, позивач суду також не надав.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи встановлені під час вирішення спору у даній справі обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав, з якими норми статей 203 і 215 ЦК України пов'язують недійсність правочину, для визнання спірних договорів недійсними у зв'язку з недодержанням в момент вчинення правочину його сторонами вимог Бюджетного кодексу України.

Оскільки недійсний правочин не може бути підставою виникнення зобов'язань у сторін, то вимоги позивача за первісним позовом про стягнення боргу за цими договорами не підлягають задоволенню, що правильно встановлено судом першої інстанції.

також, доводи позивача за первісним позовом про існування інвестиційних домовленостей між сторонами у спірних відносинах не отримали підтвердження належними доказами.

Також, апеляційний суд зазначає, що рішення Європейського Суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" у даному випадку не може застосовуватися, оскільки стосується, відповідно, стягнення заборгованості і фінансових санкцій, та бездіяльності органу державної влади щодо невиконання рішень судів через відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, та вони не містять правових висновків щодо правомірності укладення договору, який вчинений з порушенням вимог Бюджетного кодексу України в частині взяття розпорядником коштів бюджетного зобов'язання без відповідних бюджетних призначень і асигнувань.

Крім того, згідно з абзацом 1 ч.1 ст.2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" цей ОСОБА_4 застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон 500 тисяч гривень. Умови, порядок та процедури закупівель товарів, робіт і послуг можуть установлюватися або змінюватися виключно цим Законом, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про здійснення державних закупівель" визначено, що закупівля здійснюється відповідно до річного плану. Річний план та зміни до нього безоплатно оприлюднюються на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель (далі - веб-портал Уповноваженого органу) протягом п'яти робочих днів з дня затвердження річного плану або змін до нього. Забороняється укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону (ч. 5 ст. 2 ЗУ "Про здійснення державних закупівель"). Відповідно до ст. 12 Закону України "Про здійснення державних закупівель" закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій; попередня кваліфікація учасників; переговорна процедура закупівлі.

Таким чином, апеляційний суд констатує, що враховуючи те, що договір №05/12-16 містив ціну договору 19200,0 грн. за місяць, та був укладений на рік, то відповідна ціна договору становить - 230 400,0 грн. у рік, що є підставою для закупівлі послуг на підставі та у порядку, передбаченому Законом України "Про здійснення державних закупівель". Доказів укладення договорів відповідно до вимог зазначеного Закону не надано.

Щодо зустрічної позовної вимоги про стягнення в порядку реституції з ПП «Аресконт» 108 800,0 грн. апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (ч. 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (ч. 2).

Зокрема, згідно з частиною першою статі 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Сума стягнення 108 800,0 грн., яку просить повернути у даній справі позивач за зустрічним позовом, є стягнутою за рішенням суду у іншій справі та за інший спірний період. Відтак, вимоги про здійснення реституції не можуть бути задоволені, оскільки це є поворотом виконання судового рішення в іншій справі, що не може бути предметом розгляду у межах даного спору. Також позивачем за зустрічним позовом не доведено того, що ПП «Арексонт» одержав 108 800,0 грн. на виконання такого правочину від адміністрації; поверненню підлягає те, що одержано.

Крім того, у такому випадку, позивач за зустрічним позовом не позбавлений права звернутися до суду про захист його прав у порядку перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами.

Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов - задоволити частково, а саме у частині визнання спірних договорів недійсними..

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2016 року у справі № 909/565/16 - залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства В«АресконтВ» б/н б/д - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 22.12.2016 р.

Головуючий суддя Бонк Т.Б.

Судді Бойко С.М.

ОСОБА_1